Рішення № 19945340, 13.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.11 Справа№ 5015/6899/11

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ

до відповідача:Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль Львівської області

про:відшкодування збитків у розмірі 80553,06 грн.

Суддя:В.М. Пазичев

При секретарі:Малюшевська І.Є. Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1- представник, довіреність від 29.12.2011 року

від відповідача:Не зявився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ, до Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль Львівської області, про відшкодування збитків у розмірі 80553,06 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.11.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 16.11.2011 року. Ухвалою від 16.11.2011 року розгляд справи відкладено до 29.11.2011 року, у зв»язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 29.11.2011 року розгляд справи відкладено до 07.12.2011 року, у зв»язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 07.12.2011 року розгляд справи відкладено до 13.12.2011 року, у зв”язку із неявкою представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 09.11.2011 року, про відкладення від 16.11.2011 року, від 29.11.2011 року, від 07.12.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 29.11.2011 року позивач подав клопотання про продовження терміну розгляду справи понад строк, передбачений ст.69 ГПК України.

07.12.2011 року за вх.№29063/11 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.12.2011 року позивач подав клопотання про уточнення позовних вимог, згідно якого просить стягнути з відповідача 79897,92 грн.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 09.11.2011 року, про відкладення від 16.11.2011 року, від 29.11.2011 року, від 07.12.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення від 09.11.2011 року, від 17.11.2011 року, від 21.11.2011 року, від 08.12.2011 року, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 13.12.2011 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві позивач зазнавчив, що 05.02.2009 року Державне підприємство «Вугілля України»(надалі Покупець, позивач) та Державне підприємство «Львіввугілля»(надалі Постачальник, відповідач) уклали договір поставки № 14-09/2-ЕН (далі Договір), за яким, відповідно, Постачальник зобов'язується поставити вугільну продукцію належної якості, а Покупець прийняти її та оплатити. Додатком до Договору Сторони погодили, що показники якості марки вугілля ГЖСШ 0-13 не повинні перевищувати: зольність- 35,0%, волога- 14,0%.

Позивач стверджує, що відповідач з метою виконання умов Договору в січні 2010 року відвантажив на адресу Бурштинської ТЕС ВАТ „Західенерго" вугільну продукцію марки ГЖСШ 0-13, в загальній кількості 1 309 900 кг., за залізничними накладними №№ 36517176, 36517181, 36517182.

Позивач зазначає, що при прийманні вугілля за якістю на Бурштинській ТЕС встановлено, що поставлене вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає вимогам Договору, що, на думку позивача, підтверджуються Актами відбору проб вугілля та Актами приймання вугілля за якістю № 486, 487, 462.

Про поставку неякісної вугільної продукції, як стверджує позивач, відповідача було повідомлено факсограмами №№ 49, 50, 48, 45 та листом № 06/144.

Позивач стверджує, що, у зв'язку з надходженням вугілля із значним перевищенням встановлених договором гранично допустимих критеріїв якості, вугілля було повернуто відповідачу у залізничних вагонах, що, на думку позивача, підтверджується квитанцією про приймання вантажу № 36408662.

На думку позивача, поставкою вугілля неналежної якості було завдано збитків на суму 41 914, 32 грн., зокрема:

Провізна плата від станції Вантажоотримувача до станції Вантажовідправника в сумі 37 983, 60 грн. з ПДВ, що, на думку позивача, підтверджується квитанцією про приймання вантажу № 36408662 та переліком ТЕХ ПД № 240.

Плата за користування вагонами за час простою вагонів на території Бурштинської ТЕС в розмірі 3 243,96 грн. з ПДВ, що, на думку позивача, підтверджується відомістю плати за користування вагонами № 114 та переліком ТЕХ ПД № 240.

Плата за оформлення документів на відправлення вантажу у розмірі 686,76 грн. з ПДВ, що, на думку позивача, підтверджується накопичувальною карткою для додаткових зборів № 023 та переліком ТЕХ ПД № 240.

