Постанова № 1980520, 23.06.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуюча по 1-ій інст. Слободян П.Р.                                                                           Справа № 22а-2035/08

Господарський суд Волинської обл. (№ 4/101-64А)                                                         Рядок статзвіту № 65

Доповідач: Шавель Р.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ                   УКРАЇНИ

23 червня 2008 року                                                                                                  м.Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді     Шавеля Р.М.,

суддів                          Олендера І.Я. та Заверухи О.Б.,

при секретарі –             Романишин Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Волинської обл. від 02.10.2007р. у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю /СТзОВ/ «Городище» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, -

в с т а н о в и л а:o:p>/o:p>

o:p>/o:p>

05.07.2007р. позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача СТзОВ «Городище» в користь держави адміністративно-господарські санкції в розмірі 64757 грн. 07 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році та пеню в розмірі 1536 грн. 57 коп. за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій, всього 64757 грн. 07 коп. (а.с.2-3).

Постановою господарського суду Волинської обл. від 02.10.2007р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.39-43).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апелянт вказує, що при винесенні судового рішення не були враховані вимоги ст.ст.18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”; всупереч постанові КМ України № 314 від 03.05.1995р. “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (яка втратила чинність згідно постанови КМ України № 70 від 31.01.2007р.) відповідач у 2006 році не розробив всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для інвалідів.

Для вирішення питання працевлаштування з метою виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів роботодавець має інформувати центри зайнятості про наявність вільних вакансій, а також публікувати оголошення в засобах масової інформації; також діюче законодавство не ставить сплату адміністративних санкцій в залежність від причин, з яких не були працевлаштовані інваліди.

Аналіз законодавства щодо повноважень державної служби зайнятості дозволяє зробити висновок про те, що цей орган лише сприяє працевлаштуванню, а безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюють суб’єкти господарювання (а.с.45-46).

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з’явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч.4 ст.196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2006 році становила 254 осіб; чисельність інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, у цей період складає 10 осіб, тоді як працевлаштованих інвалідів у відповідача протягом 2006 році фактично не було (а.с.4).

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 63220 грн. 50 коп., а також нарахована пеня за прострочення сплати вказаних санкцій у розмірі 1536 грн. 57 коп. (а.с.3).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у звітному 2006 році відповідачем фактично не було працевлаштовано жодного інваліда, однак інваліди на підприємство не зверталися, органами працевлаштування не направлялися, відповідачем здійснювалися заходи щодо самостійного пошуку інвалідів, проти жоден інвалід не виявив бажання працевлаштуватися в СТзОВ «Городище», про що свідчать їх письмові відмови.

Згідно норм чинного законодавства обов’язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Поданими доказами стверджується, що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів для працевлаштування в 2006 році інвалідів, а саме: відповідними звітами СТзОВ «Городище» інформувало державну службу зайнятості про наявність вільних робочих місць, на яких може бути використана праця інваліда; інваліди, що проживають на території сільської ради, відмовилися працевлаштуватися на даному підприємстві (а.с.39-43).

Між тим, з такими висновками господарського суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Згідно ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затв. постановою КМ України № 314 від 03.05.1995р. (яка втратила чинність на підставі постанови КМ України № 70 від 31.01.2007р., та діяла протягом 2006 року).на підприємство покладається обов’язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленоним вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією з участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Задовольняючи позов, колегія суддів виходить з того, що у звітному 2006 році відповідачем не були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; факт нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів в межах нормативу, передбаченого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підтверджується наявними матеріалами справи (а.с.4, 5, 12-25).

При винесенні постанови колегія суддів також не враховує покликання відповідача на відмову інвалідів від працевлаштування, оскільки до поданих заяв інвалідів не представлено будь-яких підтверджень про встановлення вказаним особам інвалідності (копії посвідчень тощо), не вказано їхні адреси проживання і паспортні дані (а.с.17-21).

В частині заперечень відповідача щодо інформування служби зайнятості та позивача про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, при цьому такими інваліди не скеровувалися на підприємство, то колегія суддів враховує те, що згідно системного аналізу діючого законодавства працевлаштуванню інваліда передує виконання підприємством відповідних дій, до яких відноситься:

розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів;

включення їх до колективного договору;

інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів;

у межах нормативу створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів в порядку, визначеному пунктом 3 зазначеного Положення;

щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подання відділенням Фонду відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів;

інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

запровадження у разі потреби посад інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

розроблення і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених позивачем доказів вбачається бездіяльність та протиправність дій відповідача, його вина у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення, ним не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому наявні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини в порушенні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році спростовуються через аналіз змісту ст.ст.18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», які покладають на підприємства, установи, організації обов’язок самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів в рахунок нормативу робочих місць, а виконанням нормативу вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

            Оскільки роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, не провів атестації робочих місць інвалідів, то застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць є законним, через що заявлений позов підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, у зв’язку з тим, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, тому слід визнати правомірним й нарахування пені на суму 1536 грн. 57 коп., яка підлягає стягненню.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Однак обов’язок державних органів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 цього Закону, не можуть скористатися своїми правами.

Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159”, вказує на те, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:

- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);

- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);

- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов’язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);

- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).

Таким чином, в розглядуваній ситуації роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, через що слід визнати законним застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць.

Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.71 КАС України доведено правомірність заявлених вимог, через що заявлений позов є обґрунтованим і підставним, а тому підлягає до задоволення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова господарського суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

            Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити.

Постанову господарського суду Волинської обл. від 02.10.2007р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Городище» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів задоволити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Городище» на користь держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Державний бюджет Луцького району, 50070000, рахунок № 31211230700208 в ГУДК у Волинській обл., МФО 803014, ідентифікаційний код 21740391) адміністративно-господарські санкції в розмірі 63220 грн. 50 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пеню в розмірі 1536 грн. 57 коп. за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій; всього стягнути 64757 (шістдесят чотири тисячі сімсот п’ятдесят сім) грн. 07 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання  постановою законної сили.

Головуючий:                                                                                                   Шавель Р.М.

Судді:                                                                                                            Олендер І.Я.

Заверуха О.Б.