Постанова № 19919375, 22.11.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2011 р.Справа № 5024/1786/2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Журавльова О.О.

суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за паспортом

від відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод”

на рішення господарського суду Херсонської області від 04 жовтня 2011 року

у справі №5024/1786/2011

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1

до відповідача Публічного акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод”

про стягнення 24552,70 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод” 24552,70 грн., з яких: 12745,50 грн. основного боргу, 6616,36 грн. пені, 4163,24 грн. інфляційних втрат, 1027,60 грн. трьох відсотків річних.

В процесі розгляду справи 30.09.2011р. представник відповідача надав до суду першої інстанції клопотання, в якому просив розстрочити виконання рішення терміном на 6 місяців, починаючи з жовтня 2011р.

Окрім того, 30.09.2011р. представник відповідача надав до суду першої інстанції лист з додатком, в якому повідомив, що відповідно до п.5 розділу XVII Закону України „Про акціонерні товариства” від 17.09.2008р. №514-УІ, Загальними зборами акціонерів Відкритого акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод” від 15.04.2011р. прийнято рішення про внесення змін до Статуту, які у тому числі передбачають перейменування Відкритого акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод” на Публічне акціонерне товариство „Херсонський суднобудівний завод” (Статут ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” зареєстрований 15.06.2011р.). Згідно з п.1.1 нової редакції Статуту, ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” є правонаступником всіх прав та обовязків ВАТ „Херсонський суднобудівний завод”.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04 жовтня 2011 року у справі №5024/1786/2011 (суддя Александрова Л.І.) внесено зміни в назву відповідача та викладено назву відповідача в редакції - Публічне акціонерне товариство „Херсонський суднобудівний завод”; позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” на користь позивача 12745,50 грн. основного боргу, 3680,13 грн. інфляційних втрат, 1027,60 грн. трьох відсотків річних, 174,53 грн. держмита та 167,76 грн. витрат на ІТЗ судового процесу; в задоволенні решти позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання своїх зобовязань за договором купівлі-продажу №770/01 від 14.01.2008р. Приватний підприємець ОСОБА_1 поставив відповідачу товар на загальну суму 12900 грн., що підтверджується видатковими накладними №000000112 від 21.11.2008р. та №000000114 від 24.11.2008р. Натомість відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у розмірі 12745,50 грн., несплатою якої відповідач порушує свої договірні зобовязання, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 12745,50 грн. є правомірними та підлягають задоволенню. Суд першої інстанції також дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позивача про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, зробивши при цьому перерахунок розміру інфляційних втрат у відповідності з вимогами листа Верховного суду України від 03.04.1997р. №62-97р „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Водночас місцевий господарський суд, враховуючи заяву відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності для стягнення пені, відмовив у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача пені на підставі ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України. Стосовно заявленого відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення, суд першої інстанції розяснив відповідачу, що за достатньої мотивації та документальної доведеності тяжкого фінансового стану підприємства, він не позбавлений права звернення до суду з заявою про розстрочку або відстрочку виконання судового рішення за правилами ст. 121 ГПК України.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач (ПАТ „Херсонський суднобудівний завод”), в якій просить його скасувати в частині відмови в наданні розстрочки виконання рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити клопотання ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” про надання розстрочки виконання рішення строком на півроку. При цьому скаржник посилається на не повне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неврахування судом того факту, що існують обставини, які ймовірно можуть ускладнити виконання рішення суду. За доводами скаржника ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” було надано до місцевого господарського суду докази на підтвердження обставин, що можуть ускладнити виконання рішення суду, в т.ч. докази тяжкого фінансового становища відповідача, а тому судом неправомірно не було задоволення заяву відповідача про розстрочку виконання рішення.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою ПАТ „Херсонський суднобудівний завод”, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідач (ПАТ „Херсонський суднобудівний завод”) в судове засідання не зявився, про час і місце судового засідання повідомлений господарським судом апеляційної інстанції належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 04.11.2011р., а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду справи, 14.01.2008р. між Приватним підприємцем ОСОБА_1 (Продавець, позивач) та Відкритим акціонерним товариством „Херсонський суднобудівний завод”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Херсонський суднобудівний завод” (Покупець, відповідач) був укладений договір купівлі-продажу №770/01, відповідно до якого Продавець зобовязався поставити Покупцю, а Покупець зобовязався прийняти і сплатити відповідно до умов даного договору товар, вказаний в додатку до договору.

Згідно з п.2.3 договору загальна ціна договору складає 150000 грн., в т.ч. ПДВ.

За п.3.1 договору товар поставляється на умовах СРТ склад Покупця, м. Херсон, згідно Правилам тлумачення торгових торговельних термінів ІНКОТЕРМС, редакції 2000р.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що Покупець здійснює оплату внаслідок перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця на протязі 5 банківських днів з моменту поставки товару згідно рахунку, виставленого Продавцем.

Відповідно до п.8.5 договору за необґрунтовану затримку оплати (окрім суми передоплати) згідно п.4.1 даного договору Покупець оплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожний день затримки, до моменту повного виконання Покупцем своїх зобовязань по оплаті.

