Рішення № 19894655, 07.11.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.11 Справа № 5015/2522/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я. за участю представника позивача Пелещишина І.Р., представника відповідача Керода Р.П., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Надра”, м. Київ до Карпатської Інтернаціональної деревообробної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Явіпарк”, м. Яворів про стягнення 405674 грн. 06 коп.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк “Надра”, м. Київ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Карпатської Інтернаціональної деревообробної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Явіпарк”, м. Яворів про стягнення 405674 грн. 06 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 13.05.2011 р. призначив розгляд справи на 15.06.2011 р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 15.06.2011 р., 29.06.2011 р., 11.07.2011 р., 26.10.2011 р., 07.11.2011 р. За клопотанням представників сторін строк вирішення спору був продовжений.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 11.07.2011 р. провадження у справі №5015/2522/11 було зупинено.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.09.2011 р. провадження у справі №5015/2522/11 поновлено.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір про надання кредитної лінії, згідно умов якого позивач зобов’язувався надати відповідачу кредит в сумі 290000 грн. 00 коп. Відповідач зобов’язувався протягом дії договору сплачувати проценти за користування коштами та повернути суму кредиту у визначений в договорі строк. Однак, відповідач свої зобов’язання щодо сплати процентів та повернення суми кредиту виконав частково, станом на дату подання позову до суду заборгованість становить 278000 грн. 00 коп. по кредиту, 57923 грн. 26 коп. по сплаті процентів. За порушення строків повернення кредиту відповідачу нараховано пеню в розмірі 21904 грн. 08 коп., за порушення строків сплати відсотків –пеню в розмірі 4455 грн. 32 коп., штраф в розмірі 16711 грн. 22 коп., інфляційні втрати в розмірі 26680 грн. 18 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 405674 грн. 06 коп.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що позивачем обрано спосіб захисту порушених прав, що не відповідає ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України. ПАТ КБ “Надра” просить стягнути заборгованість по відсотках, пеню, штраф, інфляційні втрати за період, протягом якого договір був припинений. Також позивач безпідставно, окрім пені, вимагає стягнення штрафу. Таким чином позовні вимоги є безпідставними, а тому в задоволенні слід відмовити.

Через канцелярію суду представником відповідача було подано клопотання про зупинення провадження у справі та клопотання про зменшення розміру неустойки на 99%.

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 07.11.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2011 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

25 січня 2008 р. між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Надра”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк “Надра” (позивач) та Карпатською Інтернаціональною деревообробною компанією у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Явіпарк” (відповідач) було укладено договір кредитної лінії №277/МБ-ЦВ.

Згідно п. 1.1. договору кредитної лінії №277/МБ-ЦВ від 25.01.2008 р., банк (позивач) відкриває позичальнику (відповідачу) кредитну лінію в сумі 290000 грн. 00 коп., терміном на 24 місяців з 25 січня 2008 р. по 29 січня 2010 р.

Згідно п. 1.2. договору кредитної лінії 277/МБ-ЦВ від 25.01.2008 р. кредит надається зі сплатою 20% річних та за видачу кредиту встановлюється комісія в розмірі 1%.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 290000 грн. 00 коп., що підтверджується меморіальними ордерами NL-3 від 25.01.2008 р., NL-1 від 06.02.2008 р.

Відповідно до п. 3.2.2.4 договору кредитної лінії 277/МБ-ЦВ від 25.01.2008 р., відсотки повинні сплачуватися позичальником у валюті кредиту щомісячно не пізніше 30-31 числа поточного місяця, а відсотки за останній період користування кредитом сплачуються одночасно зі сплатою останнього платежу по кредиту.

Згідно п. 3.2.3. договору кредитної лінії 277/МБ-ЦВ від 25.01.2008 р. протягом останніх 3-х місяців дії договору кредитної лінії відбувається зменшення рівними частинами кредитної лінії наступним чином: 30.11.2009 р. –290000,00; 30.12.2009 р. –193334,00; 29.01.2010 р. –96668,00.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору кредитної лінії 277/МБ-ЦВ від 25.01.2008 р., позивач надіслав відповідачу лист за вих. №10/2-1073 від 14.03.2011 р. з повідомленням про наявність заборгованості в розмірі 405674 грн. 06 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо повернення суми кредиту та відсотків по договору кредитної лінії 277/МБ-ЦВ від 25.01.2008 р. виконав частково, на дату судового розгляду заборгованість відповідача перед позивачем становить 278000 грн. 00 коп. по кредиту, 57923 грн. 26 коп. по сплаті процентів.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п.п. 8.1., 8.2. договору кредитної лінії 277/МБ-ЦВ від 25.01.2008 р., у разі порушення позичальником (відповідачем) строків сплати відсотків за користування кредитом, строків повернення кредиту, позичальник зобов’язаний сплатити на користь банку (позивача) пеню у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов’язань за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 8.3. договору кредитної лінії 277/МБ-ЦВ від 25.01.2008 р., за порушення строків повернення кредиту та/чи сплати відсотків за користування кредитом позичальник сплачує банку штраф у розмірі 5% від суми заборгованості по поверненню кредиту та/чи сплати відсотків, визначених на дату прострочення.

Позивачем нараховано за період з 10.09.2010 р. по 11.03.2011 р. пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 21904 грн. 08 коп., пеню за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 4455 грн. 32 коп., а також штраф в розмірі 16711 грн. 22 коп.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, у відповідності з вимогами п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені за порушення відповідачем строків сплати кредиту та відсотків починається з 30.01.2010 р. та припиняється 29.07.2010 р. Оскільки позивачем нараховано пеню за період з 10.09.2010 р., тобто після закінчення шестимісячного строку, встановленого п. 6 ст. 232 ГК України, то вимога про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 21904 грн. 08 коп. та пені за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 4455 грн. 32 коп. до задоволення не підлягає.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати в розмірі 26680 грн. 18 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 278000 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 57923 грн. 26 коп. заборгованості по сплаті процентів, 16711 грн. 22 коп. штрафу, 26680 грн. 18 коп. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача про зменшення розміру неустойки з огляду на наступне.

Пунктом 3 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 2.4 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.94р. № 02-5/293 “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання грошових зобов’язань”, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання або невиконання зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Між тим, відповідач не послався на відповідні виняткові обставини та не довів їх під час розгляду спору у даній справі. Розмір штрафу, заявленого позивачем не є надмірно великим у порівнянні із основною сумою боргу.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Крім того, відповідач, уклавши договір кредитної лінії, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про неустойку.

Суд також відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення (винесення рішення) пов’язаної з нею іншої справи з огляду на наступне.

В разі, якщо в подальшому договір кредитної лінії №277/МБ-ЦВ від 25.01.2008 р. буде визнаний недійсним, Карпатська Інтернаціональна деревообробна компанія у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Явіпарк” не позбавлена права звернутися в господарський суд із заявою про перегляд рішення у справі №5015/2522/11 за нововиявленими обставинами.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 1048, 1054 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 232 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Карпатської Інтернаціональної деревообробної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Явіпарк”, м. Яворів, вул. Вокзальна, 5, Львівська область (ідентифікаційний код 30765321) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Надра”, м. Київ, вул. Артема, 15 (ідентифікаційний код 20025456) 278000 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 57923 грн. 26 коп. заборгованості по сплаті процентів, 16711 грн. 22 коп. штрафу, 26680 грн. 18 коп. інфляційних втрат, 3793 грн. 05 коп. державного мита, 220 грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя Мазовіта А.Б.