Окрім того, як стверджує позивач, відповідно до п. 5.5 Договору, ДП „Вугілля України" оплатило вартість залізничного тарифу за перевезення вугілля залізницею від станції Вантажовідправника до станції Вантажоотримувача грошовими коштами у розмірі 37 983,60 грн. з ПДВ, що, на думку позивача, підтверджується залізничним накладними №№36517176, 36517181, 36517182.

На думку позивача, оскільки, вугілля було переадресоване у зворотному напрямку, у зв'язку з його низькою якістю то, відповідно, у власність ДП „Вугілля України" не перейшло. Фактично, відповідач відвантаживши в рахунок договору вугільну продукцію, а потім не передавши її у власність ДП „Вугілля України", одноособово відмовився від виконання зобов'язання по її поставці.

Так, як стверджує позивач, ДП „Вугілля України" власними коштами оплативши вартість перевезення вугілля від станції Вантажовідправника до станції Вантажоотримувача понесло збитків у розмірі 4 550, 40 грн. з ПДВ.

Таким чином, на думку позивача, загальна сума відшкодування становить 42 569, 46 грн. + 37 983, 60 грн. = 80 553, 06 грн.

В судовому засіданні 13.12.2011 року позивач подав клопотання про уточнення позовних вимог, згідно якого просить стягнути з відповідача 79897,92 грн.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, відзив на позов не представив, пояснення по суті справи не подав, проти позовних вимог не заперечив, наявність завданих збитків належними та допустимими доказами, у відповідності до норм чинного законодавства України, не спростував.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ч.1 ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ч.2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч.1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ч.3 ст. 225 ГК України, при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі, якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Згідно ч.1 ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Згідно ч.2 ст. 226 ГК України, сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 05.02.2009 року Державне підприємство «Вугілля України»(надалі Покупець, позивач) та Державне підприємство «Львіввугілля»(надалі Постачальник, відповідач) уклали договір поставки № 14-09/2-ЕН (надалі Договір), за яким, відповідно, Постачальник зобов'язується поставити вугільну продукцію належної якості, а Покупець прийняти її та оплатити. Додатком до Договору Сторони погодили, що показники якості марки вугілля ГЖСШ 0-13 не повинні перевищувати: зольність- 35,0%, волога- 14,0%.

Відповідач, з метою виконання умов Договору, в січні 2010 року відвантажив на адресу Бурштинської ТЕС ВАТ „Західенерго" вугільну продукцію марки ГЖСШ 0-13, в загальній кількості 1 309 900 кг., що підтверджується залізничними накладними №№ 36517176, 36517181, 36517182.

При прийманні вугілля за якістю на Бурштинській ТЕС встановлено, що поставлене вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає вимогам Договору, що підтверджуються Актами відбору проб вугілля та Актами приймання вугілля за якістю № 486, 487, 462.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, ДП “Львіввугілля” приймало учать у розгляді справи № 7/321 у якості третьої особи на стороні ДП «Вугілля України», відповідно до якої, ВАТ „Західенерго", як Вантажоотримувач спірного вугілля, звернулося до господарського суду м. Києва про стягнення з ДП „Вугілля України" збитків за переадресування вищеперерахованих вагонів з вугіллям неналежної якості у розмірі 41 914, 32 грн., оскільки поставка цієї вугільної продукції здійснювалася відповідачем.

Господарський суд м. Києва рішенням у справі № 7/321 задовольнив вимоги ВАТ „Західенерго", зобов'язавши ДП „Вугілля України" відшкодувати збитки у розмірі 41914, 32 грн., 419, 14грн. - витрати на оплату державного мита та 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що становить загальну суму у розмірі 42 569, 46 грн.

Виконання рішення суду по справі № 7/321 ДП «Вугілля України»підтверджується актом зарахування однорідних зустрічних вимог від 01.03.2011 р.

