Постанова № 20117621, 20.12.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2011 р. Справа № 5023/7583/11

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Хачатрян В.С.,

при секретарі Сиротніковій Я.Є.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю №6650 від 10.12.2009р.,

відповідача ОСОБА_2 за довіреністю №1950 від 07.10.2011р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, ФОП ОСОБА_3, (вх. №5131 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2011 р. у справі №5023/7583/11,

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»м. Дніпропетровськ,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ КБ «Приватбанк»у вересні 2011р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк»грошові кошти у розмірі 19248,42 грн. та судові витрати (а.с.4-5).

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.11.2011р. по справі №5023/7583/11 (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності відмовлено. Позов задоволено повністю. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк»грошові кошти у розмірі 19248,42 грн., державне мито у розмірі 192,49 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. (а.с.77-81).

Відповідач - ФОП ОСОБА_3 не погодилась з зазначеним рішенням місцевого господарського суду та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2011р. у справі №5023/7583/11 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк»відмовити (а.с.89-90).

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач посилається на те, що внаслідок знімання відповідачем коштів з банківського рахунку у більшому розмірі, ніж на нього надходило, між позивачем та відповідачем виникли відносини з кредитування, регулювання яких передбачено статтею 1069 Цивільного кодексу України.

Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції, не взявши до уваги положення статті 1069 Цивільного кодексу України, помилково застосував до спірних правовідносин норми статті 1212 Цивільного кодексу України.

Тобто, на думку відповідача, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2011р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та розгляд скарги призначено на 13.12.2011р. (а.с.87-88).

Позивач відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надав.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 13.12.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив рішення господарського суду від 07.11.2011р. у справі №5023/7583/11 скасувати. Представник позивача зазначив, що апеляційну скаргу відповідача вважає необґрунтованою, просив суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2007р. між позивачем (банк) та відповідачем (клієнт) було укладено договір банківського рахунка №НА2180 (а.с.11-18).

Відповідно до пункту 1.1 договору банківського рахунку банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього договору.

Пунктом 1.2. передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

За пунктом 1.3. договору банківського рахунку банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта (розміри, порядок оплати та строки) здійснюються згідно з тарифами банку, зазначеними у додатку 1, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно пункту 6.1. договору банківського рахунку даний договір укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і припиняє свою дію відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

Як встановлено колегією суддів та не заперечується сторонами договір банківського рахунку набув чинності.

В матеріалах справи наявні додаткові угоди №1, №2, та №3 до договору банківського рахунку, які є невідємними його частинами та діють на період дії договору банківського рахунку №НА2180 від 23.05.2007р.(а.с.15-16, 17, 18).

Як вбачається з позовної заяви, предметом позову є стягнення коштів. Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на статі 625, 1212 Цивільного кодексу України, а саме на те, що відповідач безпідставно отримав грошові кошти, які підлягають поверненню з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та зі сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи ФОП ОСОБА_3, починаючи з 13.06.2008р., безпідставно знімала з рахунку більше коштів, ніж було надходжень на цей рахунок, в результаті чого станом на 28.11.2008р. утворилась заборгованість в розмірі 13963,66 грн., яка до цього часу не погашена. Зазначене підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку, який належить відповідачу, з реєстрами кредитових платіжних документів відправлених для зарахування на рахунок клієнта та відправлених з рахунку клієнта, з якої вбачається, що, дійсно, станом на 28.11.2008р. на рахунку відповідача утворилась заборгованість в розмірі 13963,66 грн. (а.с.65-72).

У звязку з вищенаведеною обставиною позивачем була направлена вимога №38 від 25.03.2009р., в якій повідомлено ФОП ОСОБА_3 про те, що за договором банківського рахунку №НА2180 від 23.05.2007р. станом на 28.11.2008р. утворилась заборгованість в розмірі 13963,66 грн., яку необхідно погасити (а.с.23-24).

Колегія суддів зазначає, що у відзиві на позовну заяву (вх.№33187) від 31.10.2011р. (а.с.49-51) представник відповідача вказував на те, що претензію банку, на яку посилається позивач, як на досудове врегулювання спору, він не отримував. Дане питання досліджувалось судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення та було встановлено, що матеріалами справи належним чином підтверджується факт отримання відповідачем вимоги банку №38 від 25.03.2009р. До того ж, вже в судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду представник відповідача не заперечував факт отримання вимоги банку та зазначив, що відповідь на вимогу банку ним не надавалась, у звязку з тим, що, на думку відповідача, дана вимога нічим не підтверджена.

