Рішення № 19945042, 08.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.11 Справа№ 5015/5567/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Довгої О.І., при секретарі Скремета О.О. розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» м. Львів

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «РІО-міст» м. Буськ, Львівської області

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватний нотаріус ОСОБА_5 м. Львів

Про стягнення сплачених коштів, відшкодування завданих збитків та моральної шкоди

За участю представників:

від позивача : ОСОБА_1 довіреність № 3322 від 17.10.2011 року, ОСОБА_2 довіреність № 2866 від 12.09.2011 року, ОСОБА_3 - довіреність № 3870 від 30.11.2011 року

від відповідача ОСОБА_4 - представник за довіреністю

Представникам сторін розяснено їх права та обовязки передбачені ст. 22 ГПК України та право відводу судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді не подано ( не заявлено).

Сторони подали письмове клопотання про відмову від технічного запису судового процесу.

Суть спору:

На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод», м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо-Міст», Львівська обл., м. Буськ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус ЛМНО ОСОБА_5 із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.11.2011р. (вх.№28531/11 від 01.12.2011р.) про стягнення 15514009,06грн. збитків у подвійному розмірі та 1000000,00грн. моральної шкоди.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у попередніх ухвалах суду.

Представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач покликався на те, що відповідно до укладеного між ТзОВТоргівельно-виробнича компанія «Львівхолод» та ТзО«го-Міст»договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. позивач придбав у відповідача нежитлові приміщення, що становлять 19/100частин будівлі торгівельного центру, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Буськ, вул.Є.Петрушевича,3«б»загальною площею 880кв.м. Вподальшому, зважаючи на перебування вказаних приміщень на момент їх відчуження в іпотеці у ВАТКБ«Надра»та відсутність згоди іпотекодержателя на укладення вказаного правочину, рішенням господарського суду Львівської області від 11.01.2010р. по справі №15/116, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.04.2011р. і постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011р., договір купівлі-продажу від 04.03.2010р. визнано недійсним. Таким чином, на думку позивача, внаслідок протиправних дій відповідача, а саме відчуження майна, що було предметом іпотеки без згоди іпотекоджержателя, позивачу по справі було завдано значних збитків.

Зокрема, ТзОВТоргівельно-виробнича компанія «Львівхолод», внаслідок виконання умов договору від 04.03.2010р., зазнало збитків (витрачені кошти) у розмірі 4600000,00грн. на виконання умов недійсного договору, 986680,74грн. за виконання ремонтних робіт у придбаних приміщеннях, 1100000,00грн. сплачених відсотків за користування кредитними коштами, витрачених на придбання нерухомого майна та проведення його ремонту, 878923,79грн. витрачених на придбання матеріалів та обладнання для облаштування магазину, 191400,00грн. сплачених відсотків за користування кредитними коштами, які було витрачено на придбання матеріалів та обладнання, що в сумі становить 7757004,53грн. Зважаючи на перебування придбаних за недійсним договором нежитлових приміщень в іпотеці, замовчування даної обставини відповідачем при укладенні договору (п.1.4.договору), позивач вважає, що ТзО«го-Міст», шляхом замовчування перед ТзОВТВК«Львівхолод»істотних обставин щодо характеристик відчуженого майна, а саме щодо обтяження відчуженого майна іпотекою, наявності значної простроченої кредиторської заборгованості у відповідача перед іпотекодержателем (ВАТКБ«Надра»), ввело в оману ТзОВТВК«Львівхолод»при укладенні визнаного недійсним у судовому порядку договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., а відтак в силу ст.230Цивільного кодексу України завдані позивачу збитки, на думку останнього, підлягають компенсації у подвійному обсязі, що становить 15514009,06грн.

Окрім цього, позивач просив стягнути із відповідача компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 1000000,00грн.

Представник Відповідача проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву. У поданому відзиві та доповненнях до відзиву відповідач вказує на те, що при укладенні договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. ТзО«го-Міст», як продавець нежитлових приміщень, діяв добросовісно, оскільки на момент відчуження майна відповідно до свідоцтва про право власності являвся власником нерухомого майна. Також відповідач вказував на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Буської міської ради та дозволів на виконання будівельних робіт, ТзО«го-Міст»було проведено реконструкцію будівлі універмагу в результаті якої будівля універмагу площею 2955,3кв.м. фактично припинила існування в її попередньому вигляді, а відповідачем було створено нове майно будівлю площею 4558,00кв.м.; виокремити приміщення універмагу у створеному майні є неможливо. Окрім цього, зважаючи на передачу ВАТКБ«Надра»в іпотеку нежитлових приміщень універмагу загальною площею 2955,3кв.м., відповідач вважав, що після відчуження ТзОВТВК«Львівхолод»880кв.м. приміщень права іпотекодержателя не будуть порушені, оскільки після продажу таких приміщень позивачу у власності відповідача залишиться 3678кв.м., що значно перевищує передану в іпотеку площу приміщень (2955,3кв.м. + 30,1кв.м.).

