Постанова № 20226121, 12.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2011 р. № 2а-12233/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Іваськевича С.В.,

представника позивача Іваська С.М., представника відповідача Пилипюка П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «ПАУБ»до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «ПАУБ»(надалі ПП «ПАУБ») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позов про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі - ДПІ у Залізничному районі м. Львова) №0006501502 від 20.10.2011 року, яким ПП «ПАУБ»визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 15236,00 грн., в тому числі 12189 грн. за основним платежем, та 3047 грн. - за штрафними санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийшла до безпідставного висновку щодо нікчемності господарських операцій ПП «ПАУБ»із ТзОВ «Галицькі контракти» у звязку з цим, неправомірно визначала податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 15236,00 грн.

Ухвалою суду від 02.11.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 12.12.2011 року судом відповідно до положень ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у адміністративному позові, вважає, що висновки акту перевірки та спірне податкове повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Представник відповідача проти позову заперечив посилаючись на те, що господарські відносини позивача із ТзОВ «Галицькі контракти»мали нікчемний характер, не підтверджуються документально стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності. У ТзОВ «Галицькі контракти»відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст.ст. 3,4,7 Закону України «Про податок на додану вартість», а дані наведені в деклараціях про податок на додану вартість про обсяги поставок, податкове зобовязання в сумі 21 134520 грн. з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року не є дійсними.

Заслухавши доводи представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено документальну невиїзну перевірку ПП «ПАУБ»щодо підтвердження господарських відносин із ТзОВ «Галицькі контракти»згідно додатку №5 до Декларації з податку на додану вартість (далі- ПДВ), поданої за жовтень 2010 року. Результати перевірки відображені в Акті №3082/15-2/19327459 від 10.10.2011 року.

Податковим органом встановлено завищення суми податкового кредиту в Декларації з ПДВ за жовтень 2010 року на суму 12189,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на суму 12189,00 грн., чим порушено вимоги пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що правочини, укладені ПП «ПАУБ»із ТзОВ «Галицькі контракти»є нікчемними, а фінансово-господарська діяльність позивача здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності підприємства. Фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

На підставі вищевказаного Акту перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення №0006501502 від 20.10.2011 року, яким ПП «ПАУБ»визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 15236,00 грн., в тому числі 12189 грн. за основним платежем, та 3047 грн. - за штрафними санкціями.

Згідно із п.1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Як передбачено п.1.7 ст. 1 вищевказаного Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-ХІV від 16.07.1999 року при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На момент виникнення господарських відносин між позивачем та ТзОВ «Галицькі контракти», згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТзОВ «Галицькі контракти»було зареєстроване як юридична особа, відомості щодо припинення діяльності цього підприємства відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»№755-IV від 15.05.2003 року (з наступними змінами і доповненнями) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

ПП «ПАУБ»зареєстроване як платник ПДВ 07.10.1997 року та має свідоцтво платника ПДВ №17734701 від 02.01.2001 року.

З урахуванням положень частин четвертої та пятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, судом вжито передбачених законом заходів, необхідних для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та запропоновано позивачу подати докази, яких, на думку суду, не вистачає, а саме докази які спростовують доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Так, позивачем представлено документальне підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період, зокрема:

-податкова накладна №101 від 15.10.2010 року;

-видаткова накладна №15/10-11 від 15.10.2010 року;

-оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 по контрагенту - ТзОВ «Галицькі контракти»;

-платіжне доручення №116 від 04.11.2010 року щодо сплати коштів за придбані ТМЦ згідно податкової накладної №0001510 від 15.10.2010 року;

-реєстр банківських виписок за четвертий квартал 2010 року.

Такі первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача із ТзОВ «Галицькі контракти» підтверджені вищевказаними первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам чинного законодавства. За таких обставин, позивач, формуючи податковий кредит, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТзОВ «Галицькі контракти», на які вказує відповідач в Акті перевірки №3082/15-2/19327459 від 10.10.2011 року, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер. Виходячи з цього конституційного принципу, позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей.

Крім того, «фіктивність»діяльності постачальників позивача, яка не є доведеною податковим органом, не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з контрагентами.

Суд зазначає, що господарські операції позивача з вищевказаним контрагентом не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Субєктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Оскільки, фінансово-господарські операції ПП «ПАУБ»документально підтверджені відповідними первинними документами, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про нікчемність таких операцій.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обовязок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобовязання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, правомірним.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова №0006501502 від 20.10.2011 року, яким Приватному підприємству «ПАУБ»визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 15236,00 грн., в тому числі 12189 грн. за основним платежем, та 3047 грн. - за штрафними санкціями.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ПАУБ»(ЄДРПОУ 19327459) 3 (три) грн. 40 (сорок) коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 17 грудня 2011 року.

Суддя Сакалош В.М.