Постанова № 19998215, 01.12.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2011 р. Справа № 11/109/2011/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Щепанська Г.А.

суддя Бригінець Л.М. , суддя Демидюк О.О.

при секретарі судового засідання Басюк Р.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача (апелянта) - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Гніванського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області

на рішення господарського суду Вінницької області від "04" жовтня 2011 р.

у справі № 11/109/2011/5003 (суддя Матвійчук В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", м. Вінниця

до Гніванського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, м. Гнівань

про стягнення в сумі 23 530 грн. 41 коп.

Відповідно до розпорядження голови Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.11р. у справі № 11/109/2011/5003 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Щепанська Г.А., суддя Бригінець Л.М., суддя Демидюк О.О..

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 04.10.11р. у справі № 11/109/2011/5003 задоволено позов Публічного акціонерного товариства по газопостачання "Вінницягаз", м. Вінниця (далі Позивач) до Гніванського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, м. Гнівань (далі Відповідач) про стягнення 23 530,41грн..

Стягнуто з Гніванського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (23310, Вінницька область, м. Гнівань, вул. Фрунзе, 1, код 25576959) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" ( 21012, м. Вінниця, пров. Щорса, 24, код 03338649) 8419,94грн. - боргу; 50,00грн. - пені; 1074,87грн. - інфляційних втрат; 347,60грн. – 3% річних; 235,30грн. - витрат пов'язаних зі сплатою державного мита, 236,00грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернуто Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" ( 21012, м. Вінниця, пров. Щорса, 24, код 03338649) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 0,70грн. перерахованого платіжним дорученням №1008 від 31.08.11р..

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення частково скасувати в частині задоволення позову і стягнення з Гніванського МВ УМВС України у Вінницькій на користь Позивача 50,00грн.- пені; 1074,87грн., - інфляційних витрат; 347,60грн. - трьох процентів річних, 235,35грн. - витрат пов"язаних зі сплатою державного мита; 236грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та постановити нове, яким в задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій, держмита та ІТЗ відмовити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:

- господарським судом при винесенні рішення не враховано ст. 614 ЦК України, згідно якої відповідальність за порушення зобов'язання наступає за умови наявності вини боржника в його невиконанні;

- судом не взято до уваги те, що Гніванський МВ УМВС Україні у Вінницькій області не є прибутковою організацією і не здійснює прибуткової господарської діяльності, не має власних коштів, а фінансується лише з Державного бюджету;

- Гніванський МВ УМВС України у Вінницькій області відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів в межах отриманого асигнування, а також згідно п. 5 даної ст.51 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами;

- міський відділ проводив розрахунки по мірі виділення відповідних коштів бюджетом. Недостача даних коштів не може ставитись у вину Відповідача, оскільки він не є відповідальним за повноту їх виділення з Державного бюджету України (а.с. 102-103).

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Представники сторін в судове засідання не з"явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, а також приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника Скаржника та Позивача, які про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені своєчасно та належним чином (а.с. 106-107).

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.05.10р. між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" в особі Вінницького управління газового господарства (Постачальник) та Гніванським міським відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (Споживач) укладено договір №19ТвБ-10-19 на постачання та транспортування природного газу (а.с. 20-23).

Відповідно до умов договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачу у 2010р. природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу, послуг по постачанню, транспортуванню, послуг з реалізації НАК "Нафтогаз України" та збору у вигляді цільової надбавки на умовах даного договору.

В п. 10.1 договору вказано, що договір діє в частині поставки газу з 01.04.10р. по 31.12.10р..

24.01.11р. між Публічним акціонерним товариством "Вінницягаз" (Постачальник) та Гніванським міським відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (Споживач) укладено аналогічний договір №19ТвБ-11-19 на постачання та транспортування природного газу (а.с.24-26).

25.01.11р. була укладена додаткова угода №1 до договору №19ТвБ-11-19 від 24.01.11р. про зміну ціни на природний газ.(а.с. 27).

01.04.11р. була укладена додаткова угода №3 до договору №19ТвБ-11-19 від 24.01.11р. про зміну ціни на природний газ (а.с. 28).

Згідно умов договору від 24.01.11р. №19ТвБ-11-19 Постачальник зобов'язується поставити Споживачу в 2011р. природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу, послуг по постачанню, транспортуванню та збору у вигляді цільової надбавки на умовах даного договору.

Пунктом 4.2. встановлено, що загальна сума Договору складається з вартості місячних обсягів споживання у відповідності до тарифів зазначених у п. 4.1 та відповідає вартості послуг зазначених у виставленому до оплати Споживачу рахунку.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що Споживач не пізніше, ніж за 10 календарних днів до початку поставки газу здійснює згідно виставленого рахунку попередню оплату шляхом перерахування на рахунок Постачальника 100% вартості послуг з газопостачання.