Відповідач вважає необґрунтованим покликання позивача на завдання ТзОВТВК«Львівхолод»збитків в результаті укладення визнаного недійсним у судовому порядку договору, оскільки про обставину протиправності відчуження майна йому стало відомо тільки після визнання договору недійсним у судовому порядку. Більше того, визнаючи недійсним у судовому порядку договір купівлі-продажу від 04.03.2011р. господарським судом не було встановлено факту введення в оману покупця за договором, відсутній також вирок чи будь-яке інше рішення, яким встановлено умисел представника ТзО«го-Міст»на введення ТзОВТВК«Львівхолод»при укладенні договору в оману. Наявність умислу, на думку відповідача, є необхідною умовою для застосування судом ст.230Цивільного кодексу України.

Що стосується понесених позивачем витрат, повязаних із проведенням у спірних приміщеннях ремонтних робіт, придбання обладнання, то на думку відповідача такі витрати були повязані із веденням позивачем господарської діяльності, а придбане обладнання може бути використано позивачем безперешкодно у і своїй подальшій діяльності (в т.ч. в іншому магазині). Окрім цього, відповідач вказував на відсутність обґрунтованого розрахунку та документального підтвердження понесення позивачем збитків у вигляді сплати відсотків за користування кредитними коштами та повязаність таких витрат саме із виконанням спірного договору, безпідставність заявлення до стягнення у судовому порядку компенсації завданої моральної шкоди, тощо. У задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у судові засідання представника не направила, пояснень по суті заявлених позовних вимог не надала, хоча була належним чином повідомлена про час та місце судових засідань по справі (докази наявні у матеріалах справи).

В ході судового розгляду спору судом встановлено:

04.03.2010р. між ТзО«го-Міст»(Продавець) та ТзОВТоргівельно-виробнича компанія «Львівхолод»(Покупець) було укладено договір купівлі-продажу за яким позивач придбав у відповідача нежитлові приміщення, що становлять 19/100частин будівлі торгівельного центру, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Буськ, вул.Є.Петрушевича,3«б»загальною площею 880кв.м.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.01.2010р. по справі №15/116 за позовом ВАТКБ«Надра»до ТзО«го-Міст»та ТзОВТоргівельно-виробнича компанія «Львівхолод», треті особи ОКПЛОР«Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Буська міська рада, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.04.2011р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011р., договір купівлі-продажу від 04.03.2010р. визнано недійсним. В ході розгляду справи №15/116 господарськими судами, із врахуванням висновків суду касаційної інстанції, встановлено наступні обставини та факти.

ТзОВ «Ріо-міст»належала будівля універмагу площею 2955,3 кв.м. та приміщення площею 30,1 кв.м. у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.11.2003 р. та земельна ділянка площею 0,3875 га за вказаною адресою (підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку). Між позивачем (банк ВАТКБ«Надра») та відповідачем (позичальник ТзОВ «Ріо-міст») було укладено три кредитні договори №11/МБ-28 від 10.07.2007 р., №12/МБ-28 від 10.07.2007 р., №37/МБ-28 від 27.06.2008 р.. Відповідач1 (ТзОВ «Ріо-міст») отримав кредитні кошти, станом на дату розгляду справи їх позивачу не повернув, доказів зворотнього суду не надав.

Кредитні договори №11/МБ-28 від 10.07.2007 р. та №12/МБ-28 від 10.07.2007 р. були забезпечені договором іпотеки від 10.07.2007 р., згідно із яким в іпотеку позивачу надано будівлю універмагу площею 2955,3 кв.м. та приміщення площею 30,1 кв.м. за адресою: м.Буськ, вул. Петрушевича, 3, та земельну ділянку для обслуговування вказаних приміщень площею 0,3875 га. Кредитний договір №37/МБ-28 від 27.06.2008 р. забезпечений договором іпотеки від 27.06.2008 р., відповідно до якого в іпотеку передано те саме майно.

Умовами договорів іпотеки передбачено, що іпотекодавець не має права вчиняти чи опосередковано сприяти вчиненню таких дій (у т.ч. укладати відповідні правочини): знищувати предмет іпотеки чи іншим способом змінювати цільове призначення (користування) предмету іпотеки, відчужувати предмет іпотеки (ст. 3). Іпотекодавець зобовязався своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя (п. 5.3.3.); без попередньої письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, повязаних із зміною права власності на предмет іпотеки (п. 5.3.7.), повідомляти іпотекодержателя про будь-які зміни, що відбулися або відбуваються щодо предмета іпотеки (п. 5.3.8.).

