Постанова № 20225817, 08.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2011 р. № 2а-11401/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Іваськевича С.В.,

представника позивача Андрієвської Н.Л., представника відповідача Ортинської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства Торгівельної фірми «Гранат»до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство Торгівельна фірма «Гранат»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова №0001602321 та №0001612321 від 17.06.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Акту перевірки № 1094/23-209/36312901 від 06.06.2011 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0001602321 та №0001612321 від 17.06.2011 року, якими позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 130356,25 грн. та занижено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 201658,75 грн. Позивач вважає необґрунтованими висновки відповідача, зазначені в акті перевірки, оскільки ним були представлені до перевірки усі необхідні первинні документи, які підтверджують валові витрати та податковий кредит, а господарські відносини товариства з ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад»відповідають вимогам чинного законодавства.

Ухвалою суду від 21.10.2011 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 08.12.2011 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав повністю з підстав наведених у ньому.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав наведених у письмових запереченнях позовних вимог, просив суд у задоволенні позову відмовити, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та законними, прийнятими на підставі дійсних обставин, зясованих в ході проведення перевірки господарської діяльності позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали та зясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, враховуючи наступне.

Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова проведено планову виїзну документальну перевірку Приватного підприємства торгівельна фірма «Гранат»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, результати якої відображені в Акті № 1094/23-209/36312901 від 06.06.2011 року.

Податковим органом встановлено, що ПП Торгівельна фірма «Гранат»порушено:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 п. 5.3 ст.5, пп. 8.6.1 п.8.6 ст. 8, п.п.11.2.1. п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього у сумі 104 285,00 грн., в тому числі: за І кв.2010р. 5 6618,00 грн., І-ше півріччя 2010 р. 84 362,0 грн., за 3 квартал 2010 р.- 91 431,0 грн., 2010 рік 98 063,0грн., І кв. 2011 р. 6 222,0 грн.;

- п.п.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема занижено податок на додану вартість всього в сумі 161 327,0 грн., в тому числі : за січень 2010 р. 40 000,0 грн., за лютий 2010 року 28 002,0 грн., за березень 2010 року 10 295,00 грн., за квітень 2010 р. - 23000,00 грн., за травень 2010 року 40 000,00 грн., за червень 2010 р. 2 0030,0 грн.;

- ст.1, пп. 4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних ociб», зокрема не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб на суму 640,74 грн.

Висновок податкового органу щодо заниження суми податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств ґрунтується на тому, що господарські операції ПП Торгівельна фірма «Гранат»з ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад»фактично не відбулись. У даного контрагента позивача відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, які є необхідними для проведення відповідної господарської діяльності тощо. Вищезазначене, на думку ДПІ у Сихівському районі м. Львова, підтверджує нікчемність угод, укладених ПП Торгівельна фірма «Гранат»із цим підприємством.

На підставі вказаного Акту перевірки, 17.06.2011 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення 0001602321, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 130356,25 грн. (основний платіж 104285,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 26071,25 грн.) та №0001612321, яким позивачу занижено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 201658,75 грн. (основний платіж 161327,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 40331,75 грн.).

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість на момент виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97 ВР від 03.04.1997 року.

Відповідно до п.1.7 ст. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Згідно вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зокрема до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Згідно з п.п.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

У листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для зясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Так, позивачем представлено документальне підтвердження обґрунтованості віднесення до складу валових витрат витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад»за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, зокрема:

- Договір №ДГ-00140 від 04.01.2010 року з приводу надання інформаційно-консультативних послуг, Акт №РН1-1400008 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.01.2010 року на суму 90000,00 грн., податкова накладна №1140000008 від 14.01.2010 року;

- Договір №ДГ-00141 від 04.01.2010 року з приводу надання юридичних послуг, Акт №РН1- 2000007 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.01.2010 року на суму 90000,00 грн., податкова накладна №1200000007 від 20.01.2010 року;

