Рішення № 19900884, 25.10.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.10.11 Справа № 5021/2044/2011. За позовом Сумської міської ради, м. Суми

до відповідача Підприємства Сумської облспоживспілки «Центральний ринок»,

м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління земельних ресурсів сумської міської ради

про внесення змін до договору

СУДДЯ ЗРАЖЕВСЬКИЙ Ю.О.

Представники сторін:

Від позивача: не зявився

Від відповідача:ОСОБА_1 (довіреність № 768 від 06.09.2011р.)

Від третьої особи : не зявився

При секретарі судового засідання Черненко І.О.

В судовому засіданні, розпочатому о10 год. 00 хв. 13.09.2011р.оголошувались судом перерви до 10 год. 30 хв.19.10.2011р. та до10 год. 30 хв. 25.10.2011р. відповідно.

Суть спору: позивач просить суд вважати укладеними зміни до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 22 липня 1998 року № 231 в частині розміру орендної плати, а саме - розміру відсотку від нормативної грошової оцінки землі шляхом викладення п. 2.1 договору в наступній редакції: «Плата за землю вноситься землекористувачем у вигляді орендної плати на рік у розмірі 3,0 % від нормативної грошової оцінки землі на рахунок міського бюджету № 33218812700002, код платежу 13050200, банк одержувача УДК Сумської області, код 23636315, МФО 837013 щомісячно рівними частками до 30 числа місяця, наступного за звітним; судові витрати по справі покласти на відповідача.

Відповідач у запереченні на позовну заяву від 07.09.2011р. просить відмовити у задоволенні позову, пояснивши, що 22.07.1998 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 231 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди). Згідно з пунктом 1.2 договору договір укладено на 50 років. Відповідно до ст. 525 ЦКУ одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконуючи умови договору, позивач систематично сплачує орендну плату, визначену п. 2.1 договору оренди земельної ділянки. Відповідач також зазначає, що умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обовязковими для виконання сторонами, тобто позивач зобовязаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі та звертає увагу на те, що договором не обумовлений перелік перегляду розміру орендної плати. Закріплення в Податковому кодексі України мінімального та максимального значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною. Поряд з цим ні Податковий кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не закріплюють обовязок орендаря перераховувати орендну плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї сплати. Положення Податкового кодексу України можуть бути застосовані до орендних відносин, які виникають після набрання чинності цим кодексом, тобто до договорів, які укладаються після набрання чинності Податковим кодексом України. У свою чергу, до договорів, які укладені до прийняття Податкового кодексу України, то така зміна можлива лише на умовах та підставах, передбачених договором або якщо законом прямо встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду. Таким чином у Сумської міської ради відсутні правові підстави для збільшення розміру орендної плати, в разі незгоди на це Орендаря, тобто в односторонньому порядку, шляхом спонукання підприємства облспоживспілки «Центральний ринок м. Суми» до укладення додаткової угоди до вказаного Договору.

Клопотанням від 13.09.2011р. відповідач просить суд припинити провадження у даній справі відповідно до ст. 80 ГПК України, у звязку з прийняттям рішення господарського суду Сумської області від 30.06.2011р. по справі № 5021/918/2011, яким в задоволенні позовних вимог Сумської міської ради до підприємства Сумської облспоживспілки «Центральний ринок м. Суми» про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі і на умова оренди) від 22.07.1998р. № 231 відмовлено.

Господарський суд клопотання відповідача від 13.09.2011р. про припинення провадження у даній справі відхиляє, оскільки не вбачає для цього законних підстав.

Представник позивача в засідання суду не зявився, хоча про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Таким чином, згідно ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті, суд встановив:

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

22.07.1998р між позивачем Сумською міською радою та відповідачем - Підприємством Сумської облспоживспілки «Центральний ринок» укладено договір № 231 на право тимчасового користування земельною ділянкою (в тому числі на умовах оренди) площею 3,04 га, що знаходиться за адресою:м. Суми, вул. Засумська, 2.

Відповідно до п. 2.1. даного договору плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді орендної плати у розмірі земельного податку щорічно рівними частками.