Відповідач 1 (ТзО«го-Міст») на підставі отриманих дозволів на виконання будівельних робіт провів переобладнання і добудову приміщень, що є предметом іпотеки. Жодних доказів повідомлення позивача (ВАТКБ«Надра») про такі дії суду не надано. Враховуючи, що п. 5.3.3. договорів іпотеки передбачає обовязок відповідача 1 повідомити про такі дії іпотекодержателя, та обставина, що іпотекодержатель знав про проведення таких робіт не зважаючи на відсутність повідомлення відповідача 1, не має правового значення. З матеріалів справи вбачається завершення відповідачем 1 зазначеного переобладнання предмета іпотеки. 17.12.2008 р. був складений акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта. Розпорядженням голови Буської районної державної адміністрації №787 від 22.12.2008 р. «Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершених переобладнанням приміщень універмагу цокольного поверху під магазин будматеріалів та мансардного поверху під магазин промтоварів ТзОВ «Ріо-міст»в м. Буську, вул.Петрушевича, 3», був затверджений акт державної приймальної комісії від 17.12.2008 р.

Рішеннями виконавчого комітету Буської міської ради №91 від 07.08.2009 р. «Про присвоєння окремого поштового номера 3«в»по вул. Є.Петрушевича»та №92 від 07.08.2009 р. «Про присвоєння окремого поштового номера 3«б»по вул. Є.Петрушевича та зміна назви з «будівля універмагу»на «будівля торгівельного центру», зазначеним обєктам були присвоєні зазначені поштові адреси. Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.08.2009р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.12.2008 р. підтверджується реєстрація за ТзОВ «Ріо-міст»права власності на будівлю торгового центру загальною площею 4558кв.м. літ. А-2 у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б. Однак, посилання відповідачів (ТзО«го-Міст», ТзОВТВК«Львівхолод») на те, що внаслідок виконаних робіт був створений новий обєкт, а предмет іпотеки припинив своє існування, не підтверджується матеріалами справи. Доказів знищення предмета іпотеки суду не надано, а з матеріалів справи вбачається, що ним є реконструйований обєкт будівля торгового центру загальною площею 4558 кв.м. літ. А-2 у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б.

04.03.2010 р. між відповідачем 1 (продавець) та відповідачем 2 (покупець) був укладений оспорюваний договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №133, за яким відповідач 2 придбав не житлові приміщення 10/618,5 кв.м., 11/39,1 кв.м., 12/2,1 кв.м., 13/3,2 кв.м., 14/12,2 кв.м., 15/24,8 кв.м., 16/37,4 кв.м., 17/2,8 кв.м., 18/34 кв.м., 19/6,9 кв.м., 20/22,3 кв.м., 45/16,7 кв.м., 46/31,6 кв.м., 47/28,4 кв.м. загальною площею 880 кв.м., що становить 19/100 кв.м. будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв.м. у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б. Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки. Доказів отримання згоди іпотекодержателя на укладення зазначеної угоди суду не надано.

Як передбачено ст.12 Законом України «Про іпотеку», правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Як встановлено судом на підставі фактичних обставин справи, нежитлові приміщення загальною площею 880 кв.м., що становить 19/100 кв.м. будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв.м. у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б на земельній ділянці, площею 0,2026га з цільовим призначенням «обслуговування будівель універмагу»є складовою частиною нерухомого майна, яке відповідно до умов договорів іпотеки, передано позивачу в іпотеку.

Умовами договору іпотеки передбачено, зокрема, що іпотекодавець зобовязується не відчужувати у будь-який спосіб предмет іпотеки та не обтяжувати його зобовязаннями з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, найм, позичку, не передавати в наступну іпотеку, тощо), без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Проте, всупереч названим вище вимогам закону та умовам договорів іпотеки відповідач-1 без згоди позивача (іпотекодержателя) відчужив відповідачу-2 частину майна, яке було передане позивачеві в іпотеку. Докази зворотнього сторонами до матеріалів справи не долучено.

Судом встановлено, що обєкт договору купівлі-продажу згідно договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. (нежитлові приміщення загальною площею 880 кв.м., що становить 19/100 кв.м. будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв.м. у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б) є частиною предмета іпотеки згідно договорів іпотеки від 10.07.2007р. та від 27.06.2008 р.

