Рішення № 19979928, 12.12.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

12.12.2011Справа №5002-24/4167-2011 За позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму" (98612, АР Крим, м. Ялта, вул.Кривошти, 27)

До відповідача Приватного підприємства "Ставрі-Кая" (98612, АР Крим, м. Ялта, вул. Рабоча, буд.24, кв.82)

Про стягнення 5 709,84 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

представники:

Від позивача Матащук В. В., представник, посвідчення №450 від 11.08.2006 р.

Від відповідача Невретдинов С.М., керівник, паспорт НОМЕР_1 виданий 26.10.2004р.

Обставини справи: до господарського суду звернулось Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму" з позовом до Приватного підприємства "Ставрі-Кая" про стягнення 5 709,84 грн.

Позовні вимоги вмотивовані наступним: 29.02.2008р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 82 про надання послуг водопостачання та водовідведення.

Згідно п.1.1 Договору позивач у виконання взятих на себе зобовязань повинен надавати відповідачеві послуги водопостачання та приймання стоків до комунальної каналізації, а відповідач зобовязаний вчасно сплачувати отримані послуги.

Так, станом на 13.07.2011р. заборгованість відповідача становить 5709,84 грн.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 5709,84 грн., у тому числі: 4840,87 грн. основний борг, 351,97 грн. пеня, 106,21 грн. 3 % річних, 410,79 грн. індекс інфляції.

Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує по мотивам, викладеним у відзиві на позов.

01.10.2011р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі Територіальне відділення антимонопольного комітету України в АР Крим у порядку ст.30 господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 01.11.2011р. суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі Територіальне відділення антимонопольного комітету України в АР Крим, про що вказано в ухвалі ГС АР Крим від 01.11.2011 р.

Відповідач проти відзиву на позов заперечував також по мотивам, викладеним у поясненнях від 14.11.2011 р.

11 листопада 2011 року до канцелярії суду від відповідача надійшла заява про відвід судді Колосової Г.Г.

Ухвалою ГС АР Крим від 14.11.2011 р. було відмовлено відповідачеві у задоволенні заяви про відвід судді Колосової Г.Г.

Відповідач у додатковому відзиві на позов від 17.11.2011 р., зокрема, повідомив про те, що позивач не представив суду жодного абонентного листа, який підписаний за період з червня 2010 р. по червень 2011 р. На абонентському листі за липень 2011 р. наявний підпис споживача, але обсяг спожитої води за червень 2011 р. та за липень 2011 р. не відповідають показанням водоміра.

17.11.2011р. у засіданні суду представником відповідача було заявлене письмове клопотання про продовження строку розгляду справи у порядку ст.69 ГПК України у межах передбачених чинним законодавством, на п'ятнадцять календарних днів.

Ухвалою від 17.11.2011 р. судом вказане клопотання було задоволено та продовжено строк розгляду справи до 12.12.2011 р.

06.12.2011 р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 12.12.2011р. Після перерви судове засідання продовжено, сторони явку представників в судове засідання забезпечили.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував по мотивам, викладеним у відзиві на позов.

Розгляд справи відкладався, в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Судові засідання фіксувалися за допомогою технічних засобів, а саме програмно апаратного комплексу «Діловодство суду».

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

29 лютого 2008 року між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно - каналізаційного господарства Південного берегу Криму» ( Постачальник ) та приватним підприємством «Ставрі кая» ( Споживач ) було укладено|ув'язнений| договір № 82 про надання послуг водопостачання і водовідведення ( т. 1, а. с. 9 12 ).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобовязався надати споживачу послуги з водопостачання і водовідведення, а споживач зобовязався своєчасно здійснювати сплату за споживання і користування послугами і інші платежі на умовах даного договору. Предметом договору є також такі послуги: централізоване холодне водопостачання; централізоване водовідведення.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі виставлених рахунків за встановленими тарифами, зокрема, для 2 ої групи споживачів: вода 6,02 грн. ( з врахуванням ПДВ ) за 1 куб. м.; стоки 4,68 грн. ( з врахуванням ПДВ ) за 1 куб. м.

З 01.03.2008 р. вода 8,21 грн. ( з врахуванням ПДВ ) за 1 куб. м.; стоки 5,83 грн. ( з врахуванням ПДВ ) за 1 куб. м.

Судом встановлено, що 15.04.2008 р. між сторонами по справі було укладено Додаткову угоду №1 до вказаного договору №82 від 29.02.2008 р., відповідно до якої сторони дійшли згоди в п. 3.1 вказаного договору внести наступній зміни: слова «з 01.03.2008 р. 8,21 грн. ( з врахуванням ПДВ ) за 1 куб. м.; стоки 5,83 грн. ( з врахуванням ПДВ ) за 1 куб. м.» виключити. ( т. 1, а. с. 97 ).

Відповідно до п. 3.6 вищевказаного договору № 82 від 29.02.2008 р. представник споживача зобовязаний отримувати рахунки за комунальні послуги по водопостачанню і водовідведенню у постачальника 17 ого числа кожного місяця, рахунок підлягає сплаті на протязі 5 ти банківських днів з вказаної дати. В рахунках вказуються: нарахування за поточний місяць ( обсяги наданих послуг за обєктами, тарифи, пеня, інфляція, штраф за перевитрачання ліміту, перевищення ДК, скид вод ); борг на початок місяця, в тому числі за рішенням суду і ітогова сума, що підлягає сплаті.

Відповідно до п. 8.1.5 вказаного договору споживач зобовязався, зокрема, отримувати рахунки у постачальника і сплачувати спожиті послуги в строки, встановлені п. 3.6 вказаного договору, а також здійснювати інші платежі, передбачені договором і чинним законодавством України.

Відповідно до п. 3.7 вказаного договору при недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання в повному обсязі ця сума погашає вимоги постачальника в наступної черговості:

-Державне мито, витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу;

-Пеня, в тому числі за рішенням судів;

-3% річних, інфляція;

-Штраф за перевитрачання ліміту, перевищеня ДК;

-Скид вод;

-Основний борг по строку виникнення

Відповідно до п. 11 вказаного договору він вступає в силу після досягнення згоди за всіма суттєвими умовами і підписання сторонами і діє до 21.02.2011 р.. а в частині грошових зобовязань до їх повного виконання.

19.02.2011 р. між сторонами по справі була укладена Додаткова Угода №2 до вищевказаного договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди в п. 11 вказаного договору дату «21.02.2011 р.» замінити на «21.12.2012 р.». ( т. 1, а. с. 13 ).

При таких обставинах суд дійшов висновку про те, що вищевказаний договір про надання послуг діє і на даний час.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач неналежним чином сплачував отримані послуги за період з червня 2010 р. по червень 2011 р., що привело до виникнення заборгованості у розмірі 4840,87 грн.

Оскільки відповідач відмовився сплачувати вказану заборгованість, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд зазначає, що факт надання позивачем відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення підтверджується наявними в матеріалах справи абонентськими листками ( т. 1, а. с. 33 34; 89 90; 105 107 ).

Також позивачем було виписано у відношенні відповідача рахунки акти наданих послуг, в яких зазначено строк оплати 5 днів ( т. 1, а. с. 20 32 ).

Відповідач з заявленими позовними вимогами не погоджується та вказує на те, що 23.07.2008 р. він у виконання договору дольової участі №2.4-20/318 від 18.06.2008 р. перерахував на користь позивача 6575,25 грн. В подальшому на протязі 3 х років відповідач просив позивача повернути вищевказані кошти або списати з них плату за поточні витрати, однак позивачем по справі вказаного зроблено не було.

З даного приводу суд зазначає, що предметом розгляду по даній справі є стягнення заборгованості за отримані послуги з водопостачання та водовідведення, отримані на підставі договору №82 від 29.02.2008 р., тому суд вважає, що правовідношення за договором про дольову участь, на які посилається відповідач, не стосуються предмету розгляду по даній справі, а тому не повинні прийматися судом до уваги та досліджуватися.

Також відповідач у відзиві на позов посилається на те, що ним листом від 26.08.2011 р. №38/2 було передано позивачу по справі Додаткову угоду №3 від 11.07.2011 р. до договору №82 від 29.02.2008 р. з протоколом розбіжностей від 26.08.2011 р. У відповідь на вказане позивач надіслав до відповідача протокол узгодження розбіжностей від 02.09.2011 р.

Відповідач вказує на те, що листом №46/2 від 16.09.2011 р. він надав згоду на передачу не врегульованих розбіжностей до протоколу від 26.08.2011 р. на розгляд господарського суду АР Крим. Однак позивач вказане не зробив, що призвело до того, що ціла низка умов до протоколу розбіжностей від 26.08.2011 р. залишилася неврегульованою.

Також відповідач вважає, що додаткова угода № 3 із протоколом розбіжностей є чинною на підставі п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, оскільки позивач, який є монополістом, не передав на розгляд суду у двадцятиденний строк розбіжності, які виникли при підписанні вказаної додаткової угоди.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні додаткової угоди № 3, на розгляд суду не передані.

Однак суд вважає за необхідне вказати на той факт, що позивач просить стягнути заборгованість, яка виникла за період з червня 2010 р. по червень 2011 р., а тому відносини сторін щодо укладення Додаткової угоди №3 від 11.07.2011 р. до договору №82 від 29.02.2008 р. із протоколом розбіжностей, який датований 26.08.2011р., як і питання щодо дійсності вказаної угоди, не стосуються предмету розгляду по даній справі, оскільки охоплюють відносини сторін за період, що слідує після червня 2011 р.

Відповідач також вказував на те, що рахунки, які були виписані позивачем по справі, складені з чисельними порушеннями та містять недостовірні данні.

З вказаного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.8 укладеного між сторонами договору №82 від 29.02.2008 р. сторони дійшли згоди про те, що претензії на неправильну виписку рахунків ( обчислення суми, тарифікація, обсяги наданих послуг по обєктах і інші нарахування ) предявляються постачальнику в письмовій формі не пізніше пяти банківських днів з дати отримання рахунку, передбаченого в п. 3.6 вказаного договору.

Відповідно до п. 3.9 вказаного договору предявлення претензії не зупиняє оплату рахунку в повній сумі у встановлений строк. При встановленні вірності претензії залишки сум, отриманих постачальником зараховуються на погашення майбутніх платежів. Не предявлення постачальнику претензій у письмовому вигляді по виставленим споживачу рахункам вважається підтвердженням вірності вказаних в них даних.

Відповідач наполягав на тому, що він неодноразово повідомляв позивачу про свою незгоду з даними, зазначеними у виписаних позивачем рахунках і у підтвердження своїх доводі посилався на акти звірки взаємних розрахунків. ( т. 2, а. с. 4 12 ).

Однак суд зазначає, що мова у пунктах 3,8 і 3.9 договору №82 від 29.02.2008 р. йдеться саме про претензії, при цьому сторонами вказано строки їх предявлення.

До того ж, в актах звірки відповідач не погоджувався із вказаними в них сумами, а не з обсягами спожитої води.

Доказів того, що відповідачем подавалися позивачу претензії у письмовому вигляді на неправильну виписку рахунків у встановлений вищевказаним договором строк суду представлено не було, в звязку з чим суд не приймає вказані доводи відповідача до уваги.

З урахуванням всього вищевказаного суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 4840,87 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 351,97 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки при розгляді справи судом була встановлена наявність прострочення з боку відповідача щодо оплати платежів, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені обґрунтованими.

Відповідно до п. 9.1.1 вищевказаного договору за внесення платежів. передбачених п.п. 3.1 3.6 з порушенням строків споживач зобовязаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше ніж за один рік.

Перерахувавши наданий позивачем розрахунок пені, суд з ним погодився та вважає, що з позивача підлягає стягненню пеня за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. у розмірі 351,97 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 410,79 грн. і 3% річних у розмірі 106,21 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд з ним погодився та вважає, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з серпня 2010 р. по квітень 2011 р. у розмірі 319,62 грн.

При таких обставинах суд дійшов висновку у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 91,17 грн. відмовити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд з ним погодився та вважає, що з відповідача підлягають стягненню 3% річних за період з 25.06.2010 р. по 13.07.2011 р. у розмірі 106,21 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно - технічне забезпечення покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 19.12.2011 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Ставрі-Кая", ( 98612, АР Крим, м. Ялта, вул. Рабоча, буд. 24, кв. 82, ЄДРПОУ 13788343 ) на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму", (98612, АР Крим, м. Ялта, вул. Кривошти, 27, ЄДРПОУ 03348005 ) заборгованість у розмірі 4840,87 грн., пеню у розмірі 351,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 319,62 грн., 3% річних у розмірі 106,21 грн., державне мито у розмірі 100,37 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 232,23 грн.

3.В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 91,17 грн. у позові відмовити.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКолосова Г.Г.