Рішення № 19902197, 03.11.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2011 р. Справа № 5023/7560/11

вх. № 7560/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 1137 від 31.08.2011 р.)

3-ї особи <Текст >відповідача - не з'явився 3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Корпорації "Таско", м. Київ 3-я особа <Текст >

до Військової частини А-0829, м. Лозова 3-я особа <Текст >

про стягнення 1 558 453,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Корпорація "Таско", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Військової частини А-0829 (надалі - Відповідач) суму збитків в розмірі 1 558 453,89 грн. та покладенням на Відповідача судових витрат.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги попередньої ухвали суду не виконав.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про причини неявки уповноваженого представника суд не повідомили. Вимоги попередньої ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

25.03.2005 року між Позивачем (поклажодавець) та Відповідачем (зберігач) був укладений договір зберігання № 007 (надалі - договір зберігання № 007), згідно умовами якого на зберігання були передані боєприпаси та їх елементи (надалі - майно), що підтверджується актами приймання передачі, строком зберігання до 31.12.2006 року.

Згідно з умовами п.1.1 договору зберігання № 007 поклажодавець передає, а зберігач приймає та зобов'язується зберігати боєприпаси та їх елементи та повернути майно поклажодавцеві у схоронності згідно умовами цього договору.

За умовами п.2.1 договору зберігання №007 зберігач зобов'язувався : приймати майно на зберігання, вживати всіх заходів необхідних для забезпечення зберігання майна, зберігати майно окремо від майна зберігача, повернути майно в стані в якому приймалося на зберігання, нести відповідальність за втрату, нестачу пошкодження та виконання вимог техніки безпеки щодо майна.

Таким чином, між сторонами укладено договір, який за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини за яким регулюються нормами глави 66 ЦК України.

Додатковою угодою № 1 від 29.12.2006 року термін дії договору був продовжений до 31 грудня 2007 року, а додатковою угодою № 2/5 від 29.12.2007 року до 31 грудня 2008 року.

30.07.2008 року представниками поклажодавця та зберігача за наслідками проведеної інвентаризації складено акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей станом на 01.07.2008 року згідно якого, усе майно передане за зберігання за даним договором було в наявності : постріли 122 мм ВСЗ - 1012шт., ВС12 - 192 шт., ВС13- 3492 шт., снаряди 125 мм ПИ- 70 шт., порох ДРП 2,16125т., підривники Т 90 - 105 шт., підривник ДТМ 75 - 1806 шт., факел - 1 шт., заряд Ж 9 - 1 шт.

08 вересня 2008 року позивачем отримано від відповідача лист за №205/626 від 31.08.2008р., у якому повідомлялося, що внаслідок пожежі яка сталася 27 серпня 2008 року майно, яке зберігалося на відповідальному зберіганні, знищено.

В листопаді 2008 року представниками сторін за договором з метою встановлення наявності майна, яке знаходилося на зберіганні у відповідача було складено акт звірки наявності майна станом на 01 листопада 2008 року, згідно якого вбачається, що наявним з майна яке перебувало на зберіганні залишився лише порох ДРП, решта майна знищена.

Позивач тривалий час і неодноразово звертався до зберігача з проханням виконати своє зобов'язання за договором та повернути майно, яке знаходилося на зберіганні. Адже статтею 949 ЦК України передбачено, що зберігач повинен повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Тобто, основним обов'язком відповідача є зобов'язання повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

09.08.2010 року позивач вкотре звернувся з листом за № 2076 до відповідача з проханням повернути майно, на що отримав відмову про врегулювання даного спору, що підтверджується листом відповідача за № 3345 від 21.08.2010р.

Пунктом 6.2 договору зберігання № 007 встановлено, що зберігач несе відповідальність за втрату (нестачу), пошкодження та виконання вимог техніки безпеки щодо майна, прийнятого на зберігання та відшкодовує заподіяні поклажедавцю збитки: - у разі втрати (нестачі) майна у розмірі його вартості; - у разі пошкодження майна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість.

