Рішення № 20154606, 21.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" грудня 2011 р. Справа № 23/159-11

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Сіті», м. Київ

до Закритого акціонерного товариства «Авіакомпанії «Аеросвіт», Київська область, Бориспільський район, с. Гора

про стягнення 1140752,74 грн.

секретар судового засідання Бердило І.П.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1. (довіреність б/н від 14 листопада 2011 року);

ОСОБА_2 (довіреність б/н від 14 листопада 2011 року);

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність №171-2010 від 29 грудня 2010 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіа Сіті»(далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Авіакомпанії «Аеросвіт»(далі відповідач) про стягнення 1140752,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не повністю виконав свої зобовязання за договором про проведення рекламних компаній №21-740/1 від 1 лютого 2007 року, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 916830,69 грн. Додатково, за прострочення виконання зобовязання позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 27504,92 грн., інфляційні втрати в розмірі 54308,37 грн. та пеню в розмірі 142108,76 грн.

В прохальній частині позовної заяви позивач просив суд в порядку забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу та заборонити йому вчиняти дії стосовно відчуження належного йому майна.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Згідно п. 3 розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»за №02-5/611 від 23 серпня 1994 року умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Судом відмовлено в задоволені заяви про забезпечення позову, оскільки, заявником не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 31 жовтня 2011 року та призначено справу до розгляду на 15 листопада 2011 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечував.

20 грудня 2011 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіа Сіті»(за договором виконавець) та Закритим акціонерним товариством «Авіакомпанія «Аеросвіт»(за договором - замовник) 1 лютого 2007 року укладено договір на проведення рекламних компаній за №21-740/1.

Згідно пункту 2.1 договору виконавець зобовязується протягом строку дії договору професійно і якісно проводити рекламну(-і) компанію(-ї) в інтересах замовника та/або клієнтів-рекламодавців замовника на території України на узгоджених сторонами у додатку рекламних площинах спеціальних конструкцій, а замовник зобовязується вчасно й у повному обсязі сплачувати вартість робіт та послуг виконавця відповідно до умов ст. 4 даного договору.

Відповідно до пункту 2.2 договору з метою проведення рекламної компанії сторонами підписується відповідний додаток до даного договору.

У відповідності до пункту 3.4.5 договору замовник зобовязується особисто (без права покладання своїх обовязків щодо оплати на іншу особу) здійснювати розрахунки з виконавцем відповідно до умов ст. 4 даного договору.

Згідно пункту 3.5.5 договору сторони погодились підписувати акти прийому-передачі наданих належним чином виконавцем замовнику робіт та послуг за цим договором.

Відповідно до пункту 4.1.1 договору оплата здійснюється замовником щомісячно не пізніше 20-го числа поточного місяця надання рекламних послуг на підставі рахунків-фактур та фото звітів виконавця. Для оперативності у взаєморозрахунках може виставлятися замовникові по факсимільному зв'язку з наступним наданням оригіналу.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що договір є чинним з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2007 року.

У відповідності до пункту 7.2.2 договору при порушені замовником зобовязань по оплаті рекламної компанії, виконавець вправі стягнути з замовника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу (включаючи день оплати) нарахування якої не обмежується строком.

1 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем підписано додаток №1 до договору №21-740/1 від 1 лютого 2007 року (том 1, а.с. 17).

Відповідно до пункту 2 додатку №1 місячна вартість рекламної компанії на дату підписання даного додатку складає 36414,14 грн.

13 червня 2007 року між позивачем та відповідачем підписано додаток №2 до договору №21-740/1 від 1 лютого 2007 року (том 1, а.с. 18).

Відповідно до пункту 2 додатку №2 місячна вартість рекламної компанії на дату підписання даного додатку складає 35958,96 грн.

20 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем підписано додаток №3 до договору №21-740/1 від 1 лютого 2007 року (том 1, а.с. 19-21).

Відповідно до пункту 2 додатку №3 місячна вартість рекламної компанії на дату підписання даного додатку складає 138743,70 грн.

31 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору №21-740/1 від 1 лютого 2007 року.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди №1 сторони погодили продовжити термін дії договору до 31 грудня 2008 року включно на тих же умовах.

11 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду №1 до додатку №3 від 20 грудня 2007 року до договору №21-740/1 від 1 лютого 2007 року (том 1, а.с. 23-24).

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №1 до додатку №3 місячна вартість рекламної компанії, зазначеної у додатку №1 від 13 грудня 2007 року на період з 1 вересня 2008 року по 31 грудня 2008 року складає 105213,97 грн.

В матеріалах справи наявні копії підписаних сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) по договору №21-740/1 від 1 лютого 2007 року за №ОУ-3559 за період надання послуг з 1 травня 2008 року по 31 серпня 2008 року на загальну суму 554974,80 грн., №ОУ-3560 за період надання послуг з 1 вересня 2008 року по 31 жовтня 2008 року на загальну суму 210427,95 грн., №ОУ-3803 за період надання послуг з 1 листопада 2008 року по 30 листопада 2008 року на загальну суму 105213,97 грн. та №ОУ-3804 за період надання послуг з 1 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року на загальну суму 105213,97 грн. Оригінали зазначених актів оглянуто у судовому засіданні.

На виконання умов договору позивачем виставлялись відповідачу рахунки-фактури №СФ-0001208 від 1 серпня 2008 року на загальну суму 554974,80 грн., №СФ-0001564 від 2 жовтня 2008 року на загальну суму 210427,95 грн., №СФ-0001776 від 5 листопада 2008 року на загальну суму 105213,97 грн. та №СФ-0001947 від 2 грудня 2008 року на загальну суму 105213,97 грн.

