Рішення № 19884600, 17.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/33417.11.11 За позовомПублічного акціонерного товариства "Оболонь"

До Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Агрокомплекс"

Провизнання Договору № 67/13669236/08 від 01.02.2008 року недійсним в частині Додатків № 1, 2 Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивачане з'явився

Від відповідача ОСОБА_1 (дов. № 2011-11/949 від 11.11.2011 р.)

ОСОБА_2 (дов. №2011-11/948 від 11.11.2011 р.)

ОСОБА_3 (дов. № 2011-11/947 від 11.11.2011 р.) Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 17 листопада 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Оболонь" (далі по тексту - позивач) звернулося з позовною заявою до Господарського суду міста Києва до Приватного акціонерного товариства "Науково - виробниче об'єднання "Агрокомплекс" (далі по тексту - відповідач) про визнання недійсним Договору № 67/3669236/08 від 01.02.2008 року в частині Додатків № 1,2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідачем та позивачем було укладено Додаток № 1 від 01.02.2008 року, Додатки № 2 від 01.02.2008 року, 30.01.2009 року, 01.04.2009 року 30.06.2009 року, 20.07.2009 року, 28.09.2009 року, 31.12.2009 року, 31.03.2010 року, 30.06.2010 року до Договору № 67/3669236/08 від 01.02.2008 року, які не містять вираження ціни у національній валюті України - гривні та еквіваленту до останньої. Позивач просить визнати вказаний договір недійсним в частині Додатків № 1, 2, посилаючись на те, що положення правочину (специфікації) про ціну в ЄВРО за 1 тис. шт. не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема вимогам ст. 180, ч. 2 ст.189, ч. 2 ст. 298 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2011 року позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі порушено, розгляд справи призначено на 17.11.2011 року.

Представник позивача в судове засідання 17.11.2011 року не з'явився, проте, через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з участю представників позивача у інших судових справах. Розглянувши подане позивачем клопотання, суд відмовляє в його задоволенні, з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Проте позивач наданими йому процесуальними правами не скористався.

У судовому засіданні 17.11.2011 року представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі мотивуючи дане клопотання тим, що у проваджені Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 10/420 за позовом Приватного акціонерного товариства "Науково - виробниче об'єднання "Агрокомплекс" до Публічного акціонерного товариства "Оболонь" про стягнення боргу, штрафних санкцій та відшкодування збитків за Договором № 67/3669236/08 від 01.02.2008 року, зважаючи на це, відповідач вважає, що в процесі розгляду справи № 10/420 судом може бути вирішено, у тому числі, питання щодо недійсності Договору № 67/3669236/08 від 01.02.2008 року.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання про зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Тобто, господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

Судом встановлено, що у проваджені Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 10/420 за позовом Приватного акціонерного товариства "Науково - виробниче об'єднання "Агрокомплекс" до Публічного акціонерного товариства "Оболонь" про стягнення боргу, штрафних санкцій та відшкодування збитків за Договором № 67/3669236/08 від 01.02.2008 року, проте, встановлення факту дійсності правочину, що є предметом спору у справі № 9/334 є первинним по відношенню до встановлення факту існування заборгованості за спірним Договором. Зважаючи на вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Крім того, представниками відповідача заявлено клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в якому, зокрема, відповідач посилався на те, що предмет спору у даній справі є аналогічним тому, що розглядається в рамках справи № 10/420, оскільки ПАТ «Оболонь»в обґрунтування своїх заперечень у даній справі також посилається на недійсність правочину, що є предметом розгляду у даній справі.

Розглянувши подане клопотання, суд приходить до висновку про те, що воно не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, предмет спору у даній справі та у справі №10/420 є різним, різні і підстави, якими обґрунтовуються вимоги у даній справі та у справі № 10/420, а отже у суду відсутні підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Окрім того, представники відповідача подали письмовий відзив на позовну заяву, усні пояснення по справі, в яких заперечують проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Оболонь" (замовник) та Закритим акціонерним товариством "Науково-виробниче об'єднання "Агрокомплекс" (постачальник) було укладено Договір № 67/13669236/08 (надалі по тексту - Договір) на постачання продукції (пакувальні матеріали (етикет поліетиленовий). Сторони також узгодили та підписали Додаток №1 від 01.02.2008 р. та Додатки №2 від 01.02.2008 р., 30.01.2009 р., 01.04.2009 р., 30.06.2009 р., 20.07.2009 р., 28.09.2009 р., 31.12.2009 р., 31.03.2010 р., 30.06.2010 р. до Договору які є його невід'ємними частинами.

