Рішення № 20082005, 16.11.2011, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/2-534/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2011 року           

Київський районний суд м. Харкова:

Головуючий суддя - Золотарьова Л.І.

за участю секретаря - Бломберус С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна»про визнання договору недійсним в частині та за зустрічним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07.06.2010 року звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати недійсним кредитний договір від 25.04.2008 року у частині надання кредитних коштів в іноземній валюті. В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 25.04.2008 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк»укладено кредитний договір, відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 84000 доларів США на придбання нерухомості строком до 25.04.2033 року, зі сплатою сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 5,49% річних. Вважає, що частина договору, відповідно до якої кредитор надає позичальнику кошти у розмірі 84000 доларів США є удаваною та приховує собою позику грошових коштів у розмірі 424200 грн, виходячи із офіційного курсу долара США до гривні, встановленого Постановою правління НБУ від 25.04.2008 року. Законодавством України не встановлено можливість розрахунку за придбану в Україні квартиру у доларах США. Отже, сторони насправді вчинили правочин по позиції грошових коштів у розмірі 424200 грн. на умовах, передбачених договором.

26.08.2010 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна»звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором. В обґрунтування вимог зустрічного позову посилається на те, що 25.04.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав від банку кредит у розмірі 84000 доларів США зі строком повернення до 25 квітня 2033 року. Відповідно до договору позичальник зобов*язалася своєчасно погашати суму кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитом в порядку та строки, що визначені в кредитному договорі та графіку кредитних платежів до кредитного договору. В порушення умов укладеного договору, відповідач відмовляється виконувати свої зобов*язання з повернення боргу в строк та на умовах, встановлених сторонами в кредитному договорі. Загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 25.04.2008 року, станом на 26.07.2010 року становить 736262,78 грн.

Представник відповідача –ТОВ «ОТП Факторинг Україна»з первісний позов не визнає та вважає наведені у позовній заяві обгрунтування надуманими, безпідставними та такими, що не грунтуються на законі. Сума в доларах США, що зазначена в кредитному договорі –є грошовим еквівалентом зобовязання в іноземній валюті. Також, операції з надання кредиту в іноземній валюті ТОВ «ОТП Факторинг Україна»здійснює на підставі дозволу від 08.11.2006 року за № 191-1. Тому правових перешкод для того, щоб ТОВ «ОТП Факторинг Україна»мало право укладати кредитні договори та видавати кредити в іноземній валюті –немає.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, проти зустрічного позову заперечував.

Представник відповідача проти первісного позову заперечував, зазначив що ЗАТ «ОТП Банк»не порушив жодної вимоги законодавства України при укладанні та здійсненні банківських операцій щодо надання кредитних коштів та укладанні кредитного договору. Вимоги за зустрічним позовом підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення представника позивачів, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до кредитного договору №ML 702/899/2008 від 25.04.2008 року укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, остання отримала кредитні кошти у розмірі 84000,00 доларів США строком до 25 квітня 2033 року для придбання нерухомого майна.

Відповідно до п. 3 кредитного договору для для розрахунку процентів за користування кредитом використовується плаваюча процентна ставка, що складається з: фіксованого відсотку в розмірі 5.49 % річних + FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору позичальник зобов*язалася своєчасно погашати суму кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитом в порядку та строки, що визначені в кредитному договорі та графіку кредитних платежів до кредитного договору.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору за невиконання прийнятих на себе зобов*язань за кредитним договором стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені строки, позичальник зобовязаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов*язань за кожен день прострочки, а також штраф в розмірі 0,01 % від суми прострочених зобов*язань, але не менше 25.00 гривень у разі прострочення виконання боргових зобов*язань понад 15 календпрних днів.

Відповідно до п.1.9 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання зобов*язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх боргових та інших зобов*язань за цим договором.

Відповідно до додаткового договору №1 до кредитного договору №№702/899/2008 від 25.04.2008 року сторони домовидись, що на період з 28 квітня 2009 року до 25 червня 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процента ставка у розмірі 7,00%, на період з 28 червня 2009 року до повного виконання зобов*язання - плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток (5,69 % річних) + FIDR.

Відповідно до додаткового договору №2 до кредитного договору №№702/899/2008 від 25.04.2008 року сторони домовидись, що на період з 25 серпня 2009 року до 25 листопада 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процента ставка у розмірі 6,50%; на період з 25 листопада 2009 року до повного виконання зобов*язання - плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток (6,00 % річних) + FIDR.

Відповідно до додаткового договору №3 до кредитного договору №№702/899/2008 від 25.04.2008 року сторони домовидись, що на період з 25 січня 2010 року до 26 квітня 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процента ставка у розмірі 6,50%; на період з 26 квітня 2010 року до 25 травня 2010 року - фіксована процента ставка у розмірі 13,93 % річних; на період з 25 травня 2010 року до повного виконання зобов*язання - плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток (6,43 % річних) + FIDR.

