Постанова № 20224662, 29.11.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2011 року Справа № 2а-7412/11/1270 < Текст >

< Текст >

Луганський окружний адміністративний суд у складі: Судді:Борзаниці С.В. при секретарі: Мінаковій А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства «АУРІТА» додержавної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними та незаконними дій, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними та незаконними дій В обґрунтування позовних вимог послався на наступне.

В період з 21.06.2011 року по 30.06.2011 року фахівцями Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку (далі - Відповідач) здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «АУРІТА» (далі - Позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, на підставі якої був складений Акт № 1374/23-30878018 від 07.07.2011 року (далі -Акт перевірки), яким встановлені наступні порушення:

-підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94 від 28.12.1994 року, зі змінами та доповненнями, що призвело до завищення валових доходів всього у сумі 186 107 грн. 00 коп. та завищення валових витрат всього у сумі 181 014 грн. 00 коп.;

-підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 03.04.1997 року; зі змінами та доповненнями, що призвело до завищення податкових зобов'язань всього у сумі 37 221 грн. 00 коп. та податкового кредиту всього у сумі 36 203 грн. 00 коп.

Підставою вищенаведених порушень, на думку Відповідача, стало порушення Позивачем приписів діючого законодавства, а тому угоди, укладені з ТОВ «МІВІСС» нібито не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому є нікчемними. Податкове повідомлення - рішення за результатами документальної перевірки Відповідачем не приймалось.

Позивач не згодний з висновками Акту перевірки та вважає протиправними дії Відповідача щодо визнання угод, укладених з ТОВ «МІВІСС» такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, є нікчемними і не створюють юридичних наслідків

Позивач наполягає на необґрунтованості такого висновку, оскільки Відповідачем не були враховані первинні документи, надані Позивачем під час перевірки, та інші докази, які свідчили про дійсність угод з ТОВ «МІВІСС».

Суть обставин.

20.09.2010 року між Позивачем та ТОВ «МІВІСС» укладений договір № 02/09 про постачання товару. На підставі вказаних договорів Позивач придбав у ТОВ «МІВІСС» товарно-матеріальні цінності на загальну суму 217 216 грн. 80 коп., що підтверджується відповідними документами. За отримані товарно-матеріальні цінності Позивач сплатив в повному обсязі грошові кошти у безготівковій формі.

Постачання товарно-матеріальних цінностей здійснювалось за рахунок ТОВ «МІВІСС», що було передбачено умовами укладених договорів. Факт придбання товарно-матеріальних цінностей підтверджується відповідними документами, які були надані Відповідачу під час перевірки та наявність яких Відповідачем не спростовується.

З огляду на те, що товарно-матеріальні цінності були придбані з метою подальшого їх використання у своїй господарській діяльності та зазначені витрати підтверджені відповідними документами, а отримані від ТОВ «МІВІСС» податкові накладні мали усі необхідні реквізити, то у Позивача виникло право на віднесення витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей та суми податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбання товару, до складу валових витрат та податкового кредиту.

Позивач включив до складу валових витрат та податкового кредиту зазначені суми та відобразив їх у податкових деклараціях з відповідних податків, які у встановлений термін були надані Відповідачу.

У подальшому придбані у ТОВ «МІВІСС» товарно-матеріальні цінності реалізовані на адресу інших суб'єктів господарювання. Факт продажу товарно-матеріальних цінностей підтверджується наявними первинними документами, які були надані Відповідачу під час перевірки та наявність яких Відповідачем не спростовується.

Датою виникнення податкових зобов'язань, відповідно до підпункту 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону «Про податок на додану вартість» вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів.

Виконуючи вимоги діючого законодавства, Позивач включив до складу валового доходу з податку на прибуток та податкового зобов'язання з податку на додану вартість суми доходу отриманого від продажу товарно-матеріальних цінностей та відобразив зазначені суми у податкових деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Таким чином наведені обставини підтверджують законність та обґрунтованість дій Позивача, щодо оподаткування операцій по придбанню товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «МІВІСС» і подальшого їх продажу іншим суб'єктам господарювання, а також свідчать про наявність самих товарно-матеріальних цінностей та мету укладення угод з ТОВ «МІВІСС», а саме - отримання прибутку від господарської діяльності.

Закон «Про оподаткування прибутку підприємств», який визначав об'єкти, базу та ставки оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету не ставив право платника податку на віднесення сум до складу валових витрат у залежність від наявності у контрагента складських приміщень, транспортних засобів, товарно-транспортних накладних або інших відомостей, на яких наполягає Відповідач.

Також не відповідають вимогам діючого законодавства і дії Відповідача щодо визначення порушень з боку Позивача у визначенні валового доходу з податку на прибуток та податкових зобовязань з податку додану вартість.

