Рішення № 20018656, 12.12.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2011 Справа № 5024/1874/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Горголь О. М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі: позивача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, м. Миколаїв, позивача-2: Державного агентства рибного господарства України, м.Київ,

до до відповідача-1: Державного підприємства "Укрриба", м.Київ

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Херсон

про визнання договору недійсним

за участю прокурора Зельцер О.В. посвід. № 30

представників сторін:

від позивача- 1: ОСОБА_2 представник дов. №56 від 14.10.2011 р.

від позивача-2: не прибув;

від відповідача-1: не прибув;

від відповідача-2: не прибув.

27 вересня 2011 року Заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України (позивач-2) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (позивач-1) звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Укрриба" (відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач-2) про визнання недійсним договору зберігання з правом користування

№ 25/06 від 01.08.2006 року, укладеного між відповідачами, предметом якого є нерухоме державне майно, та зобов»язання відповідача-2 повернути майно, отримане за договором.

В судовому засіданні 01.11.2011 р. прокурор підтримав позовні вимоги.

В судовому засіданні 12.12.2011 р. представник позивача-1 наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач-2 в судове засідання не прибув, про причини неявки господарський суд не повідомив; повідомлений про дату, час і місце проведення засідання господарського суду належним чином, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, - не скористався своїм правом на участь у вирішенні спору. 29 листопада 2011 року надіслав суду пояснення до позовної заяви та заперечення на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач-1 та відповідач-2 в судове засідання 12.12.2011 року не прибули, про причини неявки господарський суд не повідомили; повідомлені про дату, час і місце проведення засідання господарського суду належним чином, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, - не скористалися своїм правом на участь у вирішенні спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача-1, суд

в с т а н о в и в:

Державне підприємство "Укрриба" є державним водогосподарським підприємством, яке створене з метою забезпечення ефективного використання та організації нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об”єктів рибницьких господарств, і підпорядковане Державному комітету рибного господарства України Міністерства аграрної політики України.

01.08.2006 року між Державним підприємством "Укрриба" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (зберігач) укладено договір зберігання з правом користування №25/06 (далі договір), за умовами якого замовник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з правом користування нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі ДП “Укрриба”, та розташоване за адресою: Миколаївська область, Снігурівський район, с.Центральне.

Відповідно до п.1.2. Договору вартість майна, що передається зберігачу визначається на підставі даних бухгалтерського обліку і відображається в акті приймання-передачі майна, що є додатком до договору.

Матеріалами справи підтверджується, що за актом приймання-передачі гідротехнічних споруд, які передаються на зберігання з правом користування згідно Договору №25/06 від 01.08.2006 року, замовник передав, а зберігач прийняв державне нерухоме майно (гідротехнічні споруди) для зберігання з правом користування, залишкова вартість якого складає 98437,24 грн.

Відповідно до п.1.3. Договору майно використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать цільовому використанню зазначеного майна.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що за користування майном зберігач зобов”язаний вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 67,44 грн. на розрахунковий рахунок замовника з врахуванням щомісячного індексу інфляції. Пунктами 3.1., 3.3. Договору встановлено, що зберігач має право користуватись переданим йому для зберігання майном на платній основі і за згодою замовника має право передавати частину майна в користування іншій особі.

Відповідно до п.4.1. Договору за відповідальне зберігання майна щомісячний розмір плати складає 10,00 грн., в тому числі ПДВ, з врахуванням щомісячного індексу інфляції. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок зберігача один раз на рік по закінченню календарного року до 15 січня наступного року.

Пунктом 6.1. Договору сторони встановили, що строк дії Договору з 01.08.2006 року по 01.08.2007 року, і набуває чинності з дня його підписання.

Пунктом 6.7. договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Прокурор та позивач-1 просять визнати недійсним Договір зберігання з правом користування №25/06 від 01.08.2006 року, укладений між Державним підприємством “Укрриба” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, оскільки вважають, що цей договір по суті є договором оренди, який суперечить законодавству та який укладено з порушенням Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та норм Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов”язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Із матеріалів справи слідує, що ДП “Укрриба” (відповідач-1) засноване на державній власності і підпорядковане Державному департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України.