При оформленні спірного договору купівлі-продажу нотаріусом було перевірено відсутність заборон відчуження обєкта продажу, обтяжень його іпотекою, арештом, та посвідчено спірний договір. ТзОВ «Львівхолод»повністю проведено оплату вартості придбаного приміщення, чим виконано свої зобовязання по договору, товариство не знало і не могло знати про те, що відчужуватель речі не має права на її відчуження.

Факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, недоводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ч.2ст.35Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1.4договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. визначено, що продавець (ТзО«го-міст») гарантує, що обєкт (відчужені нежитлові приміщення) належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим способом забезпечення виконання зобовязань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, не перебуває в користуванні 3-їх осіб, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством. Суд констатує, що шляхом надання таких гарантій (п.1.4. договору) відповідач замовчував перед ТзОВТВК«Львівхолод»істотні обставини щодо характеристик відчуженого майна, а саме щодо обтяження відчуженого майна іпотекою.

Господарський суд також відзначає, що між ТзО«го-міст»(орендодавець) та ТзОВТоргівельно-виробнича компанія «Львівхолод»(орендар) 12.02.2008р. було підписано договір оренди №12/02/08 предметом якого сторонами визначено передачу у тимчасове платне користування частину нежитлових приміщень загальною площею 800м.кв., яке розташовано за адресою: Львівська обл., Буський р-н, м.Буськ, вул.Петрушевича,3 (п.1.1.договору оренди). Згідно п.2.1.3.договору оренди №12/02/08 орендодавець (ТзО«го-міст») свідчить, що: не застережених недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначеного в цьому договорі приміщення, немає; від Орендаря (позивача) не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; до укладення цього договору приміщення іншим особам не відчужено; приміщення як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передано; щодо приміщень відсутні судові спори; внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб; приміщення не надано в користування наймачам (орендарям); обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо приміщення немає.

Проте, як вбачається із пояснень представника відповідача, наданих у судовому засіданні, в силу не підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень та фактичної непередачі визначених договором приміщень, підписаний договір не виконувався сторонами.

На виконання позивачем умов договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., ТзОВТоргівельно-виробнича компанія «Львівхолод»в повному обсязі оплатила вартість придбаного нерухомого майна шляхом перерахування грошових коштів у сумі 4600000,00грн. на рахунок ТзО«го-міст»(копії платіжних доручень про перерахунок коштів наявні у матеріалах справи).

На підставі акту приймання-передачі б/н від 12.03.2010р., згідно договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. ТзО«го-міст»передав, а ТзОВТоргівельно-виробнича компанія «Львівхолод»прийняло нежитлові приміщення, а саме: 10/618,5 кв.м., 11/39,1 кв.м., 12/2,1 кв.м., 13/3,2 кв.м., 14/12,2 кв.м., 15/24,8 кв.м., 16/37,4 кв.м., 17/2,8 кв.м., 18/34 кв.м., 19/6,9 кв.м., 20/22,3 кв.м., 45/16,7 кв.м., 46/31,6 кв.м., 47/28,4 кв.м. загальною площею 880 кв.м., що становить 19/100 кв.м. будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Буськ, вул. Петрушевича, 3«б».

Після набрання законної сили рішенням господарського суду Львівської області по справі №15/166, 31.08.2011 року ТзОВТФК«Львівхолод»звернувся до ТзО«го-Міст»з листом-вимогою №2695 в якому просило перерахувати позивачу кошти в сумі 11914009,06грн. як завдані збитки (копія листа-вимоги та доказів його направлення наявні у матеріалах справи). Вказаний лист відповідачем було залишено без відповіді та без будь-якого реагування.

Наведені фактичні обставини не заперечуються сторонами та визнані у повному обсязі.

Після прийняття позивачем приміщень, на замовлення ТзОВТоргівельно-виробнича компанія «Львівхолод»підрядними організаціями виконано у придбаних за договором купівлі-продажу від 04.03.2010р. нежитлових приміщеннях ремонтні роботи. Зокрема, Приватним підприємством «Добрий господар»у березні, квітні, травні 2010 року у придбаних нежитлових приміщеннях виконано ремонтно-будівельні роботи на загальну суму 945870,00грн. (копія акту виконаних робіт, платіжних доручень про фактичну оплату вартості виконаних робіт, довідка наявні у матеріалах справи).

Окрім цього, на замовлення позивача Приватним підприємством«Колекс»поставлено матеріалів та виконано пусконалагоджувальні роботу з монтажу системи сигналізації на суму 34648,14грн., Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Ком»виконано інших робіт на суму 6162,60грн. (копії актів виконаних робіт, платіжних доручень про фактичну оплату вартості виконаних робіт наявні у матеріалах справи).