Навівши цілий перелік статей Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону «Про податок на додану вартість» Відповідач не навів жодної норми, яка забороняла би Позивачу включення відповідних сум до складу валового доходу та податкових зобовязань з податку на додану вартість. Тим паче, що зазначені операції відповідно до вище перелічених законів є обєктом оподаткування.

Таким чином, дії Відповідача щодо визначення порушень податкового законодавства є незаконними і протиправними та суперечать вимогам податкового законодавства. Відповідач не навів жодної правової норми, яка б підтверджувала факт скоєння порушень.

Як вбачається з наведеного висновок Відповідача про нікчемність угод, укладених з ТОВ «МІВІСС», взагалі не відповідає дійсності та суперечить змісту фінансово-господарських взаємовідносин Позивача як з ТОВ «МІВІСС» так і з іншими контрагентами, на адресу яких товарно-матеріальні цінності були реалізовані.

Відповідач під час перевірки встановив, що операції із придбання мали не реальний характер та відповідно до наданих документів не можливо встановити вид транспорту, який здійснював перевезення.

На думку Позивача зазначений висновок вказує на упередженість дій Відповідача та зацікавленістю останнього будь-яким чином підтвердити нікчемність угод.

Позивач вважає, що під час проведення перевірки Відповідач повинен був провести перевірки контрагентів Позивача на предмет наявності у них придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Під час перевірки Відповідачу були надані усі відповідні документи, які підтверджували транспортування товарно-матеріальних цінностей та суб'єкта господарювання, який це безпосередньо здійснював. Але зазначені документи Відповідачем під час перевірки враховані не були.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

В силу висновків Верховного Суду України, вміщених в у п.6 Постанови N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та за наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Належних та допустимих доказів щодо наявності наміру на скоєння нікчемної угоди на момент її укладання та мети укладення, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків, Відповідач у Акті перевірки не навів.

Що стосується висновку Відповідача про виключення з податкового обліку Позивача відомостей по взаємовідносинам з ТОВ «МІВІСС» та іншим суб'єктам господарювання, на адресу яких було здійснено постачання товарно-матеріальних цінностей придбаних у ТОВ «МІВІСС», то Позивач наполягає на тому, що податкове законодавство не надає Відповідачу право визнавати дані, наведені у податкових деклараціях та обліку, недійсними. Те, що ці дії є незаконними підтверджується тим, що в обґрунтування своїх начебто законних дій, Відповідач не навів жодної норми податкового законодавства, яка б дозволяла Відповідача визнавати недійсними данні податкового обліку платника податку.

Що стосується посилань Відповідача на норми цивільного законодавства

Відповідач, наполягаючи на нікчемності правочинів, зазначає, що договори між ТОВ «МІВІСС» та Позивачем суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до пунктів 1, 5 етапі 203, пунктів 1,2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Позивач вважає, що посилання Відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до частин 1, 5 етапі 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам Суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Але як вбачається із змісту Акту перевірки Відповідачем не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди нікчемними правочинами. Просили визнати незаконними та протиправними дії ДПІ в м. Сєвєродонецьку щодо визнання правочинів, укладених ПП «АУРІТА» з ТОВ «МІВІСС» такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, а, отже, є нікчемними та такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства; визнати незаконними та протиправними дії ДПІ в м. Сєвєродонецьку, згідно до яких визнано завищення ПП «АУРІТА»: валових витрат з податку на прибуток на суму 181014 грн; валового доходу з податку на прибуток на суму 186107 грн.; податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 36203 грн.; податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 37221 грн. Під час судового засідання представники позивача уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Представник відповідача - ДПІ в м. Сєвєродонецьку під час судового засідання проти адміністративного позову заперечував, посилаючись на наступне. 06.06.2011р. на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до постанови слідчого відділу податкової міліції ДПІ в м. Сєвєродонецьку видано наказ № 920-п про проведення позапланової виїзної документальної перевірки. За результатами перевірки встановлені порушення, які відображені в акті від 07.07.2011р. №1374/23-30878018.

При проведенні перевірки не надано товарно-транспортні накладні та інші документи, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей по господарським операціям з ТОВ „Мівіс".

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Посилання перевіряючого на вказані нормативні документи мало за мету надання поняттю „первинний документ" правового змісту згідно норм діючого законодавства та аж ніяк не регулювання діяльності підприємства згідно норм вказаного Положення.

Статтею 2 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями), встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, в ході проведення перевірки згідно наявних документів не виявлено документи, по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження ТМЦ не встановлено. Відповідно до наданих до перевірки документів немає можливості встановити товар, який поставлявся, вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати. Перевіркою встановлено, що в бухгалтерському обліку позивача витрати з транспортування товарів не відображені. Таким чином, підприємством не декларувались валові витрати з транспортування товарів (ст. 6 акту перевірки). Тобто, операції із придбання та реалізації не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався.

