Рішення № 19623928, 26.07.2011, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 2-174/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2011 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

судді                               Ковтуненко О.В.,

при секретарях                     Білик І.В., Чуприна І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою,

третя особа -           ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої злочином посилаючись на наступні обставини.

10 вересня 2004 року о 17 годині працівник ВАТ КБ «Південкомбанк»(в даний час ПАТ КБ «Південкомбанк») ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Пежо-607», реєстраційний номер НОМЕР_1, власником я кого є банк, рухаючись в районі будівлі «Південний автовокзал»по проспекту Ленінському у Ворошиловському районі міста Донецька, порушив Правила дорожнього руху України та почав маневр обгону трамваю, який рухався у попутному напрямі, а в цей час ОСОБА_3, керуючи автомобілем ВАЗ-21013, реєстраційний номер 494-05ЕВ, у порушення Правил дорожнього руху України почав маневр лівого повороту перед тим же трамваєм, внаслідок чого сталося зіткнення вказаних автомобілів, а автомобіль «Пежо-607»виїхав на смугу зустрічного руху та скоїв зіткнення з автомобілем ВАЗ-2110, реєстраційний номер 155-05ЕН, під керуванням ОСОБА_1 В результаті зіткнення вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження, водію ОСОБА_1 були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажиру ОСОБА_2, яка знаходилася на передньому сидінні автомобіля ВАЗ-2110, реєстраційний номер 155-05ЕН, тяжкі тілесні ушкодження.

Постановою Ворошиловського районного суду міста Донецька від 25 березня 2010 року провадження у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України закрито на підставі Закону України «Про амністію».

Оскільки відповідачі добровільно не відшкодували причинену шкоду, просять стягнути з них на користь обох позивачів у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля, у сумі 13411,70 гривень, а також:

на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 3013,22 гривні, витрати на харчування у сумі 1575,81 гривня, витрати на страхування у сумі 995,80 гривень, витрати на транспортування до лікарняного закладу та в судові засідання у сумі 10560 гривень, витрати на оголошення у пресі у сумі 357 гривень, витрати на правову допомогу у сумі 5000 гривень, моральну шкоду у сумі 100000 гривень та судові витрати.

на користь ОСОБА_2 витрати на лікування у сумі 807,37 гривень, витрати на лікування у денному стаціонарі у сумі 225,07 гривень, витрати на правову допомогу у сумі 2500 гривень, моральну шкоду у сумі 150000 гривень та судові витрати.

Моральна шкода спричинена позивачам, на їх думку, складається з того, що в наслідок ДПТ вони отримали тяжкі травми, наслідки яких мають місце до даного часу, з приводу чого вони проходять лікування, тобто суттєво погіршився стан здоров’я, протягом тривалого часу порушені їх плани щодо життєдіяльності та вони і інші члени родини були вимушені вживати додаткові заходи для організації свого життя.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник ПАТ КБ «Південкомбанк»позовні вимоги не визнав, оскільки вважає їх недоведеними та необґрунтованими, але не заперечував обставини ДТП.

Відповідач ОСОБА_3 не заперечував обставин ДТП та своєї вини, але не згоден з сумами шкоди, які визначені позивачами.

Третя особа ОСОБА_4 пояснив, що не вважає себе винним у ДТП. Не заперечував, що на час ДТП був співробітником КБ «Південкомбанк»та керував автомобілем на підставі подорожніх документів.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, й дійшов такого висновку з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Постановою Ворошиловського районного суду міста Донецька від 25 березня 2010 року провадження у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України закрито на підставі ст.1 п.«б»та п.«є»Закону України «Про амністію»від 31.05.2005р., в зв’язку з тим, що ОСОБА_4 має на утриманні неповнолітніх дітей, а ОСОБА_3 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи.

