Рішення № 19900768, 27.10.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.10.11 Справа № 5021/1576/2011. за позовом: Колективного торгівельно-виробничого підприємства

“СУМИРИБА”

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Київ-Дніпровське

міжгалузеве підприємство промислового залізничного

транспорту в особі СФ ПрАТ “Київ-Дніпровське МППЗТ”

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача:

1. Фонду державного майна України в особі Регіонального

відділення Фонду державного майна України по Сумській області

2. Міністерства інфраструктури України

про визнання права власності

Суддя Лиховид Б.І.

За участю секретаря судового засідання М.О. Ейсмонт

Від представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 167 від 23.12.2010р.,

ОСОБА_2, довіреність № 713 від 15.07.2011р.

від 1-ї третьої особи: ОСОБА_3, довіреність № 57 від 20.09.2010 року

від 2-ї третьої особи: ОСОБА_1, довіреність №4751/15/14-11 від 20.10.2011р.

Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд визнати за ним право власності на залізничні колії першої черги № 20 інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.81 та залізничні колії другої черги № 21 інвентарний номер 14-01 рік випуску 12.84 зі стрілочними переводами № 266 та № 268 за набувальною давністю.

Представник третьої особи Регіонального відділення Фонду державного майна України надав пояснення № 10-03-02446 від 20.07.2011 року, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що власником спірного майна є держава в особі Міністерства транспорту та звязку України, а ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» є субєктом господарювання, якому майно належить на праві господарського відання, а її структурному підрозділу Сумській філії ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» спірне майно належить на праві оперативного управління і вона правомірно володіє спірним майном.

Представник третьої особи Міністерства інфраструктури України надав пояснення від 02.09.2011 р., згідно з якими заперечує проти позовних вимог.

У судове засідання 22.09.2011 року позивач надав додаткове обґрунтування позовних вимог, в яких зазначає, що з 1986 року добросовісно володів майном внаслідок його створення, яке належало державі і було закріплено за колишнім державним підприємством «Сумириба», добросовісність, відкритість та безперервність володіння спірним майном позивач повязує з фактом перебування його на балансі, в тому числі, на момент укладення договору купівлі-продажу № 25 від 31.12.1993 р., вважає, що оскільки процес передачі спірних колій з балансу КТВП «Сумириба» на баланс Сумського МППЗТ у 1987 році не було завершено, роздільний (передаточний) баланс між Міністерствами підписано так і не було, а фактичне зняття з балансу та постановка на баланс за бухгалтерським обліком здійснені не були, то акт приймання-передачі та інша супроводжувальна документація між вищезазначеними особами залишилися проектами. 15.03.1994 року сторонами договору був складений та підписний акт передачі державного підприємства № 19 відповідно до договору купівлі-продажу від 31.12.1993 року. Таким чином, підїзні залізничні колії були прийняті КТВП «Сумириба» на баланс як основні засоби, що підтверджується інвентарними картками № 1401 та № 1402.

Крім того, в обґрунтування добросовісності володіння спірним майном, позивач посилається на те, що, як власник, здійснював і продовжує здійснювати утримання підїзних колій № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 266 та № 268, що підтверджується листом № 407 від 29.04.1998 р. (а.с. 85, 2 том), банківськими виписками та платіжними дорученнями, договором про виконання робіт з ремонту колій між ОАО «Сумириба» та ВКП «Спектр-Сіп» від 20.10.2000 р.

Відповідач у своїх поясненнях № 788 від 08.08.2011 р. та додаткових поясненнях №1009 від 12.10.2011 р. проти позову заперечує, посилаючись на те, що доводи, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю, зокрема щодо добросовісності заволодіння чужим майном, тривалості та безперервності володіння, спростовуються фактами, встановленими в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2011 р. по справі №18/48-10, письмові докази, надані позивачем, зокрема інвентаризаційний опис, інвентарні картки, на думку відповідача, не є належними доказами володіння спірним майном та взагалі викликають сумнів у їх достовірності.

Щодо договору від 20.10.2000 р. на виконання робіт з ремонту колій, укладеного між позивачем та ВКП «Спектр-Сіп» та квитанцій, виписаних на ВКП «Спектр-Сіп», то відповідач зазначає, що ні вказаний договір, ні квитанції не мають жодного відношення до відповідача, та не є належними доказами проведення ремонтних робіт за замовленням позивача, а, отже, і підтвердженням володіння спірним майном, оскільки доказом фактичного виконання робіт, є відповідні акти, які в матеріалах справи відсутні.

