Рішення № 20006436, 14.12.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 грудня 2011 р. Справа 7/160/2011/5003

за позовом: Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області

до: Консорціуму "Енергобуд", м. Вінниця

про розірвання договору підряду №Е-912-54 та стягнення штрафних санкцій: пені 167 654,96 грн., штрафу 106 689,52 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники :

позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність № 1534 від 15.11.2011 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 01.12.2000 року.

ОСОБА_2. - водійське посвідчення НОМЕР_2 видане 15.08.1992 року.

відповідача: ОСОБА_3. - довіреність б/н від 06.12.2011 року, паспорт серія НОМЕР_3 виданий 25.11.2002 року.

В С Т А Н О В И В :

Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до Консорціуму "Енергобуд", м. Вінниця про розірвання договору підряду № Е-912-54 та стягнення штрафних санкцій, а саме пені 167 654,96 грн. та штрафу 106 689,52 грн..

Ухвалою від 27.10.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/160/2011/5003 та призначено до розгляду на 10.11.2011 року.

Ухвалою суду від 10.11.2011 року в зв'язку з неподанням в повному обсязі витребуваних доказів розгляд справи відкладено до 24.11.2011 року.

24.11.2011 року через канцелярію чуду представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якому останній просить суд в задоволені позову Стрижавської селищної ради щодо стягнення штрафних санкцій відмовити та провадження в частині розірвання договору підряду № Е-912/54 припинити на підставі п.11 ч.1 ст.80 ГПК України.

Ухвалою суду від 24.11.2011 року розгляд справи відкладено до 06.12.2011 року.

06.12.2011 року через канцелярію суду представником позивача подано заперечення на відзив відповідача щодо позовної заяви в якому зазначає, що вимоги щодо стягнення штрафних санкцій є правомірними оскільки у діях відповідача наявна вина у невиконанні свої зобов'язань за договором підряду.

Ухвалою від 06.12.2011 року розгляд справи відкладено до 13.12.2011 року в зв'язку з необхідністю надання сторонами додаткових доказів.

В судовому засіданні 13.12.2011 року судом оголошувалась перерва до 14.12.2011 року з метою надання сторонами додаткових доказів.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

18.12.2009 року між Стрижавською селищною радою (Замовник) та Консорціумом "Енергобуд" (Підрядник) укладено договір підряду № Е-912-54, згідно п.1.1 якого Підрядник зобов'язується за завданням Замовника виконати та здати йому в установлений Договором підряду строк закінчені роботи, а Замовник зобов'язується надати Підряднику об'єкт для будівництва (фронт робіт), затверджену в установленому порядку проектну документацію, прийняти від Підрядника закінчені роботи та оплатити їх.

Предметом договору підряду є будівництво зовнішнього освітлення тротуарів, пішохідних переходів по вул.Київська в межах населеного пункту смт.Стрижавка Вінницького району, згідно з технічним завданням Замовника та проектною документацією, обов'язок щодо виконання яких покладається на Підрядника. Власником результату виконаних робіт до їх здачі Замовнику є Підрядник (п.2.1 Договору).

Згідно п.п.5.1, 5.2 Договору сторони визначили, що загальна вартість підрядних робіт по Договору відповідно до Договірної ціни складає 2743390,00 грн., обумовивши, що ціна є твердою.

В п.6.2 Договору сторони передбачили закінчення робіт 31.12.2010 року.

Днем завершення об'єкту є день підписання обома сторонами акту вводу об'єкт в експлуатацію (п.8.4 Договору).

Оплата за виконані будівельно-монтажні роботи буде здійснюватись згідно прийнятих Замовником актів виконаних робіт (за формою № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (за формою № КБ-3), підписаних Замовником, Підрядником у термін 7-ми днів після підписання Замовником відповідних актів оформлення яких передбачено здійснювати щомісячно до 25 числа, згідно актів виконаних робіт (п.п.8.1, 9.2 Договору).

