Постанова № 1986093, 21.08.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.08.2008

Справа №2-27/12541-2006А

За позовом Державний радіотелевізійний передавальний центр АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Батуріна, 13.

До відповідача ДПІ в м. Сімферополь АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Мате Залкі, 1/9.

Про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень.

Суддя Н.В. Воронцова.

При секретарі Пономаренко Н. О.

представники:

Від позивача – Бабич, дор. у справі.

Від відповідача – Савельєва, дор. у справі.

Сутність спору:

Позивач звернувся до Господарського суду з позовною заявою до відповідача про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень №0014091502 від 15.08.2005 р. на суму 11571,77 грн.; №0014011502 від 15.08.2005 р. на суму 109235,86 грн.; №0014001502 від 15.08.2005 р. на суму 41504,37 грн., №0001611502 від 04.02.2006 р. на суму 8449,92 грн., №0001621502 від 04.02.2006 р. на суму 43423,16 грн.; №0006741502/0 від 25.04.2006 р. на суму 18682,83 грн., №0006741502/0 від 25.04.2006 р. на суму 8911,11 грн., №0007631502/0 від 05.06.06 р. на суму 14898,26 грн., №007651502/0 від 05.06.06 р. на суму 16735,14 грн.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач по справі не мав права самостійно, без узгодження з позивачем визначати призначення платежів і зараховувати платежі, спрямовані на погашення поточних забовязань по податку на додану вартість, на погашення заборгованості по податку на додану вартість. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто, має право за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі, і визначати призначення платежів. На підставі викладеного, просить позов задовольнити.

Відповідач у запереченнях на позов повідомив про те, що для проведення невиїзних документальних перевірок з питання своєчасності сплати узгоджених сум податкових забовязань у відповідності до чинного законодавства України не вимагається додаткового дослідження первинних документів платника податку. Факти порушень виявлені при використанні податкових декларацій по ПДВ і даних особового рахунку платника податку. Таким чином, вважає свої дії такими, що повністю відповідають вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Позивач заявою від 26.09.2006 р. уточнив позовні вимоги та просить вказані податкові повідомлення – рішення визнати нечинними.

Суд прийняв до уваги уточнення позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання в галузі бухгалтерського обліку. В зв’язку з вказаним, суд надіслав матеріали справи до НИИКЦ при ГУ МВС в АР Крим для проведення судово – бухгалтерської експертизи, про що було винесено ухвалу від 31.10.2006 р.

Від експертної установи матеріали справи були повернені з висновком №178 судово – економічної експертизи.

При таких обставинах суд ухвалою від 10.04.2008 р. провадження по справі поновив.

Відповідач у додаткових запереченнях на позов повідомив про те, що відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових забовязань, які не є податним боргом, у порядку календарної черговості його виникнення.

На підставі викладеного, просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

В С Т А Н О В И В :

12.08.2005 р. відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності розрахунків з бюджетом, по результатам якої було складено акт перевірки №1269/15-2 від 12.08.2005 р.

В ході проведення вказаної перевірки було встановлено факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового забовязання по податку на додану вартість за 2004 - 2005 р. р. з простроченням.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення – рішення № 0014091502 від 15.08.2005 р. на суму 11571,77 грн., №0014011502 від 15.08.2005 р. на суму 109235,86 грн. і №0014001502 від 15.08.2005 р. на суму 41504,37 грн.

03.02.2006 р. відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності розрахунків з бюджетом, по результатам якої було складено акт перевірки №569/15-2/01190126 від 03.02.2006 р.

В ході проведення вказаної перевірки було встановлено факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового забовязання по податку на додану вартість по декларації за квітень 2005 р.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення – рішення №0001611502 від 04.02.2006 р. на суму 8449,92 грн. і №0001621502 від 04.02.2006 р. на суму 43423,16 грн.

17.04.2006 р. відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності розрахунків з бюджетом, по результатам якої було складено акт перевірки №2602/15-2/01190126 від 17.04.2006 р.

В ході проведення вказаної перевірки було встановлено факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового забовязання по податку на додану вартість з простроченням.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення – рішення №0006741502/0 від 25.04.2006 р. на суму 18682,83 грн. і №0006741502/0 від 25.04.2006 р. на суму 8911,11 грн.

