Рішення № 19905385, 24.11.2011, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2011 р. Справа № 10/5027/371/2011.

За позовом фірми “Полімед” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, м. Одеса

до приватного підприємця ОСОБА_1, смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1)підприємець ОСОБА_2, м. Одеса,

2)приватне підприємство “Дімбуддрев”, с. Долішній Шепіт Вижницького району Чернівецької області

про повернення помилково зарахованих на розрахунковий рахунок коштів у сумі 700000 грн.

Суддя Т.І. Ковальчук

Представники:

Позивача ОСОБА_3, дов. від 13.10.2010 р.

Відповідача ОСОБА_4, дов. від 27.04.2011 р.

Третіх осіб не зявилися

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення помилково зарахованих на розрахунковий рахунок коштів у сумі 700 000 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у період з 11.05.2010 р. по 21.10.2010 р. позивач платіжними дорученнями помилково перерахував відповідачеві кошти на загальну суму 345 000 грн. за медичні товари згідно договору б/н від 01.01.2010 р., який, як і будь-який інший договір, з відповідачем не укладався. Також у період з 01.12.2009 р. по 26.04.2010 р. позивачем помилково перераховано відповідачеві кошти на загальну суму 355 000 грн. з вказаним призначенням у платіжних дорученнях “згідно договору 764 від 11.11.2009 р.” , однак і такий договір між сторонами не укладався. Отже, зазначає позивач у позові, відповідач без будь-яких правових підстав одержав кошти на загальну суму 700000 грн. і повинен повернути ці кошти позивачеві згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач надав відзив, у якому позов не визнав, посилаючись на те, що між приватним підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством “Дімбуддрев” було укладено договір про спільну діяльність від 11.11.2009 р. № 764, метою якого було забезпечення виконання договору підряду між ПП “Дімбуддрев” і приватним підприємцем ОСОБА_2 від 24.11.2009 р. і в якому зазначалося, що кошти належить перераховувати на рахунок відповідача ПП ОСОБА_1 У свою чергу, зазначає відповідач у відзиві, він в рахунок отриманих грошових коштів від позивача зобовязався відвантажити останньому брус стіновий та інші будівельні матеріали. У період з 01.12.2009 р. по 26.04.2010 р. позивач перерахував відповідачеві 355 000 грн. саме на підставі договору № 764 від 11.11.2009 р., а кошти в сумі 345 000 грн. протягом періоду з 11.05.2010 р. по 21.10.2010 р. позивач перерахував відповідачеві за поставлений по накладних від 30.12.2009 р. та від 26.04.2010 р. брус стіновий і будівельні матеріали, тобто платежі відбулися на договірній основі і відповідач правомірно одержав від позивача кошти в сумі 700 000 грн.

Ухвалою від 11.05.2011 р. до участі у справі третіми особами без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено приватне підприємство “Дімбуддрев” та приватного підприємця ОСОБА_2.

Третя особа ПП “Дімбуддрев” надало відзив, у якому просить відмовити у задоволені позову з тих підстав, що згідно попередніх усних домовленостей, які в подальшому були оформлені договором підряду № 2411/09 від 24.11.2009 р., підприємство “Дімбуддрев” зобовязалося виконати для підприємця ОСОБА_2 роботи по будівництву комплексу будівель із деревяного брусу і за її вимогою керівник ПП “Дімбуддрев” 24.11.2009 р. виписав квитанції до прибуткових касових ордерів з різними датами без фактичного отримання грошових коштів за ними. Кошти, які передбачалися як оплата робіт підрядника за договором підряду № 2411/09 від 24.11.2009 р., сторони домовилися сплачувати на рахунок підприємця ОСОБА_1, який разом з ПП “Дімбуддрев” фактично виконував вказані в договорі підряду роботи.

Договір спільної діяльності від 11.11.2009 р., зазначає третя особа ПП “Дімбуддрев” у відзиві на позов, було укладено з відома та за погодженням з позивачем та підприємцем ОСОБА_2 і надіслано їм рекомендованим листом, окрім того 26.11.2009 р. на адресу ТОВ “Полімед” було надіслано телеграму, згідно якої ПП “Дімбуддрев” просило ТОВ “Полімед” кошти за роботи по договору підряду № 2411/09 та спільної діяльності № 764 оплачувати на рахунок ОСОБА_1 і позивач таке виконував.

