Рішення № 20017563, 01.12.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.12.2011 Справа № 5024/2103/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 м. Генічеськ Херсонської області

до споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" м. Генічеськ Херсонської області

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

від позивача уповноважена особа ОСОБА_2

від відповідача - уповноважена особа Чернишов О.М.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулася з позовом, яким просить визнати недійсним з моменту укладення договір від 01.01.2011 року № 87 про тимчасове розміщення торгового об'єкту, укладений із споживчим товариством "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" (відповідач), посилаючись на те, що відповідач не має права користування земельною ділянкою, оскільки Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт торгівлі, був виданий 22.03.1996року юридичній особі "Генічеська районна споживча спілка", яка згодом реорганізована в "Генічеське районне споживче товариство Херсонської облспоживспілки", яке було ліквідовано ухвалою господарського суду Херсонської області від 05.06.2007року по справі № 6/194-Б-06 у зв'язку з банкрутством. Крім того, позивач зазначає, що видача дозволів на розміщення обєктів торгівлі віднесена до компетенції органів місцевого самоврядування.

Справа розглядалася з перервою, яка відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалася в засіданні 17.11.2011року.

В засіданні суду позивач позовні вимоги підтримав та пояснив, що відповідач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні спірного договору, оскільки він не набув права постійного землекористування у встановленому законом порядку, а видача дозволів на розміщення об'єктів торгівлі здійснюється органами місцевого самоврядування, якими 17.03.2011року такий дозвіл позивачу видано.

З урахуванням зазначених обставин позивач просить визнати недійсним з моменту укладення договір від 01.01.2011року №87 на підставі ч.1 ст. 215, ч.2 ст. 203 ЦК України.

Відповідач позовні вимоги не визнає, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що він є правонаступником Генічеської районної споживчої спілки, якій відповідно до Державного акту на правло постійного користування землею від 22.03.1996року надано у постійне користування земельну ділянку, розташовану в м.Генічеськ, вул.. Махарадзе №64. Оскільки він є правонаступником Генічеської районної споживчої спілки, відповідач вважає, що до нього відповідно до ст. 59 ГК України перейшли усі майнові права і обовязки попереднього субєкта, в тому числі і право землекористування. За посиланням відповідача він є законним землекористувачем земельної ділянки по вул. Махарадзе №64 на якій ним надано дозвіл про тимчасове розміщення торгового обєкту позивача, оформлений договором від 01.01.2011року №87.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд

в с т а н о в и в:

01 січня 2011року між споживчим товариством Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" (відповідач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладено договір №87 про тимчасове розміщення торгівельного обєкту. Згідно з зазначеним договором відповідач надає дозвіл на тимчасове розміщення торгівельного обєкту позивача (торгового кіоску площею 6 кв.м.) за адресою АДРЕСА_2, ряд 21 місце1, а позивач зобовязується сплачувати відповідачу плату за його розміщення в сумі 570грн.00коп.в місяць.

Позивач просить визнати вищезазначений договір недійсним з моменту його укладення на підставі ч.1 ст. 215, ч.2 ст. 203 ЦК України, посилаючись на те, що відповідач не мав належного обсягу цивільної дієздатності для його укладення та підписання.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою-шостою статті 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009року «Про судову практику разгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пунктом 2 цієї Постанови передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

При дослідженні змісту договору від 01.01.2011року №87 судом встановлено, що згідно пункту 1.1 договору споживче товариство Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" надає згоду на розміщення торгівельного обєкту позивача ( торгового кіоску загальною площею 6 кв.м.) за адресою АДРЕСА_2, а позивач зобовязаний сплачувати відповідачу за розміщення кіоску плату в порядку і розмірі встановленому розділом Ш договору.

Від імені споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" договір підписано виконавчим директором Звірик О.А.

Позивач, при зверненні з позовом, посилався на те, що відповідач на момент укладення договору від 01.01.2011року №87 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення цього договору, а відповідно у його керівника відсутні повноваження на підписання договору, тому просив визнати його недійсним з моменту укладення.

Відповідно до ч.2 ст. 203 ЦК України, для укладення договору особа, яка його вчиняє, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин від імені юридичної особи вчиняються їх органами, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з частиною 1 статі 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обовязки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до частини 4 вищезазначеної норми цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Таким чином, формують та виражають волю юридичної особи її органи, і саме їх дії розглядаються як дії юридичної особи.

Згідно з пунктом 33 Статуту споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація", державна реєстрація якого здійснена 04.02.1997року зі змінами станом на 18.06.2010року, голова правління, як перша особа товариства, організує щоденну роботу товариства, вправі без довіреності здійснювати відповідні дії, в тому числі і укладати договори (угоди) від імені товариства. Однак договір підписано не головою правління, а виконавчим директором, та зазначено у вступній частині оспорюваного договору, що він діє на підставі статуту, але із статуту не вбачається повноважень виконавчого директора без довіреності укладати угоди від імені споживчого товариства.

