Рішення № 19983056, 15.11.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2011 року справа № 5020-1157/2011 Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи 5020-1157/2011

за позовом Приватного акціонерного товариства “Швейна фабрика імені Ніни Онілової”

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про спонукання повернути приміщення,

за участю представників:

позивача ОСОБА_3, довіреність б/н від 02.06.2011;

відповідача не зявився;

Суть спору:

25.07.2011 Приватне акціонерне товариство “Швейна фабрика імені Ніни Онілової” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про спонукання повернути нежитлові приміщення цокольного поверху будівлі по вулиці АДРЕСА_2 площею 78,6 кв.м, що зазначені на плані технічного паспорту КП «БТІ та ДРОНМ»СМР під літерами ІІ-1 площею 30,2 кв.м, ІІ-2 площею 2,3 кв.м, ІІ-3 площею 3.3 кв.м, ІІ-4 площею 22,8 кв.м, ІІ-5 площею 3,2 квм, ІІ-6 площею 16,8 кв.м шляхом звільнення.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 26.07.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.09.2011 Приватному акціонерному товариству “Швейна фабрика імені Ніни Онілової” відмовлено у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою суду від 12.09.2011 провадження у справі №5020-1157/2011 зупинено до розгляду Севастопольським апеляційним господарським судом в порядку апеляційного провадження справи №5020-724/2011.

04.11.2011 ухвалою господарського суду міста Севастополя поновлено провадження у справі.

У судовому засіданні 15.11.2011 суд залишив без задоволення клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи як необґрунтоване.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України подав суду відзив на позовну заяву, проти позовних вимог заперечує, пояснив, що укладав тільки один договір оренди від 02.01.2002, інших договорів оренди з позивачем не існує (том 1 арк.с. 102-103).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін,

в с т а н о в и в:

02.01.2002 між Закритим акціонерним товариством "Швейна фабрика імені Ніни Онілової", найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладений договір оренди майна (далі Договір від 02.01.2002, том 1 арк.с.8-9), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю, а орендар прийняв від орендодавця в строкове платне користування (оренду) на пять років цокольне напівпідвальне нежитлове приміщення колишньої їдальні фабрики ім. Ніни Онілової, загальною площею 50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1

Договір діє з 02.01.2002 до 31.12.2007 та вважається продовженим на такий же наступний строк та на тих же самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку дії договору, ні одна із сторін на заявить про припинення договору (пункт 5.5 Договору від 02.01.2002).

В подальшому, 01.07.2002 між Закритим акціонерним товариством "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладений договір оренди майна (далі Договір від 01.07.2002, том 1 арк.с.10-13), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю, а орендар прийняв від орендодавця в строкове платне користування (оренду) на чотири з половиною роки (з 01.07.2002 до 31.12.2006) цокольне напівпідвальне нежитлове приміщення колишньої їдальні фабрики ім. Ніни Онілової, загальною площею 50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1

Позивач стверджує, що Договір від 01.07.2002, який визнаний судом діючим замість Договору від 02.01.2002, на цей час припинився з 01.07.2011, проте відповідач не повертає орендоване майно, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідними вимогами.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, пояснив, що укладав тільки один договір оренди від 02.01.2002, інших договорів оренди з позивачем не існує. Крім того, вважає, що нечинність договору оренди від 01.07.2002 підтверджується рішеннями судів по справах №5020-11/014 та №5020-4/236, якими визнано, що відповідач користується спірними приміщеннями на підставі договору оренди від 02.01.2002.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провівши оцінку поданим доказам, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Швейна фабрика імені Ніни Онілової” підлягають задоволенню повністю виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладені між сторонами договори від 02.01.2002 та 01.07.2002 є договорами оренди нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання (частина третя статті 283 Господарського кодексу України).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобовязується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Згідно до вимог статей 793, 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Як встановлено рішенням господарського суду міста Севастополя від 09.06.2011 у справі №5020-724/2011, що набрало законної сили 24.10.2011, сторони дійшли згоди про заміну зобовязання за договором від 02.01.2002 на зобовязання за договором від 01.07.2002, внаслідок чого договір оренди майна від 02.01.2002 втратив силу, а чинним, на день розгляду даної справи, є укладений між сторонами договір оренди майна від 01.07.2002 (том 1 акр.с.14-16).

Статтею 631 Цивільного кодексу України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 у справі №5020-724/2011 встановлено, що позивач 11.05.2011 за вих.№114 повідомив відповідача про припинення дії договору від 01.07.2002 з 01.07.2011 (том 2 арк.с.2-7), таким чином на момент перегляду рішення апеляційною інстанцією договір від 01.07.2002 припинив свою дію у звязку із закінченням строку оренди.

Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, не потребують доказуванню факти встановленні в рішенні господарського суду міста Севастополя від 09.06.2011 та постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 по справі №5020-724/2011.

Згідно статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Оскільки обєкт оренди не повернено відповідачем в добровільному порядку, позивач, правомірно звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Доводи відповідача щодо підтвердження нечинності договору оренди від 01.07.2002 рішеннями судів по справах №5020-11/014 та №5020-4/236, якими визнано, що відповідач користується спірними приміщеннями саме на підставі договору оренди від 02.01.2002 не може бути прийнятий судом з тих підстав, що дійсність Договору оренди майна від 01.07.2002, а також правовідносини, що з нього випливають, не були предметом розгляду у судових справах господарського суду міста Севастополя №5020-11/014 та №5020-4/236 по яких обєктом дослідження був договір оренди від 02.01.2002, а тому відсутні підстави для застосування положень частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про спонукання повернути майно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 33, 35, 49, 82, 82-1, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (99003, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звільнити нежитлові приміщення цокольного поверху будівлі по вулиці АДРЕСА_2 площею 78,6 кв.м, що зазначені на плані технічного паспорту КП «БТІ та ДРОНМ»СМР під літерами ІІ-1 площею 30,2 кв.м, ІІ-2 площею 2,3 кв.м, ІІ-3 площею 3.3 кв.м, ІІ-4 площею 22,8 кв.м, ІІ-5 площею 3,2 кв.м, ІІ-6 площею 16,8 кв.м та повернути їх Приватному акціонерному товариству “Швейна фабрика імені Ніни Онілової” (99011, АДРЕСА_2 ідентифікаційний код 00309460).

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (99003, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства “Швейна фабрика імені Ніни Онілової” (99011, м. Севастополь, вул. Айвазовського, 3, ідентифікаційний код 00309460) витрати по сплаті державного мита у розмірі 85,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя І.А. Харченко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 ГПК України

і підписано 21.11.2011.