Рішення № 19983357, 23.11.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2011 року справа № 5020-1426/2011

За позовомПрокурора Ленінського району міста Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 10)

в інтересахФонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

держави ідентифікаційний код 25750044

в особі: (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

доЗакритого акціонерного товариства громадського харчування „Україна”,

ідентифікаційний код 20669567

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 23)

про стягнення 25092,82 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Прокурор Ленінського району м. Севастополя) Шульга А.М. старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № 574 від 18.11.2008;

позивач (ФКМ Севастопольської міської Ради) ОСОБА_1. головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність б/н від 05.01.2011;

відповідач (ЗАТ громадського харчування „Україна”) ОСОБА_2 представник, довіреність від 03.10.2011.

Обставини справи:

13.09.2011 Прокурор Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач, ФКМ Севастопольської міської Ради) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовом до Закритого акціонерного товариства громадського харчування „Україна” (далі відповідач, ЗАТ громадського харчування „Україна”) про стягнення 25092,82 грн, з яких: 13206,82 грн сума заборгованості з орендної плати; 109,07 грн пеня; 420,53 грн 3% річних; 11356,40 грн штраф.

Ухвалою від 16.09.2011 порушено провадження у справі № 5020-1426/2011 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 18.10.2011.

Через неявку відповідача у судове засідання 18.10.2011 розгляд справи був відкладений на 02.11.2011.

У засіданні суду 02.11.2011 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 10.11.2011, 10.11.2011 до 14.11.2011, а 14.11.2011 до 23.11.2011.

Присутні у судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач посилаються на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за договором оренди нерухомого майна №370-06 від 23.11.2007 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Відповідач надав письмовий відзив на позов /арк. с. 95/, в якому позовні вимоги визнав частково, в сумі 9503,77 грн, з яких: 9002,68 грн заборгованість по орендній платі за спірним Договором за період з грудня 2009 року по червень 2011 року; 87,13 грн пеня; 413,96 грн 3% річних. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі за липень 2011 року відповідач зазначив, що згідно з наказом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради №01-03/763 від 24.06.2011 спірний Договір є розірваним, а тому стягнення орендної за липень 2011 року з урахуванням 3% річних та пені є необґрунтованим. Також відповідач зауважив, що здійснив поліпшення обєкта оренди на суму 12049,00 грн, у звязку з чим просив не стягувати з нього штраф в сумі 11356,40 грн.

Позивач надав письмові пояснення з приводу заперечень відповідача /арк. с. 109/, в яких зазначив, що наказ Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, на який посилається відповідач, не є доказом припинення орендних правовідносин між сторонами, оскільки угода сторін про розірвання договору за їх згодою має бути нотаріально посвідчена.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2007 між Територіальною громадою, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (позивач, орендодавець), та Закритим акціонерним товариством громадського харчування „Україна” (відповідач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 370-06 (далі Договір, спірний Договір) /арк. с. 13-14/, який, згідно з його пунктом 8.2, є новою редакцією Договору оренди № 370-06 від 25.12.2006.

Зазначений Договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 2491 та 24.11.2007 у Державному реєстрі правочинів, про що свідчить відповідний витяг № 5019511 /арк. с. 18/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобовязався передати, а Орендар прийняти в оренду нерухоме майно підвальні приміщення (з № І-8 по № І-19, IV-1, IV-2), загальною площею 184,5 м2, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 45, яке перебуває на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 3” Севастопольської міської Ради (далі обєкт оренди), вартість якого, згідно з довідкою-характеристикою Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації обєктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради № 2042 від 15.09.2007, складає 25400,00 грн.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата становить 2271,28 грн за місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на січень 2007 року) та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.

Згідно з Рішенням Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.02.2007, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому (пункт 3.3 Договору).

За умовами Договору (пункт 4.4 Договору) Орендар зобовязався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, повязані з користуванням обєктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 10.10.2011 (пункт 7.1 Договору в редакції Протоколу від 20.01.2010 узгодження змін до Договору /арк. с. 17/).

Як установлено судом, позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві обєкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 23.11.2007, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 16/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем за період з грудня 2009 року по липень 2011 року утворилась заборгованість в сумі 13206,82 грн, що і стало причиною звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах держави в особі позивача.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру” встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України передбачено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 №280/97-ВР (з наступними змінами і доповненнями), до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших обєктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

За змістом частин першої, пятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як обєкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання обєктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 №339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 №9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 38-42/.

Таким чином, прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та правомірно звернувся до суду за захистом прав позивача.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, повязані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що обєктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 23.11.2007 між сторонами укладено Договір № 370-06 /арк.с.13-14/, який за своєю правовою природою є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обовязків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить, серед іншого, обовязок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 370-08 від 23.11.2007 є підставою для виникнення у відповідача обовязку щодо внесення орендної плати за користування обєктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобовязаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, останній платіж за спірний період (грудень 2009 року липень 2011 року) відповідач був зобовязаний здійснити в строк до 20.07.2011.

Суд зазначає, що, в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів погашення заборгованості по орендній платі в сумі 13206,82 грн відповідачем не надано.

Водночас, частина заборгованості по орендній платі за період з грудня 2009 року по червень 2011 року у сумі 9002,68 грн відповідачем визнана повністю /арк. с. 95/.

Щодо доводів відповідача про необґрунтованість нарахування позивачем орендної плати за липень 2011 року, суд зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, 14.06.2011 позивач отримав лист відповідача з пропозицією про розірвання Договору оренди № 370-06 від 23.11.2007 /арк. с. 101/, за результатами розгляду якого Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради видано наказ № 01-03/763 від 24.06.2011 про розірвання Договору оренди № 370-06 від 23.11.2007 за згодою сторін /арк. с. 96/.