Крім того, в ході проведення перевірки встановлено, що на ТОВ „Мівіс" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутній технічний персонал, виробничі активи тощо, що робить фактичне виконання умов угод неможливим (ст. 7 акту перевірки).

Таким чином, позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії ПП „Ауріта" призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством податкової вигоди. Несплата до бюджету необхідних податкових платежів є заволодінням державним майном. Таким чином, позивачем порушено ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу податкової служби.

Згідно п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється при отриманні постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Згідно п. 86.9 ст. 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Судом встановлено, що приватне підприємство «Ауріта», ід. код 30878018, зареєстроване виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 29.03.2000 за № 13831050001000195, є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 16632593 про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданим 29.04.2005.

Згідно наказу від 06.06.2011 № 920-п за підписом в.о. начальника ДПІ в м. Сєвєродонецьку призначено проведення позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. Перевірку провести з 21.06.2011 тривалістю 5 робочих днів.

Згідно акту перевірки позивача від 07.07.2011 № 1374/22-30878018 перевірка проводилася з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 по 31.03.2011, перевірка проводилася з 21.06.2011 по 30.06.2011, термін проведення перевірки продовжувався з 29.06.2011 по 30.06.2011 на підставі наказу ДПІ в м. Сєвєродонецьку від 225.06.2011 №998-п. В ході її проведення встановлені порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94 від 28.12.1994 року, зі змінами та доповненнями, що призвело до завищення валових доходів всього у сумі 186 107 грн. 00 коп. та завищення валових витрат всього у сумі 181 014 грн. 00 коп.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 03.04.1997 року; зі змінами та доповненнями, що призвело до завищення податкових зобов'язань всього у сумі 37 221 грн. 00 коп. та податкового кредиту всього у сумі 36 203 грн. 00 коп.

Згідно зворотного боку облікових карток позивача як платника податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість по вітчизняних товарах відповідачем на підставі акту перевірки від 07.07.2011 № 1374/22-30878018 не вносилися зміни з урахуванням висновків вказаного акту в частині зменшення задекларованих показників.

В судовому засіданні встановлено, що податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки позивача від 07.07.2011 № 1374/22-30878018 не приймалося, а відповідно до вимог п. 86.9 ст. 86 ПК України з урахуванням того, що перевірка призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, воно може бути прийняте лише після дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Вказаний акт перевірки разом з висновками органу державної податкової служби повинні передаватися правоохоронному органу, що призначив перевірку, для визначення статусу акта відповідно до норм кримінально-процесуального закону. Також в судовому засіданні встановлено, що відповідач на підставі висновків акту перевірки не вживав ніяких заходів щодо коригування задекларованих показників господарської діяльності позивача. Внаслідок чого в даних правовідносинах акт перевірки не тягне за собою обовязок виконати певні дії з боку позивача та не тягне за собою зміни його прав та обовязків у взаємовідносинах з податковим органом та іншими субєктами господарювання.

У звязку з чим висновки щодо визнання правочинів, укладених ПП «АУРІТА» з ТОВ «МІВІСС», нікчемними та такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства, та визначення завищення ПП «АУРІТА» валових витрат з податку на прибуток на суму 181014 грн., валового доходу з податку на прибуток на суму 186107 грн., податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 36203 грн., податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 37221 грн., як складова частина акту перевірки також для позивача не тягнуть за собою обовязкових наслідків.

Також в судовому засіданні перевірена наявність у відповідача підстав для проведення перевірки та процедура проведення перевірки, при цьому порушень норм діючого законодавства з боку відповідача встановлено не було.

Таким чином, позивач не надав суду належні докази в обґрунтування позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій ДПІ в м. Сєвєродонецьку щодо визнання правочинів, укладених ПП «АУРІТА» з ТОВ «МІВІСС» такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, а, отже, є нікчемними та такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства; визнання незаконними та протиправними дій ДПІ в м. Сєвєродонецьку, згідно до яких визнано завищення ПП «АУРІТА»: валових витрат з податку на прибуток на суму 181014 грн.; валового доходу з податку на прибуток на суму 186107 грн.; податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 36203 грн.; податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 37221 грн., як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог приватного підприємства «АУРІТА» до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними та незаконними дій державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо визнання правочинів, укладених ПП «АУРІТА» з ТОВ «МІВІСС», такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, а отже є нікчемними та такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства; визнання незаконними та протиправними дії державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області, згідно до яких визнано завищення ПП «АУРІТА»: валових витрат з податку на прибуток на суму 181 014 грн. 00 коп., валового доходу з податку на прибуток на суму 186 107 грн. 00 коп., податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 36 203 грн. 00 коп., податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 37 221 грн. 00 коп. відмовити у повному обсязі.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 02 грудня 2011 року.

< Текст >

Суддя С.В. Борзаниця