Рішення № 19980031, 16.12.2011, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2011 р.

Справа № 5004/2011/11 за позовом Прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів: 1) Волинського обласного Закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Волиньтурист"

2)Виконавчого комітету Луцької міської ради

про поновлення строку позовної давності, часткове визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Суддя Черняк Л.О.

При секретарі Хомич О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність № 362 від06.10.11р.

від відповідача 1: ОСОБА_2 - адвокат, довіреність від 10.09.2011 року.

від відповідача 2: н/з

В судовому засіданні взяли учать ОСОБА_3 помічник прокурора, дов. від 12.10.11р., Загоруйко С.С.- старший прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Волинської області, пос. №121 від 25.07.08р.

Протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81 1 ГПК України із забезпеченням повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суть спору прокурор м. Луцька заявив позов в інтересах держави в особі Фонду держмайна України у якому, з врахуванням клопотання №67-8465 вих. 11 від 18.11.2011 року про уточнення позовних вимог, просить суд: поновити строк позовної давності; в порядку забезпечення позову накласти арешт на спірне майно; визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів № 95 від 23.02.2001р. “Про оформлення права власності на нерухоме майно” в частині оформлення Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна: адмінбудинку загальною площею 728,7 кв. м., ремонтні бокси з операторною АЗС загальною площею 409,9 кв. м., що знаходяться в м. Луцьку по вул.. Лідавській, 30 ; визнати право власності за державою Україна в особі Фонду держмайна України на будівлю адмінбудинку загальною площею 728,7 кв. м., ремонтні бокси з операторною АЗС загальною площею 409,9 кв. м., що знаходяться в м. Луцьку по вул.. Лідавській, 30; зобовязати Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях “Волиньтурист” повернути державі в особі Фонду держмайна України безпідставно набуте майно - будівлю адмінбудинку загальною площею 728,7 кв. м., ремонтні бокси з операторною АЗС загальною площею 409,9 кв. м., що знаходяться в м. Луцьку по вул.. Лідавській, 30.

В позовній заяві вказує, що прокуратурою міста Луцька проведено перевірку додержання вимог чинного законодавства щодо використання державного майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України та створених нею суб'єктів господарювання.

На обґрунтування позовних вимог посилається на Закон України від 10.09.1991р. № 1540-ХП "Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території України", постанови Верховної Ради УРСР від 29.11.1990р. № 506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР", від 04.02.1994р. №3943-XII “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, відповідно до яких спірне майно є загальнодержавною власністю; введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна; майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташовані на території України залишено у державній власності; тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю.

04.10.1991 року Радою Федерацій незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення на базі туристично-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях акціонерного товариства “Укрпрофтур” і затверджено його статут.

Під час створення АТ "Укрпрофтур" Радою Федерацій незалежних профспілок передано до статутного фонду ЗАТ “Укрпрофтур” основні фонди і оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381206 тис. руб., а Фондом соціального страхування - 10 млн. руб.

Волинська обласна рада по туризму та екскурсіях була створена у вересні 1965 року. Постановою колегії Центральної ради по туризму і екскурсіях №13-17 від 9 серпня 1988 року “Про створення Волинського обласного туристсько-екскурсійного виробничого об'єднання “Волиньтурист”та постановою Української республіканської ради по туризму та екскурсіях №9 від 11 серпня 1988 року “Про організаційні заходи по створенню туристсько-екскурсійного об'єднання Волинська обласна рада по туризму і екскурсіях ліквідована і на її базі створено Волинське обласне виробниче об'єднання “Волиньтурист”. В склад об'єднання увійшла автобаза "Турист"в м. Луцьку.

В подальшому рішенням правління Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях “Укрпрофтур”(протокол №9 від 30 березня 1992 року) Волинське обласне виробниче об'єднання “Волиньтурист” було реорганізовано у Волинське обласне туристсько-екскурсійне об'єднання “Волиньтурист” з правами правонаступника виробничого обєднання “Волиньтурист”.

11 жовтня 1994 року рішенням правління AT “Укрпрофтур”(протокол №8) Волинське обласне туристсько-екскурсійне обєднання “Волиньтурист”було реорганізоване у Волинське обласне дочірнє підприємство “Волиньтурист”акціонерного товариства “Укрпрофтур”, одним із структурних підрозділів якого була автобаза "Турист".