- Договір №ДГ-00160/3 від 11.01.2010 року з приводу надання послуг по ремонту компютерної техніки та мережі, іншого обладнання, Акт №РН1-2900020 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.01.2010 року на суму 60000,00 грн., податкова накладна №1290000018 від 29.01.2010 року, Акт №РН5-2500004 здачі-прийняття робіт від 25.05.2010 року на суму 56100,00 грн., податкова накладна №5250000004 від 25.05.2010 року, Акт №РН5-2700005 здачі-прийняття робіт від 27.05.2010 року на суму 36900,00 грн., податкова накладна №2570000005 від 27.05.2010 року, Акт №РН5-3100014 здачі-прийняття робіт від 31.05.2010 року на суму 30000,00 грн., податкова накладна №5310000014 від 31.05.2010 року;

- Договір №ДГ-00175 від 01.02.2010 року з приводу придбання товару, видаткова накладна № РН5-2000006 від 20.05.2010 року на суму 147000,00 грн., податкова накладна №5200000006 від 20.05.2010 року, видаткова накладна № РН2-1200012 від 12.02.2010 року на суму 86 412,00 грн., податкова накладна №2120000012 від 12.02.2010 року, видаткова накладна № РН4-2800009 від 28.04.2010 року на суму 138000,00 грн., податкова накладна №4280000009 від 28.04.2010 року, видаткова накладна № РН3-2500011 від 25.03.2010 року на суму 31767,65 грн., податкова накладна №3250000011 від 25.03.2010 року, видаткова накладна № РН6-2100003 від 21.06.2010 року на суму 120180,00 грн., податкова накладна №6210000003 від 21.06.2010 року, видаткова накладна № РН2-2500023 від 25.02.2010 року на суму 81 600,00 грн., податкова накладна №22500000 від 25.02.2010 року.

Водночас судом враховано принцип офіційного зясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та пятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми судом вжито передбачених законом заходів, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом запропоновано позивачу подати докази, яких, на думку суду, не вистачає, а саме докази які спростовують доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Позивачем представлено суду докази отримання послуг та товарно-матеріальних цінностей, зокрема: техніко-економічне обґрунтування повернення кредиту (бізнес план) ПП ТФ «Гранат», кредитний договір №699000020123002 від 10.11.2010 року, Договори поруки №699000020123002/ПЗ від 10.11 2010 року, №699000020123002/П1 від 10.11 2010 року, №699000020123002/П2 від 10.11 2010 року, що укладені між ПАТ «Астра Банк»та ПП ТФ «Гранат», фінансову та податкову звітність підприємства за перевіряємий період, акти звірки взаємних розрахунків позивача із контрагентами та договори поставки продукції. Також позивачем представлено суду платіжні відомості щодо оплати підприємством отриманих послуг, робіт та товарів.

Суд, оцінивши представлені документи, приходить до висновку, що такі підтверджують факт отримання послуг (товарів, робіт) та подальшого їх використання позивачем у господарській діяльності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що господарські операції між ПП ТФ «Гранат»та ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад»дійсно мали місце та підтверджені вищевказаними первинними бухгалтерськими документами. За таких обставин, позивач, формуючи податковий кредит, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, на яких вказує відповідач в Акті перевірки №1094/23-209/36312901 від 06.06.2011 року, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер. Виходячи з цього конституційного принципу, позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей.

Крім того, «фіктивність»діяльності контрагента позивача, яка не є доведеною податковим органом, не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з ним.

Суд бере до уваги той факт, що контрагент позивача - ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад»на час здійснення господарських операцій із позивачем був включений до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців та зареєстрований платником податку на додану вартість.

Суд зазначає, що господарські операції позивача із вказаним контрагентом не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Субєктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Оскільки, фінансово-господарські операції ПП Торгівельна фірма «Гранат»документально підтверджені відповідними первинними документами, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про нікчемність таких операцій.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обовязок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобовязання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, яким позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова №0001602321 та №0001612321 від 17.06.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства торгівельної фірми «Гранат»(ЄДРПОУ 36312901) 3 (три) грн. 40 (сорок) коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 13 грудня 2011 року.

Суддя Сакалош В.М.