Також ПП “Дімбуддрев” у відзиві, зокрема, зазначає, що відповідач поставив товариству “Полімед” для ОСОБА_2 брус стіновий і будівельні матеріали на загальну суму 700 000 грн., договір підряду № 2411/09 від 24.11.2009 р. було фактично виконано спільними зусиллями підприємства “Дімбуддрев” і підприємця ОСОБА_1, що підтверджується фактично наявними збудованими обєктами нерухомого майна за адресою пр. Курортний, 36а, зона відпочинку “Коблеве”, накладними на відвантаження будівельної продукції на буд.майданчик позивача та іншими доказами.

Третя особа приватний підприємець ОСОБА_2 надіслала письмові пояснення, в яких зазначила, що договір спільної діяльності від 11.11.2009 р. № 764 вона не підписувала і про його існування не знала, не укладала жодних договорів з підприємцем ОСОБА_1 або Фірмою ТОВ “Полімед”, її адреса, вказана в договорі спільної діяльності, не відповідає дійсності, попереднього узгодження щодо укладення договору спільної діяльності № 764 від 11.11.2009 р. з її сторони не було, вона не є стороною даного договору, відповідно, на неї не можуть покладатися як зобовязання так і права вимагати певних дій від сторін цього договору.

Ухвалою від 02.06.2011 р. за клопотанням сторін строк вирішення спору продовжено на 15 днів у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України.

Ухвалою від 04.07.2010 р. провадження у справі зупинено за клопотанням відповідача до вирішення господарським судом повязаної справи № 8/5027/374/2011 за позовом приватного підприємця ОСОБА_2 до приватного підприємства “Дімбуддрев”, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача ТОВ “Полімед”, на стороні відповідача приватний підприємець ОСОБА_4, про розірвання договору підряду та стягнення коштів.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2011 р. задоволено апеляційну скаргу фірми “Полімед”, ухвалу господарського суду Чернівецької області від 04.07.2011 р. про зупинення провадження скасовано, справу направлено в суд І інстанції для розгляду по суті.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2011 р. відмовлено у задоволенні касаційної скарги підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2011 р., зазначену постанову залишено без змін.

Після повернення матеріалів справи № 10/5027/371/2011 до господарського суду Чернівецької області ухвалою від 09.11.2011 р. розгляд справи в судовому засіданні призначено на 24.11.2011 р.

У судовому засіданні 24.11.2011 р. представник відповідача звернувся з клопотанням про зупинення провадження у справі і надіслання матеріалів справи до правоохоронних органів для проведення перевірки, оскільки вважає, що в діях посадових осіб ТОВ “Полімед” вбачаються ознаки шахрайства, які полягають у використанні керівником ТОВ “Полімед” лісодеревини відповідача для побудови власних деревяних будинків в с. Коблеве Миколаївської області без оформлення відповідних документів на поставку та незаконному вимаганні коштів у сумі 700 000 грн. від відповідача, заперечуючи про цьому факт поставки лісопродукції в цілому.

Представник позивача проти зупинення провадження у справі за клопотанням відповідача заперечував, посилаючись на те, що позивач не одержував ніяких товарів чи продукції від відповідача, а клопотання про зупинення провадження спрямоване на затягування розгляду справи.

Розглянувши клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, суд не знайшов підстав для його задоволення.

Так, у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів.

Надіслання матеріалів справи до слідчих органів можливо, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку (ст. 90 ГП України).

За змістом позовних вимог позивач доводить, що ним помилково перераховано відповідачеві 700 000 грн., відповідач проти позову заперечує, посилаючись на передачу позивачеві лісопродукції і будівельних матеріалів на вказану суму.

Невизнання позивачем факту поставки йому лісопродукції відповідачем, на думку господарського суду, не є достатньою підставою для надіслання матеріалів справи до правоохоронних органів, а в разі виявлення у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, за результатами розгляду даної справи по суті, господарський суд не позбавлений можливості надіслати про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

У судовому засіданні 24.11.2011 р. представник позивача позов підтримав, пояснив, що оскільки у позивача відсутні будь-які документи, які підтверджують право відповідача на отримання спірних коштів, а відповідач також не може предявити таких документів, то підстав для одержання коштів немає і позов підлягає задоволенню.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.11.2011 р. позов не визнав, пояснив, що кошти позивачем сплачені за передані йому відповідачем брус стіновий та будівельні матеріали, тому позовні вимоги є безпідставними.