Згідно п. 2.1.2 договору зберігання № 007 зберігач взяв на себе зобов'язання вживати всіх заходів, передбачених договором і необхідних для забезпечення зберігання майна.

Однак, в порушення ст. ст. 936, 942, 949 ЦК України, п.п. 1.1, 2.1.2 договору зберігання № 007, відповідач не забезпечив зберігання майна, переданого йому позивачем, що призвело до його втрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 936, ч. 1 ст. 949 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За договором зберігання зберігач зобов'язується зберігати майно, яке передане йому поклажодавцем, і повернути його поклажодавцеві у схоронності. Однак, виконати обов'язок по поверненню майна відповідач відмовляється, чим порушує зобов'язання, яке тягне за собою правові наслідки, зокрема, у вигляді відшкодування збитків позивачу.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. З ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються повністю, якщо договором або законом не передбачено їх відшкодування у меншому або більшому розмірі. Аналогічні за своєю суттю положення містяться в ч. 2 ст. 225 ГК України, згідно якої законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

Відповідно до частини 1 статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (статті 950 Кодексу).

Статтею 951 Кодексу передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості (частина 2 статті 951 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідальність зберігача за втрату, нестачу або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, є обмеженою, а саме збитки, завдані поклажодавцю (позивачу) в разі втрати (нестачі) речі, обмежуються розміром її вартості.

Пунктом 1 ст. 942 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відшкодування збитків, завданих втратою (нестачею) майна, переданого на зберігання, передбачене п. 1 ст. 951 ЦК України, відповідно до якого збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Таким чином, відповідач за наведеними приписами статей ЦК України та умов п. 2.1.5 та п. 6.2. договору зберігання №007 зобов'язаний відшкодувати збитки у розмірі вартості втраченого майна, що становить 1558453,89 грн., згідно бухгалтерської довідки та калькуляцій фактичної вартості виробів, оскільки допустив неналежне виконання зобов'язання за договором №007 - не вжив усіх заходів щодо збереження майна, чим допустив бездіяльність, що спричинило виникнення пожежі внаслідок якої знищено майно, чим завдано позивачу збитків.

Відповідно до п. 1 ст. З ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 14 Закону України "Про Збройні Сили України" надає можливість військовій частині, як структурній одиниці Збройних Сил України, здійснювати господарську діяльність, і у разі здійснення такої діяльності військова частина набуває статусу суб'єкта господарювання.

Згідно зі статтею 5 цього Закону України "Про Збройні Сили України" військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе передбачену законом відповідальність за невиконання договірних зобов'язань і за шкоду й збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі.

Отже, відповідач, як суб'єкт господарювання, зобов'язаний належним чином виконувати зобов'язання за договором та нести передбачену законодавством України відповідальність за невиконання взятих зобов'язань, у тому числі і відшкодувати завдані позивачу збитки.

Крім того суд критично оцінює посилання Відповідача на надзвичайну ситуацію державного рівня, яка склалась в наслідок вибуху боєприпасів у військовій частині, оскільки виникнення останньої було зумовлено винними діями посадових осіб Відповідача. А тому суд вважає, що відсутність підстав для звільнення Відповідача від цивільно-правової відповідальності, за договором зберігання № 007 від 25.03.2005 р., що відповідає п. 6 зазначеного договору та ст.ст. 950, 951, 1166 ЦК України, а це в свою чергу свідчить про те, що надзвичайна ситуація державного рівня є наслідком, а не передумовою для цивільно-правової відповідальності відповідача за договором зберігання.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості у розмірі 1 558 453,89 грн., документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 15, 16 525, 526, 530, 549, 598, 599, 610, 612, 624, 626, 629, 837, 843, 846, 849, 853, 854, 857, 882 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, 198, 218 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, - <Текст >

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини А-0829 (64601, Харківська область, м. Лозова, вул. Блюхера,1, р/р 35211001000981 в Созівському УДК, код 07902533) на користь Корпорації "Таско" (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 5/2 Б, код 22866094) суму збитків в розмірі 1 558 453,89 грн., 15 584,54 грн. - державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис) Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний «07»листопада 2011 року

по справі № 5023/7560/11.