Постанова № 19922238, 21.11.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

<Список >

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2011 року Справа № 2-2/4441-2009 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіКотлярової О.Л.,

суддівЄвдокімова І.В.,

Латиніна О.А.,

за участю представників сторін:

позивача не з'явився (суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 )

відповідача ОСОБА_3, довіреність б/н від 01 вересня 2011 року (торгівельного будинку "Валенсія")

третьої особи не з'явився (ОСОБА_4)

розглянувши апеляційну скаргу торгівельного будинку "Валенсія" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 04 серпня 2011 року у справі №2-2/4441-2009

за позовомсуб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

до торгівельного будинку "Валенсія" (вул. Дацуна, 21 А, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

третя особа ОСОБА_4

про розірвання договору та спонукання до вчинення певних дій, стягнення 158270 грн. 93 коп.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2009 року суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 звернулася до господарського суду із позовом до відповідача з вимогами:розірвати договір оренди нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_3, загальною площею 648,4 кв. м., укладеного 02 березня 2009 року між сторонами по справі; спонукати відповідача повернути за актом приймання - передачі позивачу спірне нежитлове приміщення; зобов'язати відповідача негайно звільнити спірне нежитлове приміщення; після його повернення стягнути з відповідача неустойку у розмірі 32420 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем без повідомлення і письмового узгодження з позивачем, самовільно здійснено значні перебудови та перепланування об'єкту оренди, внаслідок чого передане в оренду нежитлове приміщення на теперішній час не відповідає відомостям, які зазначені у технічному паспорту, чим нанесено збитків орендодавцюпозивачу, які полягають у вартості пошкодженого та знищеного майна.

У справі за клопотанням позивача була призначена та проведена будівельно-технічна експертиза нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_3, загальною площею 648,4 кв. м., з метою встановлення розміру майнової шкоди, заподіяноївнаслідок самовільного перепланування орендованого приміщення.

21 вересня 2010 року була розглянута заява позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача неустойку в сумі 38904,00грн., збитки, завдані самовільною перебудовою та переплануванням нежитлового приміщення площею у розмірі 158 270грн. 93коп, моральну шкоду в розмірі 10000,00грн, витрати на юридичну допомогу у розмірі 2500,00грн. Заява була мотивована незаконним займанням спірного нежитлового приміщення з 31 березня 2009 року до 04 серпня 2009 року, а тому відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України відповідач повинен сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

04 серпня 2011 року до суду від позивача надійшла заява, де було зазначено, що відповідач звільнив спірне нежитлове приміщення, у звязку з чим позовні вимоги у частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення, спонукання відповідача повернути за актом приймання передачі майно та зобовязання відповідача звільнитинежитлове приміщення, втратили свою доцільність та позивач просив їх у подальшому не розглядати.

У судовому засіданні 04 серпня 2011 року представником позивача були уточнені позовні вимоги, у частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойку у розмірі 38904,00грн, та припинення провадження у справі по пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у частині розірвання договору оренди майна, зобовязання відповідача повернути майно, зобовязання відповідача звільнити приміщення, стягнення збитків, моральної шкоди та витрат на оплату юридичних послуг у звязку з відмовою від даних вимог.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2011 року у справі №2-2/4441-2009 позов задоволено частково, вирішено стягнутиз торгівельного будинку „Валенсія” на користь суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 38904,00 грн. неустойки, 389 грн. 04 коп. держаного мита, 78 грн. 68 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Припинено провадження по справі у звязку з відмовою позивача у частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_3, загальною площею 648,4 кв. м., укладеного 02 березня 2009 року між сторонами по справі; у частині спонукання відповідача повернути за актом приймання - передачі позивачу нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_3, загальною площею 648,4 кв.м.; у частині зобов'язання відповідача негайно звільнити зазначене нежитлове приміщення, після його повернення на користь позивача; у частині стягнення з відповідача збитків, завданих самовільною перебудовою та переплануванням нежитлового приміщення площею 648,4 кв.м., у розмірі 158270 грн. 93 коп.,моральної шкоди у розмірі 10000 грн. та витрат на юридичну допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Стягнено з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 удоход державного бюджету України 1802,75 грн. державного мита.

