Постанова № 19939531, 06.12.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2011 р. Справа № 5005/3177/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М.,

суддів:Коваленко С.С.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕКРО ПЕТ Лтд." (позивач)

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2011 р.

(залишено без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2011 р.)

у справі№ 5005/3177/2011 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ХЕКРО ПЕТ Лтд."

доПублічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

про визнання недійсними договорів про надання кредитної лінії,

за участю представників:від позивача Сокол О.Ю.

від відповідача Ігнатенко М.В. ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХЕКРО ПЕТ Лтд." (далі ТОВ "ХЕКРО ПЕТ Лтд.") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі ПАТ "ОТП Банк") про визнання недійсними договорів про надання кредитної лінії № CR 07-485/28-2 від 24.09.2007 р. та № CR 08-057/28-2 від 11.04.2008 р., укладених між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2010 р. у справі №16/145-10, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 р., у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2010 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2010 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 р. у справі № 16/145-10 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2011 р. у справі № 5005/3177/2011 (суддя Рудовська І.А.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Голяшкін О.В., судді Прудніков В.В., Орєшкіна Е.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2011 р. у справі № 5005/3177/2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2011 р. у справі № 5005/3177/2011, ТОВ "ХЕКРО ПЕТ Лтд." звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову, а справу № 5005/3177/2011 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. головуючого, Воліка І.М., Коваленко С.С. прийнято касаційну скаргу ТОВ "ХЕКРО ПЕТ Лтд." до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 06.12.2011р. о 10 год. 00 хв.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 01.12.2011 р. № 03.07-05/730 для розгляду справи № 5005/3177/2011 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Демидова А.М., судді Коваленко С.С., Шевчук С.Р.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (Банк), правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ТОВ "ХЕКРО ПЕТ Лтд." (Позичальник) 24.09.2007 р. було укладено договір про надання кредитної лінії № CR 07-485/28-2 (далі Договір № CR 07-485/28-2), відповідно до п. 1.1 якого Банк надає Позичальнику кредитну лінію, в рамках якої Банк надає Позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а Позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у цьому Договорі.

Лімітом фінансування, відповідно до розділу Договору № CR 07-485/28-2 "Визначення термінів", є максимально дозволена сума заборгованості Позичальника за кредитом і складає 10000000 доларів США або еквівалент цієї суми в інших валютах.

Згідно з п. 1.1.1 Договору № CR 07-485/28-2 кредит може надаватись в такій валюті: долар США та/або євро та/або гривня.

До Договору № CR 07-485/28-2 були укладені договори про внесення змін від 23.11.2007 р. № 1 та від 07.08.2008 р. № 2.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (Банк) та ТОВ "ХЕКРО ПЕТ Лтд." (Позичальник) 11.04.2008 р. було укладено договір про надання кредитної лінії № CR 08-057/28-2 (далі - Договір № CR 08-057/28-2), згідно з п. 1.1 якого Банк надає Позичальнику кредитну лінію, в рамках якої Банк надає Позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а Позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у цьому Договорі.

Згідно з розділом Договору № CR08-057/28-2 "Визначення термінів" лімітом фінансування є максимально дозволена сума заборгованості Позичальника за кредитом і складає 15000000 доларів США або еквівалент цієї суми в інших валютах.

Відповідно до п. 1.1.1 Договору № CR08-057/28-2 кредит може надаватись в такій валюті: долар США та/або євро та/або гривня.

До Договору № CR 08-057/28-2 були укладені договори про внесення змін від 06.06.2008 р. № 1 та від 07.08.2008 р. № 2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення спірних договорів стосовно використання іноземної валюти як засобу отримання кредиту та засобу платежу є такими, що прямо суперечать ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524, 53 ЦК України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", у зв'язку з чим вказані кредитні договори підлягають визнанню недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. При цьому позивач, посилаючись на положення пп.пп. "в", "г" п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р., відповідно до яких такі операції як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (пп. "в"); використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (пп. "г"), потребують індивідуальних ліцензій, які видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, вказує, що всупереч вказаним приписам закону оскаржувані кредитні договори були укладені без індивідуальної ліцензії Національного Банку України.

Статтею 215 ЦК України визначено підстави визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, згідно з ч. 2 ст. 192 ЦК України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ЦК України види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюється законом.

Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, згідно з приписами ч. 2 ст. 198 ГК України, здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі за законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі, в якому передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з положеннями п. 5 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення таких операцій.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що суди попередніх інстанцій, з посиланням на положення частин 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", пунктів 1.5, 2.3, 5.3 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р., дійшли вірних висновків про те, що за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо певних операцій, правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку; індивідуальної ліцензії Національного банку України операції з надання та одержання кредитів в іноземній валюті, погашення таких кредитів банку, який має письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, не потребують.

Також судами попередніх інстанцій підставно взято до уваги надані відповідачем банківську ліцензію № 191 від 08.11.2006 р., а також дозвіл № 191-1 від 08.11.2006 р. та додаток до нього із визначеним переліком операцій, які має право здійснювати відповідач, зокрема, операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидетів) в іноземній валюті.

З огляду на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, колегією суддів Вищого господарського суду України визнається правомірним висновок місцевого господарського суду, з яким погодився апеляційний господарський суд, що відповідач, який є фінансовою установою, має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснювати кредитування в іноземній валюті як валютну операцію при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення валютних операцій. Відтак, вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитними договорами не суперечить вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що правові підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для задоволення позовних вимог позивача щодо визнання недійсними договорів про надання кредитної лінії № CR 07-485/28-2 від 24.09.2007 р. та № CR 08-057/28-2 від 11.04.2008 р., укладених між сторонами, відсутні, та правомірно відмовили в задоволенні позову.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права та правомірно відмовлено в задоволенні позову.

У свою чергу, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст.105 ГПКУкраїни.

Твердження оскаржувача про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕКРО ПЕТ Лтд." залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2011р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2011 р. у справі №5005/3177/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.С. Коваленко

С.Р.Шевчук