Пунктом 1.2. зазначеного договору передбачено, що договір укладено на 50 років.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, на момент укладення договору у 1998р. діяла нормативна грошова оцінка земель у розмірі 1% .

Складовими частинами розрахунку орендної плати є :

-1,0 % - постійна величина для проведення розрахунку ;

-грошова оцінка землі, проведена на момент укладення договору ;

-Коефіцієнт індексації, що враховується при щорічному перерахунку грошової оцінки землі згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію грошової оцінки землі» № 783.

Орендна плата , в безспірному порядку, перераховується щорічно станом на 01 січня поточного року, а в разі зміни грошової оцінки землі при проведенні її індексації внаслідок зміни коефіцієнту індексації , згідно чинного законодавства, про що повідомляється орендар.

Перерахунок є невідємною частиною договору.

Відповідно до п. 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» питання про затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

На підставі пунктів 34, 35 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Сумська міська рада рішенням від 26.12.2007 року № 1119-МР «Про затвердження грошової оцінки земель міста Суми» затвердила грошову оцінку землі. Розмір відсотків від грошової оцінки землі, що застосовуються для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками для оптової та роздрібної торгівлі та складського господарства для зберігання майна, продукції для торгівля та надання послуг по зберіганню продукції та майна розмір відсотків становить 3,0.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до ст. 288 якого підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом (ст. 288.5 Податкового кодексу України ).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги , позивач на підставі аналізу ст. 21 Закону України «Про оренду землі» , ст. 274 та ст. 288 Податкового кодексу України приходить до висновку , що орендна плата за Договором від 21.11.2002 року не може бути меншою, ніж 3 % від нормативної грошової оцінки землі, в звязку з чим договір оренди належить привести у відповідність з приписами зміненого законодавства.

Позивач у своїй позовній заяві посилається на ст. 632 ЦК України, якою допускається зміна ціни договору, а також на ст. 30 Закону України «Про оренду землі» , згідно якої зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін .

Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що відповідно до ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду ( ч. 3 ст. 188 ГК України ) .

У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду .

Отже, як зазначає у позовній заяві позивач, діючим законодавством України передбачено, що сторона за договором може звернутися до суду з вимогою щодо внесення змін до діючого договору за умови , якщо сторони не дійшли згоди про внесення відповідних змін у договірному порядку .

Пунктом 4.1 договору передбачено, що у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується у судовому порядку .

У вересні 2010р. Управлінням земельних ресурсів Сумської міської ради (третя особа на стороні позивача), на яке покладено обовязок ведення обліку договорів оренди земельних ділянок звернулось до відповідача з пропозицією № 364/10.01-08 від 26.07.2011р. про необхідність внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині розміру відсотку від нормативної грошової оцінки, а саме: «Орендна плата на рік становить 3,0 % від нормативної грошової оцінки землі.». На що відповідач надав третій особі лист-відповідь № 716 від 17.08.2011р., яким зазначав, що спірний договір укладено з позивачем Сумською міською радою, а також цей договір не містить приписів щодо обовязковості зміни або перегляду узгодженої в договорі орендної плати.

Ця відмова відповідача послугувала підставою звернення позивача до господарського суду з позовом про внесення зміни до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 22 липня 1998 року № 231 в частині розміру орендної плати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на норми ст. 30 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено, що зміна умов договору оренди землі змінюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Проте, діючим законодавством не передбачено (не встановлено) обовязковість і пріоритетність внесення змін до договору щодо збільшення розміру ставок орендної плати.

Відповідач у запереченні на позовну заяву зазначив, що систематично сплачує орендну плату, визначену пунктом 2.1. договору оренди земельної ділянки, крім того, умовами даного договору не передбачена можливість внесення змін до договору та можливість збільшення розміру орендної плати.

Також правовим обґрунтуванням своїх вимог, позивач наводить норми статті 288 Податкового Кодексу України, відповідно до якої підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Обєктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Подібне положення розкриває стаття 21 Закону України «Про оренду землі», якою встановлено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Проте, позивач наводить норми Податкового кодексу України, не беручи до уваги норми господарського та цивільного законодавства.

