Постанова № 20205573, 29.08.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2011 р. справа № 2а/0570/10918/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15 год. 20 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Полякової К.В.

при секретаріКарлюк М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. б/н від 08.08.2011р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 01-14-1420 від 29.10.2009р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» до Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання рішення недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання рішення недійсним.

Ухвалою суду від 09 серпня 2011 року замінено відповідача Виконавчу дирекцію Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на Донецьке обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» зазначило, що відповідачем на підприємстві була проведена позапланова перевірка, результати якої оформлені актом № б/н від 08.06.2011 року. Актом встановлено, що позивачем порушено ч. 1 ст. 7, ст. 47, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». За результатами перевірки відповідачем прийнято рішення № 81 від 16.06.2011 року про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій.

Проте, як вважає позивач, рішення Фонду суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на те, що санаторне-курортне лікування надається застрахованій особі за умови настання страхового випадку погіршення стану здоровя, яке за медичними показниками потребує відновлення та лікування у санаторно-курортних закладах. Факт настання такої страхової події підтверджується довідкою оздоровчого закладу для одержання путівки (форма № 070/о).

Також, позивач вказує на те, що на момент видачі працівникам довідок закладами охорони здоровя, звернення цих осіб до керівництва підприємства з відповідною заявою та прийняттям комісією з соціального страхування підприємства рішення про забезпечення цих осіб санаторно-курортними путівками за рахунок коштів Фонду працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були застрахованими особами у розумінні ст. ст. 2, 7 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

Крім того, із заробітної плати працівників, нарахованої їм за відпрацьований час протягом січня та лютого 2010 року відповідні внески до Фонду були перераховані.

Тому, просить суд визнати недійсним рішення № 81 від 16.06.2011 року щодо повернення Фонду суми неправомірно витрачених страхових коштів за період до 01.01.2011 року у розмірі 6720,00 грн., а також сплати штрафних санкцій у сумі 3360,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, надав суду пояснення аналогічні обґрунтуванню позовних вимог. Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в поданому суду запереченні та в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Згідно преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (в редакції, що діяла станом на 01.01.2010р., далі за текстом Закон №2240-ІІІ) цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Частиною 2 статті 3 Закону № 2240-ІІІ передбачено, що Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, смерті громадянина або члена його сім'ї.

У період з 20 травня 2011 року по 08 червня 2011 року головним спеціалістом відділу оздоровних заходів виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_6 на підставі направлення № 74 від 20.05.2011 року та наказу № 323 була проведена позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» з питання використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на санаторно-курортне лікування відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 року № 224-ІІІ та пп. «г» п. 3.6 Інструкції «Про порядок проведення перевірок страхувальників по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, прийняття рішень за їх результатами та процедуру оскарження» від 22.12.2010 року № 29 за період з 01.01.2010 року по 01.06.2011 року. В період з 01.01.2011 року по 01.06.2011 року путівки не отримувались, що підтверджується актом від 08.06.2011 року (а.с. 12-14, 17).

Відповідно до вказаного акту перевірки на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» виявлено порушення ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 50 Закону України від 18.01.2001р. № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі за текстом Закон №2240-ІІІ), а саме:видано санаторно-курортні путівки особам ОСОБА_4, ОСОБА_5, які на період відпустки без збереження заробітної плати не були застрахованими особами.

Акт перевірки підписаний позивачем із зауваженнями, які отримані Виконавчою дирекцією Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності10.06.2011 року (а.с. 15-16).

В результаті виявленого порушення та на підставі складеного акту від 08.06.2011 року заступником директора Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_7 16 червня 2011 року винесено рішення № 81 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» застосовано фінансові санкції: сума не прийнятих до зарахування витрат за період до 01.01.2011 року 6720,00 грн.; штраф у розмірі 50% неправомірно витрачених страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг за період до 01.01.2011 року 3360,00 грн. (а.с. 11).

Суд з таким рішенням відповідача погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно наказу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» № 30-к від 14 грудня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийнято на роботу. Дані особи з наказом ознайомлені (а.с. 20).

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали на імя директора ТОВ «Обєднання «ВЕК» заяви від 08.01.2010 року та від 06.01.2010 року відповідно про видачу путівок на санаторно-курортне лікування із додатком: довідки форми № 070/о (а.с. 21, 22, 23, 24).