24 червня 1998 року постановою ради закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях “Укрпрофтур”(протокол №30/3) Волинське обласне дочірнє підприємство “Волиньтурист”було реорганізоване у Волинське обласне закрите акціонерне товариство “Волиньтурист”, до складу якого увійшла автобаза "Турист" (протокол №1 зборів акціонерів ЗАТ “Волиньтурист” від 01.10.1998 року).

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно»Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Волиньтурист»оформлено свідоцтво про право колективної власності на наступні об'єкти нерухомого майна:

-адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2)

-ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.

На підставі зазначеного рішення 15.03.2001 року відповідачу були видані свідоцтва серії ВЛ №00270 про право власності на адмінбудинок загальною площею 728,7 кв.м. по вул.. Лідавській, 30 в м. Луцьку , свідоцтво серії ВЛ №00271 про право власності на ремонтні бокси з операторною АЗС загальною площею 409,9 кв.м. по вул.. Лідавській, 30 в м. Луцьку.

Прокурор посилається на те, що виконавчий комітет Луцької міської ради, приймаючи рішення №95 від 23.02.2001 року щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно, вийшов за межі наданих йому повноважень, чим змінив форму власності та порушив право держави на володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За наведених обставин вважає, що відповідач-1 без достатніх правових підстав набув права власності на спірне майно по вул. Лідавській, 30 в м. Луцьку, а тому зобовязаний повернути його законному власникові - державі.

Оскільки повноваження щодо управління майном державної власності покладено на Фонд державного майна України, то вказує, що спірне майно підлягає поверненню державі в особі Фонду державного майна України.

На обґрунтування пропуску строку позовної давності прокурор посилається на те, що про вищезазначені порушення вимог чинного законодавства прокуратурі м. Луцька стало відомо у вересні 2011 року під час проведення перевірки.

В судовому засіданні представники прокуратури, представник позивача позовні вимоги підтримали.

Відповідач 1 - ЗАТ “Волиньтурист” в письмових поясненнях, представник відповідача в судовому засіданні позову не визнають, просять у його задоволенні відмовити, посилаючись на таке:

- прокурор вважає, що майно, передане Федерації профспілок та їй підпорядкованим організаціям, є державною власністю. Такий його висновок є хибним та не підтвердженим достатніми доказами.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року у справі №138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та ЗАТ “Укрпрофтур” про визнання недійсними установчих документів підтверджено факт законності створення ЗАТ “Укрпрофтур”та правомірності набуття ним права власності на майно, передане до статутного фонду. Крім того, Вищим арбітражним судом України у даній справі встановлено ряд обставин, а саме: Фондом державного майна України не доведено наявності у нього прав на управління профспілковим майном та передачі Федерацією профспілок Украйни до статутного фонду ЗАТ “Укрпрофтур”державного майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, Вищим арбітражним судом України в іншій справі встановлено преюдиційні обставини відсутності державного майна у статутному фонді ЗАТ “Укрпрофтур”і відповідно у статутному фонді ЗАТ “Волиньтурист”.

В обгрунтування того, що спірне нерухоме майно належить до державної власності прокурор безпідставно покликається на Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992р. “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР” та від 04.02.1994р. - “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, відповідно до яких тимчасово до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Дія даних нормативних актів не може поширюватися на майно, передане до статутного фонду ЗАТ “Укрпрофтур”(і відповідно ЗАТ “Волиньтурист”), оскільки:

1. На момент набрання чинності даними постановами спірне майно вже було передано до статутного фонду ЗАТ “Укрпрофтур”і перебувало у власності останнього. Зазначені постанови не мають зворотної дії в часі;

2. Згідно з п.7 ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, а тому зазначені постанови не підлягають застосуванню судом в якості самостійних підстав для зміни власників і правового режиму власності. А спеціальний закон, який би регулював правовий режим майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, не прийнятий;