За змістом договору від 01.01.2011року позивачем надано дозвіл на розміщення торгівельного обєкту на земельній ділянці розташованій за адресою АДРЕСА_2. Таким чином, позивач розпорядився земельною ділянкою надавши відповідачу дозвіл на розміщення на ній торгівельного обєкту.

Право володіння, користування та розпорядження майном відповідно до ст.317 ЦК України належить власникові .

Право власності та право постійного користування земельною ділянкою відповідно до ч.1 ст. 125 Земельного Кодексу України виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації .

Відповідно до статті 126 Земельного Кодексу України єдиним документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного користування нею, є Державний акт.

Право оренди земельної ділянки оформляється договором, який укладається між орендодавцем та орендарем та реєструється відповідно до вимог закону.

Документи про набуття права власності на землю на підставі рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, договорів оренди та інших цивільно-правових угод повинні реєструватися у державних органах. Лише така реєстрація надає документам легітимності.

Доказів, на підтвердження правових підстав користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2, на якій ним надано дозвіл на розміщення торгівельного обєкту позивача, відповідач суду не надав.

Надана ним до матеріалів справи копія Державного акту на право постійного користування землею виданого на підставі рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради від 21.02.1996року №60 та зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за №37 22.03.1996 року не є належним доказом того, що він посвідчує право власності позивача на цю земельну ділянку або його право постійного користування нею, оскільки вищезазначений Державний акт видавався не відповідачу, а Генічеській районній споживчій спілці і зареєстрований він в книзі записів державних актів як акт, виданий Генічеській районній споживчій спілці, а не відповідачу.

Відповідно до пунктів 1.13, 1.2 Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання Державних актів направо власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999року №43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.1999року за № 354/3647 (із змінами та доповненнями), складання Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і обєднанням громадян у постійне користування або при переоформлені правоустановчих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією.

Форми Державного акта на право власності та земельну ділянку та Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002року №449.

Відповідачем не надано доказів оформлення відповідно до вимог вищезазначеної Інструкції Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2, чим не підтверджено своє право розпорядження цією ділянкою на надання дозволу на розміщення на ній обєкту позивача.

Факт відсутності у відповідача встановлених чинним законодавством правоустановчих документів на земельну ділянку підтверджується і наданими до матеріалів справи листами прокуратури Генічеського району Херсонської області №101/87-11 від 20.10.2011року та Херсонської обласної державної адміністрації №С-8712 від 25.10.2011року із яких вбачається, що Головним управлінням Держкомзему Херсонської області, державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель управління Держземінспекції Головного управління Держкомзему, на звернення громадян, 19.10.2011року було здійснено перевірку дотримання відповідачем вимог чинного земельного законодавства та вжито заходів щодо усунення порушень земельного законодавства у звязку з відсутністю у споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" правоустановчих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_2.

До того ж, надання дозволу на розміщення торгівельних обєктів не віднесено до повноважень відповідача, оскільки відповідно до пункту 8.1 Положення «Про збір та видачу дозволу на розміщення обєктів торгівлі та сфери послуг», затвердженого рішенням Генічеської міської ради Херсонської області №832 від 10.02.2009року, видача дозволів на розміщення обєктів торгівлі та сфери послуг віднесена до компетенції виконавчого комітету Генічеської міської ради.

Наданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що відповідно до вищезазначеного Положення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 рішенням виконавчого комітету Генічеської міської ради №70 від 17.03.2011року видано дозвіл №37 на розміщення по АДРЕСА_2 обєкта торгівлі - кіоску №210.

Згідно з вимогами ст. 4-3, ст. 33 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідачем не підтверджено належними доказами наявності передбачених законом повноважень, які б надавали йому право надавати дозвіл на розміщення обєктів торгівлі інших субєктів по АДРЕСА_2, чим не доведено наявності цивільної правоздатності на укладення спірного договору №87 від 01.01.2011року, а відповідно і повноважень виконавчого директора ОСОБА_4 на підписання цього договору від імені споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація".

З урахуванням вищезазначеного, позовні вимоги підлягають задоволенню. Договір №87 від 01.01.2011року визнається судом недійсним з моменту укладення на підставі ч.2 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір від 01.01.2011 року № 87 про тимчасове розміщення торгового обєкту, укладений між споживчим товариством "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

3.Стягнути зі споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" АДРЕСА_2 р/р 26004291828900 в АТ «Укрсиббанк» МФО 351005 ідентифікаційний код 01770898 на користь фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 інші реквізити невідомі 85грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя З.І. Ємленінова

Дата підписання рішення

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 05.12.2011р.