Судом також встановлено, що з метою облаштування у придбаних приміщеннях магазину мережі «Рукавичка», ТзОВТоргівельно-виробнича компанія «Львівхолод»у сторонніх організацій було придбано значну кількість товарно-матеріальних цінностей (копії договорів, накладних, актів, платіжних доручень про оплату вартості придбаних товарів, обладнання та ін. наявні у матеріалах справи).

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши, у відповідності до ч.3ст.4-3Господарського процесуального кодексу України сторонам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, суд визнав позов таким, що підлягає до часткового задоволення з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи та вже встановлено судовими інстанціями в межах розгляду господарської справи №15/116 про визнання недійним договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., укладеного між ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»та ТОВ «Ріо Міст», останній в порушенням вимог ст.9 ЗУ «Про іпотеку», відчужив предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя ВАТ КБ «Надра».

Зокрема, як вбачається із мотивувальної частини постанови Вищого господарського суду України від 14.06.2011р. у справі №15/116 за позовом ВАТ КБ «Надра»до ТОВ «Ріо Міст»та ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»про визнання договору недійсним, судом на підставі фактичних обставин справи було встановлено те, що нежитлові приміщення загальною площею 880 кв.м., які становлять 19/100 кв.м. будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв.м. у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б на земельній ділянці, площею 0,2026га з цільовим призначенням «обслуговування будівель універмагу», є складовою частиною нерухомого майна площею 2955,3кв.м. у м. Буську, вул. Петрушевича, 3, яке відповідно до умов договорів іпотеки, передано в іпотеку ВАТ КБ «Надра».

Також, судом встановлено, що обєкт купівлі-продажу згідно договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., є частиною предмета іпотеки згідно договорів іпотеки від 10.07.2007р. та від 27.06.2008 р., відчуженою ТОВ «Ріо Міст»на користь ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»без згоди ВАТ КБ «Надра»(іпотекодержателя).

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку»правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Частиною 2 передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Про необхідність згоди іпотекожержателя на відчуження обєкта купівлі-продажу за договором від 04.03.2010р., як умови, що робила б цей правочин дійсним, було відомо лише відповідачу, який замовчував і заперечував відповідну обставину при вчиненні недійсного правочину.

Обставина перебування на момент вчинення договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. обєкта за цим договором в іпотеці ВАТ КБ «Надра»та відсутність згоди останнього на його відчуження, перешкоджала вчиненню цього договору, оскільки юридичні наслідки за таким договором щодо переходу до позивача права власності на обєкт купівлі-продажу не могли настати. Тобто, ТОВ «Ріо Міст»укладаючи з ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»договір купівлі-продажу від 04.03.2010р. умисно ввело позивача в оману (п.1.4. договору купівлі-продажу) щодо обставин, які унеможливлювали створення для позивача цим договором тих юридичних наслідків, задля яких цей договір укладався, зокрема, переходу до позивача права власності на обєкт купівлі-продажу за договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За таких фактичних обставин справи, зважаючи на зміст укладених між сторонами договорів від 04.03.2010р. та від 12.02.2008р., суд приходить до висновку про те, що мало місце як продовжуване заперечення відповідачем наявності обставин, які могли перешкодити вчиненню договору від 04.03.2010р., а саме перебування обєкта купівлі-продажу за цим договором в іпотеці ВАТ КБ «Надра», так і продовжуване замовчування відповідачем їх існування.

Зокрема, як зазначалось та вбачається із п.1.4договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. продавець (відповідач) гарантує, що обєкт (спірне майно) належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим способом забезпечення виконання зобовязань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, не перебуває в користуванні 3-їх осіб, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством, що свідчить про заперечування відповідачем наявності обставин, які могли перешкодити вчиненню цього правочину.

Окрім цього, згідно п.2.1.3.договору оренди №12/02/08 від 12.02.2008р. орендодавець (ТзО«го-міст») свідчить, що: не застережених недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначеного в цьому договорі приміщення, немає; від Орендаря (позивача) не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; до укладення цього договору приміщення іншим особам не відчужено; приміщення як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передано; щодо приміщень відсутні судові спори; внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб; приміщення не надано в користування наймачам (орендарям); обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо приміщення немає.

