Рішення № 19887257, 21.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/197

21.11.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІССМАНН»

про стягнення штрафних санкцій в сумі 105 856, 95 грн. та зобов’язання вчинити дії

Судді: Пригунова А.Б. (головуючий)

Ягічева Н.І.

Шаптала Є.Ю.

Представники:

Від позивача: не з’явилися

Від відповідача: Перехрест Т.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренк»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІССМАНН», в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції за прострочення термінів поставки продукції за договором купівлі-продажу товару № 1110_08 від 03.09.2008 р. на загальну суму 105 856,95 грн., у тому числі пені в розмірі 23 637,96 грн. та штрафу в розмірі 82 218,99 грн., а також зобов’язати відповідача надати позивачу копію ТУ У 28.2-30724898-001:2006.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 11.07.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

У процесі розгляду справи відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує, зазначивши, що ним не порушені строки передачі товару за договором. Крім того, відповідач стверджував, що позивачем в межах спеціального троку позовної давності не висувалось жодних вимог до відповідача щодо порушення строків передачі товару. Також відповідач зазначив щодо вимог про зобов’язання надати позивачу копію ТУ У 28.2-30724898-001:2006, що останнє може спричинити порушення майнових прав інтелектуально власності НТЦ «Промсермет»та відповідача на комерційну таємницю, тож ці вимоги є протиправними та не підлягають задоволенню.

08.07.2011 р. відповідачем подано до суду заяву про застосування спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій у сумі 105 856,95 грн.

Розгляд справи, призначений на 11.07.2011 р. відкладався на 03.08.2011 р. у зв’язку з неявкою представників позивача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У судовому засіданні 03.08.2011 р. судом на підставі ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 22.08.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2011 р. продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів за клопотанням сторін.

19.08.2011 р. позивач подав до канцелярії суду заперечення проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, у яких, посилаючись на приписи ст. 9 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 264, 265 Господарського кодексу України, зазначив, що позиція відповідача стосовно того, що спірні відносини, які виникли між сторонами не регулюються положеннями Господарського кодексу України, не відповідає положенням чинного законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2011 р. розгляд справи відкладено на 07.09.2011 р. у зв’язку з неявкою представників позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 51/197 у складі трьох суддів.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 07.09.2011 р. визначено склад суду для розгляду справи № 51/197 –суддя Пригунова А.Б. (головуючий), судді Ягічева Н.І. та Ломака В.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2011 р. справа № 51/197 прийнята до провадження вказаною колегією суддів та призначена до розгляду на 03.10.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 р. розгляд справи відкладено на 12.10.2011 р. у зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів.

Розгляд справи, призначений на 12.10.2011 р. відкладався на 07.11.2011 р. у зв’язку з неявкою представників позивача та невиконанням сторонами вимог суду.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р. справу № 51/197 передано на розгляд колегії суддів у складі –суддя Пригунова А.Б. (головуючий), суддя Ягічева Н.І. та суддя Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р. справа № 51/197 прийнята до провадження вказаною колегією суддів та призначена до розгляду на 07.11.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. розгляд справи відкладався на 21.11.2011 р. на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Представник відповідача у даному судовому засіданні проти позову заперечував.

Представники позивача у дане судове засідання не з’явилися, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомили.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Згідно з частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Частиною першою ст. 69 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня отримання позовної заяви.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 –69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги, що позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 21.11.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.09.2008 р. між ТОВ «ВІССМАН»(продавець) та ТОВ «Ренк»(покупець) укладено договір купівлі-продажу товару (далі –договір), за умовами якого відповідач зобов’язався продати, а позивач – прийняти товар наявного асортименту виробника (далі –товар) в асортименті, у кількості та за ціною, що зазначаються у специфікації, яка є невід’ємною частиною договору.

Так, специфікацією № 1 до зазначеного договору погоджено купівлю-продаж котельні вагончикового типу Vitomodul 800 ОТГ-О в кількості 1 шт. за ціною 1 027 737,42 грн. з ПДВ.

Проаналізувавши зміст укладеного договору суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 1110_08 від 03.09.2008 р. є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з п. 2.1 договору сторони погодили, що загальна сума (ціна) останнього станом на дату підписання такого складає 1 027 737,42 грн. з ПДВ відповідно до загальної вартості товару, визначеної в специфікації.

Відповідно до п. 10.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Тож, судом встановлено, що сторонами було погоджено істотні умови договору купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 2.2 договору оплата ціни договору здійснюється в безготівковому порядку на підставі виставлених продавцем рахунків шляхом перерахування грошових коштів в національній грошовій одиниці України на поточний рахунок продавця, зазначений в цьому договорі, з урахуванням податку на додану вартість (ПДВ 20%).