3. Рада Федерацій незалежних профспілок (і правонаступник -Федерація незалежних профспілок України), яка формувала статутний фонд ЗАТ “Укрпрофтур”, не є і ніколи не мала статусу загальносоюзної громадської організації колишнього Союзу РСР. Профспілки УРСР мали республіканський статус та не відносились до загальносоюзних громадських організацій. Доказів в обгрунтування своєї протилежної позиції прокурор не подав, хоча саме на ньому лежить обов'язок доказування цієї обставини (ч. 1 ст. 33 ГПК України);

- прокурор вважає, що позовні вимоги пред'являються в межах строків позовної давності, оскільки про порушення вимог чинного законодавства Ковельській міжрайонній прокуратурі стало відомо у вересні 2011 року під час проведеної перевірки.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР (діяв в період виникнення спірних правовідносин, зокрема, в момент прийняття виконавчим комітетом Луцької міської ради оспорюваного рішення №437 від 31.08.2000р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Аналогічний строк позовної давності визначений ст. 257 ЦК України.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, позов подано після спливу строку позовної давності. ЗАТ “Волиньтурист” заявляє про застосування строку позовної давності у даному спорі.

Відповідач 2 виконавчий комітет Луцької міської ради в письмових поясненнях №1.1-8/5511 від 03.11.2011р. зазначає, що при розгляді даної справи покладається на розсуд суду, просить прийняти законне та обґрунтоване рішення, слухати справу за відсутності представника виконавчого комітету Луцької міської ради. При цьому посилається на таке:

- у відповідності із ст.30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”(в редакції 2001 року) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження обліку та реєстрації відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Пунктом 4 Постанови Федерації професійних спілок України від 29 січня 1993 року № К-1-11 “Про власність професійних спілок”визначено, що майно профспілок України є загальною колективною власністю профспілкових організацій України та їх об'єднань і розподілу не підлягає.

Тому виконавчим комітетом Луцької міської ради і було оформлено Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях “Волиньтурист”право колективної власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2) та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.

Таким чином, оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень та у спосіб визначених Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, у відповідності до чинного законодавства.

Зареєструвавши у бюро технічної інвентаризації своє право власності на спірне майно, Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях “Волиньтурист”встановив своє право власності шляхом підтвердження цього права державою через органи державної реєстрації цього права.

Таким чином, зареєстровані речові права мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах Фонду державного майна України, прокурор посилається на норми постанови ВРУ від 10.04.1992р. “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України”.

Зокрема, в постанові ВРУ від 10.04.1992р. “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України”вказується на те, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР необхідно передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

При цьому, в даній постанові відсутні будь-які посилання щодо профспілок.

В свою чергу, згідно з Тимчасовим положенням “Про Фонд державного майна України”, затвердженим постановою ВРУ від 07.07.1992р. Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання закріплено ст.15 Цивільного кодексу України.

В свою чергу способи захисту прав визначені в ст.16 Цивільного кодексу України. Дана норма кореспондується з приписами ст.20 Господарського кодексу України.

Передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності.

Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Це може випливати із представлених ним доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Справу судом розглянуто за відсутності представника відповідача-2, зважаючи на те, що ним подано письмові пояснення по суті позовних вимог, враховуючи належне повідомлення його про судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Радою Федерацій незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України 04.10.1991 р. укладено установчий договір про створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях акціонерного товариства “Укрпрофтур” (надалі - АТ "Укрпрофтур")та затверджено його статут.

На час створення Рада Федерацій незалежних профспілок передала до статутного фонду ЗАТ “Укрпрофтур” основні фонди та оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381206 тис. руб., Фонд соціального врахування - 10 млн. руб.

Волинська обласна рада по туризму та екскурсіях була створена у вересні 1965 року.

Постановою колегії Центральної ради по туризму і екскурсіях №13-17 від 09.08.1988 року “Про створення Волинського обласного туристсько-екскурсійного виробничого обєднання “Волиньтурист”” та постановою Української республіканської ради по туризму та екскурсіях № 9 від 11 серпня 1988 року “Про організаційні заходи по створенню туристсько-екскурсійного обєднання” Волинська обласна рада по туризму і екскурсіях ліквідована і на її базі створено Волинське обласне виробниче обєднання “Волиньтурист”.

