Рішення № 19975339, 05.12.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" грудня 2011 р.Справа № 5/17-4569-2011 За позовом: публічного акціонерного товариства “Компанія “Райз” до відповідача: приватного підприємства “Росинка”

про стягнення 16660,08 грн.

Суддя Погребна К.Ф.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність;

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ: Позивач, публічне акціонерне товариство “Компанія “Райз” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача приватного підприємства „Росинка” про стягнення заборгованості в сумі 16660,08грн, з яких 10748,08грн. основного боргу, 3982,82грн. 32% за неправомірне користування коштами та 1929,18грн. пені.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.11.2011р. порушено провадження по справі за № 5/17-4569-2011.

Відповідач у судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про місце та дату засідання, відзив на позов не надав, у звязку з чим справу розглянуто у відповідності зі ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Також позивач просить суд у прохальній частині позовної заяви вжити заходи для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі позовних вимог, а саме 17062,68грн.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Слід зазначити, що позивачем не доведено суду наявності обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі. З огляду на викладене, судом вказана вимога позивача була відхилена у звязку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

14.04.2010р. між закритим акціонерним товариством „Компанія “Райз” ( далі постачальник) та приватним підприємством “Росинка” (далі покупець) був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту № 8469-09 з додатком №/ЗП-10038-00136 від 14.04.2010р., згідно умов якого постачальник зобовязався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобовязується прийняти товар і оплатити його вартість, а також відсотки за користування товариним кредитом. (п. 1.1.).

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю, гривнева вартість товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та термін оплати вартості товару (в т.ч. тієї частина товару вартості товару, яка оплачується авансом, а також частини, яка оплачується на умовах відстрочення платежів) та нарахованих відсотків, інші умови погоджені сторонами визначені в договорі та додатках до нього, які складають невідємну частину договору (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору вартість (ціна) товару та відсотків за користування товарним кредитом (ціна договору) вказана в додатках до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказані в додатках. Ціну договору становить вартість (ціна) товару та сума належних до сплати процентів за користування товарним кредитом.

Позивач на виконання своїх зобов'язань по Договору (додаток №/ЗП-10038-00136 від 14.04.2010р.) здійснив поставку товару на загальну суму 123674,34грн., що підтверджується видатковою накладною №10038-00203 від 23.04.2011р., яка міститься в матеріалах справи.

14.04.2010р. між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору №8469-028 від 14.04.2010р. згідно якої кошти в розмірі 17332,34грн. були направлені в погашення відповідачем заборгованості до договору №8469-028 від 14.04.2010р.

Таким чином загальна вартість поставленого товару на 23.04.2010р. становить 123674,34 -17332,34грн. та складає 106342грн.

Покупець проводить оплату вартості товару та відсотків за користування товарним кредитом шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень п. 2.2 договору, на банківський рахунок Постачальника. (п. 2.3 договору).

Згідно п. 2.4 договору термін оплати вартості (ціни) товару, яка оплачується Покупцем авансом, вказаний в додатку №1 до договору.

Пунктом 2.5 договору встановлено, що товар (його вартість (ціна), в т.ч. ПДВ), отриманий покупцем у власність на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, визнається товарним кредитом. За користування товарним кредитом, покупець сплачує на користь постачальника відсотки. Умови щодо відсотків за користування товарним кредитом викладені в п.п.2.7-2.11 договору та в додатках до договору.

Відповідно до умов п.2.6 договору строк користування товарним кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем та закінчується днем, в який згідно договору підлягає оплаті сума (або її частина) відстроченого платежу.

Відповідно додатку №/ЗП-10038-00136 від 14.04.2010р. до договору датою оплати товару, що купується відповідачем на умовах товарного кредиту є 01.10.2010р.

Відсотки за користування товарним кредитом, нараховуються постачальником щомісячно до 5-го числа кожного наступного місяця(починаючи з місяця, в якому здійснена поставка товару). Сторони щомісячно підписують акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування в термін до 5 числа кожного наступного місяця( п.2.7.договору).