31.05.2006 р. відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності розрахунків з бюджетом, по результатам якої було складено акт перевірки №3423/15-2/01190126 від 31.05.2006 р.

В ході проведення вказаної перевірки було встановлено факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового забовязання по податку на додану вартість з простроченням.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення – рішення №0007631502/0 від 05.06.2006 р. на суму 14898,26 грн. і №007651502/0 від 05.06.2006 р. на суму 16735,14 грн.

Правом на апеляційне оскарження вищевказаних податкових повідомлень – рішень, у відповідності до ст.. 5 Закону України «Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», позивач не скористався.

При таких обставинах справи позовні вимоги необхідно задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Як вже вказувалося, під час проведення вищевказаних невиїзних документальних перевірок, відповідачем було встановлено порушення позивачем п. п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р. з наступними змінами і доповненнями.

Як свідчать матеріали справи, до позивача застосовані штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р., п. 17.3 якої визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Як свідчать матеріали справи та підтверджується сторонами по справі, нарахування штрафних санкцій за спірними податковими повідомленнями-рішеннями здійснено відповідачем в автоматичному режимі на підставі даних особового рахунку позивача.

Суд вважає, що доводи відповідача про те, що для проведення перевірок вчасності сплати податкових зобов’язань не вимагається дослідження первинних документів, спростовуються вимогами законодавства.

Зокрема, п. 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби визначає, що про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов’язань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (зі змінами та доповненнями).

З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "Ш") слідує, що в основу такого повідомлення має бути покладено саме акт перевірки.

В свою чергу, п. 1.7, 3.2.3 чинного на час проведення перевірок Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства ( № 327 від 25.08.2005р.) визначає, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте, особовий рахунок позивача, в розумінні чинного законодавства, не є первинним документом чи документом бухгалтерського або податкового обліку позивача, який міг би підтвердити факт порушення.

Жодних же первинних документів бухгалтерського та податкового обліку підприємства, зокрема, платіжні доручення, якими, з указанням конкретно визначеного призначення платежу, підприємство сплачувало визначені та узгоджені у податкових деклараціях та розрахунках податкові зобов’язання, відповідачем не досліджувалось, що і не заперечується ним по суті.

В той же час, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.

Відповідно до п.2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Позивач надав до матеріалів справи первинні документи, що свідчать про розмір нарахованих або визначених самостійно податкових зобов’язань протягом періоду, що перевірявся, а саме – відповідні податкові декларації, оформлені належним чином та прийняті банком до виконання платіжні доручення про їх сплату, які містять призначення платежів.

Дослідивши вказані матеріали та оцінивши їх в порядку ст. 86 КАС України, суд прийшов до висновку, що розрахунок штрафних санкцій, застосованих до позивача спірними податковими повідомленнями рішеннями, не відповідає фактичним обставинам справи та не грунтується на первинних документах позивача, у зв’язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню нечинними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не було допущено порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р.

Розглянувши доводи відповідача про те, що нарахування штрафних санкцій здійснено ним у зв’язку з погашенням податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення на підставі п 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р., суд вважає їх такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.

Так, дослідивши положення даної норми Закону, суд доходить висновку, що вказана норма розповсюджується на платників податків, адже податкові зобов’язання та податковий борг згідно з вимогами ст. 1 даного Закону погашає саме він, а не податкові органи і п. 7.7 ст. 7 Закону не дає права податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.

В силу п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

При цьому, відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

П. 11.4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Мінюсті України 02.08.2005. за № 843/11123, визначає, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.

Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише його документи (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначення платежу, є недопустимим.

Крім того, серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” немає права самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платника податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, а також стягувати в судовому порядку суми податкового боргу, штрафу, пені.

Але, як свідчать матеріали справи, відповідач з позовом про стягнення податкового боргу, що виник раніше, не звертався, безпідставно здійснюючи його погашення за рахунок платежів поточних зобов’язань.

Таким чином, суд вважає, що самостійне розпорядження органами ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч волі платника податків, є недопустимим та суперечить також ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України, а також ст.. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”.

Відповідач не навів суду жодної норми законодавства, яка б наділяла органи державної податкової служби повноваженням по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч волі платника.

