Постанова № 19772238, 24.11.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2011 р. № 2а-8845/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Падляк О.І.

за участю:

представника позивача Торонні А.М.

представника відповідача Карпина Я.С.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" до ДПІ у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Залізничному районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000672304/22519 від 04.07.2011р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 256958,0 грн..

Позовні вимоги позивач мотивує наступним. Оскаржуване рішення винесено на підставі акту від 23.06.2011р. № 1589/23-4/33073442 про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень, грудень 2010 року, лютий 2011 року.

За висновками акту перевірки, позивачем в порушення п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.1., п.п7.2.3.п. 7.2., п.п.7.3.1, п.7.3, п.п. 7.4.1., п.7.4., п.п. 7.5.1, п. 7.5., п.п. 7.7.5, п.п. 7.7.10 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168/97-ВР( із внесеними змінами і доповненнями), п. 187.1 ст. 187, п.193.1, п.198.1, п.198.2, п.п. 198.3, п.п. 198.6 ст. 198, п. 200.17 ст. 200, п. 201.1,п. 201.1 п. 201.4 ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2756- VI завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2010 року в сумі 167362грн., за грудень 2010 року 49762 грн., лютий 2011 р. в сумі 39834 грн., а всього на загальну суму 256958,00 грн., оскільки ДПІ не змогло підтвердити сплату ПДВ до бюджету підприємствами, які були постачальниками в третьому, четвертому та пятому ланцюгах поставок товарів позивачу.

Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та спірним рішенням з тих підстав, що відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" головною умовою для формування податкового кредиту платника ПДВ є наявність належним чином складеної податкової накладної та використання придбаних за цими податковими накладними товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях в межах власної господарської діяльності платника податків. Всі зазначені вимоги для формування податкового кредиту, а отже і для отримання бюджетного відшкодування, підприємством виконані, тому у відповідача відсутні правові підстави для зменшення належної до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість. Висновки відповідача про неможливість підтвердження сплати до бюджету сум ПДВ постачальниками товарів (робіт, послуг) по ланцюгам проходження товарів не можуть бути підставою для зменшення заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ, оскільки у платника податку відсутній механізм та не передбачений обовязок по контролю за декларуванням та сплатою ПДВ до бюджету постачальниками товарів (робіт, послуг) по ланцюгу до виробника.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просить його задоволити.

Відповідач надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказує на те, що головною умовою для отримання бюджетного відшкодування з ПДВ платником податку є сплата ПДВ до бюджету постачальниками товарів (робіт, послуг) на всіх етапах (ланцюгах) проходження товарів (робіт, послуг) починаючи від виробника або експортера цих товарів (робіт, послуг). Проведеною перевіркою по ланцюгам поставок позивачу товарів до виробника не вдалось встановити факту надмірної сплати ПДВ по постачальникам позивача третьому, четвертому та пятому ланцюгах, а тому спірне повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування є правомірними, оскільки право на бюджетне відшкодування ПДВ виникає лише при фактичній надмірній сплаті цього податку до бюджету, а не з самого факту існування зобовязання по сплаті ПДВ в ціні товару, яка оплачена платником.

Представник відповідача в судовому засіданні вказані заперечення підтримав, просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши думку представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

В акті перевірки від 23.06.2011р. № 1589/23-4/33073442 зазначено, що згідно наданих позивачем податкових декларацій з ПДВ, останній заявив до відшкодування з державного бюджету ПДВ на розрахунковий рахунок у банку за вересень 2010 року в сумі 167362 грн., за грудень 2010 року 49762 грн., за лютий 2011 р. 39834 грн., а всього на загальну суму 256958,00 грн. Наведені в акті перевірки суми бюджетного відшкодування за вересень, грудень 2010 року, та лютий 2011р. підтверджуються наданими позивачем податковими деклараціями з ПДВ за ці періоди із відповідними розрахунками сум бюджетного відшкодування.

З наведеного вбачається, що відповідачем не заперечується право позивача на отримання бюджетного відшкодування за вказані періоди 2010 року, та 2011 року спірними є факти підтвердження частини цього відшкодування за вересень, грудень, лютий на загальну суму 256390 грн. і саме на цю суми спірним повідомленням-рішенням позивачу зменшено бюджетне відшкодування.

Згідно акту перевірки неправомірність віднесення до бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2010 року в сумі 167362 ДПІ обґрунтовує наступними обставинами ( арк.5) одного з постачальників контрагента товару ТзОВ "Акта БК". Згідно відповіді ДПІ Вишгородського району провести перевірку ТзОВ "Акта БК" щодо підтвердження сплати ПДВ неможливо, так як на даний час підприємству присвоєно обліковий стан платника "23" - місцезнаходження не встановлено. За висновком ДПІ ці обставини не дають можливості перевірити факт сплати ПДВ по постачальнику.

Неправомірність віднесення до бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року 49762 грн. викладені в акті перевірки ( арк. 9)

Неправомірність віднесення до бюджетного відшкодування ПДВ за лютий в сумі 168592 грн. ДПІ в акті (арк.10). Ці обставини на думку ДПІ роблять неможливим підтвердження факт сплати ПДВ по постачальнику.

Таким чином, згідно акту перевірки висновок ДПІ про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні бюджетного відшкодування вересні, грудні, 2010 року та лютому 2011 року ґрунтується виключено на вищеописаних обставинах діяльності контрагентів позивача в третьому, четвертому та пятому ланцюгах поставок товарів, які не є прямими контрагентами позивача, у яких позивач безпосередньо не придбавав товар і не мав можливість перевірити їх правовий статус.

