Рішення № 20058734, 21.12.2011, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2011 р.

Справа № 5004/2041/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк"

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

про визнання договору недійсним

Суддя: Дем'як В.М.

за участю представників сторін: <Текст >

від позивача: ОСОБА_2 - за дов. №1421-19 від 23.03.2010р.

від відповідача: ОСОБА_3 - за дов. від 10.05.2011р.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» звернулося з позовом до Підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2005р., укладеного між КБ «Західінкомбанк» ТзОВ та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 та стягнення безпідставно одержаних коштів по договору в розмірі 85050,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що СПД ОСОБА_4 не мав належних повноважень на укладення правочину, що стосується нерухомості, що знаходиться за адресою м.Житомир, вул.Олега Ольжича,9 та всупереч вимогам ст.ст. 317, 319 ЦК України, ст.134 ГК України незаконно розпорядився даним нерухомим майном, уклавши договір оренди нежитлового приміщення від 01.10.2005 року. За доводами позивача умови договору суперечать вимогам цивільного законодавства, а тому цей Договір є недійсним з моменту укладення.

В підтвердження даної обставини посилається на рішення господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року по справі №06/31-92 яким визнано недійсним договір купівлі-продажу №4/12, укладений 04.12.1996р. між Комерційним банком «Західінкомбанк» та Малим підприємством «Інкомсервіс», повернено у власність ПАТ «Західінкомбанк» нежитлове приміщення з господарськими спорудами, а також стаціонарно встановлене обладнання, загальною площею 1006,29 кв.м. , що знаходиться у Приватного підприємства «Ірома» за адресою: м.Житомир, вул. Олега Ольжича,9.

Оскільки недійсний договір купівлі-продажу не створює для сторін чи інших осіб жодних правових наслідків право власності від КБ "Західінкомбанк" до МП „Інкомсервіс" не переходило , отже МП „Інкомсервіс" не було повноправним власником приміщення, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул. Олега Ольжича,9 і не мало правових підстав для передачі повноважень ОСОБА_5 на укладання договору на користування зазначеним об'єктом нерухомого майна.

Разом з тим, за період з 01.10.2005 року по 31.12.2005 рік Банком на рахунки СПД ОСОБА_4 було сплачено орендні платежі в загальній сумі 85 050 гривень. Фактично орендна плата сплачувалася на рахунки відповідача безпідставно, і тому за доводами позивача дані платежі підлягають поверненню Банку в порядку, передбаченому ч.2. ст. 208 ГК - у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

За результатами розгляду вказаної позовної вимоги рішенням господарського суду Волинської області від 19.05.2011р. у справі № 5004/389/11 у позові ПАТ "Західінкомбанк" було відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р. зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.10.201р. рішення господарського суду Волинської області від 19.05.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р. скасовано та справу направлено для нового розгляду. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що залишилась невстановленою обставина про наявність чи відсутність у ОСОБА_4 повноважень на укладення оспорюваного договору суборенди від 01.10.2005р.

При новому розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному об'ємі.

Представник відповідача у поданій заяві від 01.11.2011р. проти позову заперечує та на виконання вимог ухвали суду щодо підтвердження повноважень ОСОБА_4 на укладення оспорюваного договору подав копію договору оренди нежитлового приміщення з правом передання його в суборенду від 01.10.2005р., який був укладений між МП "Інкомсервіс" та СПД ОСОБА_4( оригінал договору оглянуто в судовому засіданні).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.10.2005р. між ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та КБ «Західінкомбанк» (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення площею 441 кв.м. зі строком дії до 31.12.2005р. за адресою м. Житомир, вул. О. Ольжича, 9.

П.1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України, за якою недійсною визнається та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно розясненням Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. з послідуючими змінами і доповненнями, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме : відповідність змісту угод вимога закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач оспорює вказаний договір, посилаючись на норми ст.ст. 317, 319, 626, 628 ЦК України, ст.ст. 134, 207 ГК України.

Між тим, статтями 317, 319 ЦК України визначено поняття, правомочності власника та визначальні принципи права власності; статтями 626, 628 ЦК України - визначення договору як юридичного факту та його змісту. У статті 134 ГК України наведено визначення права власності субєкта господарювання в обєктивному та субєктивному розумінні, можливість використання в господарській діяльності майна, що перебуває у спільній власності та положення щодо визначення правових форм реалізації права власності у сфері господарювання виключно на рівні закону.

Тобто, вказані правові норми, на які посилається позивач, не містять такого правового наслідку, як визнання угоди недійсною, а є загальними нормами, що визначають поняття права власності, його зміст та здійснення права власності, а також зміст договору.

Разом з тим, як вбачається із змісту оспорюваного договору оренди нежилового приміщення від 01.10.2005р. останній за правовою природою є договором піднайму.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Як встановлено ст. 774 цього ж Кодексу, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Матеріалами справи, а саме договором оренди нежитлового приміщення з правом передання його в суборенду від 01.10.2005р., що був укладений із власником нерухомого майна - приміщення за адресою м.Житомир. вул.О.Ольжича,9 на момент його укладення підприємством "Інкомсервіс" ( орендодавець) та підприємцем ОСОБА_4 ( орендар) на період з 01.102.2005р. по 31.12.2005р. зі сплатою орендних платежів в розмірі 25050 грн. підтверджено право власника майна на надання повноважень СПД ОСОБА_4 щодо розпорядження вказаним приміщенням , зокрема щодо передачі в суборенду ( піднайм).

Отже, оспорюваний договір підписаний уповноваженими сторонами, належним чином скріплений печатками.

Із умов договору вбачається, що у ньому визначені всі істотні умови, які передбачені для даного виду договорів та останні відповідають вимогам закону.

Сторонами додержана встановлена форма угоди та останні були наділені відповідним обсягом правоздатності.

Як слідує із умов договору останній був укладений 01.10.2005р. та закінчив свою дію 31.12.2005р.

Сторонами даний договір виконаний.

Відповідно до частини третьої статті 207 Господарського кодексу України , у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лиш на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.Фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює , в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможиво, тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту його укладення.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004р. зі справи №7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснення Президії ВГСУ від 13.03.1999р. №02-5/771 "Про деякі питання практики вирішення справ, пов'язаних із визнанням угод недійсними" та знайшло відображення у чисельних судових актах, зокрема, Постановах Вищого господарського суду України №10/22пд від 10.03.2009р., №13/170пд (9/31 пд) від 14.04.2009р., №18/153 пд (3/11пд) від 14.04.2009р., №60/13-08 від 13.05.2009р., №11/112 від 24.11.2009р., №16/558 від 15.04.2010р.

З огляду на викладене, судом не взято до уваги доводи позивача про недійсність угоди піднайму, яка припинала дію у 2005 році у зв'язку з визнанням недійсним рішенням господарського суду Волинської області у справі № 06/31-92, яке набрало законної сили з 30.06.2010р., договору купівлі-продажу приміщення в м.Житомирі, по вул.О.Ольжича,9 - МП "Інкомсервіс". Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, позивач не підтвердив позовні вимоги належними доказами, не довів про те, що спірний договір був укладений без належних СПД ОСОБА_4 повноважень для передачі приміщення в піднайм , як це визначено нормами закону, та не довів про наявність права на повернення сплачених орендних платежів по договору від 01.10.2005р. у розмірі 85 050 грн. що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 11,203,215,317.319,626,628 Цивільного кодексу України, ст.134,207 господарського кодексу України, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити.

Суддя В. М. Дем`як

Повний текст рішення

складено та підписано

21.12.11