Рішення № 19752509, 16.11.2011, Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 2-1052/2011 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.11.2011 Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-при секретарі Пройка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності за добросовісним набувачем, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов визнали, проти задоволення позовних вимог не заперечували, просили розглянути справу в попередньому судовому засіданні без їх участі.

Позивач ОСОБА_1 на задоволенні позову наполягав, просив розглянути справу без його участі.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.

Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В ході розгляду справи судом були досліджені наступні докази: копія паспорту громадянина України на імя ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1; копія паспорту громадянки України на імя ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2; копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які зареєстрували шлюб 23.12.2006 р.; копія паспорту громадянина України на імя ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3; копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.10.2011 р. на імя ОСОБА_3 та ОСОБА_1; копія довідки КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації» № 127 від 20.10.2011 р., про належність та вартість житлового АДРЕСА_1; копія витягу КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації»від 20.10.2011 р. № 31732936, про державну реєстрацію АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 1/6 ч. та ОСОБА_3 1/6 ч.; копія технічного паспорту на житловий АДРЕСА_1, власниками якого є ОСОБА_3 2/3 ч., ОСОБА_2. (вона же ОСОБА_2.) 1/6 ч., ОСОБА_1 1/6 ч.; копія витягу КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації»від 05.10.2011 р. № 31550854, про державну реєстрацію АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 1/2 ч., та ОСОБА_6 (нині покійною) 1/3 ч., ОСОБА_2 1/6 ч.; копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.10.1981 р. на імя ОСОБА_2, яка є спадкоємицею на 1/6 ч. житлового АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_6; копія договору від 16.03.1970 р., про надання у безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на право приватної власності на імя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 копія акту від 14.04.1981 р., про закінчення будівництва та вводу до експлуатації індивідуального домоволодіння на імя ОСОБА_3, затвердженого рішенням Виконкому Ренійської міської ради народних депутатів № 173 від 16.05.1981 р.; договір дарування від 17.10.2009 р.; акт приймання-передачі за договором дарування від 17.10.2009 р.; претензія ОСОБА_1 від 05.12.2009 р.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезгаданими вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зазначивши, що 17.10.2009 р. між ним та відповідачами була досягнута домовленість про дарування нерухомості, згідно якої відповідачі подарували, а позивач прийняв у дарунок 2/3 частини житлового АДРЕСА_1 Одеської області, що належить на праві власності ОСОБА_3 та 1/6 частину цього ж будинку, що належить на праві власності ОСОБА_2 Інша 1/6 частина спірного будинку належить на праві власності самому позивачу, що підтверджується витягом КП «Ренійське БТІ»від 20.10.2011 р. № 31732936. Факт належності 2/3 ч. житлового будинку ОСОБА_3 та 1/6 ч. житлового будинку ОСОБА_2 підтверджується: витягом КП «Ренійське БТІ»від 05.10.2011 р. № 31550854; витягом КП «Ренійське БТІ»від 20.10.2011 р. № 31732936; технічним паспортом на будинок. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги укласти договір у письмовому порядку та засвідчити його нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. Після вчинення правочину позивач почав проживати у подарованих йому 5/6 частинах житлового будинку, організував догляд за нерухомістю, сплачує всі необхідні комунальні платежі.

Пізніше, позивач дізнався, що відповідач ОСОБА_3 на момент укладення договору не був належним власником своєї частки нерухомого майна. На момент укладення зазначеного договору відповідач ОСОБА_3 тільки-но оформляв право власності за собою у відповідних органах після смерті своєї дружини ОСОБА_6. У подальшому, відповідач належним чином оформив своє право власності, свідоцтво про право на спадщину за законом було видано 19.10.2011 р., а технічний паспорт та витяг КП «Ренійське БТІ»про реєстрацію права власності житлового АДРЕСА_1, в цілому, були видані лише 20.10.2011 р. Стосовно відповідача ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину спірного будинку вона набула ще 13.10.1981 р. на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, що залишилась після смерті матері ОСОБА_7 Своє право власності на спадщину нерухоме майно зареєструвала в БТІ також 13.10.1981 р., однак витяг про державну реєстрацію спадкового майна отримала лише 05.10.2011 р. Тому, придбане позивачем нерухоме майно на момент укладення угоди, було відчужено особами, які формально не мали на це права, але набули таке право у подальшому.