Рішенням правління АТ Укрпрофтур”(протокол № 9 від 30 березня 1992 року) виробниче обєднання “Волиньтурист” було реорганізовано у Волинське обласне туристсько-екскурсійне обєднання “Волиньтурист”, яке стало правонаступником виробничого обєднання “Волиньтурист”.

Рішенням правління від 11.10.1994 року AT “Укрпрофтур” (протокол №8) Волинське обласне туристсько-екскурсійне обєднання “Волиньтурист” було реорганізоване у Волинське обласне дочірнє підприємство “Волиньтурист” (надалі ДП "Волиньтурист") АТ “Укрпрофтур”. Автобаза "Турист"була структурним підрозділом підприємства.

Постановою ради ЗАТ по туризму і екскурсіях “Укрпрофтур”(протокол №30/3) від 24.06.1998р. ДП “Волиньтурист” реорганізоване у Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях “Волиньтурист”, до складу якого увійшла і автобаза "Турист" (протокол №1 зборів акціонерів ЗАТ “Волиньтурист”від 01.10.1998р.).

Згідно з п.1.1. статуту Волинського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", затвердженого загальними зборами 01.10.1998р., товариство засноване у відповідності із Установчим договором про створення та діяльність ЗАТ шляхом реорганізації Волинського обласного ДП “Волиньтурист” Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" та є правонаступником Волинського обласного дочірнього підприємства "Волиньтурист".

Відповідно до архівної виписки від 07.07.1998року № 571-40 з рішення №91 виконкому Луцької міської ради депутатів трудящих від 28.03.1975 року «Про виділення земельних ділянок під державне та індивідуальне будівництво»Волинській обласній раді по туризму та екскурсіях виділено під будівництво гаража на 12 автомашин та ремонтної майстерні за рахунок земель міськземфонду в кварталі №30 по вул. Лідавській земельну ділянку площею 0,25 га. Крім того, Волинській обласній раді по туризму та екскурсіях під розширення автобази «Турист»по вул. Гордіюк загальною площею 0,9 га затверджено акт вибору та виділено земельну ділянку площею 0,9 га. (а.с. 30).

Відповідно до архівної довідки обласного державного архіву Волинської обласної державної адміністрації від 30.03.1998 №165/1-40 в зведених річних звітах по основній діяльності Волинської обласної ради по туризму і екскурсіях за 1976-1977 роки є відомості, що обласній Раді були підпорядковані три туристично-екскурсійні господарства на самостійному балансі, а також авто гараж та ремонтно-будівельна група, які не були на самостійному балансі.(а.с. 54).

Рембудгрупа проводила будівництво об'єктів обласної Ради по туризму і екскурсіях, в т.ч. будівництво гаража обласної ради на 12 автомашин в м. Луцьку.

Довідка ДП «Луцьке бюро подорожей та екскурсій»Волинського ЗАТ по туризму та екскурсіях «Волиньтурист»свідчить про те, що гараж по туризму перейменовано в автобазу «Турист»згідно з протоколом №2 від 23.12.1982 року. Автобаза «Турист»перейменована у філію Волинського обласного ДП «Волиньтурист»Українського АТ по туризму та екскурсіях автобаза «Турист»(рішення правління від 27.12.1994 року. Автобаза «Турист»перейменовувалась у філію Волинського обласного ЗАТ з туризму та екскурсій (протокол №1 від 01.10.1998 року). Рішенням загальних зборів Волинського обласного ЗАТ «Волиньтурист»від 26.02.2003 року (протокол №7/5) філія ЗАТ «Волиньтурист»автобаза «Турист»ліквідована. Правління ЗАТ «Волиньтурист»зобов»язано рішенням загальних зборів передати основні фонди та інше майно, обігові кошти автобази «Турист»на баланс дочірнього підприємства - Луцького бюро подорожей та екскурсій по ліквідаційному балансу.

Згідно рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно»Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях «Волиньтурист»оформлено свідоцтво про право колективної власності на наступні об'єкти нерухомого майна:

-адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2)

-ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.(а.с. 37)

На підставі зазначеного рішення 15.03.2001 року відповідачу були видані свідоцтва серії ВЛ №00270 про право власності на адмінбудинок загальною площею 728,7 кв.м. по вул.. Лідавській, 30 в м. Луцьку , свідоцтво серії ВЛ №00271 про право власності на ремонтні бокси з операторною АЗС загальною площею 409,9 кв.м. по вул.. Лідавській, 30 в м. Луцьку.(а.с. 34,35).