Позивачем нараховані відсотки за користування товарним кредитом відповідно до договору поставки на умовах товарного кредиту № 8469-09 від 14.04.2010р. в розмірі 5628,84грн.

Проте, відповідач взяті на себе зобовязання за договором № 8469-09 від 14.04.2010р. та додатком №/ЗП-10038-00136 від 14.04.2010р. щодо оплати вартості товару та відсотків за користування товарним кредитом в строки передбачені договором не виконав.

Таким чином неоплачена вартість товару та відсотків за користування товарним кредитом відповідача станом на 01.10.2010р. становить: 106342грн. + 5628,84грн. та складає 111970,84грн.

05.10.2010р. відповідач здійснив оплату грошовими коштами на суму 101222,76грн.

Постачальник проводить зарахування коштів, що надійшли від Покупця в наступному порядку: в першу чергу - в рахунок оплати нарахованих процентів за користування товарним кредитом, строк оплати яких настав, в другу чергу в рахунок оплати вартості (ціни) товару, в третю чергу в рахунок сплати відсотків за неправомірне користування коштами, в четверту чергу в рахунок сплати штрафних санкцій.

Відповідно наведених положень, зарахування сплачених коштів проводились наступним чином: в рахунок погашення заборгованості по відсоткам за користування товарним кредитом в сумі 5628,84грн.; в рахунок погашення заборгованості по оплаті вартості поставленого товару в сумі 95593,92грн.

Таким чином, станом на день складання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 10748,08грн.

Згідно п.7.3 договору покупець за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або процентів за користування товарним кредитом, сплачує пеню в розмірі 0,3% від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Відповідно до п.7.4 договору покупець відшкодовує збитки, завдані постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобовязань по цьому договору. Сторони встановлюють розмір збитків постачальника в твердій сумі в залежності від строків(тривалості) порушення зобовязання покупцем: 10 процентів неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).

Частиною 5 ст.225 Господарського кодексу України встановлено, що сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Відповідно до ч.2 ст.232 цього кодексу законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Пунктом 7.5 договору встановлено, що покупець, у випадку прострочення виконання грошових зобовязань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 32% річних з простроченої суми.

Внаслідок порушення відповідачем взятого на себе зобовязання щодо оплати заборгованості за отриманий товар, враховуючи часткову оплату товару, позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача основний бог у розмірі 10748,08грн., 32%річних у розмірі 3982,82грн., пеню у розмірі 1929,18грн.

У судовому засіданні 05.12.2011р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, судом встановлена наявність поставки позивачем відповідачу товару, існування заборгованості приватного підприємства “Росинка” по оплаті вартості отриманого товару у розмірі 10748,08грн., у звязку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 10748,08грн. є обґрунтованою та підлягає судом задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 32%річних у розмірі 3982,82грн.

Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості приватного підприємства “Росинка” за отриманий товар, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 32% річних у розмірі 3982,82грн. підлягають судом задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з приватного підприємства “Росинка” пені в розмірі 1929,18грн..

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Наданий позивачем розрахунок пені, на думку суду, обґрунтований, здійснений належним чином, тому судом підлягає задоволенню у розмірі 1929,18грн.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не представив.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню в розмірі 16660,08грн, з яких 10748,08грн. основного боргу, 3982,82грн. 32% за неправомірне користування коштами та 1929,18грн. пені.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, віднести за рахунок відповідача згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства “Росинка” (Одеська область, Котовський район, с. Липецьке; код 30820298) на користь публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" (03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 152; код 13980201) 10748,08 грн. основного боргу, 3982,82 грн. 32% за неправомірне користування коштами, 1929,18грн. пені, 166,60грн. державного мита та 236 грн. за ІТЗ судового процесу.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати у порядку ст.116 ГПК України.

Суддя Погребна К.Ф.

Повний текст рішення складено 08.12.2011р.