Рішення № 19695000, 09.12.2011, Балаклавський районний суд міста Севастополя

                                                                                                                                                                                                                   справа № 2-314/2011

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

«06»грудня 2011 р. Балаклавський районний суд м. Севастополя

у складі: головуючого по справі судді - Шкірай М.І.

за участю секретаря –Іванової В.В.

за участю представників позивача –ОСОБА_1 і

ОСОБА_2

за участю представників –ОСОБА_3 і

ОСОБА_4

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей Балаклавської районної державної адміністрації про розірвання договору, стягнення заборгованості шляхом звернення на майно та зустрічного позову ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, суд -

Встановив

В січні 2010 р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом, підтримавши який в судовому засіданні представник просив розірвати кредитний договір, стягнути заборгованість та звернути стягнення на предмет іпотеки, а також стягнути судові витрати. В обґрунтування зазначених вимог представник зазначав, що умови договору боржником не виконуються, що є істотним порушенням і підставою для розірвання договору, право дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки, його порядок передбачені договором іпотеки.

Представник позивача вказує, що 24 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_5 було укладено договір кредиту № 945/514-ДИ5-РК, на підставі якого позивач надав ОСОБА_5 кредит у сумі 350000,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення 05.06.2023 р.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір, реєстровий номер 1337, за яким було передано в іпотеку нерухоме майно –житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 342,20 кв. м., житловою площею 123,00 кв. м. та земельна ділянка площею 0,0600 га., що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Шукшина, 75, які належать відповідачу на праві приватної власності.

Відповідачем не виконано взяті на себе зобов’язання відповідно до умов договору кредиту, іпотечного договору, у зв’язку з чим станом на 30.07.2010 року заборгованість за кредитним договором склала за курсом Національного банку України станом на дату розрахунку 3610318,56 грн.

Зустрічний позов не визнав, заперечував проти його задоволення посилаючись на необґрунтованість.

Представник відповідача первинний позов не визнав, свій підтримав та пояснив, що строк кредиту встановлений до 05.06.2023 року, банком не прийнято до уваги заяву про надання відстрочки по сплаті кредиту. Підтримав зустрічний позов до банку та приватного нотаріусу Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, зобов’язання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотечний договір та заборону на відчуження нерухомого майна.

Суд, вислухавши пояснення сторін, представника служби у справах дітей Балаклавської районної державної адміністрації м. Севастополя, дослідивши письмові докази по справі, вважає первісний позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 червня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір кредиту № 945/514-ДИ5-РК, на підставі якого позивач надав ОСОБА_5 кредит у сумі 350000,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення 05.06.2023 р., сплатою 14 відсотків річних за користування кредитом, в розмірі та порядку, визначеному у договорі кредиту.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, реєстровий номер 1337, за умовами якого банк має право у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником основного зобов’язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 2.4.4, 4.1).

Відповідно до п. 1.1. іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно –житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 342,20 кв. м., житловою площею 123,00 кв. м., земельна ділянка площею 0,0600 га, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Шукшина, 75, які належать відповідачу на праві приватної власності.

Пунктом 1.4. іпотечного договору встановлено зміст основного зобов’язання: повернення іпотекодержателю кредиту в сумі 350000,00 доларів США, сплата відсотків у розмірі 14 відсотків річних, комісій, можливої неустойки, відшкодування витрат пов’язаних з пред’явленням вимог за основним зобов’язанням, із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання та збереження предмету іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки, збитків, завданих порушенням умов іпотечного договору.

Відповідачем не виконані взяті на себе зобов’язання відповідно до умов договору, у зв’язку із чим станом на 30.07.2010 року заборгованість за кредитним договором склала за курсом Національного банку України станом на дату розрахунку 3610318,56 грн., з яких: заборгованість за кредитним договором –344166,68 доларів США, що складає 2716576,44 грн.; заборгованість за відсотками – 89679,82 доларів США, що складає 707860,76 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту –102978,40 грн., пеня за несвоєчасне повернення відсотків –82902,96 грн., що є істотним порушенням договору і відповідно до ст. 651 ЦК України є підставою для розірвання договору кредиту, а можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена договорами.