Слід також зазначити, що протягом перевіреного періоду чинними були Інструкція про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, затверджена наказом Головної ДПІ України № 37 від 12.05.1994р. (в редакції наказу ДПА України № 342 від 03.09.2001р.) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.05.1994р. за № 114/323, а також Інструкція, затверджена Наказом ДПА України № 276 від 18.07.2005р., якими визначено, що облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації.

При цьому, в силу п. 5.3 Інструкції № 37 при обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

Згідно з п. 1.6 Інструкції № 276, проведення операцій в особових рахунках платників здійснюється в хронологічному порядку.

З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

Також відповідно до висновків №178 судово – економічної експертизи вбачається, що висновки перевіряючих ДПІ в м. Сімферополь, які викладено в акті перевірки №1269/15-2 від 12.08.2005 р. первинним документам бухгалтерського і податкового обліку позивача не відповідають. За період з лютого 2004 р. по травень 2005 р. підстав для нарахування штрафних санкцій не встановлено.

Висновки перевіряючих ДПІ в м. Сімферополь, які викладено в акті перевірки №569/15-2/011901 від 03.02.2006 р. первинним документам бухгалтерського і податкового обліку позивача не відповідають. За період з травня 2005 р. по грудень 2005 р. підстав для нарахування штрафних санкцій не встановлено.

Висновки перевіряючих ДПІ в м. Сімферополь, які викладено в акті перевірки №2602/15-2/01190126 від 17.04.2006 р. первинним документам бухгалтерського і податкового обліку позивача не відповідають. За період з грудня 2005 р. по січень 2006 р. підстав для нарахування штрафних санкцій не встановлено.

Висновки перевіряючих ДПІ в м. Сімферополь. які викладено в акті перевірки №3423/15-2/01190126 від 31.05.2006 р. первинним документам бухгалтерського і податкового обліку позивача не відповідають. За період з січень - березень 2005 р. підстав для нарахування штрафних санкцій не встановлено.

Висновок №178 судово – економічної експертизи було складено експертом Пісаревою І. Ю., яка має відповідну кваліфікацію, з урахуванням викладеного, у суду не має підстав не довіряти вказаному висновку судово – економічної експертизи.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов’язку і витребовує необхідні докази. Суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади , який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії

Доказів того, що нарахування застосованих до позивача штрафних санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями здійснено правильно та правомірно, на підставі первинних документів позивача, відповідачем суду не надано.

Відповідно до п. 11 ст. 171 КАСУ резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В даному випадку, приймаючи до уваги той факт, що опублікуванню належить постанова суду, яка виноситься по справі, результати якого зачіпають права і інтереси широкого кола осіб, суд дійшов висновку про те, що спор, який виник між сторонами по справі зачипає тільки їх інтереси. Результат розгляду даного спору носить локальний характер. Таким чином, суд не баче ніякої необхідності в опубліковані результатів розгляду даної справи.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено і підписано складом суду 21.08.08 р.

Постанову було виготовлено у повному обсязі 26.08.2008 р.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 – 164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати нечинними податкові повідомлення – рішення державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим №0014091502 від 15.08.2005 р. на суму 11571,77 грн.; №0014011502 від 15.08.2005 р. на суму 109235,86 грн.; №0014001502 від 15.08.2005 р. на суму 41504,37 грн., №0001611502 від 04.02.2006 р. на суму 8449,92 грн., №0001621502 від 04.02.2006 р. на суму 43423,16 грн.; №0006741502/0 від 25.04.2006 р. на суму 18682,83 грн., №0006741502/0 від 25.04.2006 р. на суму 8911,11 грн., №0007631502/0 від 05.06.06 р. на суму 14898,26 грн., №007651502/0 від 05.06.06 р. на суму 16735,14 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740405 ) на користь Державного радіотелевізійного передавального центру АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Батуріна, 13, ( р/р 26004257621001 в КБ «Приватбанк», м. Сімферополь, МФО 384436, ЄДРПОУ 01190126 ) 3,40 грн. судового збору.

Виконавчий документ видати після вступу Постанови в закону силу, за заявою особи на користь якої воно винесено.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Воронцова Н.В.