Крім цього, як встановлено судовими інстанціями в межах розгляду господарської справи №15/116 та вбачається з мотивувальної частини постанови Вищого господарського суду України від 14.06.2011р. у цій справі ТзОВ «Ріо Міст», в порушення умов договору іпотеки, на підставі отриманих дозволів на виконання будівельних робіт, провів переобладнання і добудову приміщень, що є предметом іпотеки. Згідно акту державної приймальної комісії від 17.12.2008р. прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт, загальною площею 4558кв.м., зокрема, переобладнане приміщення універмагу цокольного поверху під магазин будматеріалів та мансардного поверху під магазин промтоварів ТзОВ «Ріо-міст» в м.Буську по вул. Петрушевича, 3. Даний акт затверджений розпорядженням голови Буської районної державної адміністрації №787 від 22.12.2008 р.

Рішеннями виконавчого комітету Буської міської ради №91 та №92 від 07.08.2009р. будівлі універмагу по вул. Петрушевича,3 було присвоєно окремі поштові номери 3б та 3в та змінено назву з «будівля універмагу»на «будівля торгівельного центру», було зобов'язано власника виготовити нові інвентаризаційні справи на об'єкти нерухомого майна; вирішено оформити право власності на дані об'єкти та доручено Львівському ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»виготовити свідоцтва про право власності та зареєструвати їх згідно чинного законодавства.

При розгляді господарським судом даної справи відповідачем не було представлено доказів внесення змін до договорів іпотеки, повязаних із зміною найменування будівлі, її загальної площі та адреси; в іпотеці ВАТ КБ «Надра»на момент вчинення договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. продовжували перебувати приміщення будівлі універмагу загальною площею 2955,3кв.м. у м. Буську по вул. Петрушевича, 3, що вбачається із наданого відповідачем витягу із єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна.

Також, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повідомлення позивача на момент вчинення договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. про обставину ідентичності частини приміщень будівлі універмагу площею 2955,3кв.м. у м. Буську по вул. Петрушевича, 3, яка відповідно до умов договорів іпотеки, передана в іпотеку ВАТ КБ «Надра», з частиною приміщень будівлі торгівельного центру площею 4558 кв.м. у м. Буську по вул. Петрушевича, 3б, яка була обєктом купівлі-продажу за договором, що свідчить про замовчування відповідачем цієї обставини, як такої, що могла перешкоджати вчиненню цього договору.

Пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06.11.2009р. визначає обман, як навмисне введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину; визначальною ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до Узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.2008р., умисел полягає у знанні особи про наявність чи відсутність певних обставин та у тому, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

Суд приходить до висновку, що за даних фактичних обставин справи умисел відповідача полягав у знанні ним обставин вчинення правочину, недійсність якого встановлена законом (нікчемного правочину), замовчуванні та заперечуванні факту перебування обєкт купівлі-продажу за договором в іпотеці, як обставини, яка могла перешкодити вчиненню правочину. Також, обєкт купівлі-продажу за договором, який перебував в іпотеці ВАТ КБ «Надра»видавався відповідачем при його відчуженні за інше приміщення (змінювалася адреса, загальна площа та назва приміщення без внесення відповідних змін до договору іпотеки), при цьому залишаючись одним і тим же приміщенням, яке було складовою іпотечного майна. За умов же володіння позивачем цієї інформації, останній не вступив би у правовідносини, невигідні для нього та не поніс би витрат, повязаних із цими правовідносинами.

За вищезазначеного суд вбачає наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ч.2 ст.230 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача на користь позивача збитків у подвійному розмірі, завданих останньому у звязку із вчиненням недійсного правочину.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч.2ст.216Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічне визначення міститься і в статті 22 Цивільного кодексу України.

Таким чином, стягнення збитків (в т.ч. стягнення збитків у подвійному розмірі) є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний звязок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною поведінкою, як елементом правопорушення, є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Протиправна поведінка відповідача полягала у відчуженні ним переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя (ВАТ КБ «Надра») та вчиненні, у звязку із цим правочину, недійсність якого встановлена законом (ч.3 ст.12 Закону України «Проіпотеку»), вводячи при цьому позивача в оману щодо обставин відсутності прав третіх осіб на обєкт купівлі-продажу за недійсним правочином.

Шкідливим результатом протиправної поведінки відповідача при вчиненні правочину, який не породив для позивача тих юридичних наслідків, задля яких він укладався, є недійсність цього правочину та понесені останнім втрати майна (збитки), повязані з укладенням недійсного правочину, зокрема, 4600000,00грн. витрат, понесених позивачем на виконання недійсного правочину, а також витрат, повязаних з виконанням додаткових робіт та витрачених матеріалів.

Причинний звязок, як інший елемент цивільного правопорушення, виражає звязок протиправної поведінки і шкоди, що настала та полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка відповідача у спосіб відчуження ним переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя (ВАТ КБ «Надра») та вчинення, у звязку із цим правочину, недійсність якого встановлена законом, передувала в часі тому шкідливому результату для позивача, який настав у звязку із визнанням цього правочину недійсним.

