Рішення № 19888124, 30.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/489

30.11.11

За позовом

Компанії "Paray LLC"

до

1. Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

2. Державної казначейської служби України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні:

позивача

Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська продовольча компанія"

відповідачів

Черкаська митниця

про

стягнення збитків

за участю

Прокуратури міста Києва

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:

Павлова О.С.

від відповідача 1:

Кілеса П.В.

від відповідача 2:

не з'явився

від третьої особи 1:

не з'явився

від третьої особи 2:

Щедріна О.М.

від прокуратури:

Лиховид О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія "Paray LLC" (надалі –"Компанія") звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (надалі –"Міністерство") та Державної казначейської служби України про стягнення збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття і дії протиправних нормативних актів позивач, як власник готової продукції, у зв’язку із закінченням строків її придатності поніс збитки у розмірі 14 332 423,49 доларів США, обов’язок по відшкодуванню яких покладається на державу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2011 р. порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні: позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаська продовольча компанія" (надалі –"Товариство") та відповідача - Черкаську митницю (надалі –"Митниця"), розгляд справи призначено на 12.09.2011 р.

14.11.2011 р. через канцелярію суду представником третьої особи 1 подано відзив на позовну заяву, в якому позов підтримує та просить його задовольнити.

В судовому засіданні представниками відповідачів було подано відзиви на позовну заяву за змістом яких в задоволенні позову просять відмовити повністю.

Представником третьої особи 2 в судовому засіданні подано пояснення відповідно до якого в задоволенні позову просить відмовити, вказує на: те що, заявлений до стягнення позивачем розмір збитків не спів розмірний з вартістю знищеної продукції; позивач мав можливість самостійно здійснити експорт спірної продукції; самовільне, за відсутності дозволу Черкаської митниці, знищення спірної продукції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2011 р. у зв’язку із невиконанням сторонами вимог ухвал суду та необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи відкладено до 30.11.2011 р.

30.11.2011 р. через канцелярію суду від прокуратури міста Києва надійшов лист про вступ у розгляд справи.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

В судове засідання представники відповідача 1, третьої особи 2 та прокуратури з'явилися, проти позову заперечують, в його задоволенні просять відмовити повністю.

Відповідач 2 та третя особа 1, повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, своїх повноважних представників в судове засідання не направили, надіславши на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2006 р. між Компанією та Товариством укладено договір про наміри, відповідно до умов якого сторони висловили намір поставити партіями на митну територію України давальницьку сировину, яка належить Компанії в загальній кількості до 27 000 000 кг з метою її подальшої переробки Товариством, одержання готової продукції та подальшого її вивезення за межі митної території або реалізації на території України.

У період з 15.09.2006 р. по 30.03.2007 р. на підставі вказаного договору між Компанією (замовник) та Товариством (виконавець) було укладено договори на переробку давальницької сировини (надалі –"Договори"), за умовами яких з урахування додаткових угод №1 замовник поставляє, а виконавець приймає за погодженим графіком на давальницьких умовах м'ясну сировину (в подальшому –давальницька сировина) та перероблює її в "м'ясо сушене свинини" (готовий продукт). Право власності на давальницьку сировину та готовий продукт належить замовнику та до виконавця не переходить.

На виконання вказаних договорів Компанією було поставлено, а Товариством прийнято та перероблено давальницьку сировину загальною вартістю 13 401 985,46 доларів США в "м'ясо сушене свинини", що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (вантажно-митними деклараціями, актами приймання-передачі готової продукції).

В якості оплати вартості переробки давальницької сировини позивачем на підставі договорів на переробку давальницької сировини було перераховано грошові кошти та передано продукцію на користь Товариства у загальному розмірі 920 438,03 доларів США.

Спір у справі виник у зв’язку із спричиненням позивачу шкоди у розмірі 14 322 423,49 доларів США, що еквівалентно 114 149 715,21 грн., завданих протиправною дією нормативних актів держави України, що на його думку зумовило неможливість розпорядження належним йому майном (м'ясо сушене свинини у кількості 2 235 670,36 кг).

