Рішення № 19691961, 09.12.2011, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-1695/11

РІШЕННЯ

Іменем України

07 грудня 2011 року

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого           –судді Гуревського В.К.

за секретаря           –Кузнецовій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Національний банк України про визнання недійсним кредитного договору та договорів поруки, –

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення солідарно з відповідачів суми боргу за кредитним договором, відсотків за користування коштами, пені за користування коштами, заборгованості за простроченими відсотками, посилаючись на такі обставини. 02 жовтня 2008 року сторони уклали кредитний договір № 503.18125, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 15000,0 (п’ятнадцять тисяч) доларів США зі строком користування кредитними коштами 30 місяців із сплатою 26% річних за користування кредитними коштами, а відповідач зобов’язався сплачувати мінімальні платежі, встановлені договором, згідно Графіку погашення кредиту та інших платежів. В забезпечення виконання зобов’язань щодо погашення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування збитків, пов’язаних із порушенням умов кредитного договору, банк уклав в день укладення цього договору з ОСОБА_2 договір поруки №10382-ДП 1 та з ОСОБА_3 договір поруки № 10374-ДП 2. Відповідно до договорів поруки поручителі поручилися за виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань у повному обсязі як солідарний з позичальником боржник. У зв’язку з тим, що позичальник належним чином свої зобов’язання за договором не виконує, станом на 12.07.2010 року виникла прострочена заборгованість за кредитним договором, яка становить 212014,90 грн. та складається з: заборгованість за кредитом –100568,98 гривень, заборгованість за відсотками –27916,61 грн., пеня –83529,30 гривень, на підставі цього позивач вимагає стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором і судових витрат на розгляд справи.

ОСОБА_1 надав до суду зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Національний банк України про визнання недійсним кредитного договору та договорів поруки, обґрунтовуючи свої зустрічні вимоги тим, що йому стало відомо що у відповідача - ПАТ «ПроКредит Банк»при укладанні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при використанні кредитного договору. Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за забов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.1009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», зазначено, що згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК, законним платіжним засобом обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, прав й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 вищезазначеного Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейсь-

ких білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Пунктом 1.1. кредитного договору № 503.18125 від 02.10.2008 року, визначено, що кредитор на підставі цього Договору зобов'язується надати Позичальнику - ОСОБА_1, кредит. Розмір кредиту - 15000,0 доларів США, строком користування –30 місяців від дати видачі кредиту включно під 26% річних виходячи з 360 календарних днів у році на задоволення особистих неспоживчих потреб з комісією за видачу кредиту 3,0% від розміру кредиту; комісія за дострокове погашення кредиту - 1,5% від суми, що достроково погашається; спосіб видачі кредиту - зарахування коштів на рахунок позичальника - ОСОБА_1, № 26206210010010347 у кредитора. З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) - а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з зазначенням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти. Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник - відповідач має використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того згідно п.1.2. зазначеного вище Положення, яке регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і неризидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. ОСОБА_1 в свою чергу, використовує готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ЗАТ (ПАТ) «ПроКредит Банк». Погашення кредиту здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені Графіком. Дата останнього платежу за Графіком може відрізнятися від дати спливу строку користування кредитом, вказаного у Договорі. Погашення усіх грошових зобов’язань позичальника за цим договором здійснюється шляхом зарахування коштів на визначені кредитором рахунки, у встановлені цим договором черговості (пункти 2.2.; 2.3. кредитного Договору № 503.18125 від 02.10.2008 року). Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Платіжні квитанції: № 34387004/35133513/91753369/540 від 08.04.2009 р.; №44064133/45410881/120071721/1432 від 03 липня 2009 р.; № 60796908/63175010/169212726/203 від 04 грудня 2009 р.; №83742591/87405712/237573426/1351 від 04 серпня 2010 р.; № 86965437/90831586/247252841/203 від 08 вересня 2010 р.; №78592298/81971081/222234607/1351 від 11 червня 2010 р.; № 81002526/84487601/229320484/203 від 06 липня 2010 р.; №73509274/76589598/206959861/1351 від 19 квітня 2010 р.; №76251242/79490981/215195087/1521 від 18 травня 2010 року; №67628551/70435961/189629484/1351 від 17 лютого 2010 року; №69906707/72808991/196312902/1351 від 12 березня 2010 року, свідчать про те, що, ОСОБА_1, була внесена готівка в іноземній валюті - долари США. Отже вищезазначеними квитанціями підтверджується факт використання при сплаті кредиту - готівку - іноземну валюту. Згідно з п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і неризидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами «а», «в»та «е» пункту 6.1. цієї глави,

зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3.Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульськім установам іноземних держав дозволів на в’їзд (ввіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

На думку ОСОБА_1 йому чинним законодавством України не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ЗАТ (ПАТ) «Про ОСОБА_4»шляхом внесення доларів США в касу ЗАТ (ПАТ) «Про ОСОБА_4». Таким чином на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК У країн є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Отже оспорюваний кредитний договір № 503.18125 від 02.10.2008 року відповідно до ст. ст 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 3 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого порукою, так порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. За таких обставин приймаючи до уваги доведеність вимог ОСОБА_1 щодо недійсності кредитного договору № 503.18125 від 02.10.2008 року, з забезпечення виконання зобов'язань позичальником перед банком, банком були укладені договори поруки, а саме: між ЗАТ (ПАТ) «ПроКредит Банк»і ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 10382-ДП 1 від 02.10.2008 року та між ЗАТ (ПАТ) «ПроКредит Банк»і ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 10374-ДП 2 від 02.10.2008 року, які підлягають на думку ОСОБА_1 визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Представник Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» надав заперечення на зустрічну позовну заяву та просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі ОСОБА_1, посилаючись на те, що ОСОБА_1 у позовній заяві в якості відповідачів залучає ОСОБА_2, ОСОБА_3, до яких не пред'являє жодних позовних вимог. Також позивач за зустрічним позовом повідомляє про відсутність індивідуальної ліцензії НБУ, яка, на його думку, дозволяла би використовувати банку іноземну валюту як засіб платежу при використанні кредитного договору. Необхідно зауважити, що ОСОБА_1 не повідомляє, з яких саме джерел йому стало відомо про відсутність такої ліцензії, адже до банку для отримання відповідної інформації він не звертався жодного разу. Щодо надання кредиту в іноземній валюті та використання іноземної валюти як засобу платежу. Системний аналіз нормативного матеріалу, яким боржник обґрунтовує свою позицію свідчить про фрагментарне сприйняття ним даних норм та вибіркового витлумачення того, що єдиним законним засобом платежу на території України є гривня. Разом з зазначеним, банк, як фінансова установа, обґрунтовує свою позицію спеціальним правовим регулюванням, яке має застосовуватись до валютних зобов'язань в силу їх специфіки та валютного регулювання. Ні Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх його істотних умов визначаються за згодою сторін і відповідно до вимог чинного законодавства України. Оскаржуваний кредитний договір укладений щодо виконання грошових зобов'язань в іноземній валюті - доларах США. Виконання зобов'язань за кредитним договором було розпочате, в тому числі й поверненням боржником капіталу кредиту та процентів відповідно у доларах США. Під час отримання кредиту та подальшого використання кредитних коштів ОСОБА_1 не ставив під сумнів можливість банку видавати йому кредит в іноземній валюті. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, видає нормативно - правові акти