Матеріали справи свідчать, що згідно спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 р. №126/752 на баланс ДП «Укрриба»передане майно (гідротехнічні споруди рибницьких ставків), яке під час приватизації не увійшло до статутного фонду ВАТ «Миколаївське сільськогосподарське рибоводне господарство»як майно, що не підлягає приватизації відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Матеріалами справи також підтверджується, що згідно Наказу державного департаменту рибного господарства №209 від 29.07.2003 року затверджено акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство»(м.Миколаїв) на баланс державного підприємства «Укрриба»та закріплено зазначене майно за ДП «Укрриба»на праві повного господарського відання.

Положенням про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі (далі Положення), затвердженим наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 р. № 908/68 визначено, що одним із способів управління державним майном є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади в порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998 р.

Пунктом 2.2.1. Положення визначено, що відповідно до статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»єдиними орендодавцями державного майна, яке перебуває на балансах господарських товариств, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

За змістом п.2.4.1. Положення такий спосіб управління держвним майном як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може передаватися в оренду.

У даному випадку органом приватизації майна гідротехнічних споруд було обрано спосіб управління цим майном шляхом передачі його до сфери управління Міністерства аграрної політики України, яке, в свою чергу, передало зазначене майно на баланс ДП «Укрриба».

Зазначені гідроспоруди є державним майном, що знаходиться у сфері управління Міністерства аграрної політики України.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно приписів ст. 944 Цивільного кодексу України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Отже, на відмінність від договору оренди, який укладається для надання орендареві права оплатного користування майном для здійснення своєї підприємницької діяльності з метою отримання прибутку від використання майна за його цільовим призначенням, договір зберігання майна укладається в інтересах поклажодавця з метою забезпечення схоронності майна у тому вигляді, в якому його було передано на схов і, за загальним правилом, не допускає користування майном зберігачем, а тим більше, забороняє передання майна для цієї мети іншим особам.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).

Також, за змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Надаючи правову оцінку умовам договору зберігання з правом користування №25/06 від 01.08.2006 року, суд дійшов висновку, що по своїй правовій природі цей договір містить ознаки і істотні умови договору оренди, передбачені законодавством для договору даного виду.

Приписами ст. 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Згідно з Положенням про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 15.06.1994 р. №412, - регіональне відділення Фонду державного майна України є державним органом, який створюється Фондом і йому підпорядковується. Відділення в межах повноважень, визначених Фондом, і повноважень, делегованих Верховною Радою АР Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською радою, здійснює політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності, у власності Республіки Крим, комунальній власності, м.Києва і м.Севастополя, і є орендодавцем цілісних майнових комплексів державної власності. Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю, дає дозвіл підприємствам, організаціям на передачу в оренду майнових комплексів, їх структурних підрозділів тощо.

Відповідно до ст.. 326 ЦК України державною власністю є майно, належне державі, що забезпечує діяльність Верховної ради, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, установ і закладів, що фінансуються з державного бюджету, майно створених державою юридичних осіб тощо. У державній власності може бути будь-яке майно, в тому числі те, яке не може перебувати у власності інших субєктів. Держава безпосередньо не може здійснювати функції власника. Для цього вона створює відповідні органи державної влади, які відповідно до ч. 2 ст. 326 ЦК України здійснюють право власності від імені та в інтересах держави України, згідно визначеним функціям та наданим повноваженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, у даному випадку з метою приховування орендних відносин ДП “Укрриба” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено удаваний договір - договір зберігання з правом користування майном.

У дійсності цей договір є договором оренди державного майна та містить всі істотні умови, передбачені законодавством для договору оренди.

Оскільки предметом вищевказаного договору є державне майно, а саме гідротехнічні споруди, то до спірних правовідносин повинно бути застосовано норми Закону України “Про оренду державного та комунального майна України”.

Для того, щоб передати державне майно в оренду підприємство повинно було отримати дозвіл Фонду державного майна України (регіонального відділення). Однак у даному випадку такий дозвіл отримано не було.

Наведене свідчить, що ДП “Укрриба” передало державне майно в платне користування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в порушення вимог чинного законодавства.

Також суд зазначає, що вказаний договір був укладений всупереч вимогам чинного законодавства, якими встановлюється порядок передачі в строкове платне користування державного майна.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року зі змінами та доповненнями орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном.