Згідно Статуту затвердженого загальним зборами акціонерів ЗАТ "Оболонь" від 27.04.2011 р. попереднє найменування товариства - Закрите акціонерне товариство "Оболонь" змінено на Публічне акціонерне товариство "Оболонь".

Правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Агрокомплекс" є Приватне акціонерне товариство "Науково - виробниче об'єднання "Агрокомплекс".

У позовній заяві позивачем стверджувалось, що Додаток № 1 від 01.02.2008 р. та Додатки №2 від 01.02.2008 р., 30.01.2009 р., 01.04.2009 р., 30.06.2009 р., 20.07.2009 р., 28.09.2009 р., 31.12.2009 р., 31.03.2010 р., 30.06.2010 р. до Договору не містять вираження ціни у національній валюті України - гривні. У всіх Додатках №2 до Договору підписаних за різний період ціна продукції виражена у Євро за 1 тис. шт.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на тому, що спірні положення Договору щодо встановлення ціни в Євро не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема вимогам ст. 180, ч. 2 ст.189, ч. 2 ст. 298 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищенаведене позивач вважає, що даний Договір в частині Додатку № 1 від 01.02.2008 р. та Додатків №2 від 01.02.2008 р., 30.01.2009 р., 01.04.2009 р., 30.06.2009 р., 20.07.2009 р., 28.09.2009 р., 31.12.2009 р., 31.03.2010 р., 30.06.2010 р. має бути визнаний судом недійсним на підставі ч. 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, як такий, що не відповідає вимогам закону.

Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, та зазначає. що відповідно до п. 2.1 Договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовника продукцію за фактичними цінами, які розраховані згідно розділу 5.4 даного Договору та базових цін, узгоджених у Додатку 1 та 2.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що оплата партії продукції по Договору здійснюється замовником по фактичним цінам в національній валюті України (гривня).

За змістом п. 5.4 Договору фактична ціна є розрахунковою і визначається на дату замовлення продукції. Отже, за твердженням відповідача, вищенаведені положення Договору (п. 2.1, п. 5.2) імперативно встановлюють, що оплата за товар, який постачатиметься згідно умов Договору, здійснюватиметься за фактичними цінами у національній валюті України - гривні, а базова ціна, яка зазначається у додатках до Договору, є одним із показників, на підставі яких така фактична ціна розраховується. Можливість оплати товару грошовими коштами в іноземній валюті Договором не передбачена.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З положень статті 628 Цивільного кодексу України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За своєю правовою природою, укладений між сторонами спірний Договір є договором поставки.

Зі змісту статті 712 Цивільного кодексу України вбачається, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вище зазначеної статті зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Посилання позивача, в обґрунтування позовних вимог, на те, що спірні положення Договору щодо встановлення ціни в Євро не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема вимогам ст. 180, ч. 2 ст.189, ч. 2 ст. 298 Господарського кодексу України, судом не приймаються, виходячи з наступного.

В статті 99 Конституції України закріплено, що грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Водночас, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).

В силу ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Також, слід зазначити, що приписи ст. 198 ГК України (виконання грошового зобов'язання), що міститься в главі 22 "Виконання господарських зобов'язань" ГК України не суперечить приписам ст. 533 глави 48 "Виконання зобов'язання" ЦК України.

Крім того, в ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Таким чином, названі акти законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України. Проте, вони не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Незважаючи на те, що договірна ціна визначається за допомогою узгодженої сторонами формули, яка ставить фактичні ціни у залежність курсу гривні до Євро та базується на гривневому еквіваленті вартості одиниці товару в іноземній валюті (базової ціни), оплата за Договором здійснюється саме у гривнях, а тому посилання позивача на невідповідність окремих умов Договору положенням чинного законодавства є безпідставним.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору.

Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В ст. 627 ЦК України закріплено що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у Договорі та додатків до нього у відповідних редакціях, добровільно встановили визначення фактичної ціни за формулою яка ставить фактичні ціни у залежність курсу гривні до Євро та базується на гривневому еквіваленті вартості одиниці товару в іноземній валюті (базової ціни), що відповідає принципу диспозитивності.

В свою чергу у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні Договору та додатків до нього у відповідних редакціях, волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Отже, підписавши Договір та погодившись з його умовами, позивач безпідставно та необґрунтовано посилається на невідповідність положень Додатку № 1 та Додатків № 2 до Договору вимогам чинного законодавства.

Інших підстав для визнання недійсними оспорюваних положень Договору позивач не наводить, а Господарський суд міста Києва не вбачає.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновків про те, що позивачем в порядку ст. 33 ГПК України не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а тому позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Оболонь" про визнання недійсним визнання недійсним Договору № 67/3669236/08 від 01.02.2008 року в частині Додатків № 1,2 задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяГ.П. Бондаренко