Рішення № 20063019, 19.12.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.12.11р.Справа № 21/5005/14870/2011 За позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку " Приватбанк ",

м. Дніпропетровськ в особі Дніпропетровського регіонального управління, м. Дніпропетровськ

до Приватного підприємства " Компанія В.С.В.- 2006 ", м.Дніпропетровськ

про стягнення 316 730,92 грн. за договором кредитування

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Булана Ю.М.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, дов. № 3932-О від 20.10.10р.;

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом у якому просить стягнути з відповідача суму 93 248,15 грн. заборгованість за кредитом, 120 066,68 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 88 095,57 грн. пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штраф - 250,00 грн. (фіксована частина) та 15 070,52 грн. (процентна складова), а всього 316 730,92 грн. заборгованості за порушення виконання грошових зобовязань по кредитному договору № МК-94 від 16.01.2008р.

Представник позивача наполягав на повному задоволенні позовних вимог.

Відповідач не забезпечив присутність повноважного представника в призначеному судовому засіданні. Про час та дату розгляду спору повідомлений належним чином з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (реєстрації) сторін, яка зазначається у Спеціальному витязі з ЄДРПОУ станом на 24.11.11р. (а.с. 46-47).

При цьому, наведені положення в Розясненні Президії ВАСУ від 18.09.97р. за № 02-5/289 визначають, що особи, які беруть участь у розгляді, вважаються повідомленими про дату, час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про призначення розгляду спору у судовому засіданні у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Суд вважає можливим розглянути спір за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про місце, час та дату розгляду спору належно, а в матеріалах справи достатньо необхідних господарському суду документів для прийняття правомірного та обґрунтованого рішення.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України, а також оригіналами документів наданими позивачем для огляду у судовому засіданні.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні15.12.11р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України (надалі по тексту ГК України), який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).

Виходячи зі змісту положень статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього ж кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобовязань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обовязки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

16.01.2008 р. між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію від 17.07.2009р. серії А01 № 054809 є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - банк, позикодавець, позивач) та Приватним підприємством "Компанія В.С.В.-2006" (далі - позичальник, відповідач) було укладено кредитний договір № МК/94 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору у рамках Програми мікрокредитування, при наявності вільних коштів, банк зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної лінії з лімітом кредитування 120 000 грн. на термін і на умовах передбачених у даному договорі, а позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит, сплатити відсотки у встановленні даним договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно із цим договором в повному обсязі.

Згідно з умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 120000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 28,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.01.2009 р.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо не встановлено договором або законом.

Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України ).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Вивчивши матеріали справи господарський суд зазначає, що факт не виконання відповідачем зобовязань за кредитним договором № МК/94 від 16.01.2008р. (повного та своєчасного погашення суми кредиту та відсотків), матеріалами справи доведено, а позичальником доказів в спростування цих обставин не надано.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що уразі порушення зобовязання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно зі ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до п. 6.1 Договору при порушенні позичальником якого-небудь із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Графіком погашення (Додаток 1 до договору), а також п.п. 2.2.2, 2.3.1-2.3.3, 2.4.1, 4.1-4.4 договору, термінів повернення кредиту, передбачених Графіком погашення (Додаток 1 до договору), а також п.п. 1.2, 2.2.3, 2.3.3 даного договору, винагороди, передбаченої п.п. 4.5, 4.6 даного договору. Позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня.

За умовами п. 6.2 Договору при порушенні позичальником зобовязань, передбачених п.п. 2.2.8, 2.2.112, 8.1 Договору, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення штраф у розмірі 2% від суми отриманого кредиту.

Згідно п. 6.6 Договору при порушенні позичальником будь-якого з грошових зобовязань, передбачених даним договором, більше ніж на 120-ть днів, у звязку із чим банк буде змушений звернутися до суду, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн. + 5% від суми позову.

Відповідно до п. 6.8 Договору, термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредиту, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За розрахунками позивача станом на 23.09.2011р. за позичальником перед банком виникла заборгованість за Договором у розмірі 316 730,92 грн., з яких: заборгованість за кредитом 93 248,15 грн. в т.ч. прострочене тіло, заборгованість за відсотками - 120 066,68 грн. в т.ч. прострочені відсотки, заборгованість з пені 88 095,57 грн., штраф (фіксована частина) - 250,00 грн., штраф (процентна складова) - 150 070,52 грн.

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається крім випадків, передбачених законом.

У звязку з чим, суд дійшов висновку про належне виконання позивачем вимог ст. 33 ГПК України, оскільки документально доведено ті обставини, на які останній посилався в позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог, та які не спростовані відповідачами в ході розгляду спору.

В силу вимог ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Викладене є підставою для задоволення позову.

Як свідчать матеріали справи, при подачі позовної заяви позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з клопотанням про забезпечення позову в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України шляхом накладення арешту на все майно, що належить відповідачу в межах 316 730,92 грн.

В обґрунтування даної вимоги позивач послався на те, що у разі неприйняття мір до забезпечення позову у подальшому утрудниться чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.

З урахуванням вищевикладеного та у відповідність ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєю ініціативою має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зі змісту вказаних статей вбачається, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими повязано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Водночас, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже вимога про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення ускладнень у виконанні судового рішення.

Разом з тим, як вбачається з вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову, суд вважає, що позивачем не доведено наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування вищевказаних заходів.

Відповідно до змісту статті 66 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання про забезпечення позову суд зясовує обсяг позовних вимог, здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також з огляду на те, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців - учасників судового процесу.

Більш того, ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Частиною 7 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобовязано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вбачається зі змісту клопотання про забезпечення позову, відповідних доводів в обґрунтування вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, позивач не наводить.

Більш того, у розумінні положень розділу 10 Господарського процесуального кодексу України “Забезпечення позову”, розглядаючи вимогу про забезпечення позову суд оцінює, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, повязаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, змістом якої є накладення арешту на грошові кошти Відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 66, 67, 75, 82-85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватним підприємством "Компанія В.С.В.-2006" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 10-Г, кв. 63; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34682862) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом 93 248,15 грн., заборгованість за відсотками - 120 066,68 грн., заборгованість з пені 88 095,57 грн., штраф (фіксована частина) - 250,00 грн., штраф (процентна складова) - 150 070,52 грн., державного мита - 3 167,31 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236,00 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяН.Г. Назаренко Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 19.12.2011р.