Рішення № 19887882, 01.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/17601.12.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЛКО»в особі філії «ЛКО № 1»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Ебіліті»

простягнення 9512,82 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1. за довіреністю № 41 від 26.10.2010 р.;

від відповідача:не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛКО»в особі філії «ЛКО № 1»(далі позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ебіліті» (далі відповідач) про стягнення 9512,82 грн., з яких: 8630,63 грн. основний борг, 667,02 грн. пеня, 215,17 грн. 5 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором купівлі-продажу продукції № 673 від 13.01.2009 р. в частині оплати поставленої позивачем продукції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2011 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.11.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2011 р. розгляд справи було відкладено на 01.12.2011 р., у звязку з неявкою представника відповідача, клопотанням представника позивача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 13.10.2011 р.

01.12.2011 р. в судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив замість 5 % річних на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 215,17 грн. стягнути з відповідача 5 % штраф від суми заборгованості, який дорівнює 215,17 грн.

У відповідності до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. При цьому одночасна зміна предмету та підстав позову не допускається.

Судом встановлено, що вказане уточнення позивача подане вже після початку розгляду справи по суті та, як наслідок свідчить про одночасну зміну предмету та підстав позову в частині стягнення 215,17 грн.

За таких обставин, суд не приймає до розгляду уточнення позовних вимог та вважає за необхідне розглядати справу в межах первісних вимог.

В судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач не направив в судове засідання своїх представників, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», п. 3.6. розяснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Суд вважає за можливе розгляд справи за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2009 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу продукції № 673 (далі - договір), згідно з яким продавець зобовязаний продавати продукцію покупцю, а покупець зобовязаний своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного договору.

У відповідності до пункту 3 розділу 1 договору «Предмет договору»продукція доставляється централізовано транспортом продавця або, за бажанням покупця, шляхом самовивозу зі складу продавця. Прийняття покупцем продукції вважається підтвердженням узгодження кількості, ціни та асортименту продукції. Підтвердженням факту узгодження умов доставки продукції є підписана сторонами товарно-транспортна накладна.

Відповідно до розділу 3 договору «Розрахунки»сторони погодили, що продукція відпускається продавцем за вільно доступними цінами, які зазначаються в товарно-транспортних накладних. Відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. При відвантаженні продукції без попередньої оплати покупець зобовязується у термін один день повністю оплатити всю отриману продукцію.

Позивачем на виконання умов договору № 673 від 13.01.2009 р. здійснено поставку продукції відповідачу на загальну суму 10 435,84 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № ВН-Е21431 від 26.08.2010 р. та № ВН-Е21869 від 31.08.2010 р.

Зобовязанням, згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно з ст. 692 ЦК, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В силу положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобовязання по договору у вигляді проведення оплати вартості поставленої позивачем продукції не виконав в повному обсязі, у звязку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 8630,63 грн., що не спростовано належним чином відповідачем.

Згідно з п. 1 розділу 6 договору «Матеріальна відповідальність» у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 8630,63 грн. основного боргу та 667,02 грн. пені обґрунтовані, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами та не спростовані належним чином відповідачем, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

З приводу позовних вимог в частині стягнення 5 % річних в розмірі 215,17 грн. суд виходить з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З п. 1 розділу 6 Договору вбачається, що вказаним пунктом сторонами погоджено штраф у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції, а не 5% річних, таким чином, нарахуванню підлягає саме 3% річних.

Враховуючи викладене, судом здійснено перерахунок 3% річних в межах періодів, визначених позивачем, та встановлено, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ебіліті»на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 128,75 грн.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ебіліті» (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 23, кв. 17, ідентифікаційний код 31032205) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКО»(01103, м. Київ, Військовий проїзд, 1/8, ідентифікаційний код 33237188) в особі філії «ЛКО № 1»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 26, ідентифікаційний код 35812538) 8630 (вісім тисяч шістсот тридцять) грн. 63 коп. основного боргу, 667 (шістсот шістдесят сім) грн. 02 коп. пені, 128 (сто двадцять вісім) грн. 75 коп. 3% річних, 101 (сто одну) грн. 07 коп. державного мита та 233 (двісті тридцять три) грн. 85 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повний текст рішення складено 05.12.2011 р.