Рішення № 19983973, 08.12.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.12.11

Справа № 5021/2670/2011.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БМФ ІНВЕСТ», м. Київ

до відповідача: Закритого акціонерного товариства «Білопільська меблева фабрика», м. Білопілля

про визнання договору дійсним та визнання права власності

СУДДЯ КОВАЛЕНКО О.В.

Представники:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: не з’явився;

У засіданні брали участь: Секретар судового засідання Саленко Н.М.

В судовому засіданні від 24.11.2011 року було оголошено перерву в розгляді справи № 5021/2670/2011 до 10 год. 30 хв. 08.12.2011 року.

Суть спору: відповідно до вимог позовної заяви позивач просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу № 17 від 05.03.2008 року, укладений між позивачем та відповідачем та просить визнати право власності за позивачем на нерухоме майно, а саме: склад (літ. БТІ-Е), загальною площею 68,0 кв.м., сушка з прибудовами (літ. БТІ-Ж), загальною площею 102,6 кв. м., напівпідвал (літ. БТІ-п/д), загальною площею 279,1 кв.м., склад, гараж (літ. БТІ-Р), загальною площею 432,1 кв. м., гараж з прибудовою (літ. БТІ-С), загальною площею 380,6 кв.м., котельня (літ. БТІ-Т), загальною площею 680,6 кв.м., склад з прибудовою (літ. БТІ-Ш), загальною площею 289,0 кв.м., прибудова (літ. БТІ-Щ), загальною площею 66,8 кв.м., котельня (літ. БТІ-Ф), загальною площею 195,2 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Шевченка, 22, м. Білопілля, Сумська область, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати по справі.

Представники сторін в судове засідання не з’явилися, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши наявні докази по справі, суд встановив:

05.03.2008 року між ЗАТ «Білопільська меблева фабрика» та ТОВ «БМФ Інвест» було укладено Договір купівлі-продажу № 17, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався передати у власність позивачу наступне майно: склад (літ. БТІ-Е), загальною площею 68,0 кв.м., сушка з прибудовами (літ. БТІ-Ж), загальною площею 102,6 кв. м., напівпідвал (літ. БТІ-п/д), загальною площею 279,1 кв.м., склад, гараж (літ. БТІ-Р), загальною площею 432,1 кв. м., гараж з прибудовою (літ. БТІ-С), загальною площею 380,6 кв.м., котельня (літ. БТІ-Т), загальною площею 680,6 кв.м., склад з прибудовою (літ. БТІ-Ш), загальною площею 289,0 кв.м., прибудова (літ. БТІ-Щ), загальною площею 66,8 кв.м., котельня (літ. БТІ-Ф), загальною площею 195,2 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Шевченка, 22, м. Білопілля, Сумська область, а позивач зобов’язався прийняти вказане майно та оплатити за нього вартість відповідно до умов, що визначені цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору право власності на майно переходить до позивача з моменту підписання даного договору сторонами та передачі його за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 1.3 Договору вартість майна сторонами цього договору визначена в сумі 70 000 грн. і підлягає сплаті позивачем наступним чином: до 01.05.2009 року – 10 000грн., до 01.12.2009 року – 10 000грн., до 01.07.2010 року – 20 000 грн., до 01.10.2010 року – 30 000 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору передача об’єкта здійснюється відповідачем позивачу в триденний термін після підписання сторонами даного договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору передача майна відповідачем і прийняття майна покупцем підтверджується актом приймання-передачі, який складається у письмовій формі та підписується сторонами.

Матеріали справи свідчать, що13.03.2008 року, на виконання п. 2.1 та п. 2.2 Договору, між сторонами було укладено Акт прийому-передачі майна за договором.

Судом встановлено, що 05.01.2010 року між ТОВ «БМФ Інвест» (постачальник) та ЗАТ «Білопільська меблева фабрика» (покупець) було укладено Договір поставки № 6, відповідно до умов якого постачальник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупцю товар, визначений у п. 1.2 Договору, а покупець зобов’язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначається специфікаціями (специфікація), що є невід’ємними додатками до цього договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки, постачальник взяв на себе зобов’язання після підписання специфікації в строк не пізніше 5 днів передати покупцеві товар.

В свою чергу, відповідно до п. 2.2 Договору покупець взяв на себе зобов’язання прийняти товар від постачальника і здійснити за нього оплату в строки і порядку передбаченому цим договором.

Відповідно до п. 4.2 Договору поставки загальна ціна товару становить 150 000,00 грн. оплата товару покупцем здійснюється не пізніше 3-х днів після його отримання шляхом перерахування грошей на поточний рахунок постачальника.

Позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату за поставлену продукцію за Договором поставки, тому враховуючи наявність взаємних боргових зобов’язань між сторонами відповідно до договору купівлі-продажу № 17 від 05.03.2008 року та договору поставки № 6 від 05.01.2010 року, сторони дійшли згоди провести взаєморозрахунки шляхом взаємозаліку, про що було складено протокол про залік взаємних вимог від 14.10.2010 року.

Враховуючи викладене, позивач зазначає, що належним чином виконав зобов’язання за Договором купівлі-продажу № 17 від 05.03.2008 року, тоді як відповідач, в порушення п. 3.3.3 вказаного Договору, не посвідчив вказаний договір нотаріально.

Матеріали справи свідчать, що позивач 10.08.2010 року та 15.09.2010 року звертався до відповідача з вимогами надати документи для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, проте відповідач документів не надав та від нотаріального посвідчення договору ухиляється, що підтверджено листами від 17.08.2010 року та від 20.09.2010 року. Таким чином, позивач вважає, що відповідач порушує його право власності на придбане майно, так як унеможливлює державну реєстрацію цього права та подальше розпорядження ним. На підставі викладеного, позивач просить суд, відповідно до ст. 220 ЦК України, визнати договір купівлі-продажу № 17 від 05.03.2008 року дійсним та просить визнати право власності за позивачем на придбані за вказаним договором об’єкти.

Судом встановлено, що у відповідності до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України ”Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ”від 16.11.2009 року при розгляді таких справ (визнання правочину дійсним) суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилась від його посвідчення та чи не втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Статтею 657 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно зі статтею 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ст. 210, ст. 640 Цивільного кодексу України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації —з моменту державної реєстрації.

У відповідності зі ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” встановлено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим законом.

Згідно з частиною 3 статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до частини 3 статті 334 Цивільного кодексу України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначено, що норма частини 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Таким чином, договір купівлі-продажу № 17 від 05.03.2008 року є неукладеним, не створив для сторін прав та обов'язків, а тому не може бути судом визнаний дійсним.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому, позивач не надав суду належних доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, в зв’язку з чим суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо визнання договору дійсним є необґрунтованою і не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 3 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Тобто з вказаної норми можна зробити висновок, що необхідною умовою виникнення права власності ТОВ «БМФ ІНВЕСТ» на придбане за договором купівлі-продажу № 17 від 05.03.2008 р. майно, зокрема, момент набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Проте, враховуючи, що суд відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу, тобто вказаний договір є неукладеним, отже, у суду відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на майно на підставі неукладеного договору купівлі-продажу.

Згідно ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

СУДДЯ О.В. КОВАЛЕНКО

Повний текст рішення підписано 12.12.2011 року.