Рішення № 20006449, 15.12.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 грудня 2011 р. Справа 11/132/2011/5003

за позовом приватної виробничо - комерційної фірми «АРПІТ», м. Суми

до приватного підприємства «ВОДОЛІЙ ПЛЮС», м. Вінниця

про стягнення 49 812,02 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача - не зявився,

від відповідача - не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з приватного підприємства «Водолій Плюс»на користь приватної виробничо-комерційної фірми «АРПІТ» 36900 грн. - суму основного боргу, суму подвійної ставки НБУ - 7291,70 грн., суму індексу інфляції - 4272,85 грн., 3% річних за прострочений термін сплати - 1447,47 грн., всього 49 812,02 грн.. Компенсацію за рахунок відповідача витрати державного мита в сумі 498,12 грн., сплату інформаційних послуг по забезпеченню судового процесу 236 грн., витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката в сумі 1500 грн. та витрат по проведенню експертиз в сумі 381,28 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що 14.06.2010р. між сторонами укладено договір № 11 на купівлю гірчиці білої в кількості 20,0 т. на суму 38800,00 грн.

Згідно п. 6.1. договору та рахунку № 14/10 від 14.06.2010 р. позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача 38800,00 грн..

Гірчицю білу позивач мав експортувати. В процесі підготовки до відправки гірчиці на експорт проведено карантинну експертизу карантинною лабораторією Державної інспекції по карантину рослин Вінницької області. Згідно висновку № ЛО2/002960-В від 17.06.2010р. виявлено «борошнистого кліща в живому стані». Рекомендовано провести «знезараження». Знезараження проводилось сільськогосподарським підприємством «Врожайне». Повторною експертизою карантинної служби також виявлений борошнистий кліщ у живому стані і вдруге рекомендовано провести знезараження. У звязку з наявністю шкідника в товарі, який підлягав експортуванню, зарубіжний партнер відмовився від такого товару. З метою повернення коштів перерахованих за неякісний товар позивач звернувся до відповідача з відповідним листом. Станом на 17.10.2011р. відповідачем повернуто лише 2000 грн., залишок заборгованості становить 36800 грн..

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі від 26.10.2011р. щодо надання документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Зважаючи на відсутність належних доказів в матеріалах справи та з метою забезпечення реалізації сторонами права на судовий захист своїх прав та інтересів, ухвалою від 17.11.2011р. розгляд справи відкладено на 15.12.2011р..

В судовому засіданні встановлено, що відповідач не скористався своїми правами не надавши визначених судом документів та не забезпечивши явки свого представника. При цьому суд зауважує, що конверти з ухвалами суду повернуто на адресу суду з написами наступного змісту: «За зазначеною адресою не знайдено». Кореспонденція суду відповідачу надіслана на адресою вказаною в позовній заяві (1000, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 15).

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 11799727 станом на 17.11.2011 року місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: 1000, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 15, тобто адреса, на яку направлено кореспонденцію суду. Крім того, судову кореспонденцію направлено ще на фактичну адресу відповідача, а також на адресу його керівника.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на юридичну особу.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

13 грудня 2011 року до суду надійшли клопотання позивача за № 210 від 06.12.2011р. та № 188 від 16.11.2011р. про розгляд справи без участі представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

14 червня 2010 року між приватною виробничо-комерційною фірмою «АРПІТ»(позивач, за договором Покупець) та приватним підприємством «Водолій Плюс»(відповідач, за договором Продавець) укладено договір № 11.

Предметом даного договору є насіння гірчиці білої врожаю 2009 року надалі товар який відповідає ГОСТу 9159-71, вологість-9,0%, чистота 99,0%.

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. договору Продавець надає зразок товару для проведення аналізу якості. Продавець бере на себе обовязки по виконанню даного договору тільки після підтвердження якісних показників товару Державною хлібною інспекцією.

Розділом 2 договору сторони погодили кількість та ціну товару.

Так, відповідно до п. 2.1. кількість товару складає 20 тон. Ціна товару 1940 грн. за 1 тону (п. 2.2. договору). Загальна вартість договору становить 38800 грн..