Вирішено повернути суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 з державного бюджету України 77,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу надмірно сплачених квитанцією № 6 від 24 червня 2009 року.

Рішення мотивоване тим, що відповідач допустив односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань перед позивачем, порушення умов договору оренди приміщень від 02 березня 2009 року та норм діючого законодавства, а саме частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, тоді як, законодавством, зокрема, статті 525 Цивільного кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Не погодившись з рішенням суду, торгівельний будинк "Валенсія" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відновити строк на подання апеляційної скарги, частково скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним дослідженням місцевим господарським судом матеріалів справи та порушенням норм процесуального права.

Так, скаржник зауважує на неналежному повідомленні його позивачем в частині подання позову, зміни суми позову та відмови від позовних вимог, що судом не було прийнято до уваги.

Крім того, на думку скаржника, судом не були зясовані обставини, які мають суттєве значення для справи, а саме строк дії договору (відповідно до якого стягнено неустойку), дата звільнення та передання предмету позову.

ОСОБА_3 детальніше доводи вказані в апеляційній скарзі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2011 року торгівельному будинку "Валенсія" відновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі судової колегії: головуючого судді Котлярової О.Л., суддів Євдокімова І.В., Латиніна О.А. та призначено до розгляду на 24 жовтня 2011 року.

24 жовтня 2011 року до початку розгляду справи від представника скаржника надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії листа від 04 серпня 2009 року фізичної особи ОСОБА_5

Ухвалою апеляційної інстанції 24 жовтня 2011 року до участі у справі було залучено ОСОБА_4, як третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 21 листопада 2011 року, сторін зобовязано надати судовій колегії оригінали договору оренди від 02 березня 2009 року.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 21 листопада 2011 року скаржник підтримав доводи апеляційної скарги та заявив клопотання про доручення до матеріалів справи оригінал договору оренди приміщень від 02 березня 2009 року та квитанцію. Судова колегія задовольнила клопотання скаржника.

Представники позивача та третьої особи не зявились, про причини неявки судову колегію не повідомили.

Оскільки явка в судове засідання, згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обовязок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутністю сторін, що не з'явились.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

02 березня 2009 року між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2, як орендодавцем, та торгівельним будинком „Валенсія”, як орендарем, було укладено договіроренди приміщень.

Відповідно до пункту 1.1-1.3 договору орендодавець передає, а орендар приймає в платне і термінове володіння і користування із переважним правом викупу протягом двох місяців з моменту підписання даного договору нежитлове приміщення, яке належить орендодавцю на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 648,4 кв. м. Об'єкт оренди загальною площею 648,4 кв.м. складається з: цокольного поверху і першого поверху. Об'єкт оренди передається орендарю для розміщення магазину з метою здійснення роздрібної та дрібнооптової торгівлі.

Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що за використання об'єкту оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату в загальній сумі (10 грн. за 1 кв.м) в місяць. Орендна плата сплачується щомісяця в термін до 15 числа звітного місяця зкаси орендаря, що підтверджується випискою прибуткового документа з реквізитами орендодавця і відображається у бухгалтерському обліку сторін.

Згідно з пунктом 2.4. договору, протягом усього строку дії договору орендна плата залишається незмінною та визначається згідно з пунктом 2.1. договору.

Судом першої інстанції на підставі копії договору, наданої позивачем було встановлено, що відповідно до пункту 3.1. строк дії договору визначено два місяці з 02 березня 2009 року по 02 квітня 2009 року.

У звязку з тим, що відповідач надав іншу копію договору, судова колегія своєю ухвалою зобовязала сторони надати оригінали договору.

Позивач не скористався своїм правом на надання відповідних доказів.

Судовою колегією був залучений до матеріалів справи оригінал договору оренди приміщень 02 березня 2009 року наданий відповідачем.

Строк дії договору (згідно з оригіналом договору) визначений на 35 місяців: дійсний з „02” березня 2009 року до „02” лютого 2012 року. (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пунктів 7.1. - 7.3. договору відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобовязань по договору наступає згідно з діючим законодавством. У випадку невиконання зобовязання по поверненню обєкту оренди після закінчення строку договору орендатор зобовязаний сплатити неустойку орендодавцю у розмірі двойної плати за виконання обєкту оренди за строк прострочення.