З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово звертався до колишніх власників, однак вони від посвідчення договору ухиляються, на прохання позивача не реагують, а на зустрічі жодного разу не приходили, мотивуючи нестачею часу. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок в цілому на себе, позивачу було розяснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Враховуючи вищенаведене, позивач вимушений був звернутися із позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки доводи позивача знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.

По-перше, право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і право чинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом (ст. 182 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, придбане позивачем нерухоме майно було відчужено особами, які не мали на це право. А якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у неї (ст. 330 ЦК України).

Так, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленого для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Так, позивач, як добросовісний набувач, у відповідності ст. 330 ЦК України набув право власності на 5/6 частини житлового будинку з надвірними АДРЕСА_1, придбавши у відповідачів це нерухоме майно, яке відповідачі фактично не мали права відчужувати. У відповідності ст. 388 ЦК України, судом було встановлено, що майно придбане позивачем у відповідачів не було загублене власником, не було вкрадено та не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а тому воно не може у нього витребувано.

По-друге, як вже вище зазначалося, між позивачем та відповідачами була досягнута домовленість про дарування нерухомості, згідно якої відповідачі подарували, а позивач прийняв у дарунок 5/6 частини житлового АДРЕСА_1 Одеської області.

Згідно ст. 719 ЦК України, договір дарування повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного. У разі недодержання письмової форми, цей договір є нікчемним. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги укласти договір у письмовому порядку та засвідчити його нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово звертався до відповідачів, однак вони від посвідчення договору ухиляються. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок з надвірними спорудами на себе, позивачу було розяснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Позивач фактично вступив у володіння і розпорядження нерухомістю, після укладання правочину виконав поточний ремонт, організував догляд за майном, тобто правочин між сторонами фактично відбувся.

Згідно ст. 220 ЦК України договір, укладений із порушеннями нотаріальної форми є нікчемним. Однак, в ч.2 вищевказаної статті зазначено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Така можливість передбачена законом як одна із форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних правовідносин. Факти укладення угоди, передачі нерухомості підтверджуються договором дарування від 17.10.2009 р. та актом приймання-передачі нерухового майна від 17.10.2009 р. В даний час звернення за оформленням договору дарування є неможливим, оскільки прохання позивача з цього приводу відповідачами не сприймаються.

Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обовязки відповідачів щодо 5/6 частини житлового будинку з надвірними спорудами та встановленні права на нерухомість у позивача як добросовісного набувача, тому є правові підстави визнати право власності на 5/6 частини житлового будинку з надвірними АДРЕСА_1 за позивачем як добросовісним набувачем, а з урахуванням того, що позивач також є власником ще 1/6 частини вказаного житлового будинку то і визнати за ним право власності на будинок у цілому.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 16, 220, 330, 388, 397, 719 ЦК України 2003 р., -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Укладений із порушенням вимоги про нотаріальне посвідчення договір дарування від 17.10.2009 р., згідно із яким ОСОБА_2 та ОСОБА_8 подарували, а ОСОБА_1 прийняв у дарунок 5/6 частин житлового будинку садибного типу із надвірними та господарськими АДРЕСА_1 визнати дійсним.

3. Визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем 5/6 частин житлового будинку із надвірними та господарськими АДРЕСА_1.

4. Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними та господарськими АДРЕСА_1

Строк оскарження рішення в Апеляційний суд Одеської області через Ренійський районний суд Одеської області: 10 днів - з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя В.І. Дудник