Представники третіх осіб ПП “Дімбуддрев” та приватного підприємця ОСОБА_2 у судове засідання 24.11.2011 р. не зявилися, про причини неявки не повідомили, однак це не перешкоджає розгляду справи, оскільки всіх викликаних до суду осіб належним чином повідомлено про місце, дату і час судового засідання.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Як видно з представлених у справі копій платіжних доручень, протягом грудня 2009 р. квітня 2010 р. позивач перерахував відповідачеві кошти в сумі 355000 грн. по платіжних дорученнях:

1)платіжним дорученням № 3089 від 01.12.2009 р. 100000 грн.;

2)платіжним дорученням № 3262 від 14.12.2009 р. 60000 грн.;

3)платіжним дорученням № 3460 від 29.12.2009 р. 65000 грн.;

4)платіжним дорученням № 4210 від 30.03.2010 р. 20000 грн.;

5)платіжним дорученням № 4216 від 31.03.2010 р. 20000 грн.;

6)платіжним дорученням № 4531 від 07.04.2010 р. 40000 грн.;

7)платіжним дорученням № 4798 від 26.04.2010 р. 50000 грн. (а.с. 17-20).

Як вказано в призначенні платежу, по цих платіжних дорученнях проведено оплату згідно договору 764 від 11.11.2009 р.

Також протягом періоду з 11.05.2010 р. по 21.10.2010 р. ТОВ фірма “Полімед” перерахувало приватному підприємцю ОСОБА_1. грошові кошти на загальну суму 345000 грн., у тому числі:

1)платіжним дорученням № 4999 від 11.05.2010 р. 40000 грн.;

2)платіжним дорученням № 5131 від 17.05.2010 р. 40000 грн.;

3)платіжним дорученням № 5341 від 31.05.2010 р. 40000 грн.;

4)платіжним дорученням № 5638 від 16.06.2010 р. 25000 грн.;

5)платіжним дорученням № 5672 від 21.06.2010 р. 20000 грн.;

6)платіжним дорученням № 5732 від 25.06.2010 р. 20000 грн.;

7)платіжним дорученням № 5798 від 02.07.2010 р. 20000 грн.;

8)платіжним дорученням № 5825 від 06.07.2010 р. 20000 грн.;

9)платіжним дорученням № 6516 від 01.09.2010 р. 20000 грн.;

10)платіжним дорученням № 6789 від 17.09.2010 р. 20000 грн.;

11)платіжним дорученням № 6928 від 08.10.2010 р. 30000 грн.;

12)платіжним дорученням № 7010 від 13.10.2010 р. 30000 грн.;

13)платіжним дорученням № 7166 від 21.10.2010 р. 20000 грн. (а.с. 17,21-26).

У графі “призначення платежу” у вищевказаних платіжних дорученням зазначено: “оплата за мед. товар. согл. дог. б/н от 01.01.2010 р.”

Як стверджує представник позивача, вказані вище кошти перераховані відповідачеві безпідставно, оскільки ані договір № 764 від 11.11.2009 р., ані договір б/н від 01.01.2010 р. між позивачем і відповідачем не укладалися, медичні чи якісь інші товари на суму 700 000 грн. відповідач позивачеві не передавав.

Загальні положення про зобовязання у звязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави регулюються главою 83 Цивільного кодексу України

Відповідно до ст. 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобовязанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобовязання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

1) має місце набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

2) має місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

3) обовязково має бути відсутня правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обовязків (ст. 11 ЦК).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

За статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як на підставу одержання коштів від позивача відповідач посилається в тому числі на договір спільної діяльності № 764 від 11.11.2009 р. (т.с. 1, а.с. 36-38) та договір-підряд № 2411/09 від 24.11.2009 р. (т.с. 1, а.с. 41-44).

