Рішення № 19868074, 28.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

28.11.2011Справа №5002-32/4241-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Ялтинської міської дитячої лікарні (98635, АР Крим, м. Ялта, вул. Красноармейська, 8, ідентифікаційний код 20672144).

До відповідача Ялтинської міської організації Автономної Республіки Крим Товариства Червоного Хреста України (98600, АР Крим, м. Ялта, пер. Народний, 3; 98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Фурмана, 4; 95015, АР Крим, м. Сімферополь, проспект Кірова, 1, ідентифікаційний код 02940256).

Про виселення з займаного приміщення

За участю представників:

Від позивача не зявився.

Від відповідача ОСОБА_1, довіреність № 399/01-07 від 28.11.2011р. у справі

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Ялтинська міська дитяча лікарня звернулась до Господарського суду АР Крим з позовом до Ялтинської міської організації Автономної Республіки Крим Товариства Червоного Хреста України, в якому просить виселити відповідача із нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Фурмана, 4.

Ухвалою господарського суду від 04.10.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12.10.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду 12.10.2011р., від 01.11.2011р., від 10.11.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

20.10.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач просив суд зобовязати відповідача передати приміщення позивачеві.

Зазначена заява була прийнята судом до розгляду.

31.10.2011р. до суду надійшла заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд зобовязати відповідача звільнити незаконно займане приміщення, розташоване за адресою : м. Ялта, вул.. Фурмана, 4.

Так, суд вважає за можливе прийняти до розгляду заяву позивача, оскільки на момент звернення із вказаною заявою судом не розпочатий розгляд справи по суті, а отже подальший розгляд справи здійснюватиметься із врахуванням змінених позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

17.08.2007 між Ялтинською міською дитячою лікарнею ( Позивач) (Орендодавець) та Ялтинською міською організацією Автономної Республіки Крим Товариства Червоного Хреста України ( Відповідач) ( Орендар) укладений договір оренди № 1 ( а.с. 9-13).

Предметом зазначеного договору оренди є майнові відносини Сторін з господарського використання майна з ціллю роботи Червоного хреста.

Обєктом оренди, у відповідності до пункту 2.2 Договору , є нежитлові приміщення , розташовані в цоколі будівлі за адресою м. Ялта, вул.. Фурмана, 4, корп. 3, лит. А, приміщення 1-1-1.4, 1-б, 1-7 загальною площею 78,1 кв.м.

Пунктом 5.1.2 Договору сторони погодили, що строк його дії припиняється 18.07.2010р.

Проте, пунктом 9.1.2 Договору передбачена можливість закінчення строку дії за взаємною згодою сторін, на виконання якого 01.06.2009р. сторонами підписано додаткову угоду про дострокове розірвання договору оренди та його припинення з 01.06.2009р. ( а.с. 13).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, як вказувалося вище, приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та стаття 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України твердить про те, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач в позовній заяві посилається на той факт, що не дивлячись на додаткову угоду, підписану сторонами, відповідно до якої строк дії договору припинений з 01.06.2009р., відповідач продовжує займати приміщення.

Сторони пунктом 7.1 Договору передбачили, що передача Орендодавцем Орендаторові майна та його повернення оформлюються двостороннім актом.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2009р. між сторонами підписаний акт приймання-передачі майна, у відповідності до якого відповідач здав, а орендар прийняв нежитлове приміщення площею 78,1 кв.м за адресою: м. Ялта, вул.. Фурмана, 4, корп. 3. ( а.с. 14).

Цей акт підписаний позивачем та скріплений печаткою, більш того, позивач сам надав його до матеріалів справи.

Проте, позивач стверджує, що відповідач підписав акт, а приміщення не звільнив.

Статтею 4-7 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

У відповідності до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

В якості доказу займання спірного приміщення відповідачем, позивач надав акт про незаконне знаходження Ялтинської міської організації Автономної Республіки Крим Товариства Червоного Хреста України в займаному приміщенні станом на 16.09.2011р. ( а.с. 15).

Зазначений акт підписаний представником Фонду комунального майна Ялтинської міської ради, представником Управління охорони здоровя Ялтинської міської ради, заступником головного лікаря та юрисконсультом Ялтинської міської дитячої лікарні.

В пункті 16 Інформаційного листа від 29.06.2010 р. N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання: чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу? Вищий господарський суд України відповів, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором , як то передбачено приписами статті 763 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Оскільки спірне нежитлове приміщення, що являється предметом позову, є комунальною власністю, відносини, повязані з передачею в оренду спірного майна регулюються також Законом України “Про оренду державного та комунального майна”.