Конституцією Української РСР від 30 січня 1937 року було встановлено, що власність розподіляється на соціалістичну та дрібну приватну (статті 5 і 9). У свою чергу соціалістична власність має форму або державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань). Статтею 7 визначалось, що громадські підприємства в колгоспах і кооперативах з їх майном становлять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.

Конституцією Української РСР в редакції 1978 року було встановлено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань є соціалістичною власністю. Соціалістична власність на засоби виробництва є у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Цивільний кодекс Української РСР, дублюючи положення Конституції, визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (ст. 91). Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (ст. 97).

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, яка діяла до затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04 березня 1992 року.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. №1452 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України від 10.09.1991р. №1540 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, в зв'язку з чим рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови ВРУ від 24.08.1991р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про власність" (чинний на момент створення ЗАТ "Волиньтурист" ) національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.

Згідно із п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

З урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992 р. функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України.

Постановою Верховної Ради України від 07.07 1992 р. затверджено Тимчасове положення про Фонд державного майна України, пунктом 1 якого визначено, що Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю та у своїй діяльності Підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року №2268-ХП “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.

Пунктами 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994року №3943-ХП “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю.

Згідно із висновком Міністерства юстиції України від 19 серпня 2005 року №19-37-254, майно колишніх профспілкових організацій після 24 серпня 1991 року і на даний час було і залишається державною власністю, оскільки питання щодо суб'єктів права власності цього майна на законодавчому рівні не було врегульовано.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу АТ “Укрпрофтур”не надано, а тому згідно із ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" (чинних на момент створення АТ “Укрпрофтур”) відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим АТ “Укрпрофтур”.

16.06.1992 року було прийнято Закон України "Про об'єднання громадян", введений в дію 18.07.1992 року.

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону "Про об'єднання громадян" об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки, який був прийнятий значно пізніше, а саме: особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року, із змінами і доповненнями. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, до набуття чинності цим Законом діяльність професійних спілок України була врегульована положеннями Закону України "Про об'єднання громадян".

Відповідно до статті 21 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Законом України "Про власність" від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, зокрема, статтею 20 було визначено, що професійні спілки та їхні громадські обєднання є субєктами права колективної власності.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Отже, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Як вбачається з переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.09.1991 року знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок (колишнього ВЦРПС), підписаного заступником голови Фонду Державного майна України, (а.с.70) до вказаного переліку по Волинській області входив автобаза "Турист", що знаходиться за адресою: м. Луцьку по вул.. Лідавській, 30.

З врахуванням наведених правових норм та матеріалів справи суд приходить до висновку, що майно передане, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Проте, передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно, а відтак автобаза "Турист", яка перебувала у віданні Федерації профспілок України та в подальшому передана акціонерному товариству “Укрпрофтур", є державною власністю і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За змістом Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених ч.2 ст. 2 Закону принципів, визначеними у статті 7 Закону органами у порядок і способи, які передбачені розділом ІІ Закону.

В даному випадку державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди (не надано також доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам), тобто відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

В пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, зокрема, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Враховуючи те, що спірне майно не належало до комунального майна, приймаючи рішення №95 від 23.02.2001р. про оформлення права власності на адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2) та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м за ЗАТ по туризму та екскурсіях “Волиньтурист”, виконком Луцької міської ради вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки вирішення такого питання було віднесено до виключної компетенції Фонду державного майна України.

За таких обставин вимога прокурора про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів № 95 від 23.02.2001р. “Про оформлення права власності на нерухоме майно” в частині оформлення Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна: адмінбудинку загальною площею 728,7 кв. м., ремонтні бокси з операторною АЗС загальною площею 409,9 кв. м., що знаходяться в м. Луцьку по вул.. Лідавській, 30, обґрунтована і підлягає до задоволення.

З огляду на викладене підлягають до задоволення вимоги прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2) та на ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.; про зобовязання Волинського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях “Волиньтурист” повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно.