Відповідно до ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися у встановлений термін відповідно до вказівки закону і договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. З положення ст. 615 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Як вбачається з ч.ч. 2 та 3 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Невиконання позичальником умов договору та наявність заборгованості в значному розмірі є істотними порушеннями договору і підставою для розірвання договору. На підставі ст. 572 ЦК України, ст. ст. 1; 33 Закону України «Про іпотеку» в силу застави (іпотеки) кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою (іпотекою), одержати задоволення за рахунок заставленого майна. Частиною 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Пунктом 6.3 іпотечного договору від 24.06.2008 року та ст. 593 ЦК України передбачені умови припинення дії іпотеки, зокрема повне виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодавець вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з вимогами ст. 41 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено на підставі рішення суду шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку»у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки, зокрема, шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 41 цього Закону, яка передбачає продаж предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Представником відповідачів не надано доказів сплати заборгованості, кредитний договір та іпотечний договір дійсні. Таким чином, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, яким просить визнати недійсними договір кредиту № 945/514-ДИ5-РК від 24.06.2008 р., іпотечний договір від 24 червня 2008 року, укладений між ним та АКБ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі під № 1337; зобов’язати приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру наведений іпотечний договір та заборону на відчуження нерухомого майна, предмету іпотеки. Вимоги мотивовані тим, що кредитний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютної регуляції та валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», оскільки сторони у договорі не мали право укладати даний кредитний договір в іноземній валюті, використовувати іноземну валюту як засіб платежу, не маючи індивідуальної ліцензії. Позовні вимоги стосовно визнання недійсним договору іпотеки обґрунтовані тим, що іпотечний договір було укладено без обов’язкової згоди органу опіки та піклування, при укладанні зазначеного договору порушені права неповнолітньої дитини іпотекодавця.

Суд, заслухавши пояснення позивача та відповідача за вимогами стосовно порушень валютного законодавства при укладанні, виконанні кредитного договору за зустрічною позовною заявою, дослідивши наявні докази, знаходить правові підстави для відмови у задоволенні вимог зустрічного позову стосовно визнання недійсним кредитного договору. Так, ст. 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. Відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, а обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України, яким є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 за N 15-93 (далі - Декрет). Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про банки i банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 Закону України «Про банки i банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань. Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Відповідно до ст. 1 Декрету надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України. Відповідно до ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України, наведений у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов’язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам. Отже, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. На виконання ст. 44 Закону України «Про Національний банк України», статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. N 275 затверджено Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 р. за № 730/5921 (далі –Положення № 275), яке встановлює порядок i умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій. Так, пунктом 2.3 Положення № 275 визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Згідно з пунктом 5.3 Положення № 275 письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Тобто, Банк за умови наявності письмового дозволу має право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Таким чином, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Представником відповідача за зустрічною позовною заявою у судовому засіданні надані пояснення щодо відсутності необхідності отримання банком індивідуальної ліцензії та до матеріалів справи залучені Банківська ліцензія № 5 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Дозвіл 5-2 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(з додатком).

Відповідно до п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб'єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії. Згідно із п.1.4 «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземною валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. П. 1.5 «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України», затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004 року передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензій дозволяється у випадку коли якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»уповноваженим банком є будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»отримано банківську ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій та дозвіл, в тому числі і на здійснення операцій з валютними цінностями у частині їх залучення і розміщення на валютному ринку України. Суд, розглянувши позовні вимоги позивача за зустрічною позовною заявою про визнання іпотечного договору від 24.06.2008 р. недійсним, зобов’язання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотечний договір та заборону на відчуження нерухомого майна, вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню. В судовому засіданні представник позивача за зустрічною заявою наполягав на задоволенні позовних вимог, представник служби у справах дітей Балаклавської районної державної адміністрації м. Севастополя підтримала заявлені позивачем за зустрічною позовною заявою вимоги. Представник відповідача за зустрічною позовною заявою заперечувала проти задоволення позовних вимог, мотивуючи їх безпідставністю, пояснила, що при укладенні оспорюваного договору позивачу були роз’яснені умови його укладання з яким позивач погодився, права неповнолітніх дітей при укладанні договору не порушувались, оскільки дитина на час укладання оспорюваного договору не були мешканцем іпотечного житла.

Відповідач, приватний нотаріус, викликалась належним чином, до суду не прибула. Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса. У судовому засіданні розглянуто питання щодо виведення приватного нотаріусу Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_6 з відповідача за зустрічною позовною заявою, залучення її у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та розгляду справи у її відсутність. Представники сторін, органу опіки та піклування не заперечували проти залучення приватного нотаріусу Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_6 у якості третьої особи, розгляду справи без її участі.