При цьому, шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки відповідача, оскільки, як вбачається із рішень господарських судів в межах справи №15/116, недійсність договору купівлі-продажу від 04.03.2011р. випливала з факту відчуження відповідачем обєкта купівлі-продажу за цим договором без згоди іпотекодержателя (ВАТКБ«Надра»).

Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності та останнім з елементів цивільного правопорушення є вина. Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України вина може виявлятися у формі умислу та необережності, зміст яких цивільне законодавство не розкриває. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати. Необережність відрізняється від умислу тим, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов'язку її передбачити.

При цьому, відповідно до п. б) ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України обсяг відшкодування не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма.

Також, відповідно до п. а) ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України вина заподіювача шкоди передбачається, тобто обов'язок доведення відсутності вини заподіювача покладається на нього самого; до цього часу він вважається винним.

В матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази, що спростовували б вину відповідача у заподіянні шкоди. Не можуть, на переконання суду, братися до уваги в якості доводів відсутності вини відповідача покликання останнього на витяг із єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна від 04.03.2010р., оскільки вказаний витяг отримував приватний нотаріус, який посвідчував договір, для перевірки відсутності будь-яких заборон на відчужуваний обєкт та для долучення до матеріалів нотаріальної справи. Також, в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення приватним нотаріусом із змістом вказаного витягу від 04.03.2010р. представника позивача, який підписував недійсний правочин.

Крім цього, у вказаному витягу міститься інформація про обтяження іпотекою будівлі універмагу у м. Буську по вул. Петрушевича під №3 та площею 2955,3кв.м., що навіть за умови ознайомлення представника позивача із таким витягом, не доводить обізнаності останнього про обтяження спірного обєкту будівлі торгівельного центру в м. Буську по вул. Петрушевича 3б, площею 4558,00кв.м.

За вищезазначеного суд приходить до висновку про доведення позивачем наявності за обставин, що мали місце, усіх елементів, котрі утворюють склад цивільного правопорушення та тягне до настання для відповідача відповідальності у вигляді відшкодування позивачеві збитків, завданих вчиненням недійсного правочину під впливом обману.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивачем на виконання недійсного правочину, який не породив для останнього тих очікуваних юридичних наслідків задля яких він укладався, зокрема, переходу права власності на обєкт купівлі-продажу за договором, перераховано грошову суму у розмірі 4600000, 00 грн. Як встановлено судом на момент прийняття рішення по даній справі відповідні грошові кошти позивачу не поверталися, незважаючи на лист-вимогу позивача від 31.08.2011р. про їх повернення, яка надсилалася на адресу відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Як вбачається із ст.192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України.

При цьому, ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України відносить грошові кошти (грошову одиницю України - гривню) до замінних речей, що визначаються родовими ознаками та складають майно.

За вищезазначеного, збитки позивача через втрату майна (грошових коштів), повязаного із виконанням ним недійсного правочину, який не породив для останнього тих очікуваних юридичних наслідків задля яких він укладався, склали 4600000, 00 грн. та підлягають стягненню у подвійному розмірі, а саме: 9200000,00 грн. (4600000,00 х 2)

Як зазначалось, судом встановлено факт проведення позивачем із залученням ПП«Добрий господар»у придбаних нежитлових приміщеннях ремонтно-будівельних робіт на загальну суму 945870,00грн. (Акт приймання виконаних підрядних робіт за травень 2010 року; копія акту, довідки та доказів оплати наявні у матеріалах справи).

Відповідно до ст.187 Цивільного кодексу України, складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Складовими частинами речі є речі, які конструктивно повязані зі складною річчю, з відділенням яких складна річ втрачає своє господарське або інше призначення.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що вказані ремонті роботи здійснювались для приведення придбаних нежитлових приміщень у необхідний для використання у господарській діяльності стан та є невіддільними від спірних нежитлових приміщень. Разом з тим не набуття ТзОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»придбаного майна у власність в силу імперативних норм цивільного закону щодо наслідків недійсності правочинів, зумовлює повернення такого майна відповідачу в цілому разом із виконаними позивачем ремонтними роботами як складовою частиною головної речі приміщень. Суд відзначає, що відповідачем не надано будь-яких обґрунтованих заперечень щодо складу та вартості виконаних позивачем у спірних приміщеннях ремонтних робіт. За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині збитків та необхідність стягнення із відповідача вартості виконаних ремонтних робіт (945870,00грн.) у подвійному розмірі, що становить 1891740,00грн. (945870,00грн. х 2).

