Постанова № 20208306, 06.10.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2011 р. справа № 2а/0570/11353/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15-10

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-ремонтно-будівельне об'єднання 1», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 червня 2011 року

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за дов.

від відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5 за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-ремонтно-будівельне об'єднання 1» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 червня 2011 року № 0001932340 та № 0001942340.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Афамант», та посилається на неправомірність висновку відповідача щодо нікчемності правочину із даним контрагентом.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Афамант», ґрунтуючи свої висновки, зокрема, на довідці про неможливість проведення перевірки контрагента позивача від 23 грудня 2010 року, постанові Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2010 року.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-ремонтно-будівельне об'єднання 1» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 32388610, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Київському районі м. Донецька, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100326344, був зареєстрований платником податку на додану вартість з 19 лютого 2003 року.

Відповідачем була здійснена документальна невиїзна перевірка позивача з питання правомірності сплати податку на додану вартість за серпень 2010 року та податку на прибуток за 3 квартал 2010 року по відносинам з ТОВ «Афамант», наслідки якої викладені в акті перевірки від 10 червня 2011 року № 2714/23-2/32388610 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 24 червня 2011 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України:

№ 0001932340, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 72836 грн., у тому числі за основним платежем 58269 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14567 грн.;

№ 0001942340, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 197916 грн., у тому числі за основним платежем 158333 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39583 грн.

Правовою підставою визначення податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту, перевіркою правильності визначення валових витрат при правових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Афамант» відповідачем встановлено, що позивачем завищена сума валових витрат на 233076 грн. 41 коп. за 3 квартал 2010 року, внаслідок чого занижений податок на прибуток в сумі 58269 грн.. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Афамант» відповідачем встановлено його завищення на суму 158333 грн. за серпень 2010 року, внаслідок чого занижений податок на додану вартість на суму 158333 грн.

Як вбачається з висновків акту перевірки, порушення вищезазначених норм було встановлено відповідачем у зв'язку із визначенням податковим органом укладеного між позивачем та ТОВ «Афамант» правочину договору купівлі-продажу від 1 травня 2010 року № 37, як нікчемного правочину відповідно до частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, яке не спричинило реального настання правових наслідків, не відповідає вимогам закону, вчиненого з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом встановлено, що між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Афамант» як продавцем був укладений договір від 1 травня 2010 року № 37, відповідно до якого продавець зобовязується поставити, а покупець зобовязується прийняти та оплатити запасні частини до вантажних автомобілів, вартість та кількість товару визначається на підставі рахунків, договір дійсний до 31 грудня 2010 року. На виконання даного договору (з урахуванням тільки викладеного відповідачем в акті перевірки) ТОВ «Афамант» були видані позивачу рахунки, видаткові накладні від 1 вересня 2010 року № 146 на загальну суму 216120 грн., № 148 на загальну суму 87704 грн. 84 коп., № 150 на загальну суму 235399 грн. 07 коп., № 145 на загальну суму 100896 грн. 10 коп., № 147 на загальну суму 129508 грн. 75 коп., № 149 на загальну суму 50659 грн. 09 коп., № 143 на загальну суму 112820 грн. 62 коп., № 144 на загальну сум 279691 грн. 69 коп. З акту перевірки вбачається, що відповідачем було встановлено, що до складу валових витрат 3 кварталу 2010 року позивачем було віднесено витрати в сумі 233076 грн. 41 коп. за видатковою накладною від 1 вересня 2010 року № 144. Також на виконання зазначеного договору ТОВ «Афамант» були видані податкові накладні від 27 серпня 2010 року № 195 на загальну суму 90000 грн., в тому числі податок на додану вартість 15000 грн., та від 30 серпня 2010 року № 196 на загальну суму 860000 грн., в тому числі податок на додану вартість 143333 грн. 33 коп. Судом встановлено, що суми податку на додану вартість за даними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту вересня 2010 року, що підтверджується декларацією з податку на додану вартість за вересень 2010 року з додатком 5, однак відповідачем в акті перевірки зазначено, що позивачем завищено суму податкового кредиту за даними податковими накладними іншого податкового періоду серпня 2010 року та відповідно донарахований податок на додану вартість за серпень 2010 року. Оплата отриманого товару позивачем здійснена у повному обсязі відповідно до рахунків, що підтверджується платіжними дорученнями.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представників відповідача під час судового розгляду справи, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та ТОВ «Афамант», були довідка Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про неможливість проведення перевірки ТОВ «Афамант» від 23 грудня 2010 року № 9397/15-213/36167894 з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагентів за серпень 2010 року, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2010 року про призначення позапланової документальної перевірки з питань дотримання податкового законодавства підприємствами, що мали фінансово-господарські відносини з ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей». Із письмових заперечень відповідача вбачається, що ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей», які були створені з метою мінімізації податкових зобовязань, у серпні 2010 року реалізовувався товар в тому числі ТОВ «Афамант», а покупцем товару у ТОВ «Афамант» був позивач. З довідки Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про неможливість проведення перевірки ТОВ «Афамант» від 23 грудня 2010 року № 9397/15-213/36167894 з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагентів за серпень 2010 року, вбачається, що підприємство не знаходиться на юридичною адресою, остання податкова декларація з податку на додану вартість подана підприємством за серпень 2010 року, розрахунок комунального податку поданий за грудень 2010 року, остання декларація з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року. За висновком даної довідки, у ТОВ «Афамант» відсутні необхідні умови для господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, внаслідок чого угоди з даним підприємством мають ознаки нікчемності.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Судом встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару (послуг). Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає. Долучені до матеріалів справи письмові докази, зокрема, договір, рахунки, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні, платіжні доручення, підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Суд зазначає, що норми даного Закону не передбачають також такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту за висновком податкового органу про нікчемність правочину.