Відповідач вважає Договір розірваним з моменту видання зазначеного наказу, тобто з 24.06.2011, упускаючи, що за правилом статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 4.2 Договору на Орендаря покладено обовязок здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цього Договору у строки, встановлені діючим законодавством.

Як зазначено вище, Договір оренди № 370-06 від 23.11.2007 посвідчено нотаріально.

Отже, оскільки Договір оренди № 370-06 від 23.11.2007 укладений у нотаріальній письмовій формі, то й при його розірванні сторони повинні дотримуватись тієї ж самої форми, а тому Наказ Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради №01-03/763 від 24.06.2011 не є належним доказом припинення договірних правовідносин між сторонами.

За викладених обставин, доводи відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог в частині нарахування орендної плати за липень 2011 року є безпідставними та такими, що не доведені належними та допустимими доказами.

Натомість позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 13206,82 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Також прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 420,53 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок 3% річних /арк. с. 11/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми (13206,82 грн) в розмірі 420,53 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1ст.230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобовязання або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення містить і спеціальне законодавство. Так, статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобовязання.

Згідно із пунктом 3.5 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсягу, стягується відповідно до законодавства України за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з рахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який сплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.

Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 109,07 грн.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок пені /арк. с. 10/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 109,07 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Щодо стягнення штрафу в сумі 11356,40 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання обовязків за Договором оренди Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України, у вигляді штрафу у пятикратному розмірі місячної орендної плати.

Для визначення розміру штрафу прокурором за основу взято місячну орендну плату (2271,28 грн пункт 3.2 Договору); загальний розмір штрафу за розрахунком прокурора становить 11356,40 грн (2271,28*5).

Водночас, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин, так само як і не надають суду право повністю звільнити винну сторону від сплати неустойки.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності зясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті83 Господарського процесуального кодексу України суду належить обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань; причини неналежного виконання або невиконання зобовязання; незначності прострочення у виконанні зобовязання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Надаючи оцінку доводам прокурора щодо стягнення штрафу в розмірі 11356,40 грн суд зазначає, що прокурор та позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надали суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення позивачеві збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до 2000,00грн.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, тим більше, що з відповідача за прострочку виконання грошового зобовязання щодо внесення орендної плати вже стягнуто більше 500,00 грн (109,07 грн пеня та 420,53 грн 3% річних) інших санкцій.

Водночас, при визначенні розміру штрафу судом враховані наступні обставини:

-незначність прострочення у виконанні зобовязання (менше трьох місяців);

-невідповідність розміру штрафу, який підлягає сплаті (11356,40 грн), наслідкам порушення (13206,82 грн);

-невжиття позивачем та Балансоутримувачем (РЕП-17) заходів щодо належного виконання Наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради №01-03/763 від 24.06.2011 /арк. с. 82/, а саме: неоформлення відповідної угоди про розірвання Договору; невчинення дій по прийманню обєкта оренди від відповідача тощо, у звязку з чим судом прийнято рішення про стягнення з відповідача на користь позивача орендної плати за липень 2011 року в сумі 4204,14 грн за відсутності самого факту користування відповідачем обєктом оренди у липні 2011 року;

-проведення відповідачем 2008 року на обєкті оренди капітального ремонту на суму 12049,00 грн (без ПДВ), тобто на суму, яка є більшою, ніж загальний розмір штрафу, і яка не підлягає поверненню відповідачеві, а зарахована на збільшення балансової вартості комунального майна, що підтверджується належними доказами /арк. с. 96-99/.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 15736,42 грн, з яких: 13206,82 грн основний борг по орендній платі, 109,07 грн пеня, 420,53 грн 3% річних і 2000,00 грн штраф. В частині стягнення штрафу в сумі 9356,40грн (11356,40-2000,00) в позові слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до пункту 6.3 Розяснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998 №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” (із змінами, внесеними згідно з рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 №04-5/212), у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, повязані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Оскільки прокурор станом на день подачі позову був звільнений від сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (з 01.11.2011 судовий збір), суд вважає, що з відповідача в доход державного бюджету підлягають стягненню судові витрати в розмірі, встановленому на день подачі позову (13.09.2011), а саме: державне мито в сумі 250,93 грн (1% від 25092,82 грн) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн, тобто разом 486,93 грн.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства громадського харчування „Україна” (ідентифікаційний код 20669567; 99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 23; п/р 26002945552091 в Кримській Республіканській філії ПАТ „Укрсоцбанк”, м.Сімферополь, МФО 324010, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 23895637, код платежу 22080400) 15736,42 грн (пятнадцять тисяч сімсот тридцять шість грн 42 коп.), з яких: 13206,82грн основний борг по орендній платі, 109,07 грн пеня, 420,53 грн 3% річних, 2000,00грн штраф.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Закритого акціонерного товариства громадського харчування „Україна” (ідентифікаційний код 20669567; 99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 23; п/р 26002945552091 в Кримській Республіканській філії ПАТ „Укрсоцбанк”, м.Сімферополь, МФО 324010, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету міста Севастополя (п/р31210206700001 у банку одержувача ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 23895637, код бюджетної класифікації 22030001 „Судовий збір (Державна судова адміністрація)”) судові витрати у сумі 486,93 грн (чотириста вісімдесят шість грн 93 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.В частині стягнення штрафу в розмірі 9365,40 грн в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

28.11.2011.