щодо ведення валютних операцій, здійснює видачу та відкликання ліцензій тощо. У відповідності до ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет), НБУ видає в межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій по валютному ринку України. Нормативно - правові акти НБУ з питань, віднесених до його повноважень, є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, і підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб (ст. 56 ЗУ «Про Національний банк України»). На виконання ст. 44 ЗУ «Про Національний банк України»та ст. 5 Декрету, постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275 затверджено Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 року за № 730/5921, яке, зокрема, встановлює порядок і умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій. Так, пунктом 2.3 вищевказаного Положення визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ, банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Тобто банк, за умови наявності письмового дозволу має право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (тобто здійснювати кредитні операції). У відповідності до ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону. В пункті 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ № 200 від 30.05.2007 року прямо визначено, що «Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій... можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій НБУ на здійснення валютних операцій». Відповідно до п. 1.5 глави 1 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (Постанова Правління НБУ № 483 від 14.10.2004 р.) у разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією, на здійснення якої Національним банком надана банківська ліцензія та письмовий дозвіл, є уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу на території України за цією операцією дозволяється без індивідуальної ліцензії Національного банку. Необхідність отримання сторонами індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, передбачена пунктом «г»пункту 4 статті 5 Декрету. Відповідно до ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно з пунктом 6 цієї ж статті, порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів. Необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України. На виконання вказаних повноважень, відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7, 44 Закону України «Про Національний банк України», НБУ було прийнято положення № 483 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/10028), яким конкретизовано певні положення Декрету та закріплено за уповноваженими банками право використовувати іноземну валюту як засіб платежу на території України без індивідуальної ліцензії. Відповідно до п. 1.4 Положення № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь - яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. У пункті 1.5 Положення № 483 передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). На підставі вищенаведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата відсотків за кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною зі сторін договору.

Щодо використання іноземної валюти. ЦК України допускає використання іноземної валюти на території України. Статтею 192 ЦК України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України. Є грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, статтею 533 ЦК України передбачено: «Використання іноземної валюти. А також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом».

На підставі вищевикладеного. відповідно до норм ст. ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 44 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 3, 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», банк який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію Національного банку та за умови отримання письмового дозволу Національного банку на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів як в національній, так і в іноземній валюті. До того ж, відповідно до ст. ст. 1049, 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти - це гроші в іноземній та національній валюті чи їх еквівалент. Згідно із законодавством предметом кредитного договору, який

укладається між банком та позичальником, можуть бути грошові кошти в іноземній валюті, і. відповідно, сума кредиту в таких договорах може бути виражена в іноземній валюті. АТ «ПроКредит Банк»має видані Національним банком України 29.09.2009 року Банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», 29.09.2009 року - Дозвіл N 195-2 на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»із Додатком до такого дозволу. Тобто, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Враховуючи вищенаведене посилання ОСОБА_1 на те, що проведення розрахунків за кредитним договором в іноземній валюті, тобто як засобу платежу, потребує наявності у одній з сторін цих договорів індивідуальної ліцензії НБУ є необґрунтованими і спростовуються наведеним спеціальним правовим регулюванням, а отже не можуть бути прийняті судом як доказ недійсності укладених договорів.

Аналогічних позицій дотримується і Верховний суд України, який в Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 07.10.2010 року, де, в тому числі, зазначив, що за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризи лежать саме на позичальника. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_1: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. На переконання АТ «ПроКредит Банк»укладення оспорюваних договорів жодним чином не порушує права позивача за зустрічним позовом. Договір було укладено на підставі заявки та його ініціативи. Власне ОСОБА_1 просив видати кредит у іноземній валюті, хоча мав можливість отримати його у національній валюті. ОСОБА_4 у іноземній валюті на момент його видачі повністю відповідав його інтересам, оскільки процент за користування таким кредитом суттєво нижчий ніж за користування кредитом у гривні. У зустрічній заяві не заперечується та не спростовується, що підписання договору відбувалося на підставі вільного волевиявлення, не під впливом помилки, тиску, чи тяжких обставин, відповідає його внутрішній волі та намірам безумовного і реального виконання взятих на себе зобов'язань. Тобто, ОСОБА_1 зловживає своїми правами та ухиляється від відповідальності перед банком.

Третя особа за зустрічним позовом Національний банк України надав до суду пояснення та зазначив, що вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню на підставі наступного. Цивільним кодексом України допускається використання іноземної валюти на території України. Так, статтею 192 ЦК України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 533 ЦК України передбачено: використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Зважаючи на викладене, відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статей 2, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 3, 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», банк, який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію Національного банку та за умови отримання письмового дозволу Національного банку на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів як в національній, так і в іноземній валюті. До того ж, відповідно до ст. ст. 1049, 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти - це гроші в іноземній та національній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, згідно із законодавством предметом кредитного договору, який укладається між банком та позичальником, можуть бути грошові кошти в іноземній валюті і, відповідно, сума кредиту в таких договорах може бути виражена в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, та до компетенції Національного банку належать, зокрема: видання нормативно-

правових актів щодо ведення валютних операцій; видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено банківські операції, які здійснюються банком на підставі банківської ліцензії, і, зокрема, операції з валютними цінностями. На виконання ст. 44 "Про Національний банк України" та ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 затверджено Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р. за №730/5921, яке, зокрема, встановлює порядок і умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій.