Так, згідно ст. 188 Господарського Кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Як встановлено статтею 174 ГК України, господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст. 179 ГК України, майнові господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і не господарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Таким чином, згідно діючого законодавства України питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договором оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У даному випадку недійсність договору оренди земельної ділянки законом прямо не встановлена, рішення суду про встановлення його недійсним відсутнє, а тому договір є правомірним. При цьому, відповідно до ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Отже, умовами договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обовязковими для виконання сторонами, тому відповідач зобовязаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі. Поряд з цим ні Податковий кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не закріплюють обовязок орендаря перераховувати орендну плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати.

Статтею 651 ЦК України, на яку також посилається позивач, визначено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Позивачем не наведено жодного факту порушення відповідачем умов договору та не надано доказів щодо будь-яких порушень.

Статтею 652 ЦК України, на яку також посилається позивач в обґрунтування своїх позивних вимог, визначено, що у разі істотної зміни обставин, яким сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобовязання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1.в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2.зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3.виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору;

4.із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач не зазначає які саме обставини, визначені сторонами договору як істотні на момент його укладення , суттєво змінилися, на чому ґрунтувалася впевненість сторін договору, що в майбутньому зміна цих обставин не настане, а також не наводить доказів і обґрунтувань щодо встановлених ч. 2 ст. 652 ЦК України чотирьох умов, необхідних для звернення до суду з позовом про зміну умов договору .

Позивач необґрунтовано, посилаючись на ст. 21 Закону України «Про оренду земної», зазначає у своїй позовній заяві, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за земельні ділянки комунальної власності встановлюється відповідно до Податкового кодексу України. Таке твердження не ґрунтується на законі, оскільки частиною 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договору оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюється відповідно до Податкового кодексу України) .

Згідно ст. 1Закону України «Про оренду землі», орендна землі це засноване на договорі, строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Системний аналіз вищезгаданих норм права свідчить про те, що Податковим кодексом України визначаються лише строки внесення орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, а решта істотних умов (у тому числі і розмір орендної плати) визначається сторонами у договорі оренди земельної ділянки .

При цьому Закон України «Про оренду землі» є спеціальним законом щодо орендних правовідносин у земельному законодавстві України, а тому має пріоритет при застосуванні перед іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене, необґрунтованим є посилання позивача на статтю 288 Податкового кодексу України як на норму, згідно якої має бути змінено розмір орендної плати за землю, визначений сторонами в договорі оренди земельної ділянки.

Слід також зазначити, що ні Податковим кодексом України, ні іншими нормативно-правовими актами не встановлено обовязку для сторін раніше укладених договорів оренди земельних ділянок щодо перегляду умов таких договорів та щодо приведення їх у відповідність зі статтею 288 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, у позивача Сумської міської ради відсутні правові підстави для збільшення розміру орендної плати, а в разі незгоди на це орендаря, тобто в односторонньому порядку, шляхом спонукання відповідача до укладення додаткової угоди до вказаного договору.

Крім того, статтею 2 Закону України «Про оренду землі» визначені правові засади оренди землі і встановлено, що відносини, повязані з орендою землі, регулюються Земельним, Цивільним кодексами України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно ст.. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні правовідносини виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства до прав і обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Також, як випливає із норм ст. 188 Господарського Кодексу лише сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Управління земельних ресурсів Сумської міської ради не є стороною договору від 21.02.2002 року, укладеного між Сумською міською радою та Зарічним споживчим товариством, а відтак позивачем (Сумською міської радою) не дотримано встановленого статтею 188 ГК України порядку внесення змін до господарського договору у досудовому порядку.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Статтею 32 цього ж Кодексу встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1.Клопотання відповідача від 13.09.2011р. про припинення провадження у даній справі - відхилити.

2.У задоволенні позовних вимог - ВІДМОВИТИ.

СУДДЯ (підпис) Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ

Повне рішення складено 31.10.2011 р.