Предметом договору спільної діяльності № 764 від 11.11.2009 р., укладеного між приватним підприємством “Дімбуддрев” та підприємцем ОСОБА_1, є зобовязання учасників обєднати свої матеріальні, фізичні та інші ресурси і спільно діяти для досягнення загальної мети, якою є виконання зобовязань підприємства “Дімбуддрев” за основним договором, які передбачені пунктом 1.1 “Предмет Договору”, пунктами 2.1, 2.2 “Характер робіт, що виконуються Підрядником”, пунктом 3 “Вимоги Замовника до предмета підряда”, пунктами 4.1, 4.2, 4.3 “Матеріали, інструменти та умови виконання робіт”, пунктами 5.1, 5.3, 6.1, 6.2, 7 “Ціна договору, порядок розрахунків”, терміни виконання робіт проекту основного Договору підряду № 2411/09, підписання якого узгоджено сторонами на 24 листопада 2009 р.

Дослідженням змісту договору спільної діяльності № 764 від 11.11.2009 р. суд встановив, що ані позивач Фірма “Полімед” у формі товариства з обмеженою відповідальністю, ані приватний підприємець ОСОБА_2 не є його сторонами, не погоджували та не підписували цього договору ані в цілому, ані в частині певних прав чи обовязків.

Відтак, зазначений договір не міг слугувати підставою для перерахування позивачем відповідачеві коштів у сумі 355000 грн. у період з 01.12.2009 р. по 26.04.2010 р.

Так само, договір-підряд № 2411/09 від 24.11.2009 р. ніяким чином не стосується позивача, оскільки його укладено між приватним підприємством “Дімбуддрев” (Підрядник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (Замовник) щодо будівництва комплексу будівель із деревяного брусу на земельній ділянці Замовника за адресою пр. Курортний, 36а зона відпочинку “Коблеве” Бережанського району Миколаївської області.

Відповідно до положень ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту)

З наявних у справі матеріалів не вбачається, що позивач прийняв оферту відповідача укласти з ним будь-який договір, зокрема, спільної діяльності № 764 від 11.11.2009 р. та/або договір-підряд № 2411/09 від 24.11.2009 р., чи прийняв на себе певні окремі зобовязання за згаданими договорами (наприклад, з проведення оплати за виконані роботи чи поставлені матеріали).

Зазначені договори позивач не підписував ані в цілому, ані в якійсь частині, а тому вони не породжують для нього жодних прав та обовязків. Не можуть бути обовязковими для позивача й домовленості між відповідачем і третіми особами в рамках указаних вище договорів (зокрема, щодо перерахування позивачем коштів відповідачеві відповідно до телеграми від 26.11.2009 р. чи договору про перевід боргу від 27.04.2010 р., т.с. 1. а.с. 39, 90, т.с. 2, а.с. 8-9), оскільки будь-яке волевиявлення позивача з цього приводу не зафіксовано і матеріалами справи не доведено.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечуючи проти позову, відповідач в обґрунтування підстав перерахування йому коштів у сумі 700 000 грн. посилається на видаткові накладні, по яких він передав позивачеві брус стіновий та інші будівельні матеріали, а саме:

1)накладна № 26 від 20.12.2009 р. на суму 324986 грн. та

2)накладна № 14 від 26.04.2010 р. на суму 375014 грн. (т.с. 1, а.с. 40).

Дослідженням названих накладних суд дійшов висновку, що вони є неналежними доказами і не підтверджують отримання позивачем будівельних матеріалів і лісопродукції від відповідача.

Стаття 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У такому випадку первинні документи, які фіксують факт господарської операції, є, відповідно, підтвердженням існування між сторонами правовідносин певного виду договірних зобовязань (купівлі-продажу, поставки тощо).

За приписами п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Ці положення щодо обовязкових реквізитів первинного документа зазначені й у ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

В досліджених у судовому засіданні копіях накладних зазначено, що ОСОБА_1 поставив ТОВ фірма “Полімед” через ОСОБА_6. (так в накладних) згідно договору брус стіновий у кількості 103,17 м3 на суму 324 986 грн. та будівельні матеріали і лісопродукцію на суму 375 014 грн., тобто передав товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 700 000 грн.

Однак, судом установлено відсутність письмового договору, на підставі якого могла відбутися поставка відповідачем зазначеної продукції позивачеві.

У накладних також не вказано посаду і прізвище особи, яка розписалася за отримання продукції від сторони одержувача (позивача), відсутня печатка фірми “Полімед”.