Відповідно до довідки розрахунку заборгованості за кредитним договором №702/899/2008 від 25.04.2008 року станом на 26.07.2010 року за ОСОБА_2 наявна загальна заборгованість у сумі 736262,78 грн., у тому числі: за кредитом – 84425,16 доларів США (в еквіваленті 666621,06 грн.), за відсотками за користування кредитом за період з 25.04.2008 року по 25.07.2010 року –7950,46 доларів США (в еквіваленті 62776,79 грн.), за пенею за прострочення виконання зобовязання за період з 25.11.2009 року по 25.05.2010 року –6864,93 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» «кошти –гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Отже, отримуючи кредит в іноземній валюті, у позичальника, виникає зобов’язання повернути його у тій самій валюті у якій кредит був отриманий.

Доводи позивача та представника позивача стосовно того, що порушено принцип справедливості, на зміну курсу валют відносно дня укладання кредитного договору та на сьогоднішній день як на обставину яка є несправедливою не можуть бути прийняти до уваги з наступних підстав.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти –гривні. Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом міністрів України.

Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного випливає, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використанні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на територій України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

08.11.2006 року ПАТ «ОТП Банк»отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 від 02.03.1998 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Невідємною частиною ліцензії №191 є дозвіл від 08.11.2006 року за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «ОТП Банк»з валдютними цінностями. З вищевикладеного вбачається, що банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Законом України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що “Банк” має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19).

Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Використовуючи своє право, надане вказаною ліцензією на банківську діяльність і дозволом на здійснення операцій з валютними цінностями, банк залучає вклади в іноземній валюті, у тому числі і на міжнародних валютних ринках. По вкладах, залучених в іноземній валюті, банк має зобов'язання повернути грошові кошти і заплатити відсотки відповідно теж в іноземній валюті. Укладаючи з позичальником кредитний договір в іноземній валюті, банк від свого імені і на свій ризик розміщує залучені раніше валютні кошти. Тому в кредитних договорах передбачено умови повернення кредитних коштів в тій валюті, що і кредит. Ці умови дозволяють банку належним чином виконувати свої зобов'язання перед вкладниками у відповідності до чинного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень ЗУ «Про банки і банківську діяльність»банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет КМУ від 19.02.93 за №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 5 Декрету встановлено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються Національним банком України.

Згідно ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції, на період, необхідних для здійснення такої операції.

Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ визначений в ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ. До таких операцій зокрема відносяться: -вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; - ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України; - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; -використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; - розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; - здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в»ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, тільки за умов, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Відповідно до п. 2 ст. 6 названого Декрету КМУ уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученнями і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб –резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам –резидентам.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України, НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

До компетенції НБУ у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно - правових актів щодо ведення валютних операцій.

У відповідності до пункту 8.12. «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених постановою Правління НБУ від 30.05.2007 р. №200 визначено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

При цьому, згідно п. 5.3. Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. N 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за №15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Таким чином, законодавство України чітко та однозначно визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути суб'єктом кредитних зобов'язань (правовідносин) в іноземній валюті.

Більш того, спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності не містить норм, якими забороняється банкам надавати кредити в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог ст. 1 Декрету КМУ, надання кредитів в іноземній валюті відноситься до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на сьогоднішній день законодавством не встановлено термінів і сум кредитів в іноземний валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками або іншими фінансовими організаціями) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Так як, отримувачем за валютними операціями (зокрема, операціями щодо сплати позивачем процентів за користування кредитом та інших платежів) виступав відповідач, що має банківську ліцензію та дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, то з цього слідує, що індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу не потрібна.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту саме в іноземній валюті та згідно п. 7.2. договору підтвердив, що будь-які умови цього договору є істотними і підлягають виконанню в порядку передбаченому цим Договором.

У відповідності до вимог ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В судовому засіданні достовірно встановлено те, що при укладенні спірного договору сторонами дотримано вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та правові підстави для визнання його недійсним –відсутні. Також в матеріалах справи відсутні правові підстави для визнання недійсними договору застави та договору поруки які укладались в забезпечення виконання боргових зобов’язань.

В судовому засіданні позивач не надав підтвердження, що кредитний договір, договір поруки та застави був укладений під натиском “Банку”, без роз*яснення умов укладання зазначеного договору та без ознайомлення з наслідками порушення умов договору.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню.

Зустрічний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором –задовольнити в повному обсязі.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 192, 203, 215, 526, 530, 533, 610, 651, 1050,1049,1054, 1060 ЦК України, ст. 8, 10,11, 15, 60, 61, 118-120, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна»про визнання кредитного договору в частині недійсним – відмовити.

Зустрічний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна»про стягнення боргу за кредитним договором –задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна»п/р 26507002333333 в АТ «ОТП Банк»м. Київ, код ЄДРПОУ 36789421, МФО 300528 - суму заборгованості за кредитним договором №ML 702/899/2008 від 25.04.2008 року у розмірі 736262 (сімсот тридцять шість тисяч двісті шістдесят дві) грн. 78 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна»п/р 26507002333333 в АТ «ОТП Банк»м. Київ, код ЄДРПОУ 36789421, МФО 300528 - суму сплаченого судового збору у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів після проголошення рішення.

Головуючий-