Рішення № 19903842, 21.11.2011, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" листопада 2011 р.Справа № 4/5025/1909/11 За позовом: приватного підприємства "Поділля-Авто" м.Хмельницький

до відповідачів: 1) відкритого акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" м. Ніжин;

та приватного підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький

про стягнення 15000,0 грн.

Суддя Л.П.Баула

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_2 представник за довіреністю від 02.11.2010 р.

відповідач 1: не з'явився

відповідач 2: не зявився

Суть спору: Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 15000,00 грн.. Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на ті обставини, що вказана заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань щодо надання послуг по організації перевозок в міжнародному сполученні, згідно договору №14 на транспортне обслуговування від 21.04.2010р. та заявки від 20.10.2010р..

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 27.10.2011 року порушено провадження у справі №4/5025/1909/11 за позовом приватного підприємства "Поділля-Авто" м.Хмельницький до відкритого акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" м. Ніжин та приватного підприємця ОСОБА_1, м.Хмельницький про стягнення солідарно 15000,00 грн. заборгованості.

Про дату розгляду справи в судовому засіданні сторони повідомлені належним чином.

Повноважний представник позивача в судове засідання з'явився, наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що вони підтверджені поданими доказами .

Повноважний представник, відповідача 1, в судове засідання не з'явився, надіслав на розгляд суду відзив, згідно якого позовні вимоги визнає повністю, зазначений борг виник в зв'язку з тимчасовими фінансовими трудностями, що виникли на підприємстві, по мірі надходження грошових коштів заборгованість буде погашатись.

Повноважний представник, відповідача 2, в судове засідання не з'явився , 04.11.11 р. надіслав на розгляд суду відзив на позов , згідно якого відповідач 2 позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 на користь позивача 15 000 грн. на підставі договору поруки від 23 квітня 2010 року, вважає неправомірними та такими, що задоволенню не підлягають. В обґрунтування поданих заперечень, відповідач 2 посилається на ті обставини, що 23 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір поруки б/н, згідно з яким поручитель частково відповідає перед кредитором за неналежне виконання боржником його зобов'язань за договором №14 на транспортне обслуговування від 21 квітня 2010 року. Відповідач 2 зазначає, що сторони не дійшли згоди щодо предмету договору, оскільки пунктом 1.1. цього правочину визначено: поручитель частково відповідає перед кредитором за неналежне виконання Боржником (ВАТ “Ніжинський механічний завод”) його зобов'язань за договором №14 на транспортне обслуговування від 21 квітня 2010 року. Посилається на те, що розмір цієї частини договір поруки не містить, тому неможливо встановити обсяг забезпечення виконання зобов'язань, який прийняв на себе поручитель. Стверджує, що договір поруки від 23 квітня 2010 року не містить у собі умов щодо предмету поруки, тобто однієї з суттєвих умов договору, а тому внаслідок неузгодженості сторонами умов щодо предмету поруки договір поруки від 23 квітня 2010 року є неукладеним. Крім того, в своїх запереченнях відповідач 2 посилається на ті обставини, що строк виконання основного зобов'язання настав 28.10.2010 року, проте позивач вимоги до Відповідача 2 не пред'явив, а тому порука припинилась.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:

21 квітня 2010 року між позивачем - приватним підприємством "Поділля-Авто" та відповідачем1 - відкритим акціонерним товариством "Ніжинський механічний завод" було укладено договір №14 на транспортне обслуговування .

Відповідно до п.1.1. вказаного договору Експедитор, діючи в рамках даного Договору за дорученням і за рахунок коштів Замовника, надає послуги по організації перевозок в міжнародному сполученні.

Згідно п. 12. Договору організація перевозок Замовника здійснюється у відповідності до умов вказаних Замовником в письмовій Заявці, яка узгоджується і підписується Сторонами і є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно п. 4.3. Договору оплата послуг, наданих відповідно до цього Договору, здійснюється на підставі рахунку перевізника і оригінала СМК. з відміткою Вантажоотримувача про отримання вантажу, в гривнях і встановлюється у відповідності до курсу Національного банку України, діючого на момент виставлення рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Експедитора вказаний у Договорі . Згідно ж до п. 4.4. Договору строк платежу встановлюється Сторонами в Заявці.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 жовтня 2010 року відповідачем-1 було надіслано позивачу заявку на перевезення вантажу за маршрутом Ніжин, Україна - Барнаул, Росія та отримано на неї відповідь з підтвердженням викладених у заявці умов. Предметом доставки було промислове обладнання (машина марки В6-ВИА). Вартість послуг відповідно до заявки становила 27000 грн., з яких 50% сплачувалось в якості передоплати та 50% по факту доставки вантажу.

На виконання умов договору №14 на транспортне обслуговування позивачем 18.10.2010 року було направлено на адресу відповідача рахунок-фактуру №СФ-0000136 на суму 27 000 грн. за міжнародні транспортно-експедиційні послуги по маршруту Ніжин, Україна - Барнаул, Росія згідно заявки.

Відповідачем -1 платіжним дорученням №2045 від 18.10.2010 року відповідно до умов договору, Заявки та рахунку-фактури було перераховано на розрахунковий рахунок позивача 12 000 грн. за міжнародні транспортно-експедиційні послуги по маршруту Ніжин, Україна - Барнаул, Росія.