У відповідності із ст.ст. 316, 387 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Обовязковою умовою для застосування наслідків ст. 1212 ЦК України є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мова іде, зокрема, про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до виникнення цивільних прав та обовязків в розумінні ст.11 ЦК України.

За змістом ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Наслідком безпідставно набутого майна є обовязок повернути безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, і визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Наявність даного спору між сторонами по справі свідчить про невизнання, зокрема, відповідачами права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно.

Посилання Волинського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях “Волиньтурист” в обґрунтування доводів щодо належності спірного майна на праві власності та правомірності розпорядження ним на постанову Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі № 137/7 на увагу суду не заслуговує з огляду на те, що предметом судового розгляду у даній справі було визнання недійсним установчих документів АТ “Укрпрофтур”.

Звертаючись з позовом до господарського суду, прокурор м. Луцька просить поновити строк позовної давності.

В позовній заяві посилається на те, що про порушення вимог чинного законодавства щодо використання державного майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України та створених нею суб'єктів господарювання прокуратурі м. Луцька стало відомо у вересні 2011 під час проведеної перевірки.

Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях “Волиньтурист” в процесі судового розгляду просило застосувати позовну давність у даному спорі та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п.4 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (п. 4).

Отже, строк позовної давності на вимогу про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №437 від 31.08.2000р. не поширюється.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи обізнаність Фонду державного майна України як органу уповноваженого здійснювати управління державним майно, а відтак пропуску строків позовної давності щодо повернення майна, враховуючи протиправність набуття в даному випадку спірного майна, з метою захисту інтересів держави та припинення протиправного користування іншими особами державним майном, суд визнає поважними причини пропуску строку позовної давності в частині вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2) та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.; зобовязання Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях “Волиньтурист” повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2) та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.

Через канцелярію суду від представника ЗАТ "Волиньтурист" надійшло клопотання про залучення ЗАТ "Укрпрофтур" відповідачем по справі. Відповідно до ч.1 ст. 24 ГПК України суд має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача, однак зазначено, що за наявністю достатніх на це підстав. Заслухавши думку представників сторін, суд не вбачаючи достатніх підстав для залучення ЗАТ "Укрпрофтур " відповідачем у даній справі ухвалив клопотання відхилити.

В засіданні суду представниками відповідача заявлене клопотання про залучення ЗАТ " Укрпрофтур " третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 27 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. Однак стороною не обґрунтовано підстави залучення третьої особи, які правовідносини існують у третьої особи з однією з сторін та яким чином рішення суду вплине на ці правовідносини. Заслухавши думку сторін суд, ухвалив клопотання відхилити.

В позовній заяві третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору прокурором зазначено Комунальне підприємство Волинське обласне бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до коментованої ч.2 ст. 27 ГПК України, якщо сторона чи прокурор вважають необхідною участь особи у справі як третьої особи вони подають заяву про залучення третьої особи до участі у справі. У заяві про вступ або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, повинно бути зазначено:

а) на стороні позивача чи відповідача братиме участь третя особа;

б) підстави вступу або залучення, які полягають у тому, які правовідносини існують у третьої особи з однією з сторін та яким чином рішення суду вплине на ці правовідносини.

Оскільки в позовній заяві не зазначено на якій стороні братиме участь третя особа, а також необргунтовано підстави залучення третьої особи, тому суд відхиляє заяву прокурора про залучення третьою особою КП Волинське обласне бюро технічної інвентаризації. Відповідно до коментованої ч.3 ст. 27 ГПК України, якщо суд відхиляє заяву про вступ чи залучення третьої особи, ухвала про відхилення не виноситься, а про відхилення заяви та мотиви відхилення суд зазначає в рішенні за результатами розгляду справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 16, 256, 261, 267, 268, 316, 328, 387, 392, 393, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, Законами України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про обєднання громадян”, ст. ст. 32-34, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Поновити строк позовної давності.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № №95 від 23.02.2001р. в частині оформлення Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна:

-адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м. згідно з додатком 2,

-ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м. згідно з додатком 2.

4. Визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на будівлю адмінбудиноку на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м. та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м. в м. Луцьку.

5. Зобов'язати Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю адмінбудиноку на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м. та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м. розташованих в м. Луцьку.

Суддя Л. О. Черняк

Повний текст рішення

складено та підписано

16.12.11