Заперечуючи проти отримання продукції за вказаними накладними, представник позивача предявив засвідчені копії документів, які підписувала ОСОБА_6 як бухгалтер фірми “Полімед” (т.с. 1, а. с. 64-69).

Порівнюючи підписи ОСОБА_6 на наданих позивачем документах і підписи на накладних № 26 від 20.12.2009 р. і № 14 від 26.04.2010 р., суд переконався, що навіть візуально між цими підписами немає нічого спільного.

Клопотання про проведення почеркознавчої експертизи підпису на вказаних накладних сторони не заявляли, оригіналів накладних на вимогу ухвали суду від 11.05.2011 р. відповідач не надав, тому суд оцінює вказані накладні за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Оцінюючи накладні як доказ по справі, суд також констатує, що в них відсутня вказівка на довіреності, на підставі яких відповідачем було передано продукцію позивачеві.

Разом з тим, у відповідності до приписів Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99 (зі змінами та доповненнями), яка поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних субєктів господарської діяльності, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів, бланки яких видаються після їх наскрізної реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей.

Таких довіреностей, які б засвідчували волевиявлення позивача на отримання від відповідача продукції за накладними № 26 від 20.12.2009 р. і № 14 від 26.04.2010 р. у ході вирішення спору відповідачем не надано.

Відтак, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що копії накладних № 26 від 20.12.2009 р. і № 14 від 26.04.2010 р. не є належними доказами одержання позивачем від відповідача зазначених у них товарно-матеріальних цінностей, оскільки ці накладні не відповідають законодавчо встановленим вимогам до такого виду документів.

Інших доказів, які б засвідчували волевиявлення позивача на отримання від відповідача товарно-матеріальних цінностей на суму 700 000 грн. та, відповідно, виникнення у позивача зобовязання по їх оплаті перед відповідачем, у справі немає.

Отже, обставини, які відповідач навів в обґрунтування підстав перерахування йому 700000 грн. позивачем, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Інших, крім наведених відповідачем, обставин, які б обґрунтовували одержання ним коштів у сумі 700000 грн., у справі не встановлено. Зокрема, не встановлено поставку відповідачем позивачеві медичних товарів за договором б/н від 01.01.2010 р., що зазначено підставою для оплати у платіжних дорученнях за період з 11.05.2010 р. по 21.10.2010 р. на загальну суму 345000 грн., як не встановлено й укладення між сторонами договору від такої дати.

Перерахування фірмою “Полімед” коштів у сумі 355000 грн. відповідачеві проведено, як вказано у платіжних дорученнях за період з 01.12.2009 р. по 26.04.2010 р., згідно договору № 764 від 11.11.2009 р., однак судом установлено, що позивач такого договору з відповідачем не укладав.

Пояснення третьої особи ПП “Дімбуддрев” суд до уваги не бере, оскільки домовленості між ним і відповідачем не мають правових наслідків для позивача за відсутності волевиявлення останнього на участь в таких домовленостях.

Третя особа ОСОБА_2 у письмових поясненнях заперечила проти будь-яких договірних відносин з позивачем та відповідачем і її пояснення не спростовані матеріалами справи.

Таким чином, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що кошти в розмірі 700000 грн. перераховані відповідачеві позивачем без достатньої правової підстави.

Згідно з ст. 1213 ЦК України набувач зобовязаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а за приписами ч. 5 ст. 139 Господарського кодексу України грошові кошти є різновидом майна субєктів господарювання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і не спростовуються наданими відповідачем і дослідженими в судовому засіданні доказами, а обставини, на які відповідач посилається в обгрунтування своїх заперечень проти позову, не доведені належними і допустимими доказами.

Інших обставин, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору, у справі не встановлено, тому позов підлягає задоволенню.

Судові витрати належить стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 АТ “Райффайзен банк Аваль” у м. Києві”, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Фірми “Полімед” (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (м. Одеса, вул. Сегедська, буд. 1/2, кв. 100, р/р 26000060469690 у Ф. Південного ГРУ “ПриватБанк”, ід. код 21031996) 700000 грн. безпідставно отриманих коштів, 7000 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

У судовому засіданні 24.11.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України судове рішення підписане 25 листопада 2011 року.

Суддя Т.І.Ковальчук