Постанова № 1988056, 30.07.2008, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"30" липня 2008 р.

Справа № 16-13-23-3/196-04-7456А

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Шевченко Г.В.

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Сінічкіна Л.І. за дов. №53вих-08 від 21.04.2008р.;

Від позивача: Молокова С.А. за дов. №03-1/19 від 10.01.2008р.;

Від відповідача: не з’явився,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №404 господарського суду Одеської області (м. Одеса) адміністративну справу за позовом прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства “Одесагаз” про стягнення 385425 грн. 56 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Одеси в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з відкритого акціонерного товариства “Одесагаз” (далі по тексту ВАТ „Одесагаз”) 385425 грн. 56 коп. штрафних санкцій за недотримання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2002 році, нарахованих за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням з боку ВАТ „Одесагаз” вимог ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ, а також “Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. №314.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.01.2006р. у задоволенні позову прокурора м. Одеси, заявленого в інтересах Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, було відмовлено. Постановою від 28.03.2006р. Одеським апеляційним господарським судом за результатами розгляду апеляційної скарги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2006р. було скасовано, апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було задоволено та позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів –задоволено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 19.09.2007р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2006р. в частині задоволення позову було скасовано, а справу було передано до господарського суду Одеської області на новий розгляд. При цьому, адміністративним судом касаційної інстанції в якості підстав для скасування постановленого по справі № 13 –23 –3 / 196 –04 –7456 судового рішення з передачею даної справи на новий розгляд було покладено висновки, що спір, який виник між сторонами у даній справі, належить до адміністративної юрисдикції, а відтак, справа повинна розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно резолюції голови господарського суду Одеської області справу № 13 –23 –3 / 196 –04 –7456 А передано для подальшого розгляду судді Желєзній С.П.

При новому розгляді справи позовні вимоги прокурора м. Одеси Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів були підтримані у повному обсязі.

Ухвалою від 05.05.2008р. господарським судом Одеської області дану справу було прийнято до провадження та присвоєно їй номер № 16 –13 –23 –3 / 196 –04 –7456А.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на наступне: по-перше: чинним законодавством працевлаштування інвалідів покладено на місцеві органи соціального захисту населення; по-друге: чотири відсотки у відповідності до законодавства про охорону праці мають обраховуватися лише від кількості робочих місць без шкідливих умов праці, по-третє: позивачем пропущено 6-ти місячний строк позовної давності для стягнення штрафних санкцій.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було проведено перевірку додержання ВАТ „Одесагаз” вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Перевіркою було встановлено, що ВАТ „Одесагаз” порушуються права незахищених верств населення та на протязі 2002р. були недораховані кошти до державного бюджету України за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно ст. 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

У відповідності до вимог ч. 7 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 8 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ч. 10 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Так, згідно п. 14 “Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. №314 (далі по тексту Положення), який діяв на момент вчинення правопорушення, підприємства (об’єднання), установи та організації підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

За змістом п. 1 цього Положення “робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда”.

Відповідно до п. 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. При цьому, результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником, у даному випадку інвалідом, та власником або уповноваженим ним органом (ст. 21 Кодексу законів про працю України), у зв’язку з чим безпосереднє працевлаштування здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства (обєднання), установи, організації незалежно від форм власності та господарювання. З цією метою, згідно п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зазначені положення узгоджуються з діючим законодавством України. Так, згідно ч. 2 „Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування”, затвердженого Постановою КМУ від 31 січня 2007 р. N 70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

У відповідності до „Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою КМУ від 31 січня 2007 р. N 70, який визначає процедуру сплати підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно ч. 4 „Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою КМУ від 31 січня 2007 р. N 70 порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення. Порядок нарахування пені та встановлення строку її сплати затверджуються Мінпраці.

Частиною 9 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ передбачені вимоги до підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, щодо реєстрації у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щорічного подання цим відділенням звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Такий же обов'язок підприємств, установ та організацій по створенню робочих місць для інвалідів та прийняттю їх на роботу закріплено й у ст. 12 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992р. N 2694-XII (із змінами та доп.) та у ст. 172 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971р. (із змінами та доп.).

Так, згідно ст. 12 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992р. N 2694-XII (із змінами та доп.) підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Частиною 4 ст. 43 Конституції України проголошено, що кожний має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Так ст. 172 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 10.12.1971р. (із змінами та доп.) зазначено, що у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992р. (із змінами та доп.) державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До викання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Отже чинним законодавством України передбачено гарантії спеціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємство обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємства жодних обмежень щодо обов'язку працевлаштування інвалідів. Таким чином, особливості господарської діяльності ВАТ „Одесагаз" та умови праці окремих категорій працівників цього підприємства лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, проте не можуть бути підставою для зменшення встановлених ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Аналіз наведених вище положень чинного законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Згідно звіту ВАТ „Одесагаз” про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік, складеному за формою №10-П, завіреному печаткою підприємства, розрахунку за №03-1/1003 від 17.05.2005р. (містяться в матеріалах справи), відповідачем в порушення приведених вище вимог чинного законодавства України про соціальну захищеність інвалідів протягом 2002 року було створено сорок дев’ять робочих місць, тоді як норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 (чотирьох) відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу (2535 осіб) становить 101 особу. Відповідно кількість незайнятих робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві становить п’ятдесят два.

