Рішення № 20012673, 12.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.11 Справа № 5015/5659/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я., за участю помічника прокурора Герасимчук А.В., представника позивача Бондар А.В., представника відповідача Осиповича В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави, уповноважений орган –Міністерство інфраструктури України, в особі Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця” в особі Відокремленого підрозділу “Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №6”, м. Львів до Львівського комунального підприємства “Листопадове”, м. Львів про стягнення 1249794 грн. 90 коп.

В С Т А Н О В И В:

Львівський міжрайонний транспортний прокурор в інтересах держави, уповноважений орган –Міністерство інфраструктури України, в особі Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця” в особі Відокремленого підрозділу “Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №6”, м. Львів звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Львівського комунального підприємства “Листопадове”, м. Львів про стягнення 1249794 грн. 90 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 28.09.2011 р. призначив розгляд справи на 17.10.2011 р. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду. За клопотанням представників сторін строк вирішення спору був продовжений.

В судовому засіданні прокурор, представник позивача позов підтримали, просили задоволити з підстав, викладених в позовній заяві. З приводу заявленого позову пояснили, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання теплової енергії, на виконання умов якого відповідачу надано відповідні послуги. Однак, відповідач свої зобов’язання щодо оплати вартості теплової енергії в гарячій воді виконав частково, на дату звернення до суду заборгованість становить 1090191 грн. 41 коп. У зв’язку з порушенням строків оплати вартості послуг, відповідачу нараховано пеню в сумі 81987 грн. 66 коп., 3% річних та інфляційні втрати в сумі 77615 грн. 83 коп. Таким чином, просили суд стягнути з відповідача на користь позивача борг в сумі 1249794 грн. 90 коп.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що на підтвердження вартості фактично спожитої теплової енергії прокурором та позивачем подано розрахунки за спожиту теплову енергію. Однак, вказані розрахунки не можуть свідчити про фактично спожиту теплову енергію, оскільки зі сторони відповідача підписані не уповноваженою особою та не скріплені печаткою. Крім того, позивач всупереч умовам договору не повідомляв відповідача про зміну тарифів. Долучений до матеріалів справи акт звірки розрахунків не може братися судом до уваги, так як він не свідчить про визнання відповідачем заборгованості, оскільки чинним законодавством не передбачено його обов’язковості для контрагентів договору. Також, відповідно до ст. 23 Закону України “Про теплопостачання” господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом. Як вбачається з інформації, наданої органами, які здійснюють ліцензування в даній галузі, позивачу ліцензія протягом часу, в якому надавалися послуги, не видавалася. Згідно ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний недійсним. Статтею 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. З огляду на викладене, договір №32 про постачання теплової енергії від 23.11.2006 р. підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить законодавству. Таким чином, на думку представника відповідача, позовні вимоги безпідставні та до задоволення не підлягають.

Прокурору, представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 12.12.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2011 р.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

23 листопада 2006 р. між ДТГО “Львівська залізниця” в особі ВП “Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №6” (позивач) та ЛКП “Листопадове” (відповідач) було укладено договір №32 про постачання теплової енергії.

За цим договором енергопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов’язання постачати споживачу (відповідачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а останній зобов’язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами).

Додатком №1 до даного договору встановлено обсяги постачання теплової енергії та визначено об’єкт відповідача, до якого здійснюється постачання теплової енергії в гарячій воді.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач забезпечив об’єкти відповідача за період з листопада 2008 р. по квітень 2009 р. включно та з листопада 2009 р. по грудень 2009 р. включно тепловою енергією у відповідних обсягах на загальну суму 1642156 грн. 47 коп., що підтверджується рахунками на оплату.

Пунктом 3.6. договору №32 про постачання теплової енергії від 23.11.2006 р. передбачено, що споживач (відповідач) сплачує енергопостачальній організації (позивачу) вартість фактично спожитої теплової енергії до 15 числа, наступного за звітним місяцем.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень прокурора та представника позивача, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо оплати за отриману теплову енергію виконав частково, станом на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 1090191 грн. 41 коп.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 7.3.3. договору №32 про постачання теплової енергії від 23.11.2006 р., споживач за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію сплачує пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ на день сплати, за кожний день прострочення.

З врахуванням цих положень, прокурором нараховано 81987 грн. 66 коп. пені за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано.

Беручи до уваги вимоги п. 6 ст. 232 ГК України, суд вважає за необхідне відзначити, що нарахування пені за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію припиняється 15.07.2010 р., тобто через шість місяців з дня коли зобов’язання щодо оплати мало бути виконаним (строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості теплової енергії - 15.01.2010 р.).

Однак, з долученого прокурором розрахунку вбачається, що нарахування пені здійснено за період з 15.03.2011 р. по 15.09.2011 р., тобто після закінчення шестимісячного строку, встановленого п. 6 ст. 232 ГК України. Таким чином, вимога про стягнення пені в розмірі 81987 грн. 66 коп. є безпідставною та до задоволення не підлягає.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано 3% річних та інфляційні втрати в сумі 77615 грн. 83 коп.

Судом не беруться до уваги заперечення представника відповідача на позов з огляду на наступне.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів, факт надання відповідного обсягу послуг з теплопостачання підтверджується розрахунками за спожиту теплову енергію у спірних періодах, рахунками на оплату.