Проте, відповідач взяті на себе зобовязання за договором не виконав належним чином, а саме, частково сплатив позивачу грошові кошти за надані послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та виписками з особового рахунку позивача на загальну суму 59000,00 грн., в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 916830,69 грн.

Зазначену заборгованість відповідач визнав, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом звіряння взаєморозрахунків за період з 1 січня 2008 року по 26 жовтня 2010 року.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечував.

Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Під час судового розгляду відповідачем було заявлено суду про пропуск позивачем строку позовної давності та про застосування позовної давності у даній справі щодо рахунків №СФ-1208 від 1 серпня 2008 року на загальну суму 495974,80 грн. (з урахуванням часткової сплати), кінцевий строк оплати рахунку 20 серпня 2008 року, строк позовної давності за ним сплив 21 серпня 2011 року та №СФ-0001564 від 2 жовтня 2008 року на загальну суму 210427,95 грн., кінцевий строк оплати рахунку 20 жовтня 2008 року, строк позовної давності за ним сплив 21 жовтня 2011 року.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проте, судом відмовлено в застосуванні строків позовної давності щодо зазначених рахунків з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Так, як зазначалось вище, відповідач визнав себе боржником та зобовязаною стороною по відношенню до кредитора (позивача) підписавши акт звірки взаємних розрахунків за період з 1 січня 2008 року по 26 жовтня 2010 року.

З наведеного вбачається, що відповідач вчинив дію, що свідчить про визнання ним свого боргу. Отже, у відповідності до ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності почався з 27 жовтня 2010 року.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не виконав умов договору. Зазначений факт відповідачем не спростовано, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла у відповідача через порушення умов договору в розмірі 916830,69 грн. підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»№543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Під час судового розгляду відповідачем було заявлено суду про пропуск позивачем строку позовної давності та про застосування позовної давності у даній справі щодо пені.

Відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Судом відмовлено відповідачу в застосуванні строків позовної давності щодо пені з огляду на наступне.

Так, пунктом 7.2.2 договору встановлено, що нарахування пені не обмежується строком. Відтак, враховуючи, що заявлена до стягнення пеня нарахована з 24 жовтня 2010 року по 24 жовтня 2011 року, а з позовом до суду позивач звернувся 25 жовтня 2011 року, що підтверджується відтиском штемпелю поштового відділення, яке здійснило відправку, на поштовому конверті у якому надійшла позовна заява, то позивачем не пропущено строку позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені.

Розмір пені, нарахованої позивачем у сумі 142108,76 грн., є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Розмір 3% річних у сумі 27504,92 грн. та інфляційних втрат у сумі 54308,37 грн. є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, а саме, 11408,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, повязані з оплатою послуг адвоката в розмірі 57400,00 грн.

На підтвердження своїх вимог позивачем надано суду копію договору про надання юридичних послуг за №1/10/11 від 1 жовтня 2011 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю за №1434/10 від 30 вересня 1998 року, копію платіжного доручення №946 від 8 листопада 2011 року на загальну суму 39928,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об'єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

Як встановлено судом, зі змісту договору №1/10/11 від 1 жовтня 2011 року про надання юридичних послуг вбачається, що предметом цього договору є надання юридичних послуг, які не є тотожними поняттю «послуги адвоката»в розумінні ст. 44 ГПК України.

Серед іншого, в зазначеному договорі не встановлено, що послуги, які повинні надаватись позивачу Адвокатським обєднанням «Юридична фірма «Проксен та партнери»будуть надаватись у справі №23/159-11 щодо стягнення заборгованості за договором на проведення рекламних компаній за №21-740/1 від 1 лютого 2007 року.

Крім того, судом встановлено, що платіжне доручення №946 від 8 листопада 2011 року не є належним доказом того, що перераховані позивачем кошти в сумі 39928,00 грн. було сплачено саме за послуги адвоката (хоча й адвокатському обєднанню), оскільки в призначенні платежу зазначено: «за юридичні послуги».

До того ж, позивачем не подано до суду доказів того, що адвокат ОСОБА_4 перебуває в трудових відносинах з Юридичною фірмою «Проксен та партнери», зокрема, як працівник зазначеною юридичної фірми, а не заступником керуючого партнера об'єднання. Позивачем лише подано копію протоколу №4 від 10 листопада 2008 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 є заступником керуючого партнера об'єднання.

Крім того, в матеріалах справи наявна довіреність б/н від 14 листопада 2011 року (том 1, а.с. 69) видана позивачем на імя ОСОБА_4, як на громадянина, уповноваженого представляти інтереси товариства.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Приписами ст. 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_4 здійснював представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Сіті»на підставі довіреності, а не на підставі договору про надання юридичних послуг №1/10/11 від 1 жовтня 2011 року.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 57040,00 грн. витрат за послуги адвоката.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт»(08324, Київська область, Бориспільський район, с. Гора, код 20048090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Сіті»(04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 14А, код 32537507) 916830 (девятсот шістнадцять тисяч вісімсот тридцять) грн. 69 коп. заборгованості, 27504 (двадцять сім тисяч пятсот чотири) грн. 92 коп. 3% річних, 142108 (сто сорок дві тисячі сто вісім) грн. 76 коп. пені, 54308 (пятдесят чотири триста вісім) грн. 37 коп. інфляційних втрат та судові витрати: 11408 (одинадцять тисяч чотириста вісім) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СуддяД.Г. Заєць Дата підписання рішення 23 грудня 2011 року