Оцінюючи наведені відповідачем доводи неправомірності формування позивачем сум бюджетного відшкодування з ПДВ, суд виходить з наступного.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені виключно Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168/97-ВР (надалі Закон № 168/97), а саме норма пункту 7.7 статті 7 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, Закон № 168/97 передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності. При цьому за певних обставин може утворюватися ситуація, коли різниця між податковими зобов'язаннями (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) буде від'ємною. Ця різниця за певних умов підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Згідно із пл. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи із приписів вищевказаної норми закону, відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

ДПІ в акті перевірки не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит, не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій з ПДВ та розрахунків належних до бюджетного відшкодування сум ПДВ, а також не посилається на відсутність фактичної сплати позивачем у складі ціни товарів сум ПДВ, які увійшли до задекларованого позивачем бюджетне відшкодування.

Як встановлено судом і підтверджено позивачем копіями податкових накладних, платіжних доручень, банківських виписок, акти виконаних робіт, акти здачі - прийняття робіт, договорів підряду, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, які визначені позивачем у податкових деклараціях з ПДВ за перевіряємий період.

Аналіз наданих позивачем податкових накладних, первинних документів та договорів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за періоди, які були предметом перевірки.

Суд зазначає, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону № 168/97 необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, і сплата позивачем вартості товару з податком на додану вартість є обовязковими, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість суду необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми ПДВ за якими віднесені до податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту лише сум податку, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку;

- встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку;

Ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду ДПІ не посилалось на відсутність реальних господарських операцій, тобто на безтоварність операцій, між позивачем та субєктами господарювання, у яких позивач безпосередньо придбавав товари (послуги). Навпаки, ДПІ в акті перевірки підтверджує факт придбання позивачем товару у постачальників по першому ланцюгу: ТзОВ "Укренергоконтракт", ТзОВ " Євросхідбуд" та ТзОВ "Партнер-М" на загальну суму ПДВ 256958 грн.

При цьому суд виходить з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 21-47а10 від 31.01.2011 р., згідно якої суд прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про дефекти статуту постачальників йому товару у третьому, четвертому та пятому ланцюгах поставок, в матеріалах справи відсутні.

Також ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість зясувати всі обставини діяльності постачальників товарів до виробника на момент придбання цього товару, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Суд вважає, що наведені в акті перевірки обставини діяльності вищезазначених постачальників позивача третьому, четвертому та пятому ланцюгах поставок не можуть бути причинами для зменшення заявлених позивачем суми бюджетного відшкодування.

Факт того, що податковий кредит у спірних періодах формувався позивачем виключно на підставі податкових накладних, які виписані субєктами господарювання, що мали право на виписку таких накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість, не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

Також відсутні і докази того, що позивач систематично проводить свої господарські операції переважно з тими контрагентами, які не дотримуються податкової дисципліни та не сплачують податків.

Що стосується встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, то відповідно до положень Закону № 168/97 під цим фактом розуміється сплата податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Позивач надав суду копії платіжних документів, які підтверджують той факт, що за вересень, грудень, 2010 року та лютий 2011року до відшкодування з бюджету позивачем заявлені суми ПДВ, які не перевищують суми цього податку, фактично сплачені позивачем у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), що відповідає пп. 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97.

Твердження ДПІ про те, що позивач має право на віднесення до податкового кредиту та бюджетного відшкодування сум ПДВ лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету усіма постачальниками відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників до виробника, і несплата податку до бюджету бодай одним з учасників ланцюга виключає можливість бюджетного відшкодування, суд вважає такими, що не ґрунтується на Законі № 168/97

З урахуванням встановлених фактичних обставини справи, суд приходить до висновку, що дії позивача при формуванню бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень, грудень 2010 року та лютий 2011 року свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Зясовані обставини господарської діяльності позивача не дають підстав вважати, що головною метою позивача було одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Перевіривши наведені відповідачем в акті перевірки доводи для зменшення позивачу спірним повідомленням-рішенням сум бюджетного відшкодування, встановивши фактичні обставини проведених позивачем господарських операцій, суд приходить до висновку, що позивачем не допущено порушень вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового Кодексу при формуванні податкового кредиту та визначені сум бюджетного відшкодування за вересень, грудень 2010 року та лютий 2011 року.

Слід також зазначити, що зміст акту перевірки від 23.06.11р. №1589/23-4/33073442 не дає суду можливість у повній мірі дослідити обґрунтованість розміру бюджетного відшкодування, зменшеного за результатами цієї перевірки.

Так, вказуючи на неправомірність віднесення до бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2010 року в сумі 167362 грн. ДПІ не підтверджує сплату ПДВ постачальником у третьому ланцюгу ТОВ "Акта БК" а неправомірність віднесення до бюджетного відшкодування ПДВ, ДПІ в акті перевірки обґрунтовує невстановленням факту сплати ПДВ постачальником. Аналогічні неузгодженості прослідковуються і між викладеними в акті перевірки обставинами і сумами зменшеного відшкодування за грудень 2010 року та лютий 2011 року..

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, а отже підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 04.07.2011 р. №0000672304/22519.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

повний текст постанови виготовлено 29.11.2011 р.

Суддя Брильовський Р.М.