Як свідчать матеріали справи, після уточнення позовних вимог залишилась вимога про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 38904,00грн., у звязку з невиконанням умов договору, а саме відмовою повернути приміщення після закінчення строку договору оренди.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги торгівельного будинку "Валенсія" з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачається, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, договір між сторонами укладено, відповідно з оригіналом, на 35 місяців, тобто свою дію на момент звернення до суду позивача він не припинив.

Таким чином, належних доказів того, що відповідач прострочив зобовязання суду надано не було.

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки за час прострочення.

Тобто, стороною не було порушено зобовязання щодо повернення майна, тому підстави застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та стягнення неустойки відсутні.

Відповідно до договору оренди приміщень, укладеного між сторонами 02 березня 2009 року зобовязання між сторонами почали існувати з моменту підписання договору і повинні діяти до виконання сторонами усіх обовязків по ньому.

Договором передбачені обставини відповідно до яких Орендодавець має право відмовитися від договору оренди, проте доказів виникнення зазначених обставин суду не представлено.

Крім того, відповідачем спірні приміщення були звільнені до моменту звернення позивача до суду, про що зазначено у заяві позивача. (а.с. 25 т.2)

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статтей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повиннадовеститіобставини,наякі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказиподаються сторонамитаіншимиучасниками судового процесу.

Господарськийсуд приймає тільки ті докази,якімають значення для справи. Обставини справи, яківідповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, неможуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарськийсудоцінюєдоказиза своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Розглянувши справу повторно, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом не зясовані усі обставини, що мають значення для справи та застосувані неправильні норми матеріального права.

Крім того, судова колегія погоджується з доводами скаржника щодо відсутності доказів про направлення на його адресу копій заяви про зміну позовних вимог, але як свідчать матеріали справи, представник відповідача ознайомився з матеріалами справи та відмова позивача від частини позовних вимог, не порушує права та інтереси відповідача у справі.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає скасуванню, яке постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням усіх обставин справи. При прийнятті нового рішення, судова колегія у задоволенні позову відмовляє.

Також, судова колегія вважає необхідним стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 у державний бюджет недосплачене державне мито у розмірі 1747,75 грн., з наступних підстав.

21 вересня 2010 року позивачем було надано заяву про збільшення позовних вимог а саме: стягнути з відповідача 158270,93 грн. збитків, 38904,00 грн. неустойки, проте державне мито із зазначеної суми сплачено не було.

Таким чином позивачем, з урахуванням уточнень у сукупності було заявлено три вимоги немайнового характеру (про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, зобов'язання відповідача звільнити та повернути нежитлове приміщення, а також про стягнення 10000грн. моральної шкоди, яка відповідно до пункту 4.8. розяснення Вищого арбітражного суду від 29 лютого 1996р №02-5/95 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди” (зі змінами та доповненнями), що відповідно до декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” та три вимоги майнового характеру (про стягнення 158270, 93 грн. збитків, 38904,00 грн неустойки) з яких сплачено державне мито у розмірі 449,00грн., а тому з позивача підлягає стягненню у бюджет недосплачене державне мито у розмірі 1747,75 грн.

Керуючись статтями 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу торгівельного будинку "Валенсія" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2011 року у справі №2-2/4441-2009 скасувати.

3. У позові відмовити у повному обсязі.

4. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ІНН НОМЕР_1) удоход державного бюджету України (р/р 31115095700002; у банку одержувача: ГУ ГКУ в АР Крим м. Сімферополь; МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200 одержувач: Держбюджет м. Сімферополь) 1747,75 грн. державного мита.

5. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя< Підпис >О.Л. Котлярова

Судді< Підпис >І.В. Євдокімов

< Підпис >О.А.Латинін

Розсилка:

1. Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

2. Торгівельний будинок "Валенсія" (вул. Дацуна, 21 А, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

3. ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, АР Крим)