Рішення № 19895906, 21.11.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.11 Справа № 5015/5478/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна», м. Київ,

До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів,

про стягнення 1515 грн. 00 коп. та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: не зявився,

Від відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність в матеріалах справи).

Представнику відповідача розяснено права та обовязки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до ст. 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 1515 грн. 00 коп. та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 22.09.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 13.10.2011 року, про що сторони були належним чином повідомлені: позивач 28.09.2011 року рекомендованою поштою № 04116 0627824 1, відповідач 24.09.2011 року рекомендованою поштою № 79069 0129234 0 (оригінали повідомлень про вручення поштового відправлення в матеріалах справи).

13.10.2011 року розгляд справи відкладено на 27.10.2011 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

Судове засідання 27.10.2011 року відкладено на 10.11.2011 року.

З підстав,викладених в ухвалі суду від 10.11.2011 року по справі судове засідання відкладено на 21.11.2011 року.

В судове засідання 21.11.2011 року представник позивача не з'явився, 17.11.2011 року подав письмові пояснення (вх. № 26933/11), в яких просить суд задоволити позовні вимоги позивача повністю та розглянути справу за відсутності повноважного представника позивача.

Відповідач яку повноважного представника в судове засідання забезпечив, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву на позовну заяву.

21.11.2011 року позивачем подано Письмові пояснення (вх. № 27151/11), в якому він просить суд задоволити позовні вимоги позивача повністю та розглянути справу за відсутності повноважного представника позивача.

В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 30384724, знаходиться за адресою: 04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 5, що підтверджується Довідкою Відділу статистики у Шевченківському районі ГУС у м. Києві з ЄДРПОУ серії АБ № 228482 та Витягом з ЄДРПОУ серії АЄ № 583166 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є субєктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, знаходиться за адресою: 79069, АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_4, Витягом з ЄДРПОУ серії НОМЕР_5, Витягом з ЄДРПОУ серії НОМЕР_6 та Витягом з ЄДРПОУ серії НОМЕР_7 (докази в матеріалах справи).

30.06.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»(надалі - позивач, замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі відповідач, експедитор) укладено Договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 242/11-Пр (надалі - договір) з протоколом розбіжностей до договору.

Зазначений договір оренди укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільного та господарського законодавства, зазначений договір є договором транспортного експедирування..

Відповідно до частини першої статті 929 ЦК України та частини першої статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2. договору експедитор від свого імені та за рахунок замовника забезпечує здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом.

Експедитор виконує для замовника повязані з організацією перевезення вантажів такі види транспортно-експедиторських операцій та послуг: укладення договору з перевізником, одержання вантажів, перевірка кількості та стану вантажів, їх зберігання під час перевезення, передачу вантажів у повноваженим на одержання вантажів особам (одержувачам), здійснення інших необхідних для перевезення вантажів операцій, згідно з договором.

Розділом 2 договору встановлено умови перевезень.

Так, у відповідності до пункту 2.1. договору перевезення вантажів здійснюється перевізником, що має договір з експедитором, на підставі заявок замовника на перевезення вантажу, складених згідно додатку № 1 до договору (надалі - заявки), які є невід'ємними частинами договору, і підписується уповноваженим представником замовника.

Розділом 3 договору визначено права та обовязки сторін за договором.

Так, згідно пункту 3.1. експедитор зобовязаний, зокрема, забезпечити подачу до пункту навантаження в дні та години, що зазначені в заявці та своєчасну доставку ввіреного йому замовником до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі.

Відповідно до пункту 3.2. договору замовник зобовязаний, зокрема, до прибуття транспорту під навантаження підготувати вантаж для перевезення (затарувати, замаркувати, відокремити на групи по вантажоодержувачах, заповнити в документах на перевезення вантажів потрібні відомості по кожному вантажоодержувачу окремо), забезпечити своєчасне та повне навантаження вантажу згідно заявки, своєчасне та повне оформлення у встановленому порядку транспортних документів, подорожніх листів, відмічати у супровідних документах фактичний час відправлення транспорту із пунктів навантаження та час його прибуття до пункту розвантаження. До моменту оформлення вказаних документів навантаження/розвантаження вважається незавершеним.

Розділом 4 договору встановлено порядок розрахунків між сторонами.

Так, згідно пункту 4.1. договору за результатами наданих послуг експедитор складає та подає на підпис замовнику Акт виконаних робіт (наданих послуг), необхідні документи до нього, та податкову накладну. В Акті має бути передбачено найменування послуг, що були надані експедитором, вартість кожної послуги окремо та їх загальна вартість.

Пунктами 4.2. та 4.3. договору передбачено, що замовник протягом двох робочих днів від дня його отримання розглядає та підписує Акт або відмовляє в його підписанні, письмово мотивуючи свою відмову, про що повідомляє експедитора в той же строк. розрахунок за надані послуги проводиться замовником на підставі оригіналу підписаного сторонами Акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом п'яти банківських днів від дня підписання Акту обома сторонами.

Розділом 5 договору передбачено відповідальність сторін.

Так, відповідно до пункту 5.1. договору експедитор і замовник у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань по договору несуть взаємну матеріальну відповідальність у межах, передбачених чинним законодавством України.

У відповідності до пункту 5.2.3. договору за прострочення доставки вантажу до будь-якого пункту доставки згідно заявки більш ніж на шість годин з вини експедитора експедитор сплачує замовнику штраф в розмірі 2,5 відсотка від вартості перевезення вантажу та за кожну наступну добу прострочення.