Пункту 5.4 договору вказано, що у випадку сплати Споживачем суми, що перевищує вартість фактично спожитого ним місячного об'єму газу, Постачальник зараховує її як попередню оплату на наступний період, зарахована позивачем в рахунок наступних платежів.

В період з грудня 2010р. по квітень 2011р. Позивач на виконання умов договорів №19ТвБ-10-19 від 01.05.10р. та № 19ТвБ-11-19 від 24.01.11р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 28 931,69 грн. (а.с. 18-19).

Відповідно до актів прийому-передачі та реалізації газу №ТУГГ-00018 від 26.01.11р., №ТУГГ-00508 від 23.12.10р., №ТУГГ-0031 від 18.02.11р., №ТУУГГ-00275 від 18.03.11р., №ТУГГ-411 від 21.04.11р. Гніванському міському відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, на виконання умов договорів, було поставлено природній газ в об"ємах зазначених в них (а.с. 29-31).

Скаржником, на виконання умов, договорів було проведено часткові розрахунки на загальну суму 5566,00грн., а також, станом на грудень 2010р. за Відповідачем рахувалась переплата за поставлений природний газ в сумі 3027,75 грн..

Таким чином, неоплаченою залишилась заборгованість в сумі 20337,94 грн..

03.08.11р. Позивач звернувся до Відповідача з письмовою вимогою №07-15-2074 з вимогою терміново вжити заходів, щодо погашення заборгованості за надані послуги з постачання та транспортування природного газу в сумі 23530,41грн. з урахуванням штрафних санкцій (а.с. 32).

За вказаних обставин Публічне акціонерне товариство по газопостачання "Вінницягаз" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Гніванського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області 23530,41грн. боргу (а.с.3-5).

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Вінницької області від 04.10.11р. позов задоволено (а.с.93-97).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Статтями 509 ЦК України та ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.526 ЦК України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено ч.ч.1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 509 ЦК України та ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

20.09.11 р. Відповідачем перераховано на рахунок позивача 11918,00грн. боргу згідно платіжного доручення №189 (а.с.70).

04.10.11р. Позивач подав до місцевого господарського суду заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення боргу та в частині стягнення пені, і просив стягнути з відповідача суму основного боргу — 8 419,94грн. та пені — 50,00грн. (а.с.90).

Відповідач не надав господарському суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання в повному обсязі свого зобов’язання щодо сплати заборгованості в сумі 8419,94 грн..

З врахуванням наведеного вище, вимога Позивача щодо стягнення з Відповідача 8419,94 грн. боргу правомірно задоволена судом першої інстанції.

Нормою ч.1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Невиконання зобов’язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України визначає як порушення зобов’язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 549 визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

Згідно п. 6.1. договорів сторони погодили, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати послуг з газопостачання, зазначених в п. 5.1. даного договору, Споживач сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунки боргу, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про нарахування суми стягнення 3% річних в розмірі 347,60грн., 1074,87грн. збитків завданих з урахуванням встановленого індексу інфляції та згідно, вказаної вище, заяви про зменшення позовних вимог пені в розмірі 50грн..

Посилання скаржника на п.5 ст. 51 Бюджетного кодексу України від 21.06.01р. в редакції, що діяла на момент підписання договору №19ТвБ-10-19 від 01.05.10р. не береться до уваги, оскільки, зі змісту ч. 6 ст. 51 цього Кодексу вбачається, що будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

А також, на час підписання договору №19ТвБ-11-19 від 21.01.11р. згідно п.4 ст.51 Бюджетного кодексу України в редакції від 08.07.10р. встановлено, що за наявності простроченої кредиторської заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення), стипендій, а також за спожиті комунальні послуги та енергоносії розпорядники бюджетних коштів у межах бюджетних асигнувань за загальним фондом не беруть бюджетні зобов'язання та не здійснюють платежі за іншими заходами, пов'язаними з функціонуванням бюджетних установ (крім захищених видатків бюджету, визначених статтею 55 цього Кодексу), до погашення такої заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Матеріали справи свідчать, що Відповідач не довів у встановленому законом порядку той факт, що заборгованість виникла не з його вини, а отже заборгованість підлягає стягненню з Гніванського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення.

Доводи Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому, згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 04.10.11р. у справі № 11/109/2011/5003 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 04.10.11р. у справі № 11/109/2011/5003 залишити без змін, а апеляційну скаргу Гніванського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області – без задоволення.

2. Справу № 11/109/2011/5003 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Щепанська Г.А.

Суддя Бригінець Л.М.

Суддя Демидюк О.О.

01-12/17409/11 17409/11