Отже, оскільки у справі № 17/291 встановлено факт невідповідності вугільної продукції, поставленої у лютому 2010 р. на Бурштинську ТЕС ВАТ „Західенерго", даний факт відповідно до ст. 35 ГПК України не підлягає доведенню знову.

Про поставку неякісної вугільної продукції відповідач був повідомлений факсограмами №№ 49, 50, 48, 45 та листом № 06/144.

Вугілля було повернуто позивачем відповідачу, що підтверджується квитанцєю про приймання вантажу № 36408662.

Поставкою вугілля неналежної якості, було завдано збитки позивачу, а саме:

Провізна плата від станції Вантажоотримувача до Вантажовідправника в сумі 37 983, 60 грн. з ПДВ, що підтверджується квитанцією про приймання вантажу № 36408662 та переліком ТЕХ ПД № 240.

Плата за користування вагонами за час простою вагонів на території Бурштинської ТЕС в розмірі 3 243, 96 грн. з ПДВ, що підтверджується відомістю плати за користування вагонами № 114 та переліком ТЕХ ПД № 240.

Плата за оформлення документів на відправлення вантажу у розмірі 686, 76 грн. з ПДВ, що підтверджується накопичувальною карткою для додаткових зборів № 023 та переліком ТЕХ ПД № 240.

Позивач оплатив вартість залізничного тарифу за перевезення вугілля залізницею від станції Вантажовідправника до станції Вантажоотримувача грошовими коштами у розмірі 37 983, 60 грн. з ПДВ, що підтверджується залізничним накладними №№36517176, 36517181, 36517182.

Позивач також оплатив вартість перевезення вугілля від Вантажовідправника до Вантажоотримувача у розмірі 4 550, 40 грн. з ПДВ.

Таким чином, згідно уточнених позовних вимог, загальна сума відшкодування становить 79897,92 грн.

Позивачем було надіслано претензію №0502/10 від 10.03.2010 року, відповідно якої просить відповідача відшкодувати збитки у розмірі 79897,92 грн. Відповідач надіслав позивачу відповідь №7/525 від 25.03.2010 року на претензію №0502/10 від 10.03.2010 року на суму 79897,92 грн., згідно якої відповідач зазначив, що претензійна сума 79897,92 грн. буде включена в розрахунки між сторонами, а отже відповідач визнає суму завданих збитків у розмірі 79897,92 грн.

Таким чином, відповідач фактично визнав завдані ним збитки позивачу у розмірі 79897,92 грн., позовні вимоги в цій частині пдтверджені належними та допустимими доказами по справі, а тому, позов підлягає задоволенню в цій частині.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідгно ч.5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Доказів того, що вищезазначені дії відповідача щодо визнання претензійних вимог позивача суперечить законодавству України або порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суду не надано.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов не заперечив і не подав докази погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ, до Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль Львівської області в частині відшкодування збитків у розмірі 79897,92 грн. є обгрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №1800 від 27.09.2011 року на суму 805,53 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення №1801 від 27.10.2011 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 22, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, 224, 225, 226 ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 78, 82, 83, 84, 85, 121 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Уточненні позовні вимоги - задоволити.

2.Стягнути із Державного підприємства “Львіввугілля” (80000, Львівська область, м. Сокаль, вул.Б. Хмельницького, 26, код ЄДРПОУ 32323256; п/р 26004302345 у філії ВАТ “Ощадбанк” м. Червоноград, МФО 385112, св. плат. ПДВ №100326197) на користь Державного підприємства «Вугілля України»(01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4 код ЄДРПОУ 32709929, п/р 260093016513 в АК “Промінвестбанк”, м. Київ МФО 300012) 79897 (сімдесят дев”ять тисяч вісімсот дев”яносто сім) грн. 92 коп. завданих збитків, 798 (сімсот дев”яносто вісім) грн. 97 коп. сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.