Представник позивача у судове засідання 27.10.2011 р. не зявився.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників відповідача та третіх осіб, дослідивши наявні докази, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 1986 року добросовісно заволодів майном, яке належало державі, а саме: залізничними коліями першої черги № 20 інвентарний номер 14-01 та залізничними коліями другої черги №21 інвентарний номер 14-02 зі стрілочними переводами № 266 та № 268, протягом усього періоду з 1986 року і до 2011 року продовжує відкрито, безперервно володіти зазначеним майном, що підтверджується довідкою про період знаходження на балансі позивача спірних залізничних колій (а.с. 18, 1 том), на який вказане майно було прийняте як основні засоби, про що свідчать інвентарні картки, здійснювати його утримання, ремонт, оплачувати обслуговування, і, відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України, набув право власності на вказане майно за набувальною давністю.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, як зазначає позивач, з 01.01.2011 року у нього виникло право набуття майна за набувальною давністю.

Згідно з ч. 4 ст. 344 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Зі змісту ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України випливає, що право власності за набувальною давністю виникає за наявності одночасно таких умов: добросовісності заволодіння, безперервності та відкритості володіння протягом встановлених законом строків. При цьому, набувальна давність поширюється тільки на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору, виключає застосування набувальної давності.

Таким чином, з метою встановлення, чи підлягають застосуванню положення статті 344 Цивільного кодексу України до правовідносин, субєктами яких є сторони у даній справі, необхідним є зясування, по-перше, підстав заволодіння позивачем спірним майном, по-друге, характеру володіння (добросовісне чи недобросовісне), а також наявності ознак відкритості та безперервності володіння.

Як зазначає позивач в додаткових обґрунтуваннях позовних вимог, Акти державної комісії від 31.12.1981 р. та від 30.12.1984 р. про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів першого пускового комплексу «Холодильник» комбінату рибної гастрономії м. Суми та комбінату рибної гастрономії в м. Суми, до складу яких входили і підїзні залізничні колії І черги, рік випуску 12.81, інвентарний номер 14-01 та залізничні колії ІІ черги, рік випуску 12.84, інвентарний номер 14-02, підтверджують той факт, що залізничні колії І та ІІ черг були побудовані Обєднанням «Сумириба», прийняті в експлуатацію у грудні 1981 р. та в грудні 1984р., майно поставлено Обєднанням «Сумириба» на баланс підприємства і перебуває на ньому до сьогоднішнього дня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 1986 року добросовісно володіє майном внаслідок його створення.

Добросовісність, відкритість та безперервність володіння спірним майном позивач повязує з фактом перебування його на балансі, в тому числі, на момент укладення договору купівлі-продажу № 25 від 31.12.1993 р. Позивач вважає, що оскільки процес передачі спірних колій з балансу КТВП «Сумириба» на баланс Сумського МППЗТ у 1987 році не було завершено, роздільний (передаточний) баланс між Міністерствами підписано так і не було, а фактичне зняття з балансу та постановка на баланс за бухгалтерським обліком здійснені не були, то акт приймання-передачі та інша супроводжувальна документація між вищезазначеними особами залишилися проектами. 15.03.1994 року сторонами договору був складений та підписний акт передачі державного підприємства № 19 відповідно до договору купівлі-продажу від 31.12.1993 року. Таким чином, підїзні залізничні колії були прийняті КТВП «Сумириба» на баланс як основні засоби, що підтверджується інвентарними картками № 1401 та № 1402.

Як свідчать матеріали справи, 31.12.1993 року між Регіональним відділенням Фонду держмайна України в Сумській області (продавець) та Організацією орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу державного майна № 25, згідно з п. 1.1 якого продавець продав, а покупець придбав державне майно цілісного майнового комплексу Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба», що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 44. 31.12.1993 року вказаний договір був посвідчений старшим державним нотаріусом першої Сумської державної нотаріальної контори Бойко Л.М. та зареєстрований у реєстрі за № 4-3519. Зазначеним пунктом договору також передбачено, що майно підприємства включає в себе всі його активи, пасиви, інвентар, обладнання і інше майно відповідно до акту інвентаризації.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самим позивачем, у травні 2010 року виник спір між КТВП «Сумириба» та ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Сумської філії ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» з приводу визнання права власності на вищевказані залізничні колії на підставі договору купівлі-продажу № 25 від 31.12.1993 року.

ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Сумської філії ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в порядку ст. 60 Господарського процесуального кодексу України було подано зустрічний позов про визнання договору купівлі-продажу від 31.12.1993 року № 25, укладеного між організацією орендарів Сумське орендне обласне торгівельно-виробниче підприємство по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області в частині продажу залізничної колії I черги, інвентарний номер 14-01 та залізничної колії II черги, інвентарний номер 14-02 недійсним з моменту укладення.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 року у справі № 18/48-10 в задоволенні первісного позову було відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу від 31.12.1993 року № 25, укладений між організацією орендарів Сумське орендне обласне торгівельно-виробниче підприємство по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області в частині продажу залізничної колії I черги, інвентарний номер 14-01 та залізничної колії II черги, інвентарний номер 14-02 недійсним з моменту укладення.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2011 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. у справі № 18/48-10 залишено без змін.

Під час розгляду справи №18/48-10, в якій брали участь ті самі сторони, апеляційним судом були досліджені, в тому числі, ті обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог по даній справі.

Апеляційним судом встановлено, що з 01.11.1987 року фактично відбулася передача спірного майна від Обєднання «Сумириба» до Сумського МППЗТ і така передача відповідає чинному на той час цивільному законодавству, оформлена належним чином та правомірно відображена на балансовому обліку Сумського МППЗТ. Колегія суддів встановила, що майно - підїзні колії № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 266 та № 268 про визнання права власності на які заявлено в позові та залізничні колії I черги та залізничні колії II черги, які були включені до складу майна, що було предметом договору купівлі-продажу №25 від 31.12.1993 року є одним і тим же майном.

Як вбачається з постанови Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. по справі № 18/48-10 на підставі Наказу Міністерства транспорту України № 742 від 30.10.2001 року Сумське МППЗТ перетворено у відкрите акціонерне товариство «Сумське МППЗТ». Цим Наказом також затверджений Акт передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ «Сумське МППЗТ», відповідно до якого передано також і спірне майно за позицією 10.

В подальшому Наказом Міністерства транспорту та звязку України від 26.04.2006 року № 396 ВАТ «Сумське МППЗТ» приєднано до ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ». На підставі передавального акту від 17.07.2006 року, затвердженого наказом Міністерства транспорту та звязку України від 31.07.2006 року № 806 ВАТ «Сумське МППЗТ» передало, а ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» прийняло права та обовязки за статтями передавального балансу станом на 17.07.2006 року. Факт передачі підтверджений аудиторським висновком. На базі ВАТ «Сумське МППЗТ» створена Сумська філія ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ».

ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» оформлений Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою під розміщеними залізничними коліями від 13.11.2008 року. Відповідно до схеми розміщення земельної ділянки у постійному користуванні ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» знаходиться також і земельна ділянка під залізничними коліями «Сумириба» .

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 року № 684-р «Про затвердження переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзвязку» ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» входить до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України. Засновником та єдиним акціонером ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» є держава в особі Міністерства транспорту та звязку України.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що спірне майно, є державною власністю і з володіння підприємств, яким воно передавалося, не вибувало.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що спірне майно не могло бути предметом купівлі-продажу №25 від 31.12.1993 року, оскільки на час його укладення не знаходилося у володінні, користуванні та розпорядженні Організації орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба». Проте, Організація орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба» без наявності на то правових підстав включила до складу майна, що підлягає викупу також і спірне майно. Вказані обставини стали підставою визнання договору № 25 від 31.12.1993 р. в частині продажу спірного майна недійсним.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, посилання позивача на той факт, що передача спірних колій з балансу КТВП «Сумириба» на баланс Сумського МППЗТ у 1987 році не була завершена, а також на укладення договору № 25 від 31.12.1993 р., як на підставу прийняття КТВП «Сумириба» підїзних залізничних колій на баланс як основних засобів, господарський суд вважає неправомірним та необґрунтованим.

Крім того, слід зазначити, що факт перебування майна на балансі підприємства не є доказом його права власності, оскільки баланс є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобовязань на конкретну дату і тому не визначає підстав перебування майна у володінні юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 397 Цивільного кодексу України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Обставини, встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. у справі № 18/48-10 виключають добросовісність як ознаку володіння, наявність якої необхідна для визнання права власності за набувальною давністю і на момент звернення до суду з даним позовом позивач знав про наявність спору з приводу вказаного вище майна.

За вказаних обставин, господарський суд не вбачає підстав для визнання за позивачем права власності на залізничні колії першої черги № 20 інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.81 та залізничні колії другої черги № 21 інвентарний номер 14-02 рік випуску 12.84 зі стрілочними переводами № 266 та № 268 на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по держмиту та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.У позові відмовити.

СУДДЯ(підпис) Б.І.ЛИХОВИД

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складене 01.11.2011 року.