В п.11.5 Договору передбачено право Замовника ініціювати внесення змін у договір підряду, вимагати розірвання договору підряду та відшкодування збитків за наявності істотних порушень підрядником умов договору підряду.

Як вбачається із матеріалів справи Підрядником за період з червня 2010 року по жовтень 2010 року було виконано підрядні роботи на загальну суму 1219254,00 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт обопільнопідписаними сторонами.

Замовником виконані роботи оплачено в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи.

Дебетові та кредитові обороти сторін на вказану вище суму підтверджуються також актами звірки взаємних розрахунків від 24.03.2011 року та від 09.11.2011 року.

Також судом встановлено, що позивач неодноразово письмово звертався до відповідача з вимогами завершити розпочаті роботи в строки обумовлені договором (листи від 08.11.2010 року № 1411, від 19.11.2010 року № 1471, від 02.12.2010 року № 1545).

За твердженням позивача відповідач належного реагування на вказані вимоги не здійснив, взяті на себе по договору зобов'язання не виконав.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З підписанням 18.12.2009 року сторонами договору між ним виникли правовідносини регулювання яких здійснюється § 3 (Будівельний підряд) Глави 61 ЦК України (Підряд) (ст.ст.875-886 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частиною 4 ст.879 ЦК України встановлено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно ч.1 ст.883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч.ч.1-4 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною. У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом.

Слід вказати, що навіть недотримання стороною зазначеного порядку при наявності встановлених законом або договором матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови у захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечило б приписам статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, та статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, про припинення правовідношення. Вказана позиція знайшла своє відображення в п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

"Істотність порушення договору" є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки "істотності" у порушенні договору.

Визначення "істотності порушення договору" у вказаній статті надано через іншу оціночну категорію "значна міра" - позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору. Значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору має визначатися посилаючись на об'єктивні обставини.

Як вказувалось вище і що підтверджується матеріалами справи, відповідачем не виконані умови договору від 18.12.2009 року.

Беручи до уваги предмет укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що невиконання відповідачем взятих зобов'язань у повному обсязі позбавило позивача отримати результат на який він очікував при укладенні договору.

Вказані обставини в сукупності приводять суд до висновку про підставність та правомірність позовних вимог позивача в частині розірвання договору від 18.12.2009 року, оскільки невиконання в повному обсязі відповідачем зобов'язань свідчать про наявність факту істотного порушення договору зі сторони відповідача, який призвів до того, що позивачем не отримано того результату, на який він розраховував при укладенні договору (тобто значною мірою позбавився очікуваного), що є підставою для розірвання договору.

Слід вказати, що сторона, яка ставить питання про розірвання договору з наведеної вище підстави, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Така шкода може бути виражена як у вигляді реальних збитків або упущеної вигоди.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В даному випадку суд вважає наявною для позивача збитків, які полягають в тому, що відповідачем в строки обумовлені договором та в межах погодженої сторонами договірної ціни не було виконано взяті на себе зобов'язання по будівництву об'єкта.

Вказане свідчить про необхідність для позивача нести додаткові витрати пов'язані із завершенням будівництва та введення його в експлуатацію.

Наведене свідчить про несумлінне виконання відповідачем обов'язків покладених на нього за договором і порушення його умов.

Вказані обставини в сукупності приводять суд до висновку про підставність та правомірність позовних вимог позивача в частині розірвання договору, оскільки свідчать про наявність факту порушення договору зі сторони відповідача, який призвів до того, що позивачем не отримано того результату, на який він розраховував при укладенні договору, що на думку суду є поважною причиною для розірвання договору.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 167654,96 грн. пені та 106689,52 грн. штрафу за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.12.2 Договору сторонами передбачено, що за порушення Підрядником строків виконання робіт по даному договору, він сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Як вбачається із розрахунку пені, остання обрахована позивачем за період з 01.01.2011 року по 20.04.2011 року виходячи із розміру пені - 0,1 %.