Постановою суду встановлено, що 10 вересня 2004 року о 17 годині ОСОБА_3, керуючи транспортним засобом –автомобілем ВАЗ-21013, реєстраційний номер 494-05ЕВ, який належав йому на праві власності, рухаючись по проїжджій частині Ленінський з боку торгівельного центру «Золоте кільце»в напрямі вулиці Ткаченка у Ворошиловському районі міста Донецька , допустив порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, яке виразилося в порушенні п.10.1 ПДР України, а саме, перед початком зміни напряму руху не впевнився. Що це буде безпечним та не створить перешкоди або небезпеку іншим учасникам дорожнього руху, приступив до маневру лівого повороту та виїхав на трамвайне полотно проспекту Ленінський. В цей час водій автомобіля «Пежо-607», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_4, керуючи зазначений автомобілем, рухаючись по проспекту Ленінському з боку торгівельного центру «Золоте кільце»в напрямі вулиці Ткаченка, у порушення п.п.11.9, 12.4-12.7 ПДР України, виїхав на трамвайні путі зустрічного напряму та продовжуючи рух з перевищенням швидкості, вчинив маневр обгону трамвая №150 попутного напряму.

В результаті чого водій ОСОБА_3 вчинив зіткнення передньою лівою боковою стороною свого автомобіля з передньою правою частиною автомобіля «Пежо-607». В наслідок чого автомобіль «Пежо-607», реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4, в некерованому стані продовжив рух вліво по трамвайному полотні проспекту Ленінський та виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив зіткнення своєю передньою частиною з передньою частиною автомобіля ВАЗ-2110, реєстраційний номер 155-05ЕН, під керуванням ОСОБА_1, який рухався в зустрічному напрямі.

В результаті зіткнення вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження, водію ОСОБА_1 та пасажиру автомобіля «Пежо-607», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_5, яка знаходилася на передньому сидінні були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажиру ОСОБА_2, яка знаходилася на передньому сидінні автомобіля ВАЗ-2110, реєстраційний номер 155-05ЕН, тяжкі тілесні ушкодження.

В обґрунтування свого рішення про закриття кримінальної справи суд зазначив, що підсудні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за участю захисників, заявили, що згодні на застосування до них Закону України «Про амністію»

В апеляційній інстанції постанова суду від 25 березня 2010 року не була оскаржена.

Потерпілими по вказаній кримінальній справі є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, цивільний позов яких був залишений без розгляду.

Відповідно до ст.28 Кримінально-процесуального кодексу України особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред’явити до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

Законом України «Про застосування амністії в Україні»передбачено, що амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати спричинену злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

Пунктами 7 та 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»передбачено, що особа якій заподіяно шкоду і яка пред’явила вимогу про її відшкодування, визнається одночасно потерпілим та цивільним позивачем. Суди повинні суворо додержувати вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства України щодо забезпечення прав потерпілого при закритті кримінальної справи. У разі закриття справи потерпілому необхідно роз’яснити право звернутися з позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, судом встановлено, що саме ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які скоїли злочин у відношенні позивачів, які визнані потерпілими та цивільними позивачами у кримінальній справі, звільнені від кримінальної відповідальності на підставі закону «Про амністію».

Відповідно до положень кримінального та кримінально-процесуального законодавства обвинувачення може бути пред’явлене тільки фізичній особі, яка вчинила злочин, і саме на неї має бути покладено обов’язок по відшкодуванню шкоди.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 усвідомлюють, що закриття кримінальної справи на підставі акту амністії, це закриття справи за нереабілітуючими підставами, і підтвердили, що згодні з закриттям справи на зазначеною підставою.

Статтями 22, 1166, 1172 ЦК України передбачено, що особа, які завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, у тому числі, втрати, яких особа зазнала у зв’язку з пошкодженням речі. Майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків.

Статтею 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній підставі (право власності, інше речове право тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з п.3, п.4, п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(з подальшими змінами та доповненнями) володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, але не його вини. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.), незалежно від виду трудового договору.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 станом на 10.09.2004р. тобто на час ДТП перебував у трудових відносинах з ПАТ КБ «Південкомбанк»та на підставі подорожнього листа керував транспортним засобом, власником якого є ПАТ КБ «Південкомбанк», в зв’язку з чим обов’язок по відшкодуванню заподіяної позивачам матеріальної та моральної шкоди має бути покладений на володільця джерела підвищеної небезпеки відповідача ПАТ КБ «Південкомбанк».

