Ухвала суду № 20003432, 29.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2011 року м. КиївК-22828/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 18 червня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року

у справі № 14/65

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІО-К»

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області,

за участю Прокуратури Закарпатської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 18 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СІО-К»(далі позивач) до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (далі відповідач) задоволено частково. Скасовано повністю податкове повідомлення-рішення № 336/2/23-0/22101670/10810 від 28 грудня 2007 року. Скасовано повідомлення-рішення № 338/2/23-0/22101670/10812 від 28 грудня 2007 року в частині визначення ТОВ «СІО-К»суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 387 339,02 грн. (280 448,12 грн. основний платіж, 106 890,90 грн. штрафні (фінансові) санкції). В іншій частині уточнених позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Ужгородська МДПІ у Закарпатській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Закарпатської області від 18 червня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову документальну перевірку ТОВ «СІО-К»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01 січня 2006 року по 31 березня 2007 року, за результатами якої складено акт № 77/23-0/22101670 від 30 липня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 336/23-0/22101670/10810 від 10 серпня 2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 64 969,14 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 18 251,77 грн., а також № 338/23-0/22101670/10812 від 10 серпня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 388 916,90 грн. (291 291,00 грн. основний платіж, 107 625,90 грн. штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення частково скасовано та прийнято податкові повідомлення-рішення № 336/2/23-0/22101670/10810 від 28 грудня 2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 64 969,16 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 15070,26 грн., а також № 338/2/23-0/22101670/10812 від 28 грудня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 388 691,90 грн. (281 291,00 грн. основний платіж, 107 400,90 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР), оскільки, суми податку на додану вартість, заявлені позивачем до відшкодування, не приймали участі у формуванні відємного значення за попередній податковий період.

Також, встановлено порушення позивачем підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) у звязку з неправомірним включенням до складу валових витрат ТОВ «СІО-К»витрат на відрядження, які не повязані з веденням господарської діяльності, та витрат згідно авансових звітів, які не підтверджені первинними документами, а також неправомірною реалізацією пиломатеріалів на експорт за цінами, що не відповідають рівню звичайних цін.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, правомірність формування податкового кредиту позивачем підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, які отримані від постачальників (продавців) у періоді фактичної оплати товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.8. статті 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи із системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яку він фактично сплатив постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді. При цьому, Закон № 168/97-ВР не обмежує термін «попередній період»лише тим періодом, який безпосередньо передує звітному періоду. А тому будь-який період, який передує звітному, є попереднім по відношенню до звітного періоду.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не повязані з веденням господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР ВР не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у звязку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, повязаним з таким платником податку особам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «СІО-К»включено до складу валових витрат суму в розмірі 941,50 грн. на підставі авансового звіту ОСОБА_5 та суму в розмірі 2 137,50 грн. на підставі авансового звіту Бранді Франко.

Разом з тим, позивачем не надано документальних доказів того, що відрядження вищезазначених осіб повязані саме з господарською діяльністю ТОВ «СІО-К».

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ціна реалізації позивачем пиломатеріалів у 2006 році та у 2007 році була вищою за її фактичну собівартість.

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

В свою чергу, відповідачем не надано доказів неможливості отримання від відповідних органів, зокрема, органів статистики інформації щодо звичайних цін на ідентичні (однорідні) товари у співставних умовах на підставі укладених на момент продажу таких товарів договорів.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Закарпатської області від 18 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області відхилити, а постанову Господарського суду Закарпатської області від 18 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко