Постанова № 19979660, 14.12.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2011 р. Справа № 5008/1198/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Губенко Н.М.

суддівГольцової Л.А.

Іванової Л.Б.

перевіривши матеріали

касаційної скарги Ужгородської міської ради

на рішення

та на постановуГосподарського суду Закарпатської області від 05.09.2011

Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2011

у справі№ 5008/1198/2011

господарського судуЗакарпатської області

за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_4

доУжгородської міської ради

провизнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення та зобовязання прийняти рішення

за участю представників сторін:

позивача: повідомлений належним чином, але не зявився;

відповідача: повідомлений належним чином, але не зявився;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення та зобовязання прийняти рішення.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.09.2011 у справі №5008/1198/2011 (суддя Івашковець І.В.) позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 колегія суддів у складі: головуючий суддя Мирутенко О.Л., судді Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.09.2011 у справі №5008/1198/2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Ужгородська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.09.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 у справі № 5008/1198/2011, провадження у справі припинити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що позивач звернувся до Ужгородської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.2.12 рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 16.04.2010 №1406 "Про регулювання земельних питань" згідно зі ст.124 ЗК України та постанов Кабінету міністрів України від 11.04.2002 №502, від 26.05.2004 №677 позивачу надано дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 0,012 га під магазином-кафе в АДРЕСА_1 (на умовах оренди).

Між позивачем з ТОВ "Байт" 03.08.2010 укладено договір №244 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судами досліджено, що відповідно до завдання на виконання робіт від 08.09.2010 №01-05/139 ТОВ "Байт" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Фізичній особі підприємцю ОСОБА_4 для комерційного використання під магазином-кафе у АДРЕСА_1 (на умовах оренди), кадастровий номер №2110100000:24:002:0400.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, вказаний вище проект позивачем подано комісії з розгляду питань, повязаних з погодженням документації із землеустрою, Ужгородської міської ради, висновком якої від 13.10.2010 №03-33/374 "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" проект землеустрою щодо відведення на умовах оренди позивачу земельної ділянки площею 0,0120 га під магазином-кафе за адресою: АДРЕСА_1 погоджено, як це передбачено нормами п.4 ст.123 ЗК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Ужгородською міською радою всупереч вимогам ст.123 ЗК України не прийнято рішення щодо затвердження або відмови у затвердженні даного проекту, чим порушено права позивача. В обґрунтування вказаного, відповідач послався на лист від 05.05.2011 №418/ж02- 20, в якому зазначено, що за результатами розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вирішено повернутися до даного питання після надання доказів сплати орендної плати за останні сім років.

Статтею 123 ЗК України передбачено, що комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч. 6 ст. 123 ЗК України).

Згідно з частинами 10, 11 ст. 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд мотивовано дійшов висновку, що, в даному випадку, в порушення вищенаведених правових норм, Ужгородською міською радою не прийнято у встановленому порядку рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки у користування ФОП ОСОБА_4 на відповідних умовах або рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

Обґрунтування, які відповідач навів в листі від 05.05.2011 № 418/ж 02-20, судами прийняті не були, виходячи з того, що вони суперечать положенням ст. 123 ЗК України.

Суди правильно зауважили, що згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.

У порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України, зокрема, про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства.

Беручи до уваги вказане вище, суди першої та апеляційної інстанції дійшли мотивованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Ужгородської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.09.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 у справі № 5008/1198/2011 без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Л.Б. ІВАНОВА