Відповідно до статті 11 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України 10.08.1995 №629. Частина 2 статті 19 вказаного закону встановлює, що методика розрахунку пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 пунктом 17 встановлено, що у разі, коли орендодавцем є ФДМУ чи його регіональне відділення орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70% до державного бюджету, 30% державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.

Недотримання вказаних норм законодавства спричиняє збитки державі у розмірі не отриманої орендної плати (чи плати за користування вказаним майном), яка у випадку дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування державним майном надходила б до Державного бюджету.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням умов цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тому незалежно від того, як сторони назвали договір, яким встановлені правовідносини, до цих відносин необхідно застосовувати норми чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини.

Закони України відповідно до ст. 68 Конституції України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

З огляду на вищезазначене, сторони порушили норми Господарського кодексу України, Закону України „Про оренду державного та комунального майна", Постанови Кабінету Міністрів України 10.08.1995 №629, Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 при укладанні договору зберігання з правом користування, яким фактично передано державне нерухоме майно в строкове платне користування.

Положенням ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов”язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб”єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 № 9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі мст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Матеріали справи свідчать, що передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду Державного майна України (його регіонального відділення) та без його дозволу, тобто спірний Договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що Договір зберігання з правом користування №25/06 від 01.08.2006 р. є недійсним. При цьому суд зазначає, що з урахуванням приписів ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З огляду на задоволення вимог щодо визнання недійсним договору, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог і в частині зобов'язання відповідача-2 повернути майно та передати його за актом приймання-передачі відповідачу-1.

Суд не приймає в якості належного доказу акт приймання-передачі державного майна від 20.10.2011 р. та угоду про припинення дії договору зберігання з правом користування від 20.10.2011 р. (а.с.38, 39), оскільки на примірниках вище перелічених документів немає підпису відповідача-2 і вони не завірені належним чином.

З огляду на неявку представників відповідачів, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Щодо представництва прокурором інтересів позивачів суд зазначає таке.

Чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене, представництво інтересів позивачів прокуратурою є цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Позивач при самостійній подачі позовної заяви мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі 170,00 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів солідарно.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі вищезазначених норм права, керуючись, ст. 49, п.4 ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати недійсним Договір зберігання з правом користування №25/06, укладений

01.08.2006 р. між ДП “Укрриба” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

3. Стягнути з Державного підприємства “Укрриба”(04050, м.Київ, вул..Тургеневська, 82-А, код ЄДРПОУ 25592421):

а) в доход державного бюджету України (код отримувача - 24104230 Управління Державного казначейства у м. Херсоні, банк ГУДКУ в Херсонській області, МФО - 852010, р\рахунок № 31119095700002, держмито в доход держбюджету, код призначення платежу - 22090200, символ звітності 095) 85грн.00коп. державного мита;

б) в доход державного бюджету України (код отримувача 24104230 Управління Державного казначейства у м. Херсоні, банк ГУДКУ в Херсонській області, МФО - 852010, р\рахунок № 31218264700002-ККД, "Надходження від оплати витрат іформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах (місцеві господарські та апеляційні господарські суди)", код призначення платежу - 22050003, символ звітності 259) 118,00 грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1):

а) в доход державного бюджету України (код отримувача - 24104230 Управління Державного казначейства у м. Херсоні, банк ГУДКУ в Херсонській області, МФО - 852010, р\рахунок № 31119095700002, держмито в доход держбюджету, код призначення платежу - 22090200, символ звітності 095) 85грн.00коп. державного мита;

б) в доход державного бюджету України (код отримувача 24104230 Управління Державного казначейства у м. Херсоні, банк ГУДКУ в Херсонській області, МФО - 852010, р\рахунок № 31218264700002-ККД, "Надходження від оплати витрат іформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах (місцеві господарські та апеляційні господарські суди)", код призначення платежу - 22050003, символ звітності 259) 118,00 грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Зобов»язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) повернути Державному підприємству “Укрриба” (04050, м.Київ, вул..Тургеневська, 82-А, код ЄДРПОУ 25592421) майно, що розташоване в с.Центральне Снігурівського району Миколаївської області залишковою вартістю 98437,24 грн., отримане за договором №25/06 від 01.08.2006 р.

6.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Дата підписання рішення

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 15.12.2011р.