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

За умовами п. 2.7 договору покупець здійснює поетапну повну попередню оплату ціни договору в наступному порядку: шляхом перерахування 35% ціни договору на підставі договору та рахунку, виставленого продавцем, протягом 10 банківських днів з дати підписання цього договору (п. 2.7.1 договору); шляхом перерахування решти 65% ціни договору на підставі договору протягом трьох банківських днів з дати готовності товару до відвантаження на складі виробника, про що продавець негайно факсом повідомляє покупця (п. 2.7.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що 18.09.2008 р. платіжним дорученням № 401 від 18.09.2008 р. позивачем здійснено перерахування на рахунок відповідача 359 737,42 грн. як попередню оплату за котельню вагончикового типу.

Як зазначає відповідач та не заперечується позивачем, повідомлення останнього про готовність до відвантаження товару здійснено 18.12.2008 р. у факсовому порядку шляхом передачі відповідного листа, завірена копія якого додана до матеріалів справи.

В свою чергу, остаточна оплата поставленого відповідачем товару здійснена позивачем платіжним дорученням № 474 від 22.12.2008 р. у сумі 668 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору відповідач був зобов’язаний забезпечити готовність товару до відвантаження протягом 12 тижнів з дати одержання першого авансового платежу покупця щодо оплати ціни договору та своєчасно у встановленому договором порядку повідомити про це покупця для приймання-передачі товару.

Таким чином, за умовами договору купівлі-продажу № 1110_08 від 03.09.2008 р. та з урахуванням дати отримання попередньої оплати відповідач був зобов’язаний здійснити поставку обумовленого договором товару протягом визначеного строку та до 11.12.2008 р.

При цьому, суд враховує, що пп. 5.1.1 п. 5.1 договору відповідач зобов’язався за умови повної оплати ціни договору позивачем передати покупцю товар, зазначений у специфікації до договору, за накладною на відвантаження не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати готовності товару до відвантаження, та за власний рахунок організовує завантаження товару.

З матеріалів справи вбачається, що згідно накладної на відвантаження № 9290017818 від 14.01.2009 р. відповідачем здійснено поставку обумовленого договором товару, отримання якого уповноваженою осою позивача підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБЙ № 541572.

Викладені вище обставини вказують на неналежність виконання відповідачем зобов’язань за договором купівлі-продажу № 1110_08 від 03.09.2008 р. в частині своєчасної поставки обумовленого договором товару, тож відповідач є таким, що прострочив виконання зобов’язання з 24.12.2008 р., тобто зі сплином трьох робочих днів з дати готовності товару (18.12.2008 р.). Твердження відповідача щодо погодження сторонами іншого строку прийняття товару у зв’язку з морозами, новорічними та різдвяними святами судом не приймаються, оскільки доказів погодження сторонами у встановленому договором порядку зміни строків поставки товару до суду не надано, визначення дати довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від 13.01.2009 р. не є належним доказом. Не підтверджено також посилання відповідача на відсутність готовності до прийняття товару з боку позивача, адже доказів звернення відповідача до ТОВ «Ренк»з пропозиціями щодо поставки товару раніше ніж 14.01.2009 р. до суду не надано, інших доказів в порядку ст. 34 ГПК України на підтвердження зазначених обставин до суду не представлено.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов’язання зі своєчасної поставки позивачу товару на умовах, встановлених договором купівлі-продажу № 1110_08 від 03.09.2008 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.1 договору у випадку неналежного виконання чи невиконання з вини продавця зобов’язання, передбаченого пп. 5.1.1 п. 5.1 статті 5 цього договору, продавець зобов’язаний сплатити покупцю штраф за кожен день прострочення виконання зобов’язання у розмірі 0,1% від ціни договору.

Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі передбаченому договором згідно з частиною 4 ст. 231 ГК України. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбаченої п. 7.1 договору купівлі-продажу № 1110_08 від 03.09.2008 р., яка не суперечить вимогам законодавства.

Зокрема, аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 р. № 3-24гс10.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку щодо правомірності нарахування позивачем неустойки, передбаченої п. 7.1 договору в сумі 23 637,98 грн. за визначений позивачем період, який відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.

В межах розгляду даного спору позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 82 218,99 грн. В обґрунтування зазначених вимог позивач посилається на неналежність виконання відповідачем зобов’язань за договором купівлі-продажу товару № 1110_08 від 03.09.2008 р. в частині своєчасної поставки продукції, та на підставі положень ст. 271 ГПК України, відповідно до п. 57 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання, що затверджені поставною Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888, нарахував штраф у розмірі 8 відсотків вартості котельні.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як встановлено ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 547 ЦК України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Натомість, дослідивши умови договору купівлі-продажу товару № 1110_08 від 03.09.2008 р. суд не вбачає двостороннього погодження сторонами неустойки у вигляді штрафу у розмірі 8% вартості не поставленої у строк продукції.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 271 ГК України Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів.