З урахуванням вищенаведеного та відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, згідно розрахунку за №03-1/3642 від 29.10.2004р., були застосовані до ВАТ „Одесагаз” адміністративно-господарські санкції шляхом нарахування до сплати 385 425,56 грн. за п’ятдесят два нестворених робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів.

Незважаючи на викладене, ВАТ „Одесагаз” в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ, суми нарахованих Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій у розмірі 385 425,56 грн. сплачено не було, у зв’язку з чим, останнє звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення у примусовому порядку з ВАТ „Одесагаз” вищезазначеної суми штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу “Підстави для звільнення від доказування”.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. При цьому, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може також запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. В свою чергу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).

Як зазначалось вище, положеннями ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ передбачений обов’язок ВАТ „Одесагаз”, як підприємства, яке використовує найману працю, згідно установленого нормативу робочих місць створити робочі місця для інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Але, відповідачем з дотриманням приведених вище вимог ст.ст. 69 - 71 КАС України не було доведено дотримання ВАТ „Одесагаз” вимог п.п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. №314 (далі по тексту Положення), яке діяло на момент вчинення правопорушення, щодо створення на підприємстві спеціальної комісії за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, з метою організації робочого місця для працевлаштування на ньому інваліда, розроблення підприємством заходів щодо створення робочих місць для інвалідів та інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також не було надано доказів фактичного створення за власні кошти у межах доведеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів або сплати нарахованих штрафних санкцій.

Доказів інформування у 2002р. державної служби зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, відповідачем на неодноразові вимоги суду надано не було.

Крім того, на думку суду, із змісту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №2606-ІІІ від 05.07.2001р. вбачається, що відповідальність підприємств, установ, організацій у вигляді штрафних санкцій згідно зі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ жодним чином не пов’язується з причинами, які зумовили недодержання підприємством, установою, організацією нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Наявність та розмір заборгованості ВАТ „Одесагаз” перед Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів по сплаті нарахованих за 2002 рік штрафних санкцій за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, у сумі 385 425,56 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи обґрунтованим розрахунком штрафних санкцій, складеним на підставі даних представлених до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів самим відповідачем (звіт ВАТ „Одесагаз” про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік форми №10-П). Доказів спростовуючих викладене відповідачем в порядку ст.ст. 69 – 71 КАС України до господарського суду представлено не було.

Крім того, судом надана критична оцінка правової позиції ВАТ „Одесагаз” з приводу пропущення позивачем 6-ти місячного строку позовної давності для стягнення штрафної санкції за недотримання нормативу працевлаштування інвалідів.

Так, згідно ст. 250 ГК України від 16 січня 2003 року N 436-IV адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Звертаючись до приписів прикінцевих положень Розділу IХ Господарського кодексу України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення. Встановити, що до господарських відносин, зазначених в абзаці другому пункту 4 цього розділу, застосовуються строки позовної давності, передбачені Господарським кодексом України, у такому порядку: спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом; збільшені спеціальні строки позовної давності відповідно до встановлених цим Кодексом строків, якщо тривалість раніше чинних строків є меншою порівняно із встановленими цим Кодексом строками позовної давності.

Однак, відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України. В 2002р. діяв порядок визначений Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.01р., яким був встановлений обов'язок підприємства сплатити штрафні санкції до 15 квітня року, що настає за звітним. Строк позовної давності на стягнення не сплачених вчасно штрафних санкцій постановою не встановлений. Строки позовної давності, встановлені ст.250 ГК України, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин на підставі п.п. 4, 5, 6 прикінцевих положень Господарського кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку щодо правомірності, обґрунтованості заявленого Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів позову та наявності підстав для його задоволення відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ, а також п.п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. №314, п. 3.3.3 Інструкції статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995р. №171.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача коштів, у зв’язку з чим з відповідача слід стягнути на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 385425 грн. 56 коп. штрафних санкцій за недодержання ВАТ „Одесагаз” нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2002 році.

Судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 87, 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 87, 94, 98, 158, 160 –163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Одесагаз»/ м. Одеса, вул. Одарія, 1, р/р 260091552 в Одеській філії акціонерного банку „Укргазбанк", МФО 328759, код 03351208 / на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів /м. Одеса, вул. Канатна, 83, банк - УДК у Одеській області, одержувач -УДК у Одеській області, р/р З1219230500009, код 23213460, код 50070000, МФО 828011 / 385 425грн. 56 коп. / триста вісімдесят п’ять тисяч чотириста двадцять п’ять грн.. 56 коп. / штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2002р.

Відповідно до ст. 185 Кодексу адміністративного судочинства України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково в порядку та у строки, передбачені ст. 186 цього Кодексу.

Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову підписано 15.08.2008р.

Суддя Желєзна С.П.