Позивач вказує, що протягом 2007 року поставив на користь Товариства 26 803 970,918 кг давальницької сировини (м'яса свинини) на суму 13 401 985,46 дол. США з метою виготовлення готової продукції "м'яса сушеного свинини". З вказаної давальницької сировини, на думку позивача, було виготовлено 2 235 670,36 кг м'яса сушеного свинини, яке внаслідок встановлення Законом України №107 від 28.12.2007 р. та наказом Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. певних обмежень, не могло бути ні вивезене за межі митної території України, ні реалізоване на митній території України, внаслідок чого було знищене у зв’язку із закінченням терміну зберігання.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 визнано неконституційним Закон України №107 від 28.12.2007 р., а наказ Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. частково скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2008 р., що на думку позивача підтверджує незаконність дій держави.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, згідно приписів ст. 56 Конституції України та ст. 1173 Цивільного кодексу України потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру шкоди;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою.

Спеціальна правова конструкція ст. 1173 Цивільного кодексу України на відміну від загальних елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для наявності підстав для стягнення шкоди, виключає такий елемент як наявність вини.

За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на заподіяння йому такої шкоди:

- реальні збитки у розмірі 13 401 985,46 дол. США –вартість давальницької сировини (26 803 970,918 кг м'яса свинини) поставленої протягом 2007 року згідно Договорів;

- реальні збитки у розмірі 920 438,03 дол. США –вартість перероблення Товариством давальницької сировини.

Стосовно наявності шкоди та її розміру суд відзначає наступне.

Позивач вказує, що шкода полягає у вартості давальницької сировини та вартості її переробки на готову продукцію.

По-перше, умовами Договорів передбачено поставка позивачем давальницької сировини (м'яса свинини) та переробка такого м'яса Товариством у готову продукцію (м'ясо сушене свинини). Наявними в матеріалах справи документами (актами переробки м'яса свинини та актами приймання-передачі готової продукції) підтверджується виконання Товариством умов Договорів та виготовлення із поставленого м'яса свинини готової продукції та передачу її у власність позивача.

Таким чином, давальницька сировина (м'ясо свинини) було перероблено на виконання умов Договорів у відповідності до замовлення позивача з передачею йому у власність готової продукції.

Отже, визначення шкоди та її розміру виходячи із вартості поставленої давальницької сировини та вартості її переробки, що було передбачено умовами укладених між позивачем та Товариством Договорів, тобто, було зроблено незалежно від діяльності державних органів, є безпідставним.

Наведене не виключає можливості за наявності інших елементів складу цивільного правопорушення обґрунтовувати спричинену шкоду вартістю готової продукції (м'яса сушеного свинини). Докази вартості знищеної готової продукції матеріали справи не містять.

По-друге, позивач зазначає про обмеження розпорядження 26 803 970,918 кг м'яса свинини з якого на його думку виготовлено 2 235 670,36 кг готової продукції, що була знищена.

При цьому, із актів приймання-передачі готової продукції для знищення, укладених між позивачем та Товариства (3 акти, додані позивачем до клопотання про приєднання доказів від 11.11.2011 р.), листів позивача (№08/06/11 від 17.06.2011 р., №08/06/12 від 25.06.2008 р., №08/07/04 від 02.07.2008 р., №08/07/05 від 15.07.2008 р.) та актів знищення продукції вбачається, що знищено 2 204 045,41 кг готової продукції, а не 2 235 670,36 кг, як вказує позивач у позовній заяві.

Із актів переробки м'яса свинини вбачається, що для виготовлення 2 204 045,41 кг готової продукції було витрачено 16 001, 55 тон давальницької сировини, що відповідає поясненням Митниці щодо залишків не розмитненої давальницької сировини.

Відтак, різниця між загальною кількістю ввезеної давальницької сировини (26 803,97 тон) та кількістю м'яса (16 001,55 тон), витраченого на виготовлення 2 204 045,41 кг готової продукції (яка знищена у 2008 році), а саме 10 802,42 тон давальницької сировини ніяким чином не пов’язана із тими обставинами, про які вказує позивач у позові.

По-третє, за змістом ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивач має довести реальну вартість товару, реальні збитки у зв’язку із втратою якого йому завдані.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2011 р. позивача було зобов’язано надати суду докази придбання м'яса, поставленого для переробки Товариства (контракти, інвойси, докази оплати тощо).

Позивачем не надано доказів оплати вказаної продукції, а подані інвойси (рахунки-фактури) не є доказом оплати вартості продукції.

За таких обставин, обґрунтування шкоди вартістю давальницької сировини та її переробки у готову продукцію є безпідставним, оскільки переробка такої сировини здійснена на виконання укладених позивачем Договорів; позивачем не надано доказів придбання такого товару у власність; кількість давальницької сировини, вказана у позові, не відповідає кількості сировини, витраченої на виготовлення знищеної готової продукції.