Пунктом 2.3 вищезгаданого Положення визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Тобто, банк за «умови наявності письмового дозволу має право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (надавати кредити в іноземній валюті). В пункті 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку № 200 від 30.05.2007 прямо вказано, що «фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій... можуть»використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій».

Підпунктом "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ передбачена наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, однак на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 глави 1 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної на території України як засобу платежу (постанова Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483) у разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією, на здійснення якої Національним банком надана банківська ліцензія та письмовий дозвіл, є уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу на території України за цією операцією дозволяється без індивідуальної ліцензії Національного банку. Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Як передбачено статтями 627, 638 Цивільного кодексу України сторони мають право укладати договори на обраних ними умовах у відповідності до вимог законодавства. Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зокрема, ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Кредитний договір було укладено на підставі добровільного волевиявлення сторін у повній відповідності з діючим законодавством. При цьому, відповідно до ст. 1056 ЦК України позичальник мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з цим зазначимо, що зобов'язання має виконуватися належним чином (ст. 526 ЦК України). Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти зобов'язання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, (ст. 527 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто необхідною умовою є єдність волі і волевиявлення. У даному випадку ОСОБА_1 отримав кредит в іноземній валюті, отже відбулося реальне виконання кредитного договору. За таких обставин відсутні підстави щодо визнання правочину недійсним. Окремо зазначано, що законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 ЦК України). В пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину не має правового значення. Крім того, Верховним Судом України висловлена правова позиція щодо застосування норм матеріального та процесуального права при розгляді цивільних справ з кредитно-банківських правовідносин, яка викладена в Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.). Отже, не має підстав для визнання кредитного договору недійсним. Оскільки відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, тому відповідно до ст. 548 ЦК України не спричиняється недійсність договору застави.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із частковим задоволенням позову Публічного акціонерного товариства „ПроКредит Банк”, а у вимогах ОСОБА_1 федоровича відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.09.2008 року ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ „ПроКредит Банк” із заявою про отримання кредиту в сумі 15000,0 доларів США, строком на 36 місяців.

02 жовтня 2008 року між Закритим акціонерним товариством „ПроКредит Банк” (зараз Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк», що підтверджує свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ОСОБА_1 А01 №250661 від 15 вересня 2009 року) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 503.18125, відповідно до якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 15000,0 (п’ятнадцять тисяч) доларів США зі строком користування кредитними коштами 30 місяців від дати видачі кредиту із сплатою 26% річних за користування кредитними коштами виходячи з 360 календарних днів у році на задоволення особистих неспоживчих потреб з комісією за видачу кредиту 3,00 (три) % від розміру кредиту; комісія за дострокове погашення кредиту - 1,5 % від суми, що достроково погашається; спосіб видачі кредиту - зарахування коштів на рахунок позичальника - ОСОБА_1, № 26206210010010347 у кредитора, а відповідач зобов’язався сплачувати мінімальні платежі, встановлені договором, згідно Графіку погашення кредиту та інших платежів.

В забезпечення виконання зобов’язань щодо погашення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування збитків, пов’язаних із порушенням умов кредитного договору, банк уклав в день укладення цього договору з ОСОБА_2 договір поруки №10382-ДП 1 та з ОСОБА_3 договір поруки №10374-ДП 2.

Відповідно до договорів поруки поручителі поручилися за виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань у повному обсязі, відповідно п. п. 2.1, 3 договорів поруки, поручитель зобов’язаний виконати взяті на себе зобов'язання, не пізніше 5 (п’яти) банківських днів з моменту отримання повідомлення від кредитора про невиконання позичальником зобов’язань і необхідності їх виконання поручителем, а також поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед банком за невиконання умов договору.