За вищезазначеного суд приходить до висновку про доведеність понесення позивачем збитків у звязку із вчиненням недійсного правочину, який не породив для останнього тих очікуваних юридичних наслідків задля яких він укладався у розмірі 5545870,00грн. та існуванні підстав для їх стягнення у подвійному розмірі, а саме 11091740,00грн.

Наведена правова позиція узгоджується із судовою практикою суду касаційної інстанції при розгляді аналогічних спорів, що зокрема вбачається із постанов Вищого господарського суду України від 06.06.2007р. у справі №47/177, від 27.03.2008р. у справі №2-5966/06, від 20.05.2009р. у справі №2/573, від 11.06.2009р. у справі №5020-11/453.

Проте, суд не може погодитися з доводами позивача щодо задоволення решти позовних вимог з огляду на наступне.

Зокрема позивачем заявлено також до стягнення вартість поставлених товарів та виконаних пусконалагоджувальних робіт ПП«Колекс», вартість поставлених іншими особами товарно-матеріальних цінностей. Суд погоджується у цій частині позовних вимог із позицією відповідача про те, що таке обладнання, інвентар та ін. цінності є окремими обєктами речового права та можуть бути безперешкодно переміщені позивачем та використані останнім безперешкодно у своїй подальшій господарській діяльності (в т.ч. в іншому магазині). Що стосується вартості товарів, робіт, послуг, наданих позивачу ТзОВ«Альфа-Ком», то у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем таких витрат саме у звязку із виконанням визнаного недійсним договору купівлі-продажу.

Щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді сплачених позивачем відсотків за користування кредитними коштами, залученими останнім нібито з метою виконання недійсного правочину та проведення додаткових робіт, суд відзначає наступне.

Представленими позивачем суду кредитними договорами обставина залучення ним коштів за цими договорами з метою виконання укладеного з відповідачем недійсного правочину, не підтверджується. Натомість, як вбачається із відповідних договорів, призначенням кредиту за цими договорами є поповнення обігових коштів.

Більш того, як правомірно зазначає відповідач договір купівлі-продажу приміщення укладено у березні 2010 року, тоді як кредити позивач оформляв 15.04.2010р. та 15.06.2010р. відповідно.

Зазначене вище спростовує доводи позивача про завдані йому збитки обставиною сплати відсотків за користування кредитними коштами нібито залученими з метою виконання недійсного правочину, проведення додаткових робіт та придбання матеріальних цінностей, у звязку з чим така вимога не може бути задоволена судом.

У розясненні Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням моральної шкоди»№02-5/95 від 29.02.96 зазначено, що юридична особа має право вимагати відшкодування моральної шкоди у відповідності з Цивільним кодексом України та іншими спеціальними законодавчими актами. Моральною визнається шкода, що заподіяна організації порушенням її законних нематеріальних прав. При цьому, чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що йому завдана моральна шкода (п.4 розяснень).

Нематеріальна шкода виражається в глибоких порушеннях організаційної діяльності в цілому, порушенні найважливіших параметрів організаційного клімату, руйнуванні стратегічного планування підприємства, виникненні перешкод у розвитку, які зазнаються юридичною особою внаслідок протиправних діянь.

За вищезазначеного у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути викладено: зміст позовних вимог, тобто в чому саме полягає моральна шкода, виклад обставин, на котрих базуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями заподіяні ця шкода і надання доказів, що підтверджують позов (п.7 Роз'яснень).

Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди юридичної особи, позивач вищезазначеного не врахував; обставин на котрих базується відповідна позовна вимога не вказав, як і не надав доказів, що підтверджують позов у цій частині.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення суми збитків (2206134,53грн.) у подвійному розмірі у сумі 4412269,06грн. та 1000000,00грн. компенсації моральної шкоди.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами іншими учасниками судового процесу.

Зважаючи на часткове задоволення судом заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про покладення на відповідача судових витрат пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22,190,192,224,225,230,1046,1166 ЦК України, ст.ст. 12,33,34,35,49,82-84 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо-Міст» (Львівська область, місто Буськ, майдан Незалежності, буд. 10; ЄДРПОУ 32124202) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»(місто Львів, вул. Угорська, буд. 22; ЄДРПОУ 01553681) збитків у подвійному розмірі 11 111740,00 грн. завданих у зв'язку з вчиненням недійсного договору купівлі-продажу від 04.03.2010р.,17192,60 грн. державного мита та 158,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.

5. Скасувати вжиті ухвалою господарського суду Львівської області № 5015/5567/11 від 26.09.2011 року заходи забезпечення позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Довга О.І.