Відповідно до заявки від 30.06.2011 року № 146 про перевезення вантажу автомобільним транспортом до договору відповідач взяв на себе зобовязання подати 07.07.2011 року на 07 год. 00 хв. автомобіль НОМЕР_2 та причіп-рефрижератор (температура = 10 0С) державний номерний знак НОМЕР_3 під завантаження за адресою Ceska Republika, 686 03 Stare Mesto, Kostelanska 2124 та до 08 год. 00 хв. 11.07.2011 року прибути під розвантаження за адресою АДРЕСА_2

28.07.2011 року позивачем складено Акт розбіжностей при передачі-прийманні товарів до CMR А № 105489, Інвойс №1109126047 та Акт про відмову підписання водієм Акту Акт розбіжностей при передачі-прийманні товарів до CMR А № 105489, Інвойс №1109126047, з якого вбачається, що автомобіль прибув під розвантаження о 12 год. 50 хв. 28.07.2011 року. Оригінал вантажно-митної декларації серії А № 105489 оглянуто в судовому засіданні, належним чином завірена копія долучена до матеріалів справи.

З вантажно-митної декларації (CMR) серії А № 105489 вбачається, що Автомобіль прибув на митний пункт 11.07.2011 року, а митне оформлення товару, що перевозився за заявкою № 146 від 30.06.2011 року, повністю завершено 26.07.2011 року.

17.08.2011 року позивачем виставлено до оплати відповідачу рахунок № сч-000001 про сплату штрафів за прострочення доставки вантажу згідно договору № 242/11-Пр від 30.06.2011 року на транспортно-експедиторське обслуговування в розмірі 1515 грн. 00 коп.

17.08.2011 року з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача Претензією (вих. № 186/01-03) з вимогою про сплату штрафу в сумі 1515 грн. 00 коп. за прострочення доставки вантажу.

У відповіді на Претензію від 31.08.2011 року вих. № 31/08 відповідач серед іншого вказав, що штраф в розмірі 1515 грн. 00 коп. не визнає.

Позивач свої зобовязання за договором виконав належним чином, у відповідності до умов договору подав відповідачу заявку від 30.06.2011 року № 146 та оплатив послуги згідно Акту виконаних робіт (наданих послуг)

Відповідач своїх зобов'язань за договором належним чином не виконав, вчинив прострочення поставки товару, внаслідок чого йому нараховані до сплати штрафні санкції за прострочення поставки згідно пункту 5.2.3. договору в розмірі 1515 грн. 00 коп.

У своєму відзиві (вх. № 24789/11) та доповненнях до відзиву (вх. № 26259/11) відповідач покликається на те, що прострочення поставки товару виникло з вини позивача, так як фактичне оформлення вантажно-митних документів завершено 28.07.2011 року і автомобіль виїхав з території митниці саме 28.07.2011 року, в підтвердження чого надав пояснення водія автомобіля, який перевозив вантаж за договором.

Станом на час розгляду справи в суді доказів сплати штрафів в розмірі 1515 грн. 00 коп. сторонами суду не подано.

Відповідно до статті 1 ГПК України право на звернення до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до частини першої статті 929 ЦК України та частини першої статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 33, 34 та 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 2 частини 1 статті 530 ЦК України передбачено, що зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (в нашому випадку - передачі товару).

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна субєкта або субєктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 ГК України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

В даному випадку господарське зобовязання виникло з господарського Договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 30.06.2011 року № 242/11-Пр.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції. Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Частино 2 цієї статті передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 3 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів статті 1 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956 року, ратифікованої Верховною радою України 01.08.2006 року (надалі - Конвенція) Конвенція застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажу за винагороду з використанням автомобілів, коли вказані в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для здачі вантажу одержувачу, знаходяться на території двох різних держав, з яких хоча б одна є учасником Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 17 Конвенції транспортер несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, яке виникло в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею, а також за прострочку доставки.

Згідно частини 2 статті 17 Конвенції транспортер звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу або прострочка доставки стались з вини уповноваженої за договором сторони, внаслідок її наказу, не викликаного будь-якою виною транспортера, дефектом самого вантажу або обставинами, яких транспортер не міг передбачити і наслідки яких не міг відвернути.

У відповідності до статті 18 Конвенції на транспортері лежить тягар доказування того, що втрата вантажу, його пошкодження або прострочка доставки викликані обставинами, вказаними в пункті 2 статті 17 Конвенції.

Згідно статті 19 конвенції визнається, що мала місце прострочка, якщо вантаж не був доставлений в обумовлений сторонами договору строк, або, при відсутності такого строку, з урахуванням обставин, в яких виконувалось перевезення, фактична тривалість перевезення, що перевищує час, необхідний при звичайних умовах для виконання перевезення старанним транспортером.

В судовому засіданні перевірено розрахунок заборгованості, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати штрафів за прострочення поставки становить 1515 грн. 00 коп.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши та дослідивши докази по справі, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований та підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати: державне мито сплачене позивачем в розмірі 102 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. 00 коп., згідно з ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно до задоволених вимог.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 77, 82 85, 116 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79069, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»(04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 5; код ЄДРПОУ 30384724) 1515 грн. 00 коп. штрафів за прострочення поставки вантажу, 102 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати в порядку статей 116 та 117 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.

21.11.2011 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.