У звязку з невиконанням відповідачем вимоги банку та непогашенням існуючої заборгованості станом на 28.11.2008р. у розмірі 13963,66 грн. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду та в доводах апеляційної скарги представник відповідача посилався на те, що внаслідок знімання відповідачем коштів з банківського рахунку у більшому розмірі ніж на нього надходило, між позивачем та відповідачем виникли відносини з кредитування, регулювання яких передбачено статтею 1069 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1069 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунку), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Договором банківського рахунку, а саме пунктом 2.1.6 встановлено, що банк бере на себе зобовязання приймати та виконувати розрахункові документи відповідно до чинного законодавства та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено іншими договорами між банком і клієнтом.

Аналізуючи та досліджуючи договір банківського рахунку колегія суддів встановила, що даним договором не передбачено кредитування рахунку. Окремий договір про надання кредиту відповідачу в матеріалах справи відсутній. Дану обставину підтвердили сторони в судовому засіданні, а саме представник позивача зазначив, що даної умови в договорі не передбачено, окремого договору про кредитування рахунку складено також не було. Представник відповідача не заперечував факт відсутності в договорі банківського рахунку умови про кредитування рахунку, проте наголошував на тому, що наявність такої можливості, як кредитування рахунку випливає не з умов договору, а є умовою та можливістю, яка надана статтею 1069 Цивільного кодексу України.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими доводами представника відповідача, виходячи з наступного.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства .

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 1067 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського рахунка укладається на умовах, погоджених сторонами.

Інші положення Цивільного кодексу України про банківський рахунок додатково вказують на можливість узгодження сторонами умов договору (ч.1,2,4 ст.1068, ч.1 ст.1069 Цивільного кодексу України). Дана позиція викладена в Листі Національного Банку України №18-111/3249-8378 від 18.08.2004р. «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності».

Колегія суддів при цьому вважає за необхідне зазначити, що положення статті 1069 Цивільного кодексу України передбачають таку можливість, яку сторони можуть передбачити в договорі банківського рахунка, як надання клієнту овердрафта короткострокового кредиту, що надається банком клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка.

Як вже було зазначено, договором банківського рахунка, укладеного між позивачем та відповідачем, даної умови не передбачено, натомість пунктом 2.1.6 встановлено, що банк бере на себе зобовязання приймати та виконувати розрахункові документи відповідно до чинного законодавства та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено іншими договорами між банком і клієнтом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що посилання відповідача на статтю 1069 Цивільного кодексу України є необґрунтованими.

Крім того, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про те, що грошові кошти були набуті ФОП ОСОБА_3 не безпідставно.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 2 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що положення цієї глави (Глава 83 - Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.

Таким чином, відповідач вважається таким, що набув грошові кошти без достатньої правової підстави та зобовязаний повернути їх банку.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в сумі 13963,66 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з того, що сумою безпідставно отриманих грошей є 13963,66 грн., то з урахуванням індексу інфляції за період з грудня 2008 року по липень 2011 року та суми процентів за користування чужими грошима за період з 29.11.2009 року по 04.08.2011р. загальна сума, яка підлягає стягненню складає 19248,42 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, наявної в матеріалах справи (а.с.36) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що про порушення свого права позивач повинен був дізнатися 13.06.2008р. (це перше неправомірне отримання відповідачем грошових коштів). Однак, у звязку з періодичним перериванням перебігу позовної давності через поповнення відповідачем банківського рахунку, який перекривав відмінне значення по рахунку, та враховуючи, що останньою датою руху по рахунку є 28.11.2008р., безперервний перебіг позовної давності почався з 28.11.2008р.

Таким чином, колегія суддів встановила, що позовна давність станом на момент звернення позивача з позовом до суду (вересень 2011 року) не сплила.

Отже, дослідивши всі належні та допустимі докази, які мають відношення до даного спору, колегія суддів з урахуванням приписів ст. ст. 4-3, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку, що місцевим господарським судом законно та обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2011р. по справі №5023/7583/11 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

У звязку з тим, що колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги понесені відповідачем відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2011р. по справі №5023/7583/11 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

суддя В.В. Лакіза

суддя В.С. Хачатрян

Повний текст постанови складено 19 грудня 2011 року.