Рішення № 19893540, 28.11.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.11 Справа № 26/195/2011

Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання Антонової І.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Державного підприємства „Вугілля України”, м.Київ

до Державного підприємства „Ровенькиантрацит”, м.Ровеньки Луганської області

про стягнення 146952 грн. 49 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача представник за довіреністю ОСОБА_1, довіреність №15-09/116-Д від 15.09.2011;

від відповідача представник не прибув.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 146952 грн. 49 коп.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.11.2011 оголошувалась перерва.

Відповідач не скористався наданим йому правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні, хоча був належним чином повідомлений про час і місце проведення розгляду справи, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

Як зазначив Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13.08.2008 №01-8/482 Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України (п.19) ... дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог п.3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 №75 (з подальшими змінами), є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

До повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, станом на час розгляду справи.

Відзивом №1019 від 11.11.2011 відповідач вимоги позову відхилив, в звязку з їх необґрунтованістю та порушенням строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області встановив наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне.

Між державним підприємством „Вугілля України” (комісіонер, позивач) та державним підприємством „Ровенькиантрацит” (комітент, відповідач) 06.10.2005 було укладено договір комісії №16-04/2-Ком з додатковими угодами (далі договір), за умовами якого комітент доручає, а комісіонер зобовязується здійснити для комітента від свого імені зовнішньоекономічні угоди з експорту вугільної продукції марка „А”-антрацит згідно специфікацій, оформлених у вигляді додатків до цього договору, в яких сторони узгодять конкретні базисні умови поставок, обємі, номенклатуру сортів та їх основні показники якості відповідно до діючих стандартів, технічними умовами та вимогами покупців, ціни та ін. (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору комітент зобовязався сплатити комісіонеру по факту виконаних ним зобовязань по цьому договору винагороду в розмірі 0,1% від суми реалізованого товару в національній валюті України.

Згідно п.1.3 договору поставка товару на адресу покупця здійснюється вагонними нормами залізничним транспортом на умовах DAF кордон Україна/Молдова. Датою поставки вважається дата, вказана на штемпелі станції призначення в залізничній накладній.

Валютою зовнішньоекономічного контракту сторони визначили в п.1.4 долар США.

В розділі 2 договору сторони визначили взаємні обовязки сторін, в т.ч. комітент зобовязався передати комісіонеру вугілля на комісію на залізничній станції відправлення (п.2.2.1) та сприяти комісіонеру в здійсненні його прав та обовязків продавця по укладеному контракту (п.2.2.5), відшкодувати комісіонеру всі витрати, що виникли з експорту товару, обумовлені виконання доручення, передбаченого цим договором, і сплачувати комісійну винагороду в національній валюті України відповідно з п.1.2 цього договору та документальним звітом комісіонера протягом 30 днів з дати прийняття звіту (п.2.2.7).

Відповідно до п.3.1 договору оплата на рахунок комітента здійснюється на умовах 100% передплати.

В п.4.1 сторони домовились, що вони несуть відповідальність за спричинену один одному матеріальну шкоду відповідно з діючим законодавством України.

На виконання вказаних умов договору Державне підприємство „Вугілля України” (позивач, продавець) уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю СП „Интермаг” (покупець) контракт №27-04/2-Екс (далі контракт) з додатковими угодами, за умовами якого продавець зобовязався продати і поставити Антрацит Донецький, а покупець зобовязався прийняти та оплатити товар на умовах, встановлених контрактом (п.1.1 контракту).

Відповідно до п.3.2 контракту оплата здійснюється в доларах США відповідно з графіком відвантаження покупця на умовах 100% передплати заявленою партії товару в додатках до цього контракту, на валютний рахунок продавця протягом 5 банківських днів на підставі рахунку на передплату, переданого покупцю продавцем факсимільним зв”язком.

В статті 4 контракту сторони обумовили базисні умови поставки.

Відповідно до п.3.1 договору комісії позивач перерахував відповідачу попередню оплату, яку отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю СП „Интермаг” в сумі 205670 доларів США.

Але відповідач свої зобовязання з поставки товару на комісію в повному обсязі не виконав і здійснив поставку вугілля на суму 189410, 17 доларів США, у звязку з чим виникла заборгованість в сумі 16259,83 доларів США.

Існування вказаної заборгованості комісіонер підтвердив у звіті №02/082006 від 31.08.2006, акті звірення розрахунків з експорту вугільної продукції від 01.01.2008 та листом №196 від 02.04.2007, в якому відповідач надав графік погашення заборгованості.

Неодноразові звернення позивача з вимогою повернути суму попередньої передплати позивачем не виконані (а.с.28-34).

У звязку з непоставкою вугільної продукції відповідачем позивач був позбавлений можливості виконати свій обовязок за контрактом перед Товариством з обмеженою відповідальністю СП „Интермаг”, внаслідок чого останній звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовом до Державного підприємства „Вугілля України” про стягнення 18435,43 доларів США, в т.ч. 2175,60 доларів США за відшкодування арбітражного збору.

Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 06.02.2009 по справі АС №244у/2008 вказаний позов задоволений повністю.

На виконання вказаного рішення суду Державне підприємство „Вугілля України” сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю СП „Интермаг” 18435,43 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням №9933 від 25.03.2009 (а.с.43).

Як зазначив позивач, у звязку з безпідставним утриманням відповідачем невикористаної суми попередньої оплати Державне підприємство „Вугілля України” зазнало збитків у вигляді витрат, понесених у звязку з виконанням рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 06.02.2009 по справі АС №244у/2008 в сумі 18435,43 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 146852 грн. 49 коп., за стягненням якої позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а ч.2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та обовязків, в т.ч. відшкодування збитків.

Вказані положення кореспондуються з ст.20 Господарського кодексу України.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Виходячи з цієї норми одним з основних способів захисту цивільних прав і інтересів є відшкодування збитків. Оскільки відшкодування збитків є мірою відповідальності, воно застосовується, за загальним правилом, за наявності вини несправного боржника.

У розумінні ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Частиною 2 вказаної статті передбачені види господарських санкцій, в т.ч. відшкодування збитків.

Згідно ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст.224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Враховуючи викладені приписи законодавства та обставини справи суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 129610 грн. 35 коп. (еквівалент 16259,83 доларів США), які позивач зазнав у звязку з виконанням рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 06.02.2009 по справі АС №244у/2008 та невиконанням відповідачем зобовязань за договором комісії №16-04/2-Ком від 06.10.2005.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 17342 грн. 14 коп. (еквівалент 2175,60 доларів США), які складаються з відшкодуванням Товариству з обмеженою відповідальністю СП „Интермаг” арбітражного збору, сплачених позивачем по справі № АС №244у/2008, то у їх задоволенні слід відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 28.11.2011 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1.Позов Державного підприємства „Вугілля України” до Державного підприємства „Ровенькиантрацит” задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства „Ровенькиантрацит”, вул.Комуністична, б.6, м.Ровеньки Луганської області, код 32320704 на користь Державного підприємства „Вугілля України”, вул.Богдана Хмельницького, б.4, м.Київ, код 32709929 збитки в сумі 129610 грн. 35 коп., державне мито в сумі 1296 грн. 10 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 208 грн. 15 коп., видати наказ позивачу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 30.11.2011.

Суддя С.С. Єжова

Помічник суддіС.І. Заєць