Зазначена стаття передбачає, що відносини матеріально-технічного постачання та збуту продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання підлягають врегулюванню не лише нормами ГК України, іншими законами, але й підзаконними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Зокрема, уряд, враховуючи положення Кодексу та законів, затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання.

Однак, станом на час вирішення спору вказані документи Кабінетом Міністрів України ще не прийняті.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. «Про порядок дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» передбачено, що до прийняття відповідних актів України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

З урахуванням зазначеного, суд зазначає про можливість застосування Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання, що затверджені поставною Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888, до спірних правовідносин.

Так, відповідно до п. 57 Положення за прострочення поставки або недопоставки продукції постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 8 відсотків вартості непоставленої в строк продукції за окремими найменуваннями номенклатури (асортименту).

Таким чином, позивачем вірно розраховано штраф у розмірі 82 218,99 грн., що становить 8% від ціни договору.

Натомість суд зазначає, що відповідачем була подана заява про застосування спеціальної позовної давності щодо вимог позивача про стягнення штрафних санкцій у сумі 105 856,95 грн.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частина 1 ст. 261 ЦК України встановлює загальні критерії визначення початку перебігу строку позовної давності, який обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, при цьому згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності за вимогою про стягнення штрафних санкцій у сумі 105 856,95 грн. за неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки продукції почався 24.12.2008 р. та сплив 24.12.2009 р.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

З огляду на те, що відповідачем було заявлено про застосування спеціальної позовної давності до заявлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у сумі 105 856,95 грн., а позивачем не нададо до суду жодних обставин, які б підтверджували поважність пропуску ним строку позовної давності щодо зазначених вимог, суд згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у сумі 105 856,95 грн.

Щодо вимог ТОВ «Ренк» про зобов’язання відповідача надати позивачу копію ТУ У 28.2-30724898-001:2006 суд зазначає наступне.

Згідно ст. 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Статтею 268 ГК України передбачено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу.

Відповідно до п. 4.1 договору якість товару, що продається та купується за цим договором, має відповідати чинним державним технічним умовам на даний товар (ТУ У 28.2-30724898-001:2006), та повинний бути сертифікований, що підтверджується копією сертифікату відповідності.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, що умовами договору купівлі-продажу товару № 1110_08 від 03.09.2008 р. не встановлено для відповідача зобов’язань щодо передачі позивачу ТУ У 28.2-30724898-001:2006, при цьому, інші умови такого сторонами виконані як з передачі обумовленого договором товару, так і щодо оплати такого. З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу товару № 1110_08 від 03.09.2008 р. є припиненим у зв’язку з виконанням сторонами зобов’язань за ним, тому станом на момент розгляду спору зобов’язання за таким між сторонами відсутні.

При цьому, доказів звернення позивача з вимогою до відповідача у момент укладення договору купівлі-продажу товару № 1110_08 від 03.09.2008 р. щодо надання до примірнику договору копії ТУ У 28.2-30724898-001:2006 до суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Так, позивачем не доведено порушення його прав відповідачем внаслідок не передання зазначених в позові ТУ У 28.2-30724898-001:2006, та не зазначено які саме норми закону передбачають звернення до суду з відповідними вимогами внаслідок можливого допущення порушення після припинення дії договору.

Способи захисту порушеного права передбачені у ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Чинне законодавство не передбачає примушування сторін договору в судовому порядку до його виконання після його припинення, при цьому, суд звертає увагу, що договірні відносини передбачають вільне волевиявлення їх учасників. На розгляд суду передається спір в разі необхідності захисту порушеного, оспорюваного права, а жодних належних доказів вважати наявними у договорі положення, що передбачають такий наслідок його невиконання, як звернення до суду з вимогою про виконання зобов’язань у примусовому порядку, позивачем суду не надано.

Оскільки позивачем заявляються вимоги про зобов’язання відповідача надати певні документи, суд відзначає про необхідність доведення своїх вимог належними ТУ У 28.2-30724898-001:2006, однак матеріали справи не свідчать про наявність порушення відповідачем прав позивача, а твердження позивача про порушення відповідачем умов договору не можуть визнаватись належними доказами в розумінні положень ст. 43 ГПК України.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Судді Пригунова А.Б. (головуючий)

Ягічева Н.І.

Шаптала Є.Ю.

Дата підписання рішення: 28.11.2011 р.