Стосовно протиправної поведінки та причинно-наслідкового зв’язку суд відзначає наступне.

В якості обґрунтування протиправної поведінки позивач вказує, що 09.01.2008 р. Митниця відмовила у здійсненні митного оформлення готової продукції у режимі імпорту з посиланням на п. 100 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а 06.03.2008 р. Митниця відмовила у здійсненні митного оформлення готової продукції з метою вивезення її за межі митної території України на підставі відсутності у Товариства індивідуальної ліцензії згідно наказу Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 визнано неконституційним Закон України №107 від 28.12.2007 р., а наказ Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. в частині, яка стосується Товариства, скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2008 р.

Наведене, на думку позивача, зумовило знищення 2 235 6703,36 кг готової продукції у зв’язку із закінченням терміну її зберігання та відсутності у Товариства належних умов для зберігання такої продукції.

Із актів приймання-передачі готової продукції для знищення, укладених між позивачем та Товариством (3 акти, додані позивачем до клопотання про приєднання доказів від 11.11.2011 р.), листів позивача (№08/06/11 від 17.06.2011 р., №08/06/12 від 25.06.2008 р., №08/07/04 від 02.07.2008 р., №08/07/05 від 15.07.2008 р.) та актів знищення продукції вбачається, що знищено 2 204 045,41 кг готової продукції, а не 2 235 670,36 кг, як вказує позивач у позовній заяві.

Із актів переробки м'яса свинини та актів знищення продукції (том 1) вбачається, що спірна готова продукції, яка знищувалася, була виготовлена у період з червня 2007 р. по березень 2008 року.

За змістом ТУ У 15.1-24350064-015:2006 "М'ясо сушене яловичини, свинини, птиці" з урахування змін №1, погоджених висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 17.07.2007 р., строк придатності до споживання м'яса сушеного упакованого герметично, чи під вакуумом чи в атмосфері інертних газів становить не більше 12 місяців при температурі від 8 до 25 С, та не більше 24 місяців при температурі від 0 до 8 С.

Знищення всієї продукції відбулося у період з 17.06.2008 р. по 17.07.2008 р.

По-перше, відповідно до ст.ст. 2, 5 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) та пунктів 2.8 Договорів строк виготовлення готової продукції та вивезення її за межі митної території України (розмитнення та продажу на митній території України) не повинен перевищувати 90 календарних днів з моменту ввезення давальницької сировини.

Обмеження щодо реалізації продукції, виготовленої з давальницької сировини на території України, введені п. 100 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", набрали чинності з 01.01.2008 р. та діяли до 22.05.2008 р. (рішення Конституційного Суду України у справі №10-рп/2008).

Враховуючи приписи ст.ст. 2, 5 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) та пунктів 2.8 Договорів готова продукція, що була виготовлена до 01.10.2007 р. (90 днів до 01.01.2008 р.) мала бути вивезена до встановлення відповідних обмежень.

Поважних причин не вивезення такої продукції, позивачем не надано.

Більш того, з 22.05.2008 р. приписи п. 100 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" втратили чинність, на вказаний момент не закінчився термін зберігання всієї готової продукції (навіть за умови її зберігання при температурі від 8 до 25 С- річний строк), що не виключало можливості її реалізації на митній території України.

По-друге, наказ Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. не встановлював заборони на імпорт продукції, а вводив обмеження щодо необхідності одержання індивідуальної ліцензії.

Доказів звернення Товариства за такою ліцензією, матеріали справи не містять, а позивач, як власник готової продукції, та особа, до якої обмеження наведеним наказом не вводилися, не позбавлений був можливості самостійно ініціювати вивезення готової продукції за межі митної території України.

Його посилання на відсутність в такому разі підстав для погашення векселів спростовується змістом ст. 2 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) яка визначає підставою погашення відповідного векселя наявністю копії вивізної вантажної митної декларації з відміткою митниці, яка здійснила митне оформлення готової продукції, про фактичне перетинання готовою продукцією митного кордону України (незалежно від особи експортера).

Також, не надано доказів не вивезення готової продукції, яка була виготовлена, до прийняття вказаного наказу (18.02.2008 р.). Суд відзначає, що 90-ти денний строк на вивезення продукції, на момент прийняття наказу закінчився по готовій продукції, виготовленій до 18.11.2007 р.