Згідно з п. 4.1. договору поставка товару здійснюється на умові франко-склад Продавця, 20,0 тон гірчиці білої с. Слобода Шаргородська Шаргородського району Вінницької області.

Передача товару здійснюється до 17 червня 2010 року однією партією 20,0 тон. (п. 4.2.)

Розрахунки за кожну партію товару здійснюються згідно рахунку у безготівковому порядку. (п. 6.1. договору).

Відпуск товару відбувається після отримання коштів на розрахунковий рахунок Продавця (п. 6.2. договору).

30 червня 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору № 11 від 14.06.2010р. згідно з якою сторони дійшли згоди про наступне:

«викласти п. 4.2. договору в наступній редакції: «Передача товару здійснюється до 10 липня 2010 року однією партією 20,0 тон»;

«викласти п. 7.1. договору в наступній редакції: «даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 липня 2010 року».

Як свідчать матеріали справи 14.06.2009р. відповідачем виставлено рахунок-фактуру № 14/10 на проведення попередньої оплати за товар на суму 38800 грн..

На виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача 38800 грн., зокрема: 16.06.2010р. перераховано 19400 грн. (платіжне доручення № 235), 17.06.2010р. 19400 грн. (платіжне доручення № 242).

Як зазначалось вище п. 1.1. сторони визначили, що Продавець надає зразок товару для проведення аналізу якості.

В процесі проведення аналізу якості зразка партії товару (20т.) Вінницькою обласною карантинною лабораторією виявлено борошняний кліщ у живому стані, про що складено висновок фітосанітарної експертизи № Л02/002960-В від 17.06.2010р.. У вказаному висновку рекомендовано провести знезараження.

Відповідно до змісту позовної заяви та пояснень представника позивача знезараження товару проводилось ФГ «Врожайне».

При повторному проведенню аналізу якості партії товару Вінницькою обласною карантинною лабораторією виявлено борошняний кліщ у живому стані поодиноко, про що складено висновок фітосанітарної експертизи № Л02/003248-В від 05.07.2010р.. У вказаному висновку рекомендовано провести знезараження.

Пунктом 8.2. договору визначено, що якщо якість товару не відповідає отримано зразку, Покупець залишає за собою право не приймати товар, при цьому усі витрати повязані з транспортуванням сплачує Продавець.

12.07.2010р. позивач звернувся до відповідача з листом за № 83 в якому, посилаючись на наявність в товарі борошняного кліща в живому стані просив перераховану суму в розмірі 38800 грн. повернути на його розрахунковий рахунок.

Як свідчать матеріали справи, зокрема виписки банку від 26.07.2010р. та 11.08.2010р. відповідачем повернуто позивачу загалом 2000 грн..

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає та таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення попередньої оплати згідно договору купівлі-продажу.

В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по проведенню оплати товару належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обовязку щодо передачі належного товару у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, позивачем правомірно заявлено до стягнення суми оплати товару в розмірі 36800 грн..

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 7291,70 грн. пені, 4272,85 грн. інфляційних та 1447,47 грн. 3% річних.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що за несвоєчасну поставку або недопоставку товару Продавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого або недопоставленого товару, за кожен день затримки поставки.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та договору.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені, трьох відсотків річних та інфляційних судом виявлено помилку, яка полягає в періоді нарахування. Так, в розрахунку ціни позову позивачем проводяться нарахування з 16 червня 2010 року. Тоді як, додатковою угодою від 30.06.2010р. визначено, що поставка товару здійснюється до 10 липня 2010 року. Відтак нарахування санкцій за порушення зобовязання має проводитись з 11 липня 2010 року. Крім того, при нарахування пені позивачем не взято до уваги положення ст. 232 Господарського кодексу України, які встановлюють обмеження строку щодо нарахування пені. При перерахунку судом отримано 2907,45 грн. пені, 1346,64 грн. трьох відсотків річних та 3763,86 грн. інфляційних що є меншим ніж заявлено позивачем в позовній заяві з врахуванням чого суд відмовляє в стягненні 4384,25 грн. пені, 100,83 грн. трьох відсотків річних та 508,99 грн. інфляційних як безпідставно заявлених.