Відповідно до п. 6.1. договору №32 про постачання теплової енергії від 23.11.2006 р. облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку/розрахунковим способом.

Споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії (п. 6.3. договору).

При відсутності загальнобудинкових приладів обліку теплової енергії споживач до 28-го числа звітного місяця подає енергопостачальній організації: перелік всіх квартир житлового будинку, який охоплений цим договором, із зазначенням номерів квартир та кількості осіб, які проживають у кожній квартирі; покази всіх квартирних приладів обліку гарячого водопостачання житлового будинку, що охоплений цим договором.

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, розрахунки за теплову енергію, рахунки на оплату оформлялися на підставі поданих відповідачем показів лічильників, опитувальних листів споживача теплової енергії, актів про відключення квартир від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП, листів про проведення перерахунку за теплову енергію. На підтвердження цих пояснень позивачем було долучено до матеріалів справи відповідні документи.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту надання послуг з теплопостачання на спірну суму. Також відповідачем не представлено доказів того, що ним заявлялися позивачу претензії щодо якості, обсягів надання послуг.

Згідно абз. 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання” споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Слід також зазначити, що сторонами було підписано акт №465 звірки розрахунків станом на 01.01.2011 р., в якому відповідачем визнано заборгованість за теплову енергію в розмірі 1090191 грн. 41 коп.

Як зазначено у листі Міністерства фінансів України від 18.09.2007 р. №31-34000-10-10/18896 відповідно до статті 10 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан та оцінка. Об’єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов’язковим згідно з законодавством. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419 “Про затвердження Порядку подання фінансової звітності” інвентаризація активів та зобов’язань підприємства обов'язково проводиться перед складанням річної фінансової звітності.

Порядок проведення інвентаризації розрахунків, у тому числі дебіторської заборгованості, визначено підпунктом 11.11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. №69. При інвентаризації розрахунків підприємство-кредитор має надсилати (передавати) дебіторам скріплені підписом і печаткою виписки з регістрів аналітичного обліку у формі акта звіряння розрахунків, в яких зазначається номер договору, дата і сума перерахування коштів, тощо. Дебітор повинен протягом десяти днів з дня отримання виписок повернути підписаний акт з підтвердженням заборгованості або з обґрунтованими запереченнями. В окремих випадках, коли до кінця звітного року розбіжності залишилися неврегульованими, допускається відображення розрахунків з дебіторами і кредиторами кожною з сторін у своєму балансі в сумах, що випливають із записів у бухгалтерському обліку. Якщо дебітор і кредитор не узгодять розбіжності, то зацікавлена сторона зобов’язана передати матеріали про такі розбіжності для прийняття рішення до господарського суду.

На підставі Акта звіряння розрахунків інвентаризаційна комісія підприємства включає до Акта інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами дані про заборгованість, яка підтверджена і яка не підтверджена актами звіряння розрахунків.

Акт звіряння розрахунків разом з Актом інвентаризації розрахунків після рішення власника (керівника) підприємства про регулювання розбіжностей у даних про заборгованість відповідно до статті 9 зазначеного Закону України є підставою для відображення суми заборгованості у бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість” і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 “Зобов’язання”, затверджених наказами Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. №237 і від 31 січня 2000 р. відповідно, у складі поточної, сумнівної, безнадійної заборгованості та інших операційних доходів.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до пп. б п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.78 №3 невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною. У цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків, а не визнання угоди недійсною.

Відсутність у необхідних випадках відповідних ліцензій може бути підставою для застосування до учасника правовідносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

З огляду на те, що за спірним договором відповідачу було надано значний обсяг послуг, факт надання послуг відповідачем не спростовано, відповідачем частину вартості наданих послуг було оплачено, підстав для визнання договору №32 про постачання теплової енергії від 23.11.2006 р. недійсним не має.

Слід також зазначити, що Верховний Суд України в постанові від 19.11.2002 р. вказав на те, що визнання господарськими судами з власної ініціативи договорів недійсними і такими, що втратили силу, за межами заявлених позивачем вимог суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу. У зв’язку з цим норма пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України на підставі статті 8 Конституції України не може застосовуватися.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 1090191 грн. 41 коп. основного боргу, 77615 грн. 83 коп. 3% річних та інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Суд також відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення (винесення рішення) пов’язаної з нею іншої справи з огляду на наступне.

В разі, якщо в подальшому договір №32 про постачання теплової енергії від 23.11.2006 р. буде визнаний недійсним, ЛКП “Листопадове” не позбавлена права звернутися в господарський суд із заявою про перегляд рішення у справі №5015/5659/11 за нововиявленими обставинами.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського комунального підприємства “Листопадове”, м. Львів, вул. Коновальця, 88 (ідентифікаційний код 20806780) на користь Державного територіально-галузевого об’єднанням “Львівська залізниця”, м. Львів, вул. Гоголя, 1 (ідентифікаційний код 01059900) в особі Відокремленого підрозділу “Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №6”, м. Львів, вул. Таллінська, 3 (ідентифікаційний код 01060116) 1090191 грн. 41 коп. основного боргу, 77615 грн. 83 коп. 3% річних та інфляційних втрат.

3. Стягнути з Львівського комунального підприємства “Листопадове”, м. Львів, вул. Коновальця, 88 (ідентифікаційний код 20806780) в користь державного бюджету 11676 грн. 82 коп. державного мита, 220 грн. 49 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя Мазовіта А.Б.