На думку суду вказаний розрахунок є невірним виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п. п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

В результаті перерахунку судом отримано 71195,94 грн. пені в зв'язку з чим в стягненні 96459,02 грн. пені суд відмовляє як заявлених безпідставно.

Вимога позивача про стягнення штрафу з огляду на вказані вище приписи та умови договору є правомірною.

Разом з тим стосовно вимог про стягнення пені та штрафу суд дійшов висновку про зменшення їх розміру враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу суд взяв до уваги важкий матеріальний стан відповідача, який підтверджується збитковою діяльністю підприємства на протязі 2010 року, 9 місяців 2011 року, що підтверджується відповідними фінансовими звітами поданими відповідачем (в 2010 році збиток відповідача становить 112100,00 грн., за 9 місяців 2011 року 1161500,00 грн.).

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 2500,00 грн. та пені до 2500,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо розірвання договору та стягнення штрафних санкцій.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично оскільки не спростовують правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог позивача.

Зокрема посилання відповідача на те, що в зв'язку із закінченням дії договору відсутній предмет спору стосовно вимоги про його розірвання є юридично неспроможним з огляду на приписи ч.2 ст.653 ЦК України, яка вказує на те, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, виходячи з чого закінчення строку дії договору не припиняє зобов'язання сторін.

Вказівка відповідача на недотримання позивачем приписів ст.188 ГК України також не приймається судом з огляду на викладені вище приписи законодавчих актів.

Твердження відповідача про відсутність його вини у допущеному простроченні зобов'язання з посиланням на приписи ст.877 ЦК України позаяк при виконанні підрядних робіт ним було виявлено недоліки в проектній документації є хибною, оскільки не відповідає встановленим обставинам у даній справі та здійснена помилковим тлумаченням зазначеної норми без врахування її змісту в цілому.

Дійсно, ч.3 ст.877 ЦК України визначено, що підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв'язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов'язаний повідомити про це замовника. У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов'язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника. Замовник звільняється від відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні додаткових робіт немає необхідності.

В той же час частиною 4 названої статті визначено, що якщо підрядник не виконав обов'язку, встановленого частиною третьою цієї статті, він позбавляється права вимагати від замовника плату за виконані додаткові роботи і права на відшкодування завданих цим збитків, якщо не доведе, що його негайні дії були необхідними в інтересах замовника, зокрема у зв'язку з тим, що зупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об'єкта будівництва.

Як вбачається із матеріалів справи Підрядник листом № 118 від 02.06.2010 року повідомив Замовника про виявлення недоліків в проектно-кошторисній документації, усунення яких при виконанні робіт потребувало збільшення вартості робіт.

Виходячи із наведених вище приписів законодавства Підрядник в даному випадку зобов'язаний був зупинити проведення робіт в разі неотримання відповіді від Замовника.

В даному випадку на лист Підрядника Стрижавська селищна рада 23.06.2010 року повідомила про свою відмову від внесення додаткових змін до договору від 18.12.2009 року, в тому рахунку і щодо збільшення вартості робіт.

В подальшому Підрядником продовжувалось виконання робіт - включно до жовтня 2010 року, що свідчить про згоду підрядника виконувати умови Договору без внесення до нього змін.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні пені та зменшення розміру пені та штрафу з мотивів наведених вище.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

14.12.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, п.3 ч.1 ст.83, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір підряду № Е912-54 від 18.12.2009 року укладений між Стрижавською селищною радою та Консорціумом "Енергобуд", м.Вінниця.

3. Стягнути з Консорціуму "Енергобуд", вул.Козицького, 51, корп.1, м.Вінниця, 21050 (код ЄДРПОУ - 3472658) на користь Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, вул.40-річчя Перемоги, 7, смт.Стрижавка Вінницького району Вінницької області, 23210 (код ЄДРПОУ - 04330007) - 2500 грн. 00 коп. - пені, 2500 грн. 00 коп. - штрафу, 1863 грн. 86 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 153 грн. 02 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Відмовити в стягненні 96459 грн. 02 коп. пені.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 19 грудня 2011 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.