Згідно з п.11.1 договору останній вступає в силу з моменту його належного оформлення сторонами та діє до 31.12.2008р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за даним договором.

На виконання умов договору позивач 21.11.2008р. та 24.11.2008р. поставив відповідачу товар на загальну суму 12900 грн., що підтверджується видатковим накладними №000000112 від 21.11.2008р. та №000000114 від 24.11.2008р. (копії - а.с. 10-11). Даний товар був прийнятий відповідачем без претензій до кількості та якості товару.

Таким чином, позивач свої зобовязання виконав в повному обсязі.

Натомість матеріали справи свідчать про те, що відповідач свої договірні зобовязання виконав не в повному обсязі, за отриманий товар розрахувався з позивачем лише частково, в результаті чого його заборгованість перед позивачем за видатковими накладними №000000112 від 21.11.2008р. та №000000114 від 24.11.2008р. склала 12745,50 грн.

17.12.2010р., 14.02.2011р. та 02.03.2011р. позивачем на адресу відповідача направлялися претензії з вимогою сплатити 12745,50 грн. заборгованості, які відповідач залишив без відповіді та реагування.

Станом на час звернення позивача з позовною заявою до суду, заборгованість відповідача перед позивачем за основним боргом становила 12745,50 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Докази погашення заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 12745,50 грн. в матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду не надані.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 12745,50 грн. є доведеними та обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що заявлена позивачем до стягнення сума трьох відсотків річних у розмірі 1027,60 грн. підлягає задоволенню, оскільки вона погоджена в установленому законом порядку.

Водночас необхідно зазначити, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, у звязку з чим умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 числа поточного місяця індексується за період цього місяця, а сума, внесена за період з 16 по 31 числа поточного місяця індексується з наступного місяця.

Така ж правова позиція викладена і у листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97/р „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”.

Між тим, позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції за період з 10.12.2008р. по 01.08.2011р. без врахування вищевикладених рекомендацій, що призвело до арифметичних помилок у розрахунку, у звязку з чим судом першої інстанції було правомірно здійснено перерахунок понесених позивачем інфляційних втрат, які за період заборгованості з 10.12.2008р. по 01.08.2011р. склали 3680,13 грн., з чим повністю погоджується і апеляційний господарський суд.

За таких обставин заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню на суму 3680,13 грн.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 6616,36 грн., судом першої інстанції правильно встановлено, що в цій частині позов задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Позивачем при нарахування відповідачу пені не враховано приписи ч.6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, а також п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, якою встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно з ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності для стягнення пені, вимога про її стягнення задоволенню не підлягає.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення, місцевим господарським судом підставно розяснено відповідачу, що за достатньої мотивації та документальної доведеності тяжкого фінансового стану підприємства, він не позбавлений права звернення до суду з заявою про розстрочку або відстрочку виконання судового рішення за правилами ст. 121 ГПК України.

Також при вирішенні даного спору суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги ту обставину, що 15.06.2011р. відбулися зміни в назві відповідача, які не впливають на його процесуальний статус, як сторони у справі, що підтверджується статутом та копією виписки з ЄДРПОУ про державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод”, у звязку з чим, відповідно до Закону України „Про акціонерні товариства” повна назва відповідача - Публічне акціонерне товариство „Херсонський суднобудівний завод”.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_1 є частково правомірними, частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Водночас апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи скаржника про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду у звязку з неправомірним на думку скаржника ненаданням судом відповідачу розстрочки виконання рішення суду.

Апеляційний господарський суд звертає увагу скаржника на те, що місцевим господарським судом при винесення рішення стосовно заявленого відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення, розяснено відповідачу, що за достатньої мотивації та документальної доведеності тяжкого фінансового стану підприємства, він не позбавлений права звернення до суду з заявою про розстрочку або відстрочку виконання судового рішення за правилами ст. 121 ГПК України.

Таким чином, у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення судом відмовлено не було та відповідач не позбавлений можливості звернутися із такою заявою в порядку ст. 121 ГПК України.

При цьому не вирішення судом першої інстанції питання про розстрочку виконання рішення суду не є підставою для скасування рішення суду у відповідності до вимог ст. 104 ГПК України, відповідно до якої підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення про права і обовязки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 цього Кодексу;

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи, дійшов висновку, що стосовно суті спору між сторонами за позовними вимогами Приватного підприємця ОСОБА_1 судом першої інстанції було повно та всебічно розглянуто справу, зясовано всі обставини, що мають значення для справи. Також судом першої інстанції не допущено жодного порушення норм процесуального права, передбаченого ч.3 ст. 104 ГПК України, яке в будь-якому випадку було б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. При цьому судом першої інстанції не допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке б призвело до прийняття неправильного рішення, не є таким порушенням і не вирішення судом першої інстанції питання про розстрочку виконання рішення суду.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Херсонської області від 04 жовтня 2011 року у справі №5024/1786/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод” - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 24 листопада 2011 року.

Головуючий суддя

Судді О.О. Журавльов

М.В. Михайлов

А.І. Ярош