Пунктом 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 2 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Відповідно до приписів статті 32 вищенаведеного Закону, контроль за використанням майна, переданого в оренду (крім іншого окремого індивідуально визначеного майна), покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди.

Акт про незаконне знаходження відповідача в займаному приміщенні підписаний представниками контролюючих органів, отже у суду відсутні підстави сумніватись в його достовірності.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач фактично не виконав свого зобовязання звільнити займане приміщення, як того вимагають норми діючого законодавства.

Не може бути прийняте судом посилання відповідача на той факт, що він є суспільною гуманітарною доброчинною організацією, яка існує за рахунок добровільних внесків, оскільки займання приміщення відповідачем здійснювалось на підставі договірних взаємовідносин, а норми діючого законодавства вимагають виконання договірних зобовязань, серед яких зокрема й повернення приміщення по закінченню строку дії договору.

Посилання відповідача на Рішення № 45 18-ої сесії 5-го скликання Ялтинської міської ради «Про надання згоди на передачу із комунальної власності територіальної громади м. Ялта у власність Ялтинській міській організації АР Крим Товариства Червоного Хреста України нежитлових приміщень в м. Ялта по вул.. Фурмана,4» а також Рішення № 51 28-ої сесії 5-го скликання Ялтинської міської ради від 17.11.2009р. «Про передачу нежитлових приміщень в м. Ялта по вул.. Фурмана,4 із комунальної власності територіальної громади м. Ялта у власність Ялтинській міській організації АР Крим Товариства Червоного Хреста України» спростовуються безпосередньо документами, наданими самим відповідачем, оскільки відповідно до рішення № 25 7-ої сесії 6-го скликання Ялтинської міської ради від 30.05.2011р. вищенаведені рішення скасовані, а отже не можуть бути застосовані в якості доказу правомірності займання приміщення відповідачем.

Крім того, відповідач посилається на той факт, що він готує позовну заяву стосовно скасування рішення № 25 7-ої сесії, 6-го скликання Ялтинської міської ради для звернення в суд.

Проте, дані доводи відповідача не підтверджені документально, більш того матеріали справи не містять доказів чинності вищенаведених рішень стосовно прав відповідача на займане приміщення, а отже правова та доказувальна позиція відповідача є неспроможною, що позбавляє суд можливості покласти її в основу законного та обґрунтованого рішення на користь відповідача.

Тобто в даному випадку має місце грубе порушення законних прав Орендаря, а враховуючи, що предметом договірних взаємовідносин виступає комунальне майно той порушення інтересів Держави.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» передбачено , що державне мито підлягає поверненню у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Так відповідно до підпункту ”б” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №7-93 „Про державне мито” із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 85, 00 грн. ( як то було встановлено на час звернення позивача із позовом до суду).

Оскільки позивачем заявлено вимогу немайнового характеру , то сума державного мита повинна була становити 85,00 грн. , тоді як позивач оплатив 102, 00 грн., отже 17, 00 грн. державного мита підлягають поверненню позивачеві.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Зобовязати Ялтинську міську організацію Автономної Республіки Крим Товариства Червоного Хреста України (98600, АР Крим, м. Ялта, пер. Народний, 3; 98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Фурмана, 4; 95015, АР Крим, м. Сімферополь, проспект Кірова, 1, ідентифікаційний код 02940256) звільнити незаконно займане приміщення за адресою: м. Ялта, вул.. Фурмана, 4, корп. 3 загальною площею 78, 1 кв.м.

3.Стягнути з Ялтинської міської організації Автономної Республіки Крим Товариства Червоного Хреста України (98600, АР Крим, м. Ялта, пер. Народний, 3; 98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Фурмана, 4; 95015, АР Крим, м. Сімферополь, проспект Кірова, 1, ідентифікаційний код 02940256) на користь Ялтинської міської дитячої лікарні (98635, АР Крим, м. Ялта, вул. Красноармейська, 8, ідентифікаційний код 20672144) 85, 00 грн. державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Повернути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002, в банку одержувача: Головне Управління держказначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) на користь Ялтинської міської дитячої лікарні (98635, АР Крим, м. Ялта, вул. Красноармейська, 8, ідентифікаційний код 20672144) 17, 00 грн. надлишкове оплаченого державного мита, згідно з квитанцією № 22 від 27.09.2011р.

5.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 28.11.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 29.11.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду Автономної Республіки КримБарсукова А.М.