Окрім зазначених вище вимог позивачем заявлено до відшкодування за рахунок відповідача 381,28 грн. витрат по проведення експертиз.

В підтвердження понесення вказаних витрат позивачем надано висновок фітосанітарної експертизи № Л02/002960-В від 17.06.2010р., рахунок на оплату № ВНШГ-00160 від 16.06.2010р., акт виконаних робіт № ВНШГ-00159 від 22.06.2010р., платіжне доручення №234 від 16.06.2010р. на суму 173,28 грн., висновок фітосанітарної експертизи № Л02/003248-В від 05.07.2010р., рахунок на оплату № ВНШГ-00171 від 05.07.2010р., акт виконаних робіт № ВНШГ-00174 від 09.07.2010р., платіжне доручення № 250 від 05.07.2010р. на суму 107,08 грн.. Загальна сума витрат по проведенню експертиз становить 280,36 грн.

Також позивачем, згідно рахунку № 741 від 15.06.2010р., акту виконаних робіт № 453 від 30.06.2010р. та платіжного доручення №233 від 15.06.2010р. понесено витрати по фізикотехнічному аналізу проведеному Державною хлібною інспекцією на суму 100,92 грн..

Зважаючи, що вказані витрати підтверджені позивачем належними доказами, суд дійшов висновку про їх задоволення.

Судом також розглянуто вимогу позивача про відшкодування за рахунок відповідача 1500 грн. витрат повязаних з оплатою послуг адвоката.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на укладення 03.10.2010р. договору про надання юридичних послуг з фізичною особою підприємцем ОСОБА_1., актом здачі приймання виконаних робіт від 26.10.2011р., рахунок № 25 від 19.10.2011р..

Дослідивши вказані документи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України «Про адвокатуру»котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представником.

До того ж статтею 1 Закону України «Про адвокатуру»визначено, що адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

З аналізу наведених норм свідчить, що адвокатська діяльність не є підприємницькою діяльністю.

Такої думки притримується Верховний Суд України зокрема в постанові від 01.10.2002р., зазначаючи: "До судових витрат відносяться суми, сплачені тільки адвокатам, а не будь-яким представникам."

До того ж суд зазначає, що позивачем не надано доказів подення таких витрат, оскільки матеріали справи не містять платіжних документів про перерахування (сплату) фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 обумовленої договором суми коштів.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи наведене вище, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково .

2.Стягнути з приватного підприємства «Володій Плюс»(21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 15, код 36603981) на користь приватної виробничо-комерційної фірми «АРПІТ»(40011, м. Суми, вул. Рибалко, 2, код 23825281) 36800 (тридцять шість тисяч вісімсот) грн. - боргу; 2907 (дві тисячі девятсот сім) грн. 45 коп. пені; 1346 (одну тисячу триста сорок шість) грн. 64 коп. 3% річних; 3763 (три тисячі сімсот шістдесят три) грн. 86 грн. інфляційних втрат; 381 (триста вісімдесят одну) грн. 28 коп. витрат повязаних з оплатою експертних досліджень; 448 (чотириста сорок вісім) грн. 18 коп. - витрат зі сплати державного мита та 212 (двісті дванадцять) грн. 84 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті позову відмовити.

4.Відмовити позивачу у відшкодуванні за рахунок відповідача 1500 грн. витрат на оплату за юридичні послуги.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6.Копію рішення згідно ст. 87 ГПК України направити сторонам рекомендованим листом.

Повне рішення складено 19.12.2011р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (40011 м. Суми, вул. Рибалко, 2)

3-5 - відповідачу (21100 м. Вінниця, вул. 600-річчя, буд.15)

(21100, м. Вінниця, вул. Київська, 14/603)

керівнику ПП "Водолій Плюс" (Білану Віталію Володимировичу, 23710, Вінницька область, Гайсинський район, с. Носівці, вул. Жовтнева, 29)

<Дата >