Одночасно обов’язок по відшкодуванню заподіяної позивачам матеріальної та моральної шкоди має бути покладений на володільця джерела підвищеної небезпеки відповідача ОСОБА_3

З урахуванням досліджених доказів суд прийшов до висновку про обопільну та рівну вину ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у настанні ДТП, в зв’язку з чим відповідальність ПАТ КБ «Південкомбанк»та ОСОБА_3 перед відповідачами є однаковою, тобто визначені судом суми шкоди стягуються в дольовому порядку в рівних частках.

Згідно з медичними документами ОСОБА_2 тривалий час лікував наслідки травми, отриманої в 2004 році: закрита травма грудної клітини: перелом 1 ребра зліва та справа, травматичний пневмоторакс зліва, розрив лівої легені, струс головного мозку, садна лобної області.

Відповідно до чеків щодо оплати лікарських препаратів, придбаних за призначенням лікарів, загальна сума коштів, витрачених ОСОБА_2 на ліки складає 1032 гривні 44 копійки.

Таким чином, суд вважає, що позивачем документально підтверджена сума шкоди завданої злочинними діями відповідачів у розмірі 1032 гривні 44 копійок, яка підлягає стягненню з відповідачів в дольовому порядку на користь ОСОБА_2 по 516 гривень 22 копійки.

Згідно з медичними документами ОСОБА_1 тривалий час лікував наслідки травми, отриманої в 2004 році: закритий багатооскольчатий внутрішньосуглобний перелом дистального метаепіфіза правої великогомілкової кістки з зміщенням, закритий перелом правої малогомілкової кістки в нижній треті з зміщенням, закритий перелом надколінника справа з зміщенням.

Відповідно до чеків щодо оплати лікарських препаратів, придбаних за призначенням лікарів, загальна сума коштів, витрачених ОСОБА_1 на ліки складає 3013 гривень 22 копійки.

Таким чином, суд вважає, що позивачем документально підтверджена сума шкоди завданої злочинними діями відповідачів у розмірі 3013 гривень 22 копійок, яка підлягає стягненню з відповідачів в дольовому порядку на користь ОСОБА_1 по 1506 гривень 56 копійок.

Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 11 листопада 2004 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 розпоряджатися автомобілем ВАЗ-2110, 2001 року випуску, реєстраційний номер 155-05ЕН. Вказаний автомобіль належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ЯНВ №023984, виданого МРЕВ ДАІ міста Маріуполя 11.04.2003р. (а.с.200)

Згідно з розпискою від 11.11.2004р. ОСОБА_6 придбав ОСОБА_1 автомобіль ВАЗ-2110, реєстраційний номер 155-05ЕН, за 2800 доларів США. Зазначено, що автомобіль придбано за генеральною довіреністю, оскільки після ДТП він потребує тривалого ремонту. (а.с.184)

Згідно з висновком судової авто товарознавчої експертизи №97 від 05.11.2004р., яка міститься в матеріалах кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України, вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля ВАЗ-2110, реєстраційний номер 155-05ЕН, складає 13411,70 гривень.

Суд вважає, що вартість матеріального збитку, спричиненого ОСОБА_1 у зв’язку з пошкодженням автомобіля ВАЗ-2110, реєстраційний номер 155-05ЕН, яка визначена експертизою не є ринковою вартістю автомобіля до ДТП та не враховує його остаточну вартість після ДТП, в зв’язку з чим сума продажу пошкодженого автомобіля не впливає на документально підтверджену позивачем суму матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля у розмірі 13411 гривень 70 копійок, яка підлягає стягненню з відповідачів в дольовому порядку на користь ОСОБА_1 по 6705 гривень 85 копійок.