Комісією Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» із соціального страхуванняна засіданні 11 січня 2011 року було розглянуто заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та вирішено надати путівки до санаторію застрахованим особам ОСОБА_4, ОСОБА_5, із частковою оплатою 20% (а.с. 25).

Відповідно до наказу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» № 1-о від 11.01.2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були надані відпустки без збереження заробітної плати у звязку із необхідністю санаторно-курортного лікування строком на 21 календарний день з 21 січня 2011 року по 10 лютого 2011 року. З наказом дані особи ознайомлені (а.с. 26).

Путівки до санаторно-курортного закладу курорт «Санаторій «Донбас» використані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 20.01.2010 року по 09.02.2010 року (а.с. 27, 28).

З довідки адміністрації ТОВ «Об`єднання «ВЕК», вбачається, що за січень-лютий 2010 року по працівникам ОСОБА_4, ОСОБА_5 підприємством перераховані внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь зазначених працівників (а.с. 8).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 29 Закону № 2240-ІІІ застраховані особи мають правоотримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону №2240-ІІІ право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2240 застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону № 2240-ІІІ найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 2 Закону № 2240-ІІІ страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг за цим Законом.

Згідно п. 9 ч. 2 ст. 2 Закону № 2240-ІІІ страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, і за який сплачено страхові внески.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 2 Закону № 2240-ІІІ страхові внески - відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин п. 2 ч. 2 ст. 27 Закону № 2240-ІІІ, страхувальник, яким являється позивач, зобов'язаний нараховувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, а також відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 27 Закону № 2240-ІІІ надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Відповідно доч. 1 ст. 50 Закону №2240-ІІІ (в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин) матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків (крім видів матеріального забезпечення, передбачених пунктами 1, 2 статті 34 цього Закону, яке надається за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України).

Таким чином, Закон № 2240-ІІІ передбачає, що застраховані особи мають право на призначення та отримання матеріального забезпечення та соціальні послуги, в тому числі і на санаторно-курортне лікуваннялише за умови сплати страхових внесків.

Отже, застрахована особа - це та особа, яка сплачує або за неї сплачуються страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в порядку, встановленому законодавством і таким чином, в період сплати страхових внесків така особа має право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг (в тому числі і путівки на санаторно-курортне лікування).

Відповідно до матеріалів справи заробітна плата техніку виробничо-технічного відділу ТОВ «Обєднання «ВЕК» ОСОБА_4 та прибиральниці службових приміщень ТОВ «Обєднання «ВЕК» ОСОБА_5 нараховувалась і виплачувалась протягом січня 2010 року та лютого 2010 року включно (а.с. 8), таким чином даним особам на момент отримання путівок заробітна плата нараховувалась і виплачувалась, а відповідно страхові внески за цей період сплачувались, отже вони були застрахованими особами, а тому право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг в цей період у даних осіб було.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Окрім заробітної плати працівник може отримувати інші види матеріального забезпечення передбачені чинним трудовим законодавством. До таких видів матеріального забезпечення законодавство відносить: оплату відпусток, як основних так і додаткових, оплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності та пологах, оплату відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таким чином, найманий працівник повинен отримувати, а роботодавець зобов'язаний нараховувати та виплачувати заробітну плату, а також інші види матеріального забезпечення, передбачені законодавством.

Крім того, частиною 2 ст. 47 Закону № 2240-ІІІ передбачено, що надання послуг застрахованим особам, пов'язаних із санаторно-курортним лікуванням, здійснюється за наявності медичних показань.

Розділом І Порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25 лютого 2009 року № 12, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 квітня 2009 р. за № 339/16355 (в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин, далі за текстом Порядок № 12), визначено, що цей Порядок визначає умови отримання застрахованими особами і членами їх сімей (а також особами, які навчаються у вищому навчальному закладі) (далі - застраховані особи і члени їх сімей) санаторно-курортного лікування, сплаченого за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». Отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортних послуг передбачає комплексне лікування, медичну реабілітацію та профілактику захворювань з максимальним використанням природних лікувальних ресурсів, фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та забезпечення належних культурно-побутових умов (далі - послуги) на базі санаторно-курортних закладів, розташованих на територіях курортів державного та місцевого значення або в лікувально-оздоровчих місцевостях (далі - курорти), за пред'явленням путівки на санаторно-курортне лікування (далі - путівка) та санаторно-курортної карти. Путівка є документом, який надає застрахованій особі і члену її сім'ї право на отримання відповідних послуг у зазначеному в путівці санаторно-курортному закладі протягом указаного в ній терміну - 18, 21, 24 або 45 діб.