Статтею 44 Закону України «Про нотаріат»встановлено, що правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Частиною 6 ст. 203 ЦК України передбачає, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача за зустрічною заявою, на час укладання договору іпотеки ОСОБА_5, неповнолітня донька не мешкала та не була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1, дитина була зареєстрована за наведеною адресою після укладання оспорюваного договору іпотеки. Згідно пояснень Балаклавської районної державної адміністрації м. Севастополя в органи опіки та піклування за отриманням дозволу на укладення оспорюваного іпотечного договору ніхто не звертався, дозвіл на укладення вказаної операції не надавався. Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» встановлено, що органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Тобто, за змістом наведених статей, нотаріально посвідчений дозвіл або дозвіл органів опіки та піклування на укладання договорів іпотеки повинен лише щодо майна, яке належить на праві власностіабо праві користування дітям, тоді як в судовому засіданні не встановлено, що будинок № 75 по вул. Шукшина в м. Севастополі або його частка на час укладення договору іпотеки належала дітям, або діти мали право користування ним, а тому суд вважає, що при укладенні оспорюваного договору іпотеки дозвіл органів опіки та піклування не був потрібен. Судом встановлено, що на момент укладання іпотечного договору ОСОБА_5, його дружина та неповнолітня донька мешкали та були зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно п. 1.6. оспорюваного договору іпотеки іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав ти вимог третіх осіб, в тому числі права користування житловим будинком неповнолітніх і малолітніх дітей, як в межах України так і за межами України не має. Відповідно до п. 2.1.12 зазначеного договору іпотекодавець зобов’язався не реєструвати в будинку фізичних та юридичних осіб без згоди іпотекодержателя. Такої згоди іпотекодавець не отримував, крім того взагалі не звертався до банку з проханням зареєструвати жінку та неповнолітню дитину. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду наведеного, необхідності отримання дозволу органів опіки та піклування для укладення договору іпотеки від 24.06.2008 р. не встановлено, а тому підстав для задоволення вимог позивача за зустрічною позовною заявою про визнання договору іпотеки недійсним немає, та з огляду цього, у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним іпотечного договору від 24.06.2008 р., укладеного між АКБ «Укрсоцбанк»та ОСОБА_5 необхідно відмовити.

За змістом п. п. 60, 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року N 18/5, договори про заставу нерухомого майна посвідчуються нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно. Одночасно з посвідченням договору про іпотеку нотаріус накладає заборону на відчуження предмета іпотеки. Пунктом 136 Інструкції встановлено, що накладання заборони реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації заборон.

Оскільки у суда немає підстав для визнання недійсним договору іпотеки, вимоги позивача про зобов’язання нотаріуса виключити з реєстру оспорюваний іпотечний договір та заборону на відчуження іпотечного майна задоволенню також не підлягають.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне в задоволенні зустрічного позову відмовити.

На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача також і обов’язок по відшкодуванню судового збору в розмірі 1700,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн., які були сплачені позивачем при подачі позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 10-11; 28-29; 57-60; 158; 179; 185; 209; 212; 214-215 ЦПК України, суд -

Вирішив

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними –відмовити.

Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей Балаклавської районної державної адміністрації про розірвання договору, стягнення заборгованості шляхом звернення на майно – задовольнити.

Розірвати договір кредиту № 945/514-ДИ5-РК від 24 червня 2008 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_5.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»(р\р 37393440990050 в КРФ ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 324010, Код ЄДРПОУ 09324017) в рахунок погашення:

поточної заборгованість –2716576 грн. 44 коп.,

заборгованості за процентами –707860 грн. 76 коп.,

пені за несвоєчасне виконання зобов’язання –102978 грн. 40 коп.,

пені по простроченим відсоткам –82902 грн. 96 коп., а всього 3610 318грн. 56 коп.

Звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з надвірними будівлями в цілому, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Шукшина, будинок № 75, який належить ОСОБА_5 на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження із початковою ціною продажу предмету іпотеки згідно висновку суб’єкту оціночної діяльності в рамках виконавчого провадження.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»судовий збір в розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.,

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Севастополя через Балаклавський районний суд м. Севастополя.

Суддя