По-третє, Товариство зверталося з вимогою здійснити митне оформлення готової продукції лише двічі у січні 2008 року та березні 2008 року, а обсяг готової продукції, яка заявлялася до митного оформлення відповідає двом вантажівкам, тобто значно менше 2 204 045,21 кг готової продукції. Доказів заявлення до митного оформлення іншої продукції, матеріали справи не містять.

По-четверте, за змістом положень глави 40 Митного кодексу України (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) знищення товару, ввезеного на митну території України, відбувається під митним контролем за умови наявності письмового дозволу митного органу.

В даному випадку знищення готової продукції, яка була виготовлена з давальницької сировини здійснено без письмового дозволу та без участі представників митних органів, що також встановлено постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2009 р. у справі №33-5/09.

Тобто, акти знищення, які не містять підпису представника митних органів не можуть вважатися належними доказами знищення такої продукції.

По-п'яте, із листа позивача №08/06/10 від 11.06.2008 р. вбачається, що лише по 113 856,82 кг готової продукції (виготовлена у червні 2007 року) закінчується термін зберігання, а по решті позивач вказує на механічне пошкодження первинної упаковки в процесі транспортування та складування, що призвело до потемніння та запліснявіння продукції, і як наслідок втрати товарного вигляду. На підставі наведеного позивач просив Товариство провести лабораторні дослідження.

Із листів позивача №08/06/11 від 17.06.2011 р., №08/06/12 від 25.06.2008 р., №08/07/04 від 02.07.2008 р., №08/07/05 від 15.07.2008 р. вбачається, що за наслідком розгляду результатів лабораторних досліджень позивачем прийнято рішення про знищення товару.

Суд відзначає, що позивачем знищено продукцію у червні-липні 2008 року, хоча на вказаний момент не закінчився річний строк зберігання продукції (навіть за умови її збереження при температурі від 8 до 25 С), а готова продукція, строк придатності по якій закінчився (при умові її збереження при температурі від 8 до 25 С) (виготовлена у червні –липні 2007 року) мала бути вивезена позивачем самостійно протягом 90 днів, тобто ще у 2007 році, коли були відсутні будь-які заборони чи обмеження.

Відтак, причиною знищення у зв’язку із закінченням строку придатності продукції (виготовлена у червні –липні 2007 року) було не встановлення державою заборон чи обмежень, а невиконання позивачем умов Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" щодо своєчасного вивезення готової продукції.

По-шосте, відсутність місць для складування готової продукції зумовлено не діяльністю державних органів, а порушенням позивачем умов ст.ст. 2, 5 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" щодо своєчасного вивезення готової продукції. До того ж, позивачем не надано доказів неможливості забезпечення збереження готової продукції при температурі від 0 до 8 С (як на території Товариства, так і на території інших підприємств), що б дозволило її збереження протягом 24 місяців.

За таких обставин, неконституційній п. 100 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та незаконність в частині наказу Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. не знаходиться в причинно-наслідковому зв’язку із обставинами, про які вказує позивач у позові.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено існування ні наявності шкоди (саме у розмірі вартості замороженого м'яса, яке за його замовленням було перероблено у готову продукцію), ні причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою держави та наявністю шкоди позивача, ні доведено розміру понесеної шкоди.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства відноситься справедливість, добросовісність та розумність.

Частинами 2, 3, 4 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Прийняття позивачем рішення про знищення готової продукції у зв’язку із механічним пошкодження первинної упаковки в процесі транспортування та складування, що призвело до потемніння та запліснявіння продукції, і як наслідок втрати товарного вигляду, з наступним намаганням покласти несприятливі наслідки за знищення такої продукції на державу, не відповідає наведеним приписам ст.ст. 3, 13 Цивільного кодексу України.

Всі учасники судового процесу вказують, що відсутня можливість встановлення з якого м'яса була виготовлена готова продукція (з давальницької сировини чи відходів м'ясопереробки), що у сукупністю з встановленими при розгляді даної справи обставинами, може свідчити про обґрунтованість тверджень представника Митниці про відсутність реальних намірів позивача та Товариства на виготовлення та реалізацію "м'ясних чипсів" у кількості (більш 2 мільйонів кг), а єдиною метою такої діяльності є безмитне ввезення на територію України м'яса свинини, яке було використане для виготовлення іншої продукції.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові Компанії "Paray LLC" правових підстав необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Компанії "Paray LLC" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –05.12.2011 р.