Суд не приймає посилання відповідача як на доказ вчинення нікчемної угоди між позивачем та ТОВ «Афамант» на довідку Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 23 грудня 2010 року, з огляду на те, що даний документ фактично не є перевіркою господарської діяльності ТОВ «Афамант» по взаємовідносинам, в тому числі й з позивачем. Зазначений акт складений на підставі даних, які містяться в інформаційних базах податкової інспекції, документи господарської діяльності ТОВ «Афамант» по взаємовідносинам з позивачем чи з іншими контрагентами податковим органом не досліджувались. Висновок про наявні ознаки нікчемних угод взагалі з усіма контрагентами зроблений на підставі відсутності підприємства за юридичною адресою. Суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодного доказу, що товар, який отримувався позивачем від ТОВ «Афамант», є тим самим товаром, який був отриманий ТОВ «Афамант» від ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей». Суд також зазначає, що дані обставини не мають відношення до правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що позивачем надані суду докази, які підтверджують використання придбаного від ТОВ «Афамант» товару у господарській діяльності позивачем, а саме акти списання запчастин, відповідно до наявних у позивача вантажних автомобілів. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагента.

Судом досліджений витяг із Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, наданий відповідачем, та встановлена відсутність розбіжностей між податковим кредитом, сформованим позивачем, та податковим зобовязанням контрагента позивача. Однак, податковим органом на підставі акту перевірки від 10 червня 2011 року сума податку на додану вартість за серпень 2010 року за господарськими операціями з ТОВ «Афамант» була виключена. Суд також зазначає, що Закон № 168 не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини самі по собі не призводять до нікчемності всіх правочинів та не позбавляють правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні; сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, що має місце у спірних правовідносинах і не спростовано відповідачем, не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Суд зазначає, що на момент здійснення господарських операцій, в тому числі у серпні 2010 року, контрагент позивача був зареєстрований у якості платників податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Стосовно посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних суд зазначає, що дані документи можуть посвідчувати тільки факт перевезення товару, а не його поставки, та їх наявність чи відсутність ніяким чином не повязана із формуванням платником податку податкового кредиту відповідно до норм Закону № 168, а також не є ознакою нікчемності правочину.

Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-ремонтно-будівельне об'єднання 1» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 червня 2011 року № 0001932340 та № 0001942340 задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 24 червня 2011 року № 0001932340, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 72836 грн., у тому числі за основним платежем 58269 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14567 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 24 червня 2011 року № 0001942340, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 197916 грн., у тому числі за основним платежем 158333 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39583 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-ремонтно-будівельне об'єднання 1» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 6 жовтня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 11 жовтня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.