У зв'язку з тим, що позичальник належним чином свої обов'язки не виконує, станом на 12.07.2010 року виникла прострочена заборгованість за кредитним договором № 503.18125 від 02.10.2008 року в сумі 212014,90 грн. (двісті дванадцять тисяч чотирнадцять грн. 90 коп.), як складається з: заборгованість за кредитом - 12724,13 дол. США, що за курсом НБУ становить 100568,98 грн., заборгованість за відсотками –3532,05 дол. США, що за курсом НБУ становить 27916,61 грн., пеня –83529,30 грн.

На підставі зазначених пунктів кредитного договору позивачем було направлено письмову вимогу за вих. №47 від 21.01.2010 року про виконання зобов’язань за договором поруки; вимогу за вих. №48 від 21.01.2010 року про повне дострокове погашення кредиту; вимогу за вих. №49 від 21.01.2010 року про повне дострокове погашення кредиту; вимогу за вих. №50 від 21.01.2010 року про виконання зобов’язань за договором поруки; вимогу за вих. №51 від 21.01.2010 року про виконання зобов’язань за договором поруки.

Згідно з пунктом 3.5 кредитного договору, кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту у випадках невиконання позичальником умов кредитного договору та інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках, передбачених цим договором.

Відповідно до змісту ст. 526 ЦК України зобов’язання повинно виконуватись належним чином згідно умов договору й вимог Цивільного кодексу, а згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Згідно п. п. 1 та 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В силу ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а відповідно до ч. 2 цієї статті поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України „Про банки і банківську діяльність”,

Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закон України „Про Національний банк України”. Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

29 вересня 2009 року Національним банком України видано ПАТ „ПроКредит Банк” банківську ліцензію № 195 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 195-2 від 29 вересня 2009 року на право здійснювати операції з валютними цінностями та додаток до дозволу №195-2 від 29 вересня 2009 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України „Про банки і банківську діяльність” визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19). Відповідно до ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Ч. 1 ст. 49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень Закону України „Про банки і банківську діяльність” банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов’язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. ОСОБА_1 у разі незгоди з цими умовами не повинен був всупереч своїй волі укладати договір з банком, а мав можливість вибрати іншу банківську установу з іншими умовами надання кредиту. Таким правом він не скористався, а тому погодився з умовами кредиту.

ОСОБА_1 вказує на те, що ПАТ «ПроКредит Банк»при укладанні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при використанні кредитного договору. Будь-яких доказів такого твердження ОСОБА_1 не представлено.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов’язання в натурі.

Враховуючи обставини справи, суд вважає за необхідне визнати вимоги Публічного акціонерного товариства „ПроКредит Банк” щодо стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача суму заборгованості у повному обсязі у межах заявлених вимог обґрунтованим. А вимога про стягнення у солідарному порядку з відповідачів судові витрати на розгляд справи підлягає частковому задоволенню, тобто стягнення з відповідачів в рівних частках судового збору у сумі 1700,0 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 120,0 гривень. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 має бути відмовлено.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Керуючись ст. ст. 6, 16, 203, 525, 526, 530, 533, 553, 554, 610, 611, 627, 652, 1054 ЦК України, ст. 14, 198 ГК України, ст. 2, 19, 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215 Цивільного процесуального кодексу України, СУД

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства „ПроКредит Банк” –задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „ПроКреди Банк” заборгованість за кредитним договором № 503.18125 від 02.10.2008 року в сумі 212014,90 грн. (двісті дванадцять тисяч чотирнадцять грн. 90 коп.), як складається з: заборгованість за кредитом - 12724,13 дол. США, що за курсом НБУ становить 100568,98 грн., заборгованість за відсотками –3532,05 дол. США, що за курсом НБУ становить 27916,61 грн., пеня –83529,30 грн.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „ПроКредт Банк” суму сплаченого державного мита в розмірі 1700,0 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,0 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Національний банк України про визнання недійсним кредитного договору та договорів поруки –відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ:                                                  Гуревський В.К.