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної №065826 вантаж Відповідача- 1, а саме машина марки В6-ВИА, вкладиш В6-ВИА, шаблон В6-ВИА та зірочка для ділення В6-ВИА було доставлено позивачем з м. Ніжин Україна в м. Барнаул Росія 28.10.2010 року.

Позивач виконав всі передбачені договором зобов'язання по наданню міжнародних транспортно-експедиційних послуг по маршруту Ніжин, Україна - Барнаул, Росія.

В порушення умов договору, відповідач -1 свої зобов'язання щодо оплати послуг в повному обсязі не виконав, кошти в сумі 15000,00 грн. позивачу не сплатив .

23 квітня 2011 року між Позивачем та Відповідачем - 2 було укладено договір поруки б/н, згідно з яким поручитель (відповідач 2) частково відповідає перед кредитором (Позивачем) за неналежне виконання Боржником (відповідачем 1) його зобов'язань за договором №14 на транспортне обслуговування від 21 квітня 2010 року.

У зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідачів - 1) відкритого акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" м. Ніжин та приватного підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький про стягнення 15000,0 грн. заборгованості солідарно .

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, суд прийшов до висновку про наступне:

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Вони також не можуть відступити від положень цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також в разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли господарські відносини, які регулюються Главою 64 ЦК України і по своїй правовій природі є договором перевезення вантажу.

Згідно ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 918 ЦК України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Нормами статті 919 ЦК України передбачено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим. Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 ЦК України).

Відповідно до ст. 923 даного кодексу, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

До пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк (ч.1,2 ст. 925 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 926 ЦК України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст.306 Господарського кодексу України (далі ГК України) перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

У ст. 307 ГК України дано визначення договору перевезення вантажу, відповідно до якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до ст. 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Частиною 6 ст. 315 ГК України передбачено, що спори, пов'язані з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли в процесі перевезення вантажу за маршрутом Ніжин, Україна - Барнаул, Росія, тому регулюються конвенцією "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 19.05.1956 року, ратифікованої Верховною Радою України 01.08.2006 року.

Відповідно до ст. 1 Конвенції: "Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною".

Відповідно до ст. 4 даної Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно ст. 19 Конвенції, вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Згідно ч. 1 ст. 32 Конвенції до відносин які регулюються конвенцією встановлюється термін позовної давності в один рік.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заборгованість відповідача -1 перед позивачем підтверджується наявними у справі документами, а саме: рахунком - фактурою №СФ-0000136, договором №14 на транспортне обслуговування від 21.04.2010 року, заявкою на перевезення вантажу, міжнародною товарно-транспортною накладною .

Розглянувши надані позивачем докази, давши юридичну оцінку правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає позовні вимоги приватного підприємства "Поділля-Авто", м. Хмельницький до відкритого акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" м. Ніжин про стягнення заборгованості в розмірі 15000,00 грн., згідно договору №14 на транспортне обслуговування від 21.04.2010р., обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, а тому вони підлягають задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача - 2 солідарно 15000,00 грн. заборгованості, судом враховується наступне:

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У зв'язку з цим договір поруки від 23 квітня 2010 року укладений між Позивачем та Відповідачем 2, як будь-який правочин поруки, обов'язково має містити умови щодо предмету договору та інших суттєвих умов, які сторони визначили як обов'язкові.

Як вбачається із змісту вказаного договору поруки, сторони не дійшли згоди щодо предмету договору, оскільки пунктом 1.1. цього правочину визначено: поручитель частково відповідає перед кредитором за неналежне виконання Боржником (ВАТ «Ніжинський механічний завод») його зобов'язань за договором №14 на транспортне обслуговування від 21 квітня 2010 року. При цьому, розмір цієї частини договір поруки не містить, тому неможливо встановити обсяг забезпечення виконання зобов'язань, який прийняв на себе поручитель.

З урахуванням того, що договір поруки від 23 квітня 2010 року не містить у собі умов щодо предмету поруки, тобто однієї з суттєвих умов договору, суд вважає в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача - 2 солідарно 15000,00 грн. відмовити .

Судові витрати по справі, згідно ст.ст.44, 49 ГПК України, покладаються на відповідачів відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

Позов приватного підприємства "Поділля-Авто" м.Хмельницький до відповідачів: 1) відкритого акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" м. Ніжин та приватного підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький про стягнення солідарно 15000,0 грн. задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" м. Ніжин Чернігівської області, вул.Б.Хмельницького,37 (р/р26000301835057 в АКІБ „УкрСиббанк”, МФО 353434, код ЄДРПОУ 14312565) на користь приватного підприємства "Поділля-Авто" м.Хмельницький , вул. Б.Хмельницького, 6, кв. 126 (р/р26000060391468 в Вінницькій дирекції АТ „Індекс Банк”, МФО 315405, код ЄДРПОУ 36326076) 15000 грн. (пятнадцять тисяч гривень 00 коп.) заборгованості, 150,00 грн. (сто п`ятдесят гривень 00 коп.) витрат по оплаті державного мита та 236 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача2 - приватного підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький 15000,00 грн. відмовити .

СуддяЛ.П. Баула

Віддрук. 4 прим.:

1-в матеріали справи

2-позивачу

3,4-відповідачам (рекомендованим)