Отже, санаторно-курортне лікування надається застрахованій особі за умови настання страхового випадку погіршення стану здоровя, яке за медичними показниками потребує відновлення та лікування у санаторно-курортних закладах.

Згідно п. 4.1 Порядку № 12 рішення про виділення путівки застрахованій особі приймає комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (далі - комісія (уповноважений) із соціального страхування), на підставі особистої заяви та довідки для одержання путівки (форма N 070/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.99 N 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)») (далі - медична довідка).

Як встановлено вище судом, ОСОБА_4 та ОСОБА_5. разом із заявами про видачу путівок на санаторно-курортне лікування були подані й довідки форми № 070/о. На підставі цих документів комісією ТОВ «Обєднання «ВЕК» із соціального страхування 11 січня 2011 року було вирішено надати путівки до санаторію застрахованим особам ОСОБА_4, ОСОБА_5

До того ж, суд зазначає, що відносини між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та позивачем на момент отримання путівок підпадають під поняття трудових в розумінні п. 6 ст. 2 Закону № 2240-ІІІ, оскільки заробітна плата цим особам нараховувалась і виплачувалась, таким чином відносини, що склалися між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та позивачем мають цивільно-правові ознаки та направлені на виконання певних робіт.

Таким чином, у позивача неправомірно не прийнято до заліку в рахунок страхових внесків суму вартості путівок, виданих застрахованим особам у розмірі 6720,00 грн. та відповідно застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3360,00 грн., а тому рішення Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 16.06.2011 року № 81 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності є незаконним та необґрунтованим.

Також, суд, щодо незаконності прийнятого відповідачем рішення, вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно преамбули Закону України «Про відпустки»від 15.11.1996р. № 504/96-ВР (в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 1 Закону України «Про відпустки» визначено, що державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» установлені відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку.

Згідно п. 4.2 Порядку № 12 відповідно до рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємство, установа, організація (далі - підприємство), яке є основним місцем роботи застрахованої особи, видає путівку до санаторію в період відпустки, а до санаторію-профілакторію - в період відпустки, без відриву від виробництва, за умови часткового фінансування санаторію-профілакторію за рахунок коштів Фонду.

Отже, оскільки наведеним пунктом Порядку № 12 не конкретизований вид відпустки, тому комісія із соціального страхування підприємства може приймати рішення про виділення путівки на санаторно-курортне лікування в період відпустки, яка обумовлена в колективному договорі, угоді та трудовому договорі між працівником та власником або уповноваженим ним органом і не суперечить Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996р. № 504/96-ВР (лист Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 17.11.2009 року № 06-14/Ч-268з-338 «Надання путівки під час відпустки за відпрацьований час та без збереження заробітної плати», чинний на час виникнення спірних правовідносин).

Разом з цим, колективним договором ТОВ «Обєднання «ВЕК» передбачено, що з метою оздоровлення щорічно працівникам підприємства надаються санаторно-курортні та туристичні путівки (п.п. 4.2.2 п. 4.2 розд. 4); за сімейними обставинами та з інших поважних причин працівникам на підставі їх заяв можуть бути надані короткострокові відпустки без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та адміністрацією, тривалістю не більш 15 календарних днів на рік. Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника на більш тривалий термін надається в обовязковому порядку окремим категоріям працівників згідно Закону України «Про відпустки» (ст. 25) (п. 5.8 розд. 5).

Таким чином, позивачем під час виділення санаторно-курортних путівок працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дотримано вимоги Закону України «Про відпустки» та Порядку № 12.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пп. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вважає, що відповідачем під час судового розгляду справи не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги викладене, суд вбачає достатність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» до Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання рішення недійсним задовольнити повністю.

Скасувати рішення Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 16 червня 2011 року № 81 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» (ЄДРПОУ 32091916) застосовано фінансові санкції: сума не прийнятих до зарахування витрат за період до 01.01.2011 року 6720,00 грн.; штраф у розмірі 50% неправомірно витрачених страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг за період до 01.01.2011 року 3360,00 грн..

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «ВЕК» (ЄДРПОУ 32091916, адреса: 83017, м. Донецьк, вул. Владичанського, 32; п/р 260091462980 в ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» м. Донецьк, МФО 334969) суму сплаченого судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 29 серпня 2011 року .

Повний текст постанови складений 31 серпня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Полякова К.В.