На підтвердження оплати витрат на правову допомогу суду наданий Акт виконаних робіт від 18.01.2011р. з якого вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали юридичні послуги від адвоката ОСОБА_7 на загальну суму 6321 гривня, яка складається з наступних видів: попередня робота в період з 25.09.2008р. по 30.06.2009р., тобто в період розгляду кримінальної справи, вартість якої на суму 3045 гривень; підготовка позовної заяви та правова допомога в цивільному судочинстві у вересні 2009 року, вартість якої 1512 гривень, з розрахунку 6 годин х 252 гривні; участь у судових засіданнях у вересні –листопаді 2010 року, вартість якої 1764 гривні, з розрахунку 7 годин х 252 гривні. (а.с.201)

Суд вважає, що витрати на правову допомогу підлягають частковому відшкодуванню у сумі 1512 гривень на користь ОСОБА_2, оскільки оплачені саме ОСОБА_2, а в іншій частині заявлені необґрунтовано в зв’язку з тим, що не пов’язані з розглядом даної справи у якій адвокат здійснював представництво інтересів позивачів, тобто відшкодуванню не підлягають.

Таким чином, з відповідачів в дольовому порядку підлягають на користь ОСОБА_2 по 756 гривень.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування витрат на харчування у сумі 1575,81 гривня, витрати на страхування у сумі 995,80 гривень, витрати на транспортування до лікарняного закладу та в судові засідання у сумі 10560 гривень, витрати на оголошення у пресі у сумі 357 гривень, задоволенню не підлягають оскільки документально не підтверджені та не пов’язані безпосередньо з подією ДТП.

Статтями 23, 1167 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, майном або в інший спосіб. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно роз’яснень, даних у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, із змінами внесеними постановою № 5 від 25 травня 2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

Вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що така шкода перш за все пов’язана з злочинними діями та їх наслідками, суд вважає, що позивачами надані докази суттєвого погіршення стану здоров’я, саме в наслідок злочинних дій відповідачів, та приймає до уваги, що протягом тривалого часу, який минув з часу травмування відповідачі не надали будь-якої допомоги потерпілим, які вимушені вживати додаткові заходи для організацію свого життя та забезпечення лікування з метою покращення стану здоров’я.

Визначаючи розмір відшкодування суд враховує глибину моральних страждань позивачів, настання негативних наслідків для здоров’я, які тривають до теперішнього часу.

Виходячи з вимог справедливості та розумності, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 гривен, на користь кожного позивача, яка підлягає стягненню з відповідачів в дольовому порядку по 2500 гривень, оскільки факт її спричинення судом встановлений, з урахуванням обставин вчинення злочину.

В решті частини позову слід відмовити.

Позивачем ОСОБА_1 документально підтверджені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень, які відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів в дольовому порядку по 60 гривень.

Судовий спір вирішено судом на підставі ст.28 Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України «Про застосування амністії в Україні», ст. ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 липня 2004 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(з подальшими змінами та доповненнями), постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(з подальшими змінами та доповненнями), керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1192 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 84, 86, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк»(юридична адреса: Донецька область, 83015 місто Донецьк, проспект Ватутіна, 33-а; код ЄДРПОУ 19358767) на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 8212,41 гривен (6705,85 гривен –матеріальна шкода, спричинена пошкодженням автомобілю та 1506,56 гривен –матеріальна шкода, спричинена ушкодженням здоров’я), у відшкодування моральної шкоди –2500 гривен, витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді в сумі 60 гривен, а всього 10772,41 гривен.

Стягнути з ОСОБА_3 (проживає за адресою: 83117, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 8212,41 гривен (6705,85 гривен –матеріальна шкода, спричинена пошкодженням автомобілю та 1506,56 гривен –матеріальна шкода, спричинена ушкодженням здоров’я), у відшкодування моральної шкоди –2500 гривен, витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді в сумі 60 гривен, а всього 10772,41 гривен.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк»(юридична адреса: Донецька область, 83015 місто Донецьк, проспект Ватутіна, 33-а; код ЄДРПОУ 19358767) на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 516,22 гривен (матеріальна шкода, спричинена ушкодженням здоров’я), у відшкодування моральної шкоди –2500 гривен, витрати на оплату правової допомоги 756 гривен, а всього 3772,22 гривен.

Стягнути з ОСОБА_3 (проживає за адресою: 83117, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 516,22 гривен (матеріальна шкода, спричинена ушкодженням здоров’я), у відшкодування моральної шкоди –2500 гривен, витрати на оплату